Рішення № 136798308, 25.05.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 р. № 400/3937/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Лісовська Н. В. за участю секретаря судового засідання розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, вул. Свободи, 5,Держпром,3,п2,м. Харків,61022, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008,

провизнання протиправним та скасування рішення №211530007466 від 27.03.2025, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту Позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі по тексту Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту Відповідач 2) з вимогами про:

- визнання протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 211530007466 від 27.03.2025 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з її заявою від 20.03.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначає, що їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону № 1058. Позивачка вважає, що має право на призначення та виплату грошової допомоги згідно з п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058, однак Відповідач 2 протиправно відмовив їй у перерахунку пенсії та призначенні грошової допомоги, мотивуючи це тим, що до заяви не надано документів щодо форми власності закладів роботи та про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати.

Ухвалою суду від 24.04.2025 року відкрито провадження по справі та визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України.

09.05.2025 р. Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Відповідач 1 зазначив, що за результатами розгляду заяви Позивача від 20.03.2025, ГУ ПФУ в Харківській області відмовлено в перерахунку пенсії за віком у зв`язку із відсутністю законних підстав, зокрема, встановлено, що до заяви не надано документів щодо форми власності закладів та про перебування/ не перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Вимоги Позивача про нарахування та виплати грошової допомоги є дискреційними повноваженнями відповідача.

12.05.2025 р. Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на те, що на підставі даних пенсійної справи та доданих до заяви документів, ОСОБА_1 не має права на грошову допомогу, оскільки встановлено, що до заяви не надано документів щодо форми власності закладів та про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати. Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області правомірно прийнято рішення від 27.03.2025 року №211530007466.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивачка з 13.12.2023 року отримує пенсію за віком та перебуває на обілку у ГУ ПФУ в Миколаївській області згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-ГУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Страховий стаж Позивачки становить 43 роки 7 місяців 27 днів.

20.03.2025 р. Позивачка звернулася до Відповідача 1 із заявою № 1342 про перерахунок пенсії, а саме: призначення одноразової грошової допомоги згідно прикінцевих положень п. 7-1 Закону № 1058.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву Позивачки та 27.03.2025 року було прийнято рішення № 211530007466, яким відмовлено в призначені грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, оскільки Відповідачем 2 встановлено, що до заяви не надано документів щодо форми власності закладів роботи та про перебування/не перебування у відпустках без збереження заробітної плати.

Вважаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій протиправним, Позивачка за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до положень статті 5 Закону № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Положеннями ст 8 Закону України № 1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що особа набуває права на отримання грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, у випадку якщо вона:

1) досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-IV;

2) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

3) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, мала страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

4) не отримувала раніше будь-яку пенсію.

При цьому для отримання вказаної грошової допомоги необхідне одночасне дотримання всіх вищезазначених умов.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 р. № 1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок № 1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.

Відповідно п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік № 909).

Так, згідно з Переліком №909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах на таких посадах: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Пунктом 2 примітки до Переліку № 909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Згідно з пунктом 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсії.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.

Як встановлено з матеріалів справи, Позивачка отримує пенсію за віком з 13.12.2023 року, тобто по досягненню 60 річного віку.

З 01.10.2013 року і по теперішній час Позивачка працює на посаді завідувач фельдшерського-акушерського пункту с. Корсунка ( з 09.06.2021 р. посада змінена на посаду «фельдшер») Комунального некомерційного підприємства «Центр Первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка» Новокаховської міської ради, що підтверджується даними записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.03.1983 р. та довідки форми ОК-5.

Страховий стаж Позивачки становить 43 роки 7 місяців 27 днів, що не заперечується сторонами та зазначено у оскаржуваному рішенні від 27.03.2025 року.

До моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії Позивачка не отримувала.

Щодо посилань відповідачів на те, що Позивачкою не надано документів щодо форми власності закладів роботи, то суд зауважує таке.

Статтею 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-XII (далі - Закон №2801-XII) визначено, що заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Статтею 16 Закону №2801-XII передбачено заклади охорони здоров`я.

Залежно від форми власності заклади охорони здоров`я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров`я не підлягають приватизації.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати шляхом здійснення співробітництва територіальних громад у формах, передбачених законом, у тому числі як спільне комунальне підприємство.

Судом встановлено, що Позивачка працювала в таких закладах як: ФП с. Подовка, Каховська центральна районна лікарня, Комунальне некомерційне підприємство «Центральна міська лікарня міста Нова Каховка» Новокаховської міської ради; Дніпрянська селищна рада; Дніпрянська селищна рада м, Нова Каховка Херсонської області; ДП «Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна»; Червоноперекопська сільська рада Каховського району Херсонської області; Зеленопідська сільська рада територіальної громади Херсонської області; Виконавчий комітет Дніпрянської селищної ради м. Нова Каховка Херсонської області та Комунальне некомерційне підприємство «Центр Первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка» Новокаховської міської ради, що підтверджується матеріалами справи, записами в трудовій книжці та довідки форми ОК-5.

Суд зауважує, що місця роботи Позивачки знаходяться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання будь-яких довідок з даних медичних закладів.

Крім того, Відповідачем 2 не враховано, що відповідно до пункту 2 приміток Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Крім того, судом враховано, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому п. 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 р. №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у рішенні від 29.06.2010 р. № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

З наведеного вище можна зробити висновок про те, що виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, Позивачка обґрунтовано розраховувала на нарахування та виплату їй одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV.

Суд зауважує, що Позивачці з 13.12.2023 р. призначена пенсія за віком, станом на день досягнення пенсійного віку Позивачка працювала у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а її стаж роботи на таких посадах на момент досягнення пенсійного віку становив понад 30 років. Крім того, Позивачці до моменту призначення пенсії за віком, пенсія з інших підстав не призначалась, одноразова грошова допомога не виплачувалась.

З огляду на зазначене, суд вважає, що у спірних відносинах дотримано всіх умов, визначених п. 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для виплати Позивачці грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

З метою ефективного захисту прав та обрання належного способу захисту порушеного права Позивача, враховуючи дискреційність повноважень відповідача щодо нарахування та виплати спірної допомоги, суд вважає за необхідне з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 211530007466 від 27.03.2025 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, через неправомірне рішення якого виник спір, на користь Позивачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн., сплачений згідно платіжної інструкції № 9375-8317-9020-9676 від 16.04.2025 р.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, п. 2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 211530007466 від 27.03.2025 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ідентифікаційний код 13844159) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) грошову допомогу, передбачену пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з її заявою від 20.03.2025 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, під. 3, п. 2, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.05.2026 р.

Суддя Н. В. Лісовська