Рішення № 136798254, 22.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№320/47508/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі також ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення від 22.06.2025, винесене помічником начальника відділу - начальником групи інспекторів адміністративно - юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням від 22.06.2025 позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням документів, що підвереджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Позивач зазначає, що під час здійснення прикордонного контролю надав повний пакет документів для виїзду за кордон під час воєнного стану. На переконання позивача, подані документи є достатніми для підтвердження обставини на перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 адміністративну справу №320/47508/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним і скасування рішення, передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Матеріали справи надійшли на адресу Львівського окружного адміністративного суду 04.11.2025.

Ухвалою від 10.11.2025 суддя Потабенко В.А. відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

01.12.2025 від відповідача за вх. №95311 надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, з метою надання позивачем копії додатків до позовної заяви.

14.05.2026 від позивача за вх. №40656 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 18.05.2026 продовжено розгляд справи.

Вирішуючи заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд керується таким.

Процесуальні строки, згідно ч. 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Як вбачається зі змісту заяви про поновлення строку на звернення до суду, позивач зазначає, що пропуск строків звернення з позовною заявою до суду обумовлено тим, що він в період з 07.07.2025 по 20.07.2025 перебував у черговій оплатній відпустці, з 21.07.2025 по 21.08.2025 - у відпустці за власний рахунок, через травму, так як під час масованого ракетного обстрілу м. Києва ним було отримано травму ноги, та хребта, внаслідок чого отримано перелом пальців, у зв`язку із чим позивач звернувся до травмпункту КНП «КМКЛ № 7» за отриманням медичної допомоги, внаслідок чого було встановлено закритий перелом основи дистальної фаланги правої стопи, про що видано довідку з травмпункту лікування зайняло понад 1, 5 місяці, а також необхідно було проведення обстеження хребта, перебував на амбулаторному лікуванні та проходив обстеження в Державній установі «Національний науковий центр радіаційної медицини, гематології та онкології Національної академії медичних наук України», внаслідок шокового стану, гострої реакції на стрес позивач звертався до лікаря психіатра та проходжу лікування медикаментами по даний час.

Як вбачається із матеріалів справи оскаржуване рішення відповідачем винесено 22.06.2025, а з позовом позивач звернувся 11.09.2025, тобто з припуском місячного строку.

Водночас, суд враховує доводи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Також, суд зауважує, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування судами процесуальних строків щодо звернення до суду з позовними заявами, апеляційними й касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

29.04.2025 розпорядженням начальника Кіровоградської обласної військової адміністрації № 797-р ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» було визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення потреб життєдіяльності територіальних громад в особливий період.

Відповідно до наказу ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» від 30.05.2025 № 11/к «Про прийняття працівників» Августиновича Р.В. призначено з 03.06.2024 на посаду юрисконсульта в ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» (код ЄДРПОУ 40753265, смт. Лісове, військове містечко № 25, будівля 91, Олександрівський район, Кіровоградська область).

18.06.2025 ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» видано наказ № 10/в «Про відрядження працівника», відповідно до якого наказано відрядити юрисконсульта Августиновича Р.В. до Республіки Польща (м. Варшава, м. Краків) з 22.06.2025 по 05.07.2025 на 14 календарних днів для вирішення службових питань реєстрації компанії на території Республіки Польща, відкриття банківських рахунків, укладання договору оренди, тощо.

18.06.2025 позивач звернувся із запитом на електронну адресу Державної прикордонної служби України про надання інформації щодо підстав та документів для перетину кордону заброньованою особою у відрядження, на який надано таку інформацію. Чоловік має право на виїзд з України у разі наявності: документ, що підтверджує службове відрядження за кордон або отримання дозволу керівника відповідного підприємства, установи, організації на виїзд за кордон під час відпустки; службового посвідчення чи довідки з місця роботи; військово-обліковий документ в електронній формі із зазначенням інформації «Бронювання до» та інформація повинна бути внесена в систему «Оберіг» Міністерства оборони України; паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Так, 22.06.2025 позивач прибув до пункту пропуску через державний кордон «Львів» потягом 715К Київ Перемишль з метою перетину державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивач пред`явив уповноваженим службовим особам наступні документи: паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 ; військово-обліковий документ витяг з програмою «Резерв+» на ім`я ОСОБА_1 з відміткою про дату формування 22.06.2025; електронний військово-обліковий документ з програми Резерв+ на ім`я ОСОБА_1 із відповідним QR кодом для зчитування; заява № 20250513-1013833 про бронювання працівників засобами Порталу Дія від 13.05.2025; результат бронювання за заявою № 20250513-1013833 від 16.05.2025 про бронювання працівників засобами Порталу Дія; наказ ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» № 10/в від 18.06.2025 «Про відрядження працівника»; довідку № 5 від 19.06.2025 видану ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» про те, що позивач працює на підприємстві на посаді юрисконсульта з 03.06.2024 по теперішній час; довідку з пенсійного фонду України за формою ОК-5 на ім`я Августинович Роман Володимирович сформовану за допомогою електронного сервісу порталу Дія від 18.06.2025; довідку з пенсійного фонду України за формою ОК-7 на ім`я Августинович Роман Володимирович сформовану за допомогою електронного сервісу порталу Дія від 18.06.2025; довіреність на представництво ТзОВ «ПІЛОТ ЕНЕРДЖИ» на території республіка Польща та країн Європейського союзу від 06.06.2025 на ім`я Августинович Роман Володимирович; інформацію щодо бронювання готелю в м. Краків на період з 23.06.2025 по 26.06.2025 на сайті www.Booking.com; інформацію щодо бронювання готелю в м. Варшава на період з 26.06.2025 по 30.06.2025 на сайті www.Booking.com; зворотній залізничний квиток Варшава - Київ на потяг 068 ЛА Н НП на 03.07.2025; інформацію (переписка, робочі спільні чати) з месенджерів WhatsApp, Telegram зі свого телефону щодо проведених переговорів та призначення зустрічей в офісі юридичних компаній на призначення консультацій, подачу документів та призначених зустрічей для реєстрації юридичної особи, юристами компанії в їхньому офісі за адресою: Grzybowska, 60, 00-844, Warszawa, на 25.06.2025 на 15 год. 00 хв. та у м. Krakow, Polska, ul. Przemyslowa, 12, на 23.06.2025.

22.06.2025 помічником начальника відділу начальником групи інспекторів адміністративно - юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України від 22.06.2025 у зв`язку із не підтвердженням мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану.

З оскаржуваним рішенням позивач не погоджується, вважає його незаконним, протиправним, безпідставним, винесене всупереч вимогам чинного законодавства, тому з метою захисту своїх прав звернувся до суду.

При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.11.2018 № 10-р/2018 наголосив, що держава, виконуючи свій головний обов`язок утвердження і забезпечення прав і свобод людини, повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації. Будь-яке обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина має ґрунтуватися винятково на нормах закону.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 6 Закону № 1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України.

Стаття 2 Закону № 3857-XII встановлює, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до ст. 3 Закону № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

На виконання ст. 3 Закону № 3857-XII постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила № 57).

Згідно з п. п. 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пункті 2-14 цих Правил, а також осіб, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол та припинили дипломатичну службу.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку (заброньовані особи).

Як встановлено судом, позивач має статус заброньованої особи з відстрочкою від призову на військову службу до 29.04.2026, що підтверджується заявою №20250513-1013833, сформованою в Порталі Дія від 13.05.2025, та на нього не поширюються виключення, встановлені п. п. 2-6 Правил № 57.

Позивач не належить до осіб, перелічених у п. 2-14 Правил № 57 (керівники державних органів, депутати, дипломатичні працівники тощо), а отже, має право перетинати державний кордон як з метою службового відрядження, так і з метою відпустки.

Аналіз ч. 2 ст. 19 Конституції України дає підстави для висновку, що суб`єкт владних повноважень не може діяти на власний розсуд при відсутності прямої правової підстави. Висунення прикордонним органом до особи додаткових вимог, не передбачених нормативно-правовими актами, є втручанням у конституційне право особи на свободу пересування понад межі, встановлені законом, та порушенням засад правової визначеності.

Судом встановлено, що у графі рішення, яка передбачає зазначення причин відмови, відповідач зазначив таку фактичну підставу: «не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови КМУ №57 (зі змінами та доповненнями».

Суд звертає увагу, що формулювання, яке наведене в оскаржуваному рішенні, не відповідає фактичним обставинам, у яких опинився позивач, та свідчить про шаблонне (механічне) використання формулювань без належної індивідуалізації обставин конкретної справи. Це, у свою чергу, свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам обґрунтованості, які висуваються до актів індивідуальної дії.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.12.2024 у справі № 380/11916/22 сформулював правову позицію, згідно з якою рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також Верховний Суд у вказаній постанові наголосив, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Рішення прикордонників про відмову з посиланням на ненадання підтверджуючих документів повинно визначати, які документи потрібно було надати.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України така правова позиція враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

У цій справі оскаржуване рішення про відмову у перетинанні державного кордону від 13.12.2025 не містить чіткого зазначення того, який саме конкретний документ позивач не надав, у якій формі такий документ мав бути оформлений, на підставі якої конкретної норми нормативно-правового акта позивач зобов`язаний був його подати.

Натомість рішення обмежується загальною фразою - непідтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови КМУ №57 (зі змінами та доповненнями).

Щодо доводів відповідача про непідтвердження позивачем мети поїздки, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1710-VI у ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Водночас, висновок уповноваженої особи про те, що мета поїздки не підтверджена, не може бути зведений до простої констатації цього факту, а має бути обґрунтований конкретними обставинами, які стали підставою для такого висновку.

Згідно зі ст. 14 Закону № 1710-VI рішення про відмову у перетинанні державного кордону приймається лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Суд вказує, що у спірному рішенні від 22.06.2025 відсутні будь-які конкретні обставини, що нібито спонукали уповноважену особу засумніватися у меті поїздки позивача. Не наведено жодних суперечностей у поясненнях позивача чи у поданих ним документах, не зазначено конкретного профілю ризику, який, на думку відповідача, спрацював у цій ситуації, не описано результатів опитування у формі, яка б давала підстави для висновку про непідтвердження мети.

Натомість матеріали справи свідчать, що позивач діяв сумлінно: завчасно звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з метою з`ясування переліку необхідних документів, отримав офіційну відповідь, після чого прибув до пункту пропуску з документами, наданими ним відповідно до отриманого офіційного роз`яснення, із конкретно визначеною метою поїздки, а саме відрядження до Республіки Польща з 22.06.2025 по 05.07.2024 на 14 календарних днів для вирішення службових питань, зокрема реєстрації компанії на території Республіки Польща, відкриття банківських рахунків, укладення договорів оренди та зворотним проїзним документом для повернення в Україну на 03.07.2025.

За таких обставин висновок відповідача про непідтвердження мети поїздки є необґрунтованим, оскільки не містить жодного фактичного підкріплення.

Дискреційні повноваження уповноваженої службової особи, на які посилається відповідач, не означають можливості приймати рішення на власний розсуд без додержання вимог щодо їх обґрунтованості та правомірності. Дискреційні повноваження не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі № 260/3528/22 та постанові від 14.02.2024 у справі № 380/18153/22 неодноразово зазначалося, що навіть в умовах правового режиму воєнного стану, коли право, гарантоване ст. 33 Конституції України, належить до категорії прав, які можуть бути обмежені, такі обмеження мають здійснюватися виключно у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, із дотриманням засад правової визначеності та обґрунтованості індивідуального акта.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб`єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб`єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не були дотримані в повній мірі.

Так, на переконання суду, оскаржуване рішення від 22.06.2025 не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме прийнято не обґрунтовано та з порушенням засади правової визначеності, а отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд враховує, що дії відповідача щодо відмови позивачу у перетинанні державного кордону України 22.06.2025, як такі, що ґрунтуються на протиправному рішенні та з висуненням до позивача додаткових вимог щодо подання документів, не передбачених законодавством, виразились у прийнятті спірного рішення, а тому саме таке рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 77 ч 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення від 22.06.2025 помічника начальника відділу - начальником групи інспекторів адміністративно - юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 22.05.2026.

Суддя Потабенко В.А.