Рішення № 136797945, 22.05.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/23959/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з 15.03.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 15.03.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, а також додаткових видів грошового забезпечення, виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки в загальній кількості 42 дні та компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки в загальній кількості 68 днів, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки в загальній кількості 42 дні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки в загальній кількості 68 днів, обчисливши їх суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову посилається на те, що у період з 15.03.2022 по 14.10.2025 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та на підставі наказу командира військової частини від 14.10.2025 №319 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.10.2025. Із отриманих карток грошового забезпечення позивачу стало відомо, що у період з 15.03.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення йому нараховувалось із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (1762,00 грн), а не на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, позивач зазначає, що при звільненні йому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток без урахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, яку він отримував щомісячно під час проходження служби. Уважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позов заперечив. Посилається на те, що військова частина керувалася чинною Постановою №704 та пунктом 4 цієї постанови у редакції, викладеній постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Зазначає, що визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта не поновлює дію актів, які ним скасовані, а тому скасування пункту 6 Постанови №103 не відновило попередньої редакції пункту 4 Постанови №704. Стосовно компенсації за невикористані відпустки відповідач вказує, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, оскільки установлюється на період дії воєнного стану, не є сталою та визначається наказами командирів, а тому правомірно не врахована при обчисленні компенсації. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді командира 1-го стрілецького взводу стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.10.2025 №319 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Цим самим наказом йому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки (8 днів за 2022 рік, 30 днів за 2024 рік, 30 днів за 2025 рік) та грошову компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки.

Як видно з особистих карток грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки, у період з 15.03.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення позивача, зокрема посадовий оклад та оклад за військовим званням, нараховувались із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн). З цих самих карток слідує, що окрім місячного грошового забезпечення позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у розмірі 30000,00 грн.

27.10.2025 позивач звернувся до відповідача та до Центрального архівного відділу Національної гвардії України із запитами про надання відомостей та копій карток про нараховане грошове забезпечення за спірний період.

Листом від 12.11.2025 №82-К-19 Центральний архівний відділ Національної гвардії України надав позивачу копії карток на грошове забезпечення за 2022-2024 роки.

Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування у період з 15.03.2022 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, а також бездіяльність щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено компенсацію за невикористані відпустки, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Згідно з п.1 ст.10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток (п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII).

30.08.2017 Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 (далі Постанова №704). Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 (далі Інструкція №200).

Щодо застосування розрахункової величини при нарахуванні грошового забезпечення у період з 15.03.2022 по 20.05.2023, суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018.

Тобто з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704. Наслідком скасування вказаних змін стало відновлення первинної редакції п.4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 діє редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що скасування п.6 Постанови №103 не поновлює дію попередньої редакції п.4 Постанови №704. Указана позиція не узгоджується з висновками Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Крім того, відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум, а не мінімальна заробітна плата, застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, при цьому розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб щороку встановлюється виключно законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Закони України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, не містять.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 у справі №120/10479/24, в яких сформовано висновок щодо застосування п.4 Постанови №704 у редакції від 29.01.2020. Практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а тому суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків та вважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 15.03.2022 по 20.05.2023 мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018».

Відтак, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за цей період грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались у спірний період допомога на оздоровлення за 2022 рік, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік та інші додаткові види грошового забезпечення, розмір яких залежав від розміру місячного грошового забезпечення. Тому похідні вимоги про спонукання до вчинення дій у цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо перерахунку та виплати спірного грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі Порядок №44), суд зазначає наступне.

Так, згідно з п.1 вказаного Порядку, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до п.п.2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного правового регулювання та фактичних обставин справи, суд уважає, що нарахування та виплата перерахованих сум грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 року у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 року у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 року у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 року у справі №360/700/23 та від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24.

Щодо невключення до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, суд зазначає таке.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Національної гвардії, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з п.10 розділу ХХХІ Інструкції №200, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд звертає увагу, що на відміну від норм, які регулюють обчислення допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, наведений п.10 розділу ХХХІ Інструкції №200 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпусток. Навпаки, за приписами указаної норми, така компенсація обчислюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець на день звільнення.

Аналогічний підхід до тлумачення норми про обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпусток застосований Верховним Судом. Так, аналізуючи близькі за змістом правовідносини під час розгляду справи №240/32125/23 у постанові від 23.09.2024 Верховний Суд констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги на оздоровлення, відповідна норма не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації; навпаки, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою, а тому при обчисленні розміру таких виплат відповідач був зобов`язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №240/2078/24, від 10.09.2025 у справі №240/2400/24 та від 30.10.2025 у справі №240/3749/24.

Як видно з матеріалів справи, додаткова винагорода згідно з Постановою №168 нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця у період проходження військової служби, у тому числі перед звільненням. А тому, на думку суду, указана винагорода не може вважатись одноразовою і повинна бути включена до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні оплачуваних відпусток.

Висновки ж Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2025 у справі №240/2921/23, на яку посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки стосуються обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні, норма про яку, на відміну від норми про компенсацію за невикористані відпустки, прямо виключає винагороди зі складу грошового забезпечення, а відтак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є протиправною. Як наслідок, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій у цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 15.03.2022 по 20.05.2023 (включно) грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022, 01.01.2023).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 15.03.2022 по 20.05.2023 (включно), а також виплачених за вказаний період допомоги на оздоровлення за 2022 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022, 01.01.2023), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки в загальній кількості 42 дні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки в загальній кількості 68 днів, обчисливши їх суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.