Ухвала суду № 136797053, 25.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДУ Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

25 травня 2026 року м. Київ № 320/15081/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (адреса 01601, Україна, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15, ЄДРПОУ 40108583), у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.11.2025 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням);

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 09.01.2026 № 35 «Про застосування дисциплінарного стягнення до сержанта поліції ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 21.01.2026 №73 о/с «Про особовий склад»;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві змінити підставу звільнення ОСОБА_1 на звільнення на підставі рапорту від 14.11.2025 та визначити датою звільнення 28.11.2025.

У зв`язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 17 квітня 2026 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску або пояснень та доказів на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об`єктивно перешкоджали особисто позивачеві з`ясувати стан справ та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, вказаною ухвалою суду позивачу відповідно до частини другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України пропонувалось усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 17 квітня 2026 року позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Зі змісту зазначеної заяви судом встановлено, що пропуск строку позивач обґрунтовує триваючим правопорушенням та відсутністю наказу про звільнення згідно з його заявою про звільнення за власним бажанням.

Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Верховний Суду у своїх постановах неодноразово зазначав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Крім цього, суд зазначає, що отримання позивачем листа у відповідь на його заяву, чи адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через місяць після того часу, коли він повинен був дізнатися про ймовірне порушення своїх прав після не реалізації його рапорту про звільнення у листопаді 2025 року, коли він не отримав наказ про звільнення згідно з своїм рапортом, коли не отримав трудову книжку з відповідними записами.

Так, згідно з матеріалами позовної заяви, 14.11.2025 року з метою звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», посилаючись на пункт 4 розділу IV Контракту, позивач звернувся до відповідача із рапортом у зв`язку із зміною місця проживання та переїздом до іншого міста. Додатково до рапорту позивач додав копію договору найму жилого приміщення в гуртожитку Українського державного університету науки і технологій, що підтверджував зміну його місця проживання. Датою звільнення зазначив 28 листопада 2025 року.

22.11.2025 Відповідач листом №448733-2025 надав відповідь, у якому відмовив у звільненні, посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі Положення №114) та Постанову Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу (далі Постанова №413).

Тобто, фактично 22.11.2025 позивач дізнався, що йому відмовили у звільненні згідно з рапортом від 14.11.2025.

Відповідно з 22.11.2025 почався відлік місячного строку щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.11.2025 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Порівняльний аналіз термінів дізнався та повинен був дізнатись дає підстави для висновку про встановлення чинним процесуальним законодавством презумпції можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому самого лише посилання на момент, коли особа для себе з`ясувала, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням її прав у сфері публічних правовідносин, недостатньо.

Доведенню також підлягає факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права, що прямо випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 Верховний Суд зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Також, суд наголошує, що тривале листування не може бути поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.

Так, вчинення дій щодо врегулювання спору у досудовому порядку шляхом тривалого листування з державними органами не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки ця обставина не є непереборною та такою, що унеможливила своєчасне звернення до суду, зважаючи на негативні відповіді щодо порушених позивачем у зверненнях питань, такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, відображеного у постанові від 26.02.2020 №826/14417/18.

Тому, дослідивши викладені доводи, суд дійшов висновку про неповажність, саме за наведених обставин, причин пропуск строку на звернення до суду в частині позовних вимог стосовно визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.11.2025 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Проте, позивач не повідомив суд про наявність обставини, які перешкоджали позивачеві реалізувати свої права вчасно, відповідних доказів не надав.

При цьому, Верховний Суд приходив до висновків, що нерозуміння або незнання законодавства не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17).

Дослідивши викладені доводи, суд дійшов висновку про неповажність, саме за наведених обставин, причин пропуску строку на звернення до суду в частині, які виходять за межі строку звернення до суду в даній категорії справи, а саме місячний строк.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Ураховуючи зазначене, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивача в частині позовних вимог, які виходять за межі строку звернення до суду.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись статтями 94, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії, в частині вимог, які виходять за межі строку на звернення до суду, а саме: визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.11.2025 про звільнення зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви, в частині, яка виходять за межі позовної давності, надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.