Рішення № 136796105, 22.05.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/6150/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 16.08.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 в адміністративній справі № 240/41916/21 з урахуванням норм статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та ст. 29 Закону України "Про державний бюджет на 2026 рік" з 16.08.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 16.08.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням норм Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, а саме статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та ст. 29 Закону України "Про державний бюджет на 2026 рік";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 14.10.1995 по 28.03.1996 за даними відповідно до довідки органу самоорганізації населення - спілкою голів окружних будинкових, вуличних комітетів Коростенської міської ради Житомирської області від 10.02.2026 № 09/5, щодо фізичного проживання і роботи в зоні гарантованого добровільного відселення в зазначений період та поновити з 16.08.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який фізично з 1977 року проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням норм Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік з урахуванням норм статті 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік та ст. 29 Закону України "Про державний бюджет на 2026 рік".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії згідно з посвідченням категорії 1 № НОМЕР_1 виданого 24.09.2025 Житомирською обласною державною адміністрацією. З квітня 1977 року він постійно проживає та працював у місті Коростень Житомирської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. З 16.03.2006 позивач є пенсіонером і отримує пенсію по інвалідності як потерпілий від аварії на ЧАЕС. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 у справі № 240/41916/21 було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов`язано нараховувати і виплачувати підвищення до пенсії за статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". На виконання цього рішення доплата нараховувалася та виплачувалася. З 01.01.2025 відповідач протиправно припинив нарахування та виплату такої доплати. У грудні 2025 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відновлення виплат, додавши копію трудової книжки. Листом від 14.01.2026 № 3232-231/0-02/8-0600/26 відповідач відмовив у перерахунку, посилаючись на відсутність відомостей у реєстрах за період з 14.10.1995 по 28.03.1996 та норми статті 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік". Однак фактично ОСОБА_1 у цей період постійно проживав у місті Коростені.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Відзив від відповідача на адресу суду в строки, передбачені статтею 162 КАС України, не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 16.03.2006 є непрацюючим пенсіонером, який отримує пенсію по інвалідності як потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 у справі № 240/41916/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування підвищення до пенсії за статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов`язано здійснювати відповідні нарахування і виплати з 08.06.2021.

На виконання вказаного рішення доплата нараховувалася та виплачувалася до 01.01.2025. З 01.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області припинило нарахування та виплату підвищення.

У грудні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплат, надавши копію трудової книжки.

Листом від 14.01.2026 № 3232-231/0-02/8-0600/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку через відсутність відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі за період з 14.10.1995 по 28.03.1996.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправними, позивач звернувся до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон України № 796-ХІІ).

Як уже зазначалося, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 в адміністративній справі № 240/41916/21 було підтверджено право ОСОБА_1 на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону № 796-XII.

Згадане рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/41916/21 було прийняте на підставі рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII від 28.12.2014 (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII у редакції, яка була чинною до 01.01.2015.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/41916/21 було зумовлено також висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18. Справа № 240/6150/26 була типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд зобов`язаний був враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Разом із тим, законодавець шляхом прийняття Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII) включив до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтю 39, приписи якої передбачають, що громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Одночасно суд враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 240/28481/23 виснував:

- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;

- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов`язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;

- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;

- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.

Отже, за умов іншого законодавчого регулювання порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.

Суд зазначає, що відповідно до приписів положень статті 63 Закон № 796-XII фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Також суд враховує, що приписами статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX (далі - Закон № 4059-IX) встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Вказаною правовою нормою передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 № 1524 "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" (далі - Постанова № 1524), яка набрала чинності 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993.

Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено:

(1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов`язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона);

(2) умова постійного проживання в цих зонах;

(3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993;

(4) дії пенсійного органу щодо: встановлення, продовження чи припинення доплат;

(5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993.

Суд наголошує, що відповідач був зобов`язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.

Суд зауважує, що Закон України Про державний бюджет України на 2025 рік був прийнятий в часі пізніше, ніж було постановлене судове рішення у справі № 240/41916/21.

У даному випадку має місце настання такої обставини, як зміна законодавства, яке регулює питання встановлення, продовження чи припинення доплати.

Тобто саме правові норми статті 45 Закону № 4059-IX та Постанови № 1524 визначають алгоритм дій пенсійного органу щодо: "встановлення", "продовження" чи "припинення" виплат доплат (підвищень) до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території, які відносяться до зони безумовного (обов`язкового) відселення або до зони гарантованого добровільного відселення.

З матеріалів справи вбачається, що місцем проживання позивача є місто Коростень Житомирської області. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 "Про затвердження Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", місто Коростень віднесене до зони гарантованого добровільного відселення. Таким чином, позивач за своїм правовим статусом (непрацюючий пенсіонер) та місцем проживання (зона гарантованого добровільного відселення) повністю відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 39 Закону № 796-XII для отримання щомісячного підвищення до пенсії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03.06.2022 у справі № 240/41916/21 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, і Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було зобов`язано здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII. Це рішення суду набрало законної сили та виконувалося відповідачем до кінця 2024 року.

З 01.01.2025 відповідач в односторонньому порядку припинив виплату цього підвищення позивачу. Як свідчать матеріали справи та лист відповідача від 14.01.2026 № 3232-231/0-02/8-0600/26, підставою для такого припинення стали результати автоматизованої перевірки, проведеної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 та статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". У ході інформаційного обміну з Єдиним державним демографічним реєстром було виявлено, що у позивача відсутні відомості про реєстрацію місця проживання у період з 14.10.1995 по 28.03.1996. На цій підставі Пенсійний фонд дійшов висновку, що факт безперервного проживання особи у зоні забруднення не підтверджено, що тягне за собою втрату права на доплату.

Суд вважає таку позицію відповідача спростованою наявними у справі доказами. Позивач надав суду копію своєї трудової книжки, яка містить записи про те, що протягом усього спірного періоду з 14.10.1995 по 28.03.1996 він працював на підприємствах міста Коростень. Зокрема, у цей час він перебував у трудових відносинах і щоденно виконував свої обов`язки на робочому місці у місті Коростень, що виключає можливість його проживання в іншому населеному пункті. Крім того, позивачем надано акт про фактичне проживання, складений сусідами та засвідчений довідкою органу самоорганізації населення від 10.02.2026 № 09/5. Цей документ підтверджує, що позивач у зазначені місяці фактично мешкав за адресою АДРЕСА_1 , а зняття з реєстрації було викликане суто технічними обставинами зміни житла та переїзду на АДРЕСА_2 в межах того самого міста Коростень.

Оцінюючи ці докази за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що позивач довів факт свого безперервного проживання та праці у зоні гарантованого добровільного відселення з 1977 року по теперішній час. Той факт, що в електронній базі даних Державної міграційної служби або Єдиному державному демографічним реєстрі відсутній запис за 5 місяців у 1995-1996 роках, не може нівелювати об`єктивну реальність та письмові докази, які підтверджують безперервне перебування особи в місті Коростень. Єдиний державний демографічний реєстр був створений через багато років після вказаних подій, і відсутність у ньому ретроспективних даних за окремі періоди 90-х років є недоліком функціонування державних інформаційних систем, а не провиною громадянина. Відповідно до принципу належного урядування, держава не може покладати на особу несприятливі наслідки своїх власних прорахунків чи технічних обмежень своїх баз даних.

Більш того, як зазначено у статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відсутність реєстрації не може бути підставою для обмеження прав і свобод особи, включаючи право на соціальне забезпечення. Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, припиняючи виплату, керувалося виключно формальним критерієм наявності чи відсутності електронного штампу в реєстрі, повністю знехтувавши суттю правовідносин та статусом позивача як особи, яка постраждала від катастрофи та втратила здоров`я. Такий підхід суперечить принципам розсудливості та пропорційності, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом із тим, позивач просить зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату підвищення до пенсії з урахуванням не лише статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", але й статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", фактично заявляючи вимогу на майбутній період. Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи у відносинах із суб`єктами владних повноважень. Судовому захисту підлягає лише наявне, реальне порушення прав особи, яке відбулося на момент звернення до суду або триває під час розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення про припинення виплат з 01.01.2025, і спірний лист-відмова від 14.01.2026 стосувався заяви позивача щодо невиплати коштів за 2025 рік. На момент виникнення спору та прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, дії відповідача ґрунтувалися на нормах законодавства 2025 року та результатах проведеної тоді звірки. Відповідач не приймав окремих рішень та не вчиняв дій щодо відмови позивачу у виплатах із посиланням саме на норми статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" як на самостійну підставу для майбутніх періодів, оскільки на момент звернення позивача правовідносини щодо виплат у 2026 році ще не були предметом окремого адміністративного розгляду у Пенсійному фонді.

Задоволення вимог на майбутнє, коли порушення прав ще не відбулося і має гіпотетичний характер, суперечить самій природі адміністративного процесу. Суд не може моделювати поведінку суб`єкта владних повноважень у майбутньому та приймати рішення щодо правовідносин, які ще не виникли. Захист прав на майбутнє можливий лише у виняткових випадках, коли очевидно, що відповідач неминуче вчинить протиправні дії, проте у даній справі предметом спору є конкретні дії щодо припинення виплати на підставі проведеної електронної звірки 2025 року. Тому в частині позовних вимог, що стосуються врахування норм статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" на майбутні періоди без наявності факту окремого порушення права у цих періодах, позов є передчасним і задоволенню не підлягає. Порушення прав позивача повністю усувається шляхом зобов`язання відповідача поновити виплату з 16.08.2025 на підставі статті 39 Закону № 796-XII, що забезпечить безперервність нарахувань без необхідності винесення рішень на майбутнє.

Також позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати йому до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 14.10.1995 по 28.03.1996 включно відповідно до наданих паперових документів.

Суд вважає цю позовну вимогу юридично неспроможною та неправильною за своєю суттю.

Органи Пенсійного фонду є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють управління коштами пенсійного страхування, ведуть облік застрахованих осіб, призначають, перераховують та виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання, а також інші соціальні виплати, визначені законодавством. Органи Пенсійного фонду України не є органами реєстрації місця проживання громадян, не ведуть демографічних реєстрів та не мають законних функцій щодо прийняття рішень про "зарахування" чи "визнання" періодів фізичного проживання громадян на певних територіях як самостійної адміністративної процедури.

Встановлення факту проживання особи на території радіоактивного забруднення є питанням доказування в ході розгляду справи про право на соціальну виплату. Суд у межах наявної справи самостійно дослідив надані позивачем докази (трудову книжку та довідку органу самоорганізації населення) та встановив, що позивач дійсно безперервно проживав у місті Коростень у період з 14.10.1995 по 28.03.1996. Це встановлення факту є правовою підставою для висновку суду про протиправність дій органу Пенсійного фонду щодо припинення виплат. Проте вимога зобов`язати Пенсійний фонд прийняти рішення про "зарахування періоду проживання" є покладанням на відповідача функцій, які йому не властиві за законом.

Крім того, така вимога не є ефективним способом захисту порушеного права особи в розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та практики Європейського суду з прав людини. Ефективним способом захисту у даній категорії справ є безпосереднє поновлення нарахування та виплати грошового підвищення до пенсії, оскільки саме неотримання цих коштів становить матеріальний інтерес позивача та суть порушеного права. Зобов`язання відповідача вчинити дії щодо відновлення виплат повністю та вичерпно захищає права позивача, а винесення окремого судового наказу про "зарахування періоду проживання" є зайвим, неефективним та не призведе до жодних самостійних правових наслідків для позивача. З огляду на це, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання зарахувати період проживання слід відмовити.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На основі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх матеріалів справи, оцінки доводів сторін та аналізу законодавства, суд доходить остаточного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 16.08.2025 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", що дорівнює 2361,00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 22 травня 2026 р.

22.05.26