Рішення № 136794890, 25.05.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 травня 2026 р. Справа № 120/3972/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності/дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі-відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягають у не проведенні з ним соціально-виховної роботи.

Ухвалою від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 27.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" в частині позовних вимог, що стосуються оскарження бездіяльності відповідача щодо не проведенні з ним соціально-виховної роботи впродовж 24 років перебування в установі, з 2013 року по 10.09.2024 повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою від 27.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

Відповідачу копія ухвали надіслана в його електронний кабінет та доставлена 29.05.2025 о 18:54, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Проте, правом заперечити проти позову відповідач не скористався.

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем державною установою "Вінницька установа виконання покарань (№ 1) відзиву на позов, як визнання позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".

Позивач вказує, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні з ним соціально-виховної роботи.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Частинами першою, третьою статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Відповідно до статті 123 Кримінально-виконавчого кодексу України соціально-виховна робота - цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення.

Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов`язковою.

Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їхньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, здобуття загальної середньої та/або професійної освіти, професійних кваліфікацій, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Статтею 124 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що у колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.

Наказом Міністерства юстиції України від 04 листопада 2013 року № 2300/5 затверджено Положення про відділення соціально-психологічної служби (далі - Положення № 2300/5).

Абзацом 3 пункту 2 розділу І цього Положення визначено, що індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим - документ, що визначає цілі роботи із засудженим та заходи, спрямовані на задоволення криміногенних потреб і досягнення позитивних змін у житті засудженого, відповідальних осіб за їх виконання, чіткі терміни виконання та містити примітку про результати виконання кожного заходу. Індивідуальна програма складається спільно із засудженим, зрозумілою для нього мовою, з урахуванням віку, рівня розвитку, життєвого досвіду, сформованих життєвих навичок. Начальник відділення соціально-психологічної служби, до якого розподілено засудженого, ознайомлює його з індивідуальною програмою та тими заходами, які мають бути реалізовані у її межах.

Ціль в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим - бажаний очікуваний результат соціально-виховної та психологічної роботи із засудженим в межах визначеної криміногенної потреби; заходи в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим - конкретні кроки, які мають бути впроваджені для досягнення кожної визначеної цілі щодо впливу на криміногенну потребу засудженого. Визначення заходів залежить від рівня життєвих навичок засудженого, його досвіду та розуміння виконання визначених заходів. Складні заходи, які реалізовуються у кілька етапів, ліпше розділити і прописати окремими пунктами (абзаци 3 та 4 пункту 2 розділу І Положення № 2300/5).

Відповідно до пункту 9 розділу І Положення № 2300/5 соціально-виховна та психологічна робота із засудженими здійснюється відповідно до індивідуальних програм, які складаються за результатами медичного обстеження, психодіагностики і психолого-педагогічного вивчення, кримінологічної, кримінально-правової характеристики, оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та реалізуються, в тому числі за допомогою програм диференційованого виховного впливу.

Ступінь виправлення засуджених визначається з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та стану реалізації індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення проводиться згідно з методичними рекомендаціями, визначеними Міністерством юстиції України.

У результаті проведення оцінки ризиків визначаються криміногенні потреби засудженого, на мінімізацію яких спрямовуються цілі та заходи в межах індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим.

Індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим складається начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого було розподілено засудженого.

Індивідуальна програма є документом, який постійно використовується в роботі із засудженим, коригується та доповнюється за необхідності.

Відтак індивідуальна програма соціально-виховної роботи є документом, що складається з метою визначення цілей роботи із засудженим та заходів, спрямованих на задоволення криміногенних потреб і досягнення позитивних змін у житті засудженого. При цьому така програми розробляється начальником відділення соціально-психологічної служби, до якого було розподілено засудженого.

Водночас доказів того, що відповідна індивідуальна програма соціально-виховної роботи була розроблена для засудженого ОСОБА_1 відповідачем не надано.

Суд враховує, що соціально-виховна робота є одним із основних засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, а її проведення не поставлено законодавцем у залежність від волевиявлення адміністрації установи виконання покарань чи поведінки засудженого. Натомість організація та здійснення такої роботи є прямим обов`язком установи виконання покарань.

Відсутність індивідуальної програми соціально-виховної роботи, а також доказів проведення із засудженим відповідних виховних, психологічних чи інших заходів, свідчить про невиконання відповідачем покладених на нього функцій у сфері виконання кримінальних покарань.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо непроведення соціально-виховної роботи із ОСОБА_1 , та зобов`язати відповідача організувати та забезпечити проведення такої роботи відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та Положення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 №2300/5.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частиною 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди в сумі саме 100000 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову.

Підстави для присудження на користь позивача судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" щодо непроведення соціально-виховної роботи із ОСОБА_1 з 11.09.2024.

Зобов`язати Державну установу "Вінницька установа виконання покарань (№1)" організувати та забезпечити проведення соціально-виховної роботи із ОСОБА_1 відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та Положення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 №2300/5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)")

Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08562602)

Суддя Мультян Марина Бондівна