Рішення № 136793474, 18.05.2026, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/33898/25

Провадження № 2/686/946/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2026 м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Стефанишина С.Л.,

за участю секретаря судового засідання Мороза А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Республіці Польща, третя особа: Міністерство закордонних справ України, про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Республіці Польща, третя особа: Міністерство закордонних справ України, про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є діючим військовослужбовцем, учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

В період з серпня 2004 року по листопад 2010 року проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (далі військова частина НОМЕР_2 ), що дислокувався у місті Маріуполь Донецької області.

Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 отримав службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав разом із своєю сім`єю: дружина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), дочка - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

В зв`язку із службовою необхідністю в період з 2012 року по 2021 рік проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі військова частина НОМЕР_3 ), що дислокувався у АДРЕСА_3 .

У 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, а м. Маріуполь було визначено таким, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

В зв`язку із службовою необхідністю з 2021 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , із початком збройної агресії російської федерації проти України брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

24 лютого 2022 року рф здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану на території України, який триває і на даний час.

19 травня 2022 року позивач виконав наказ Верховного Головнокомандувача України на евакуацію та збереження життя і був захоплений в російський полон, де перебував до 31 січня 2024 року.

За цей період утримувався в нелюдських умовах у Волноваській виправній колонії № 120 в Оленівці, що на тимчасово окупованій території Донецької області та у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області (рф), де піддавався систематичним тортурам, постійному приниженню та побиттю.

Позивач був вимушений покинути постійне місце проживання і реєстрації, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та переїхати разом із сім`єю в місто Хмельницький.

Таким чином, розв`язання російською федерацією війни проти України призвело до порушення його прав, в тому числі права на мир, у зв`язку з чим йому завдано моральних страждань. Такі моральні страждання перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки він зазнав стресу через позбавлення його можливості користуватися своїм рухомим та нерухомим майном. У зв`язку із перебуванням в полоні погіршився стан його здоров`я та позивач проходить довготривале лікування. Внаслідок вимушеного переселення його разом із сім`єю з зони бойових дій, тривалого перебування у стані стресу, втрат життєво важливих зв`язків і середовища проживання, негативного впливу на психоемоційний стан позивача та його сім`ї, а також враховуючи особливу інтенсивність страждань, порушення права на безпеку, гідність та повагу до особистості, ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, розмір якої з урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, стану потерпілого визначив у сумі 7277415 грн., що еквівалентно 150000 євро за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову.

За таких обставин ОСОБА_1 просить суд стягнути з держави російська федерація на свою користь 7277415 грн. моральної шкоди, що еквівалентно 150000 євро за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову, завданої йому порушенням прав внаслідок збройної агресії та окупацією частини території України.

Ухвалою суду від 28.11.2025 року було відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

01.12.2025 року до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи.

Ухвалою суду від 16.12.2025 року підготовче провадження у вказаній справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.

Відзив від представника держави російська федерація на адресу суду не надходив.

В судове засідання позивач не з`явився, повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові.

Представник відповідача російська федерація в судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання також не з`явився, подав до суду заяву пр.о розгляд справи без участі представника.

Фактичні обставини встановлені судом.

ОСОБА_1 є громадянином України згідно даних паспорта № НОМЕР_4 , виданого 05.12.2016 року та згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 28.08.2024 р. зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Долученими до матеріалів справи доказами підтверджується, що в період з серпня 2004 року по листопад 2010 року позивач проходив службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (далі військова частина НОМЕР_2 ), що дислокувався у місті Маріуполь Донецької області.

Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 отримав службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав разом із своєю сім`єю: дружина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), дочка - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

В зв`язку із службовою необхідністю в період з 2012 року по 2021 рік позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі військова частина НОМЕР_3 ), що дислокувався у АДРЕСА_3 .

З 2021 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , та разом із сім`єю переїхав до міста Маріуполь. Із початком збройної агресії російської федерації проти України позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

19 травня 2022 року виконав наказ Верховного Головнокомандувача України на евакуацію та збереження життя і був захоплений в російський полон, де перебував до 31 січня 2024 року.

За цей період утримувався в нелюдських умовах у Волноваській виправній колонії № 120 в Оленівці, що на тимчасово окупованій території Донецької області та у СІЗО № 2 міста Камишин Волгоградської області (рф), де піддавався систематичним тортурам, постійному приниженню та побиттю.

Зі змісту довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та рішень суду від 03.09.2025 р., 11.09.2025 р. та 08.10.2025 р., після початку повномасштабного збройного вторгнення російською федерацією позивач разом із сім`єю: дружина - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), дочка - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), син - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), син ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) були вимушені покинути постійне місце проживання та переїхати в АДРЕСА_4 .

На окупованій російською федерацією території України у позивача, його дружини та батьків залишилось нерухоме майно та налагоджений побут, що вбачається з Витягів з Реєстру територіальної громади та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з виписками із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_1 за наслідками участі у бойових діях та перебування в російському полоні проходив тривале лікування в різних медичних закладах України та за кордоном, і продовжує лікування на даний час.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

В силу статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Внаслідок порушення цивільних прав особи згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України вона має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1167 ЦК необхідно довести такі факти: а) протиправність діяння її заподіювача; б) наявність шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Таким чином, частина перша статті 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Так, загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, і даний указ винесено у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягає доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Чинним ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).(ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.

Суд вважає, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами доведено факт завдання неправомірними діями російської федерації моральної шкоди.

Встановлено, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 зазнав душевних страждань та погіршення стану здоров`я внаслідок участі у бойових діях та перебування в полоні, вимушеного переселення з окупованої території України разом із своєю сім`єю, тривалого перебування у стані стресу, втрат життєво важливих зв`язків і середовища проживання, негативного впливу на психоемоційний стан позивача та його дітей, а також порушено його право на безпеку, гідність та повагу до особистості, позивач був змушений вживати додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує, що позивач є діючим військовослужбовцем, учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни, проживав разом із сім`єю в м. Маріуполь, Донецька область, яке станом на даний час є тимчасово окупованою територією, позивачем надано докази вимушеного виїзду з місця постійного проживання через бойові дії.

Враховуючи тривалість порушень прав та законних інтересів позивача, з врахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідки для позивача та його сім`ї, які до цього часу не можуть повноцінно влаштувати свій побут (не мають свого власного житла, сталого місця проживання тощо).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 неправомірними діями держави російська федерація та, враховуючи обставини справи і обґрунтування позову, вважає можливим задовольнити позов у повному обсязі та стягнути з держави російська федерація моральну шкоду в сумі 7277415 грн., що на день пред`явлення позову еквівалентно за офіційним курсом НБУ 150000 євро.

Судовий збір в сумі 15140 грн., підлягає стягненню з відповідача в дохід держави відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 81, 141, 223, 258-268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Республіці Польща, третя особа: Міністерство закордонних справ України, про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в розмірі 7 277 415 грн., що на день пред`явлення позову еквівалентно за офіційним курсом НБУ 150000 євро.

Стягнути з держави російська федерація в дохід держави Україна судовий збір в сумі 15140,00 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 18.05.2026 року.

Суддя: Сергій Стефанишин