Рішення № 136792778, 22.05.2026, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/103/26

Провадження №2/603/115/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2026 року м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.,

секретар судового засідання Бішко І. М.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Монастириської міської ради про визнання права власності на спадкове майно,

у с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Андрусенко І. Я., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Монастириської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (з урахуванням уточнених позовних вимог).

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить одноповерховий житловий будинок під літерою «А», загальною площею 100,3 кв. м, житловою площею 66,4 кв. м, вхідні сходи «а», вхідні сходи «а1», вхід в підвал «а2», підвал «пд.», стайня «Б», курник «б», стодола «В», літна кухня «Г», сарай «Д», ворота № 1, огорожа № 2, криниця № 3. Вказану спадщину прийняв чоловік ОСОБА_3 ОСОБА_4 , оскільки належав до спадкоємців першої черги за законом, постійно проживав і був зареєстрований на час смерті зі спадкодавцем. Також спадщину, до якої входять земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які належали ОСОБА_3 , прийняла за заповітом дочка спадкодавця ОСОБА_2 , яка не претендувала на частину спірного житлового будинку. ОСОБА_2 усно домовилась із батьком про подальше укладення договору про розподіл спадкового майна, зокрема, що вона приймає спадщину на земельні ділянки згідно із заповітом ОСОБА_3 , а все інше майно, яке належало спадкодавцю, успадкує батько, як спадкоємець першої черги за законом. Проте батько хворів і в силу похилого віку не мав змоги поїхати до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини та укладення зазначеної угоди.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер і після його смерті відкрилася спадщина на 2/3 частки вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які ОСОБА_4 заповів позивачу. Позивач прийняв спадщину після смерті батька, оскільки в шестимісячний строк звернувся до нотаріуса з відповідною заявою, однак не може отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на вказаний будинок, який належав до суспільної групи колгоспний двір, оскільки з поданих документів неможливо встановити власників часток в житловому будинку з надвірними будівлями. Інших спадкоємців за законом чи за заповітом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , не було. З огляду на наведені обставини просить визнати за ним право власності на вищевказане спадкове майно. Судові витрати позивач покладає на себе.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 27.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в цивільній справі, а також задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та витребувано у приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Садівського М. А. копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також в Монастириської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 05.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Монастириської міської ради про визнання права власності на спадкове майно та про визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки в порядку спадкування в частині позовних вимог про визнання права на завершення процедури приватизації земельної ділянки в порядку спадкування залишено без розгляду на підставі поданих представником позивача заяв.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Андрусенко І. Я. в підготовче засідання не з`явилися, проте представник позивача разом із позовом заявив клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання не з`явилася, подала заяву, в якій просить розглянути справу за її відсутності, з обставинами, викладеними в позові, погоджується, позовні вимоги визнає, щодо їх задоволення не заперечує.

Представник відповідача Монастириської міської ради в підготовче засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просить розглянути справу за відсутності представника відповідача, з обставинами, викладеними в позові, погоджується, щодо їх задоволення не заперечує.

Враховуючи наведене, суд вважає, що рішення в справі можливо ухвалити при проведенні підготовчого засідання відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України в порядку, встановленому ст. 206 ЦПК України.

Відповідно до приписів ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду від 05.09.2022 року в справі № 1519/2-5034/11).

Суд встановив такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 30.07.1978 року, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Позивач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , після укладення шлюбу 19.02.2004 року з ОСОБА_7 змінив прізвище « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », що підтверджується копією витягу із актового запису про шлюб № Е 7/2004 від 23.01.2025 року з перекладом.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.02.1967 року, батьками ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_10 і ОСОБА_11 уклали шлюб 04.02.1989 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 04.02.1989 року. Після укладення шлюбу відповідач змінила прізвище « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_12 ».

Відповідно до виписки з будинкової книги № 5, особовий рахунок № НОМЕР_4 , виданої виконавчим комітетом Монастириської міської ради за № 352 від 10.11.2025 року, у житловому будинку ОСОБА_4 згідно із записами за 1991-1995 роки станом на 15.04.1991 року були зареєстровані і проживали: голова ОСОБА_4 , 1934 р. н., дружина ОСОБА_3 , 1939 р. н., син ОСОБА_5 , 1961 р. н.

Згідно з даними погосподарської книги за 1991-1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_4 ) спірне домоволодіння належало до суспільної групи колгоспний двір, головою якого зазначено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (батька позивача). Іншими членами двору вказано його дружину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , і сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 20.11.1988 року жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 , належить колгоспному двору, який складається із 3 членів, головою якого є ОСОБА_4 , на праві особистої власності.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Монастириське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «Монастириське БТІ») № 224 від 02.12.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , розташований житловий будинок під літерою «А» - цегляний, загальною площею 100,3 кв. м, житловою площею 66,4 кв. м, сходи «а» - бетонні, сходи «а1» - бетонні, вхід в підвал «а2» - бетонний, підвал «пд.» - бетонний, стайня «Б» - цегляна, курник «б» - цегляний, стодола «В» - дощата, літна кухня «Г» - цегляна, сарай «Д» - дощатий, ворота № 1 - металеві, огорожа № 2 металева сітка, криниця «К» - бетонні кільця.

За даними технічного паспорта, виготовленого 08.08.2025 року КП «Монастириське БТІ» на замовлення позивача, до складу будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , входить житловий будинок садибного типу під літерою «А», загальною площею 100,3 кв. м, житловою площею 66,4 кв. м, веранда «а», вхідні сходи «а», вхідні сходи «а1», вхід в підвал «а2», підвал «Пд», стайня «Б», курник «б», стодола «В», літна кухня «Г», сарай «Д», ворота № 1, огорожа № 2, криниця № 3, рік спорудження житлового будинку 1987 року.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 02.01.2019 року.

Судом встановлено, що у свідоцтві про народження позивача серії НОМЕР_1 , виданому повторно 30.07.1978 року, матір позивача зазначена як ОСОБА_6 , а в свідоцтві про її смерть серії НОМЕР_5 від 02.01.2019 року як ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою № 353 від 10.11.2025 року, виданою виконавчим комітетом Монастириської міської ради, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Водночас у листі Монастириської міської ради № 15 від 23.03.2026 року зазначено, що у довідці виконавчого комітету Монастириської міської ради № 353 від 10.11.2025 року допущена описка щодо написання номеру будинку, в якому проживала ОСОБА_3 а саме помилково вказано номер будинку «10», замість правильного «15».

Вказані обставини підтверджуються також довідкою № 106 від 23.03.2026 року, виданою виконавчим комітетом Монастириської міської ради, згідно з якою ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , 1934 р. н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчено 03.03.2003 року секретарем Висоцької сільської ради Заворотняком М. М. та зареєстровано у реєстрі за № 6, відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла земельну частку (пай) площею 2,37 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ОСОБА_2 (відповідачці).

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Садівського М. А. № 101/01-16 від 20.10.2025 року спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до спадкової справи № 95, заведеної 24.05.2019 року, є її дочка ОСОБА_2 .

За змістом відповіді приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Садівського М. А. № 25/01-16 від 27.02.2026 року після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.05.2019 року заведено спадкову справу № 95/2019 за заявою ОСОБА_2 .

Як відомо з матеріалів вищевказаної спадкової справи, 05.09.2019 року відповідачці видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на належні ОСОБА_3 земельні ділянки.

Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 09.08.2024 року.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчено 28.02.2001 року секретарем Висоцької сільської ради Заворотняком М. М. та зареєстровано у реєстрі за № 2, відповідно до якого ОСОБА_4 заповів житловий будинок з надвірними будівлями і земельний пай площею 2,27 га своєму синові ОСОБА_5 (позивачу).

Згідно з відповіддю державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 90/01-16 від 12.03.2026 року після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 219 за 2024 рік.

З матеріалів вищевказаної спадкової справи відомо, що 19.08.2025 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, призначені для товарного сільськогосподарського виробництва, що належали ОСОБА_4 .

Водночас 06.02.2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , а 07.02.2025 року ОСОБА_14 подали органам нотаріату заяви про відмову від прийняття спадщини.

Листом державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори № 530/01-16 від 16.12.2025 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , що залишився після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , через належність цього будинку до суспільної групи колгоспний двір і неможливість встановлення власників часток.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі ЦК України) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року).

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31.10.1975 року, було визначено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, у тому числі, на підставі записів у погосподарських книгах.

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.

Окрім того, при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

До набрання чинності Законом України «Про власність», тобто до 15.04.1991 року, існували суспільні групи господарств робітничий та колгоспний двір, і відносини щодо них були врегульовані різними нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 120 Цивільного кодексу Української PCP (1963 року) передбачалось, що майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону Української PCP «Про сільську раду депутатів трудящих Української PCP» 1968 року на вказані ради було покладено обов`язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12.05.1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР № 69 від 25.05.1990 року, відповідно до п. 20 яких, суспільна група господарства встановлюється в залежності від роду занять голови господарства/сім`ї.

Судом встановлено, що об`єктом спадкування у цій справі є житловий будинок з надвірними будівлями, що належав до суспільної групи колгоспний двір, членами якого станом на 15.04.1991 року були матір позивача - ОСОБА_3 , батько позивача - ОСОБА_4 , а також позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК Української РСР (1963 року).

Згідно з ч. 1 ст. 120 ЦК Української РСР (1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (ч. 2 ст. 123 ЦК Української РСР (1963 року).

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 13 постанови № 4 від 24.06.1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», у разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).

За правилами ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як встановлено судом, житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав до колишнього колгоспного двору, до складу якого станом на 15.04.1991 року входили ОСОБА_3 (матір позивача), ОСОБА_4 (батько позивача) і ОСОБА_1 (позивач), котрим належало по 1/3 частини вказаного будинковолодіння.

Матір позивача ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті залишилось спадкове майно, що складалося, зокрема з 1/3 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями. Вказану спадщину прийняли чоловік ОСОБА_3 ОСОБА_4 , а також її дочка ОСОБА_2 , як спадкоємці першої черги за законом по 1/6 частини спірного будинковолодіння. Дані про інших спадкоємців, які прийняли спадщину, а також про письмову угоду між спадкоємцями, посвідчену нотаріусом, щодо зміни розміру частки у спадщині когось із них, відсутні.

Після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , належну йому частку в майні колгоспного двору успадкував його син ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом. Дані про спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині відсутні.

Враховуючи вищенаведені обставини, дослідивши та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково і визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 200, 206, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 120, 123 ЦК Української РСР (1963 року), ст. ст. 1216-1218, 1223, 1258, 1261, 1267, 1268-1270, 1273, 1296 ЦК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Монастириської міської ради про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що за адресою: АДРЕСА_1 , до якого входить одноповерховий житловий будинок під літерою «А», загальною площею 100,3 кв. м, житловою площею 66,4 кв. м, вхідні сходи «а», вхідні сходи «а1», вхід в підвал «а2», підвал «Пд», стайня «Б», курник «б», стодола «В», літна кухня «Г», сарай «Д», ворота № 1, огорожа № 2, криниця № 3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Відповідач: Монастириська міська рада, місцезнаходження: вул. Шевченка, 19, м. Монастириська Чортківського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 04058433.

Повне рішення суду складено 22.05.2026 року.

Головуючий суддя І. М. Галіян