Ухвала суду № 136791904, 19.05.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2111/26

Провадження № 1-кп/450/456/26

УХВАЛА

про продовження застосування запобіжного заходу

19 травня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі

головуючого-судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170010001889 від 29.08.2025,

сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025170010001889 від 29.08.2025про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 5 ст. 407 КК України.

Прокурор подав клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

В обгрунтування заявленого клопотання покликається на те, що обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 27.04.2026 скерований для розгляду Пустомитівського районного суду Львівської області. 25.03.2026 слідчим суддею Пустомитівського районного суду Львівської області підозрюваному ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, терміном на 60 днів, до 22.05.2026 включно із визначенням розміру застави - 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (232960 грн.) та покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Крім того, зазначає, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 , діючи умисно, не маючи наміру на завжди ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 04.08.2025 не пізніше 20:00 години, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, самовільно залишив місце служби в розташуванні 102 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалася в АДРЕСА_1 , та перебував поза межами розташування військової частини до 23.03.2026, тобто до моменту запрошення до органу досудового розслідування відділу поліції №3 Львівського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції у Львівській області, який знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 1, м. Пустомити, Львівська область, чим останній припинив вчиняти вказане кримінальне правопорушення.

Відтак, з 04.08.2025 по 23.03.2026 солдат ОСОБА_3 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини НОМЕР_1 приховував.

Таким чином ОСОБА_3 обвинувачується у самовільному залишені місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України.

Необхідність продовження застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється тим, що ризики передбачені п.п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати. При продовженні дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор просить врахувати, що ОСОБА_3 підозрюється у вчинені тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке передбачає позбавлення волі строком п`яти до десяти років, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України. З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов`язків, як обвинуваченого, необхідно продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Так, як відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду. З урахуванням викладених ризиків та особи обвинуваченого, обставин вчинення та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_3 , прокурор вважає необхідним продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м`які запобіжні заходи не в силі запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Прокурор в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив таке задоволити з підстав викладених в клопотанні.

Захисник ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання та просила суд у разі його задоволення зменшити розмір застави до 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_3 заперечив проти заявленого клопотання, посилаючись на те, що його майновий стан не дає можливості сплатити суму, зазначену у клопотанні, оскільки він офіційно не працевлаштований та не має стабільного доходу. Водночас зазначив, що у разі задоволення клопотання просить суд зменшити розмір застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, вважаючи такий розмір співмірним його матеріальному становищу та достатнім для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків.

Проаналізувавши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, з`ясувавши думку учасників процесу, суд, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

В силу ст.ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження та застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність відповідних ризиків, передбачених частиною 1 даної статті. Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу повинен врахувати всі обставини, які можуть вплинути на вид обраного запобіжного заходу.

У ч. 1 ст. 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини.

Відповідно до ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований в т.ч. до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Ухвалою слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 25.03.2026 застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, а саме з моменту фактичного затримання та обмеження у здійсненні права на вільне пересування, зокрема з 25 березня 2026 року до 22 травня 2026 року, з визначенням застави у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 232960 грн.

Розглядаючи заявлене клопотання про продовження міри запобіжного заходу, суд послідовно враховує положення ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, а також частини 2 ст. 29 Конституції України.

Відповідно до пункту 3 статті 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення від судового розгляду. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Однак, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони загальногромадянських прав та інтересів потерпілих. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Вирішуючи питання щодо доцільності застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує, що така доцільність ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Водночас суд виходить із необхідності уникнення ризиків, визначених статтею 177 КПК України, які стали підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: переховуватись від суду (п.1); перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4); вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення у якому обвинувачується (п.5). Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених статтею 177 КПК України, для застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено. Відтак, суд доходить переконання, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.

При розгляді клопотання прокурора судом не встановлено обставин, які б виключали перебування обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою, запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише особі обвинуваченого, а й характеру та тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, такий виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, зокрема, ухиленню його від суду, тобто підстави для застосування запобіжного заходу виді тримання під вартою не відпали.

Враховуючи вищенаведене та ризики визначені ст. 177 КПК України, зважаючи на те, що судовий розгляд неможливо завершити до закінчення строку тримання під вартою, суд приходить до висновку, що слід застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

Однак суд зазначає, що стороною захисту у судовому засіданні частково доведено наявність підстав для зменшення розміру застави, оскільки сума, заявлена прокурором, з огляду на майновий стан обвинуваченого є для нього явно непомірною.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та водночас не може бути завідомо непомірним для нього.

При цьому помірність розміру застави не означає її відповідність вартості всіх активів особи, а передбачає дотримання принципу пропорційності між обраним запобіжним заходом та метою його застосування.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами суспільства та правами особи, зазначаючи, що такого балансу неможливо досягти у разі покладення на особу надмірного та непропорційного тягаря (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льоннрот проти Швеції»).

Отже, застосований розмір застави має перебувати у розумному та обґрунтованому співвідношенні із метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, суд вважає за необхідне визначити заставу у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 166400 гривень, що відповідає п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Крім того, на переконання суду, жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не здатен забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків.

Даних про те, що обвинувачений ОСОБА_3 за станом здоров`я чи з інших причин не може утримуватися під вартою судом не встановлено.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість підстав для застосування запобіжного заходу, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, вислухавши думку учасників судового провадження щодо клопотання прокурора, суд прийшов до висновку про доцільність застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_3 у виді тримання під вартою строком 60 днів з визначенням розміру застави у розмірі 166400 грн.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 176, 177, 178, 182-184, 193, 194, 315, 371, 372 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

клопотання прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 задоволити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів із визначенням застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 166 400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) грн.

Строк дії ухвали про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити до 17 липня 2026 року включно.

Обвинучений або заставодавець (фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок суду у розмірі визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

У випадку внесення вказаного розміру застави, на відповідний рахунок, обвинувачений ОСОБА_3 звільняється з-під варти в порядку визначеному ч.4 ст.202 КПК України.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_3 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 у разі внесення застави, наступні обов`язки:

- прибувати за першою вимогою до суду;

- не відлучатися з Львівської області без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку її дії.

Дана ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення.

Копію ухвали вручити прокурору, захиснику, обвинуваченому та скерувати начальнику Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» для відома та виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошено 22 травня 2026 року о 08 год. 00 хв.

Суддя: ОСОБА_1