Ухвала суду № 136791340, 19.05.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/11354/25 1-кс/335/1877/2026

19 травня 2026 року м. Запоріжжя

Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Запорізькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , погоджене з прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025080000000237 від 04.11.2025,

ВСТАНОВИВ:

Слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025080000000237 від 04.11.2025.

На обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що відділом розслідування кримінальних проваджень за участю дітей СУ ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025080000000237 від 04.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Під час розслідування встановлено, що службові особи Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, діючи з метою одержання неправомірної вигоди, організували протиправну схему сприяння громадянам в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації шляхом фіктивного працевлаштування осіб чоловічої статі призовного віку на посади педагогічного складу до підпорядкованих закладів освіти на території м. Запоріжжя, що призвело до безпідставного нарахування та розтрати бюджетних коштів.

До вказаної діяльності залучено службових осіб територіальних відділів освіти м. Запоріжжя та директорів підзвітних їм навчальних закладів, які, зловживаючи службовим становищем, оформили на роботу осіб, які фактично трудових обов`язків не виконували.

Це створило штучні умови для отримання останніми відстрочки від призову та спричинило розтрату бюджетних коштів у вигляді незаконно виплаченої заробітної плати.

З метою перевірки встановлених обставин УСР в Запорізькій області ДСР НПУ надано доручення в порядку ст. 40 КПК України, відповідно до матеріалів виконання якого встановлено, що директор Запорізької гімназії «Запорізька Січ» Запорізької міської ради ОСОБА_6 фіктивно працевлаштувала до закладу ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та свого племінника (сина рідного брата) ОСОБА_9 , з метою привласнення бюджетних коштів та сприяння останнім в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.

Для втілення злочинних намірів до схеми було залучено методиста позашкільного підрозділу гімназії ОСОБА_10 , до обов`язків якої входить підготовка освітньої документації від імені фіктивно працевлаштованих працівників.

Надалі на підставі довідок, які скеровувалися до ТЦК та СП директором Запорізької гімназії «Запорізька Січ» Запорізької міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та інші фіктивно працевлаштовані в навчальному закладі працівники користувалися правом на відстрочку згідно з п. 2 ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Зазначені обставини, поміж іншого, підтверджуються витребуваними відомостями з ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідно до яких встановлені факти одночасного отримання доходів низкою осіб, які нібито є працівниками навчальних закладів на території м. Запоріжжя, проте водночас отримують заробітну плату від сторонніх суб`єктів господарювання, діяльність яких не пов`язана з наданням освітніх послуг.

Таким чином, під час досудового розслідування підтверджено факт причетності до вказаної злочинної діяльності методиста позашкільного підрозділу Запорізької гімназії «Запорізька Січ» ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12.05.2026 на підставі ухвали слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 (за місцем проживання ОСОБА_10 ), під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон та 2 банківські картки.

З огляду на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться за фактом фіктивного працевлаштування осіб до навчальних закладів на території м. Запоріжжя, що призвело до розтрати бюджетних коштів, а також сприяло ухиленню від мобілізації особам чоловічої статі під час дії воєнного стану, виникла необхідність у накладенні арешту на вказані вище банківські картки з метою встановлення працівників, яким вони належать, а також перевірки факту їх працевлаштування до очолюваного ОСОБА_10 навчального закладу.

Також під час огляду мобільного телефону, вилученого у ОСОБА_10 , виявлено інформацію щодо фіктивного працевлаштування осіб чоловічої статі призовного віку до Запорізької гімназії «Запорізька Січ». З огляду на викладене, виникла необхідність у накладенні арешту на вилучений під час обшуку мобільний телефон, оскільки наявні об`єктивні підстави вважати, що в ньому міститься листування з іншими фігурантами у кримінальному провадженні.

У судовому засіданні слідчий підтримав клопотання та надав додаткові матеріали на його обґрунтування, які були отримані після подання клопотання про арешт майна.

Прокурор підтримав клопотання слідчого, зазначивши, що органом досудового розслідування надано достатню кількість переконливих доказів, які вказують на те, що вилучені під час обшуку речі відповідають критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України. У разі незастосування арешту до переліченого в клопотанні майна існує ризик його приховування, пошкодження або відчуження.

ОСОБА_10 у судове засідання, призначене для розгляду клопотання слідчого, не з`явилася, причин неявки не повідомила.

Представник ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_5 заперечувала проти клопотання слідчого.

На обґрунтування заперечень представник зазначила, що до матеріалів клопотання не було долучено посадову інструкцію ОСОБА_10 . Відтак будь-які твердження слідчого та прокурора щодо конкретних посадових обов`язків особи, а також їх ймовірного порушення чи використання для вчинення правопорушення, є документально непідтвердженими та неаргументованими.

Представник також зазначила, що наявність у мобільному телефоні контактів та чатів із матір`ю (Милентьєвою) та безпосереднім керівником ( ОСОБА_6 ) є природним процесом спілкування. Оскільки ОСОБА_10 офіційно працює в навчальному закладі, її комунікація з керівництвом є частиною робочого процесу, а листування з матір`ю приватною справою. Висновки органу досудового розслідування про те, що ці чати можуть свідчити про причетність до злочину, є лишь припущеннями слідства, які не мають під собою фактичного підґрунтя.

У вилученому мобільному телефоні міститься великий обсяг конфіденційної інформації, яка не стосується кримінального провадження. Зокрема, це дані щодо малолітньої дитики ОСОБА_10 , а також персональні дані інших осіб. Втручання в таку інформацію є невиправданим з огляду на обставини провадження.

Щодо банківських карток представник зазначила, що через вилучення банківських карток («Ощадбанк» та «Монобанк») власниця фактично залишилася без доступу до власних коштів, що створює для неї та її родини критичне становище та позбавляє можливості забезпечувати щоденні потреби.

З огляду на викладене, адвокат вважала клопотання про арешт майна необґрунтованим, просила відмовити у його задоволенні в повному обсязі та повернути вилучене майно власнику.

Заслухавши думку учасників провадження, вивчичив клопотання прокурора, дослідивши додані до нього матеріали досудового розслідування, слідчий суддя доходить таких висновків.

Згідно зі статтями 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканність права власності.

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України).

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Під час застосування будь-якого заходів забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання права, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 3 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З метою забезпечення збереження речових доказів арешт може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України (абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України під час вирішення питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу), а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, у кожному випадку розгляду відповідних клопотань слідчий суддя повинен: перевіряти наявність об`єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи; з`ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається ініціатор клопотання, без застосування цих заходів; враховувати, що обов`язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (частина третя статті 132 КПК України) покладається на слідчого та/або прокурора; брати до уваги розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Слідчим суддею встановлено, що слідчими СУ ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ст. 336 КК України, у кримінальному провадженні № 12025080000000237 від 04.11.2025.

Ухвалою слідчого судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 11.05.2026 надано дозвіл на обшук квартири АДРЕСА_2 з метою виявлення, фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання оригіналів та копій документів щодо фіктивного працевлаштування осіб до навчальних закладів м. Запоріжжя, підзвітних Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради; особових справ працівників призовного віку, працевлаштованих у період з 24.02.2022 по теперішній час; трудових договорів, табелів обліку робочого часу, наказів про призначення на посади та довідок про працевлаштування; листування між відділом освіти та територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки; переліків працівників закладів освіти, підзвітних Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, банківських карток,носіїв інформації, комп`ютерної техніки, засобів мобільного зв`язку та чорнових записів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

12.05.2026 слідчим під час обшуку вищезазначеної квартири виявлені та вилучені мобільний телефон та банківські картки, на які слідчий просить накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів.

Аналіз обставин кримінального провадження, викладених у клопотанні слідчого, рапортах оперуповноваженого УСР в Запорізькій області ДСР Національної поліції України, відомостей, наданих ГУ ДПС в Запорізькій області та ІНФОРМАЦІЯ_2 , даних, отриманих під час огляду вилученого у ОСОБА_10 мобільного телефону, дозволяє дійти висновку, що вилучені слідчим під час обшуку банківські картки можуть бути знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК України, а мобільний телефон міг зберегти сліди кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюється слідчими, або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Отже, вищезазначені речі відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.

Майно, яке має ознаки речового доказу, може бути вилучено та арештовано незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно перебуває, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням вищевикладеного слідчий суддя доходить висновку, що клопотання слідчого є обґрунтованим.

Арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів є необхідним на цій стадії кримінального провадження, сприятиме досягненню його дієвості, а потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та свободи його власників або володільців.

Незастосування арешту до вищезазначених речей та документів може призвести до їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За встановлених обставин накладення арешту на вилучене слідчим під час обшуку майно забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються арешт та метою, яку прагнуть досягти збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків (втрати речових доказів).

Доводи представника власника майна про непричетність вилучених мобільного телефону та банківських карток до кримінального провадження мають бути перевірені під час досудового розслідування в розумні строки.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170, 172, 173, 175, 369, 372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт на мобільний телефон марки Samsung у корпусі чорного кольору в чохлі чорного кольору, IMEI-1: НОМЕР_1 , IMEI-2: НОМЕР_2 , із SIM-карткою номером НОМЕР_3 ; банківську картку «Ощадбанк» № НОМЕР_4 ; банківську картку «Monobank» № НОМЕР_5 , вилучені слідчим 12 травня 2026 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з позбавленням власника (володільця) вищезазначеного майна права на відчуження, розпорядження та користування ним до скасування арешту в установленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні під час розгляду питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Повний текст ухвали складено 25 травня 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1