Ухвала суду № 136790344, 22.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/37648/17

Провадження № 2/761/31/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В., розглянувши заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Войтовича Івана Володимировича про відвід головуючого судді Пономаренко Н.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Про боно», треті особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про захист права власності,-

в с т а н о в и в :

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває дана цивільна справа.

Ухвалою судді Шевченківського районного суд м. Києва ОСОБА_5 від 14 лютого 2018 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, призначено розгляд вказаної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.09.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті.

Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-766 від 12.03.2026 року у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_5 у відставку та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 року в провадження судді Пономаренко Н.В. надійшла вищевказана цивільна справа.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17.03.2026 прийнято до розгляду вказану цивільну справу за зазначеним позовом та призначено розгляд справи в порядку загальному позовному провадженні та призначено судове засідання по суті на 27 травня 2026 року об 11 год. 30 хв.

Таким чином, судове засідання по справі призначено на 27.05.2026.

20.05.2026 до суду надійшла заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Войтовича Івана Володимировича про відвід судді Пономаренко Н.В. у зазначеній цивільній справі, яка передану судді 22.05.2026, з посиланням на положення п.5 ч.1 ст.36 ЦПК України та Конвенцію про захист прав і основних свобод людини. В обґрунтування заяви зазначено, що учасником даної справи є третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4 .

Заява про відвід судді Пономаренко Н.В. мотивована тим, що сукупність таких обставин, як: участь у справі судді Свояка Д.В. як учасника процесу; особисто спостережуване представником третьої особи позапроцесуальне спілкування між суддею Пономаренко Н.В. та учасником даної справи, наявність інформації про їх спільну участь у професійних заходах, необхідність забезпечення довіри сторін до безсторонності судового розгляду, може об`єктивно викликати сумнів у неупередженості судді Пономаренко Н.В. при розгляді даної справи.

У заяві адвокатом Войтовичем І.В. зазначено, що дана заява не містить тверджень про фактичну упередженість судді або її особисту заінтересованість у результаті розгляду справи, а спрямована виключно на усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо забезпечення принципу безсторонності суду.

Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Згідно ч. 7 ст. 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.

Дослідивши заяву, перевіривши матеріали справи, суддя прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.

У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 3 Конституції утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст.ст. 2, 7 Закону «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що кожен має право на справедливий розгляд своєї справи неупередженим, безстороннім судом.

Положеннми ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В свою чергу, частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.

Існування неупередженості повинно бути визначено за наступними критеріями (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікалефф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП], пункт 93): суб`єктивний тест, що вивчає персональні переконання і поведінку конкретного судді, з метою визначення чи існувало неупереджене або суб`єктивне ставлення судді у конкретній справі. Відповідно до об`єктивного тесту визначається чи суд, а також, серед іншого, його структура, забезпечила відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно його неупередженості.

Повинно бути визначено, окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність.

Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву у неупередженості суду (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 44; «Пабла Кю проти Фінляндії» (Pabla Ky v. Finland), пункт 30; від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікалефф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП], пункт 96).

У кожному окремому випадку необхідно визначити чи характер та рівень стосунків у справі вказують на відсутність неупередженості з боку суду (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікалефф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП],пункти 97, 102).

Підстави відводу судді перелічені у статті 36 ЦПК України. Так, у пункті п`ятому частини першої статті 36 ЦПК України зазначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Тобто і цивільним процесуальним законом чітко визначені підстави відводу судді, одним з яких є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відвід (самовідвід) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 03 травня 2007 року у справі «Бочан проти України» закріпив, що ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

У постанові від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (Castillo Algar v. Spain) ЄСПЛ зазначив, що дійсно навіть припущення про факти, які ставлять під сумнів безсторонність суду, можуть мати певне значення; йдеться про довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати в людей.

У рішенні від 09 листопада 2006 року у справі «Білуга проти України» ЄСПЛ наголосив, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри в недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.

У рішенні від 01 жовтня 1982 року у справі «П`єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості або, навпаки, її наявність може бути перевірено різноманітними способами, провів розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання громадянина в конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

У деяких випадках додаткову гарантію безсторонності судді надає вимога об`єктивної безсторонності (рішення ЄСПЛ від 10 червня 1996 року у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. the United Kingdom)). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium)).

Вимога «безсторонності» згідно з судовою практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з`ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.

У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення ЄСПЛ у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).

У своєму рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Фельдман проти України» (заяви № 76556/01 та 38779/04) ЄСПЛ визнав порушенням статті 6 § 1 Конвенції незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності.

У пункті 25 розділу «Критерії неспроможності» Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя встановлено, що суддя не може слухати судову справу, якщо є об`єктивні побоювання, що він не зможе розглядати справу неупереджено або його участь у цій справі може спровокувати конфлікт інтересів, що несумісний з виконанням ним судових функцій.

Пунктом 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість з боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього і в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.

У пункті 66 рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (заява № 4785/02) зазначено, що згідно з усталеною практикою суду наявність безсторонності має визначатися для цілей пункту 1 статті 6 § 1 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Так, за суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді.

Відповідно до об`єктивного критерію необхідно визначити, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення ЄСПЛ від 24 лютого 1993 року у справі «Фей проти Австрії», від 21 грудня 2000 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)).

Необхідність відводу судді від участі в розгляді справи у будь-якому випадку, коли у стороннього спостерігача лише могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, та про задоволення такої заяви підтвердила і Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 лютого 2020 року у справі № 908/137/18 (провадження № 12-106гс19), в якій виснувала, що хоч поведінка судді-доповідача й не дає жодних об`єктивних підстав вважати, що вона не є безсторонньою або що їй бракує неупередженості під час розгляду справи, однак, враховуючи значення, яке має вирішення справи № 908/137/18 для правової системи України, а також для того, щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникали сумніви в неупередженості судді-доповідача під час вирішення справи, клопотання про відвід судді-доповідача необхідно задовольнити.

Тобто розгляд питання про відвід є виконанням вимог статті 6 § 1 Конвенції щодо забезпечення принципів незалежності та неупередженості суду, який має бути максимально безстороннім та об`єктивним, а також з метою усунути будь-які сумніви в забезпеченні незалежною державою принципу справедливості судочинства.

Аналогічні висновки викладені в ухвалі Верховного Суду у справі № 705/2159/19 від 29 лютого 2024 року.

Як уже зазначалось судом, згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу (частина одинадцята статті 40 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, оскільки у сторони відповідача виникла недовіра до судді, щодо недостатньої неупередженості, з метою забезпечення достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву безсторонності судді у розгляді справи, для дотримання загальних засад судочинства, відповідно до яких кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом, суддя прийшов до висновку, що заява про відвід судді підлягає задоволенню, а справу необхідно передати для її повторного перерозподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 40 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Войтовича Івана Володимировича про відвід судді Пономаренко Н.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Про боно», треті особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про захист права власності, - задовольнити.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Про боно», треті особа: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про захист права власності, - передати для повторного автоматичного розподілу справи в порядку ст. 33 ЦПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: