Рішення № 136789086, 25.05.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/13994/24

Провадження № 2/756/246/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

25 травня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Пукала А.В.,

за участю

секретаря судового засідання Зінець К.Б.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_9,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини,

У С Т А Н О В И В :

Зміст позовних вимог

Позивач звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила:

- визначити постійне місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 ;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дружини у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку;

- допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 24.04.2021 ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народилася дитина - ОСОБА_5 .

Позивач зазначила, що її донька ОСОБА_5 наразі проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де раніше сторони спільно проживали однією сім`єю.

Позивач наголосила, що відповідач відмовляє їй у можливості забрати дитину до себе, фактично утримує дитину та чинить перешкоди у вільному й постійному спілкуванні позивача з донькою.

Така ситуація, за твердженням позивача вкрай негативно впливає на малолітню доньку та суперечить її інтересам і потребам. За твердженням позивача, дитина потребує материнської турботи та ласки, однак відповідач фактично передоручив турботу про її фізичний і духовний розвиток своїй матері, тобто бабусі дитини, а не її матері.

Позивач наголосила, що на всі її доводи та пропозиції мирно узгодити місце проживання дитини та врегулювати питання участі обох батьків у її вихованні відповідач реагує грубо й агресивно. За твердженням позивача, відповідач систематично вчиняє з нею скандали, застосовує шантаж, погрожуючи позбавити її можливості бачити доньку. Позивач зазначила, що має підстави вважати реальними такі погрози, оскільки відповідач без її відома отримав дублікат свідоцтва про народження дитини, змінив декларацію з лікарем-педіатром та вчиняє інші дії, які, на думку позивача, свідчать про намір не допускати матір до дитини.

Позивач зауважила, що має бажання і реальну можливість забезпечувати дитину всім необхідним та піклуватися про неї. За її словами, при спілкуванні з нею дитина задоволена, щаслива та спокійна. Водночас, за твердженням позивача, її дедалі менше допускають до дитини, що викликає у неї обґрунтовані побоювання щодо можливого руйнування емоційного зв`язку між донькою та матір`ю. Фактично, як зазначила позивач, роль матері для дитини наразі виконує мати відповідача, і вона не виключає, що дитину можуть налаштовувати проти неї.

Позивач повідомила, що планує проживати з дитиною за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить на праві власності її матері та в подальшому перейде позивачу за правом спадкування, оскільки вона є єдиною донькою своїх батьків. Для дитини створені належні житлово-побутові умови.

На думку позивача, відсутні будь-які підстави для проживання дитини окремо від матері. Вона переконана, що подальше постійне проживання доньки з батьком без матері є неприпустимим та суперечить найкращим інтересам дитини. Водночас позивач наголосила, що не заперечує проти спілкування дитини з батьком, а, навпаки, вважає необхідним повноцінний контакт дитини з обома батьками.

Позивач наголосила, що у разі визначення місця проживання дитини разом із нею необхідно вирішити питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у примусовому порядку. На думку позивача, справедливим розміром аліментів на одну дитину є 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, позивач звернув увагу, що як дружина, з якою проживає дитина, вона має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трирічного віку. За твердженням позивача, відповідач є працездатною особою, працює та може надавати матеріальну допомогу, а позивачка через перебування у відпустці для догляду за дитиною тривалий час не має самостійного доходу. У зв`язку з цим позивач просив стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною трирічного віку.

09 вересня 2025 року позивач подала заяву про відмову від частини позовних вимог, а саме про стягнення аліментів на утримання дружини.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 листопада 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Зміст зустрічних позовних вимог

27.11.2024 ОСОБА_2 (далі - відповідач) звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зустрічною позовною заявою, в якій просив:

- визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 почергово з кожним з батьків (спільна фізична опіка) у такому порядку:

a) два тижні з батьком ОСОБА_2 (за адресою: АДРЕСА_1 ); два тижні з матір`ю ОСОБА_1 (далі - позивач) (за адресою: АДРЕСА_2 );

b) двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 неділі та завершується через два тижні о 10:00 неділі;

c) перші два тижні, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, дитина проживає з матір`ю;

d) по завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину за власний рахунок до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків, якщо тільки інший порядок супроводу (перевезення) не буде окремо узгоджений за домовленістю між батьками;

- первісний позов в частині стягнення аліментів задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 :

a) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частки заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 8 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття;

b) аліменти на утримання дружини ОСОБА_1 у розмірі 1/12 частки від заробітку щомісячно, але не більше 3 прожиткових мінімумів для працездатної особи, до досягнення дитиною ОСОБА_5 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що місце проживання дитини від народження, за згодою обох батьків, було зареєстроване в квартирі АДРЕСА_3 .

В цій квартирі, разом з дитиною, фактично проживали й сторони спору.

Вказана квартира є звичайним місцем проживання дитини в розумінні як національного законодавства, так і норм міжнародного права.

ОСОБА_2 стверджує, що протягом 2024 року відносини у подружжя погіршилися, він вважає їхні проблеми в родині спільною проблемою обох сторін. Проте, він категорично заперечує грубе та неповажне ставлення, економічне насильство, шантаж та інші прояви конфліктної поведінки, на які послалася позивач.

05.10.2024 ОСОБА_1 пішла з дому і з того часу вона остаточно проживає окремо. ОСОБА_2 стверджує, що це було її власним рішенням, до якого її ніхто не примушував.

Відповідно до попередньої усної домовленості між сторонами, дитина залишилася проживати разом з батьком у звичному до неї середовищі, і така ситуація мала тривати щонайменше до моменту, поки матір не влаштує свій побут на новому місці проживання. Після цього, сторони планували домовитися про подальше місце проживання дитини, неодноразово обговорювали це питання, обмінювалися повідомленнями, але згоди так і не досягли.

ОСОБА_2 зазначив, що станом на день подання зустрічного позову, між сторонами існувала домовленість, що дитина залишатиметься проживати в квартирі батька допоки спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини не буде вирішено судом.

ОСОБА_2 наголосив на тому, що протягом всього часу проживання дитини з батьком з 05.10.2024 матір регулярно не лише зустрічалася з дитиною, приймала участь у її вихованні та вирішенні різноманітних питань життя дитини, але й на свій розсуд забирала дитину до свого місця проживання, чому існує багато різноманітних доказів.

Хоча особисті відносини між сторонами складні, вони перебувають в постійному контакті між собою в питаннях дитини.

Батько дійсно отримав дублікат свідоцтва про народження дитини. Проте всупереч відповідному доводу первісного позову, це жодним чином не пов`язано з «виконанням погроз» на адресу матері дитини, а є безумовним правом батька, реалізацію якого він не зобов`язаний узгоджувати з матір`ю, яка тримає оригінал свідоцтва про народження у себе.

ОСОБА_2 зазначчив, що є власником квартири АДРЕСА_3 . В квартирі сучасний ремонт, встановлено необхідні меблі та побутова техніка. У дитини є своє ліжко, іграшки, власний куточок для ігор. В квартирі проживає лише двох осіб: батько та донька.

ОСОБА_2 заперечив проти доводів первісного позову про те, що він нібито доручив своїй матері, тобто бабусі дбати про фізичний і духовний розвиток дитини. Бабуся дитини не проживає в квартирі, а лише періодично відвідує дитину, що є її правом на спілкування з онукою.

ОСОБА_2 зазначив, що він не має шкідливих звичок, ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності, судимостей не мав.

З червня 2016 року ОСОБА_2 безперервно працює в ТОВ «Метро Кеш Енд Кері України».

Від народження дитина забезпечення належною медичною допомогою.

ОСОБА_2 перебуває на військовому обліку, правил військового обліку не порушував, в розшуку ТЦК не перебуває, має відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією у зв`язку з бронюванням на строк до 06.08.2025.

Щодо стягнення аліментів ОСОБА_2 зазначає, що він згоден сплачувати аліменти і вже їх добровільно сплачує.

За погодженням між сторонами, не зважаючи на місце проживання дитини, добровільно і щомісячно сплачує на користь дружини аліменти на утримання дитини, дружини, і останнім часом, на вимогу дружини, навіть на утримання собаки. Неодноразово фінансово покривав й інші окремі витрати дружини.

Відповідач зазначає, що первісний позов не містить підтвердженого доказами обґрунтування того, які потреби (позивача та дитини) обумовлюють необхідність отримання суми грошових коштів, яка дорівнюватиме половині заробітку відповідача і в грошовому еквіваленті становитиме близько 40 000 грн щомісячно. Крім цього, відповідач зазначає, що первісний позов не містить відомостей про розмір заробітку позивача, оскільки половина витрат на дитину має бути віднесена на позивача.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та об`єданно в одне провадження з первісним позовом.

Зміст відзиву на зустрічну позовну заяву

24.12.2024 від представника позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій вона просила відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви.

ОСОБА_1 не погоджується із доводами, викладеними у зустрічній позовній заяві, вважає аргументи сторони позивача необґрунтованими з наступних підстав.

Позивач зазначає, що посилаючись на постанову Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19, відповідач не бере до уваги обставин спору у вказані справ, аналіз яких на думку позивача яскраво демонструє неможливість застосування наведеної постанови в контексті вирішення спору щодо проживання малолітньої ОСОБА_5 .

Сторона позивача просить звернути увагу на наступні факти, за яких постанова Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19 не може бути застосована при вирішенні даного спору, а саме:

- предметом спору у справі № 465/6496/19 було визначення місця проживання трьох дітей, а саме хлопчиків - 2008, 2010 та 2016 року народження, тобто 16 років, 14 років та 8 років. В даній же справі мова йде про визначення місця проживання малолітньої дитини;

- при ухваленні рішення у справі № 465/6496/19 судом було враховано в першу чергу вік дітей та їхнє висловлене бажання щодо свого місця проживання;

- при ухваленні рішення у справі № 465/6496/19 судом було враховано тривалий час проживання молодшого сина разом із батьком і старшими братами, а також емоційну прив`язаність дитини до батька і братів. При цьому, під тривалим строком проживання дитини було визнано 2-річний період. В даній же справі дитина проживає на території батька без матері лише з жовтня 2024 року. Тобто відсутній фактор глибокої емоційної прив`язаності дитини до місця її проживання та осіб, що її оточують.

Позивач зазначила, що дитина фізично та емоційно прив`язана до мами. За твердженням позивача, дитина систематично плаче за мамою, потребує її постійної присутності та не розуміє, чому відбувається розлука, оскільки в силу свого віку не може сприйняти та надати оцінку подій, що відбуваються навколо неї.

На глибоке переконання ОСОБА_1 , її маленька донька повинна проживати з нею, оскільки вона хоче та може віддати своїй донечці всю материнську ласку, любов та турботу, а зміна кожні два тижні організації умов життя такої маленької дитини може негативно вплинути на її розвиток.

Позивач зазначає, що у зустрічній позовній заяві не враховано, що наразі дитина перебуває у активному періоді росту та розвитку, коли відбуваються якісні зміни психіки, які у свою чергу забезпечують поступовий перехід малюка у активну та діяльну особистість. Будь-який графік перебування дитини як з матір`ю, так і з батьком, повинен відповідати інтересам дитини, враховувати її розпорядок, час навчання та відпочинку, задовольняти її потреби. Що два тижні нове місце проживання - це новий дитячий садок або школа, нові сусіди і друзі, новий життєвий уклад. Пропонуючи графік життя дитини за двома локаціями, відповідач не наводить аргументів, яким чином у постійних переїздах дитина комфортно формуватиме своє життя, майбутнє навчання, де заводитиме друзів тощо.

Таким чином, у разі задоволення зустрічного позову, таке рішення в першу чергу задовольнятиме інтереси саме відповідача, а не дитини.

ОСОБА_1 має бажання та можливість забезпечувати свою дитину всім необхідним та піклуватися про неї. При спілкуванні з мамою дитина задоволена, щаслива, спокійна. ОСОБА_1 дуже боїться, що її розлука з донькою негативно може відобразиться на зв`язку, який існує у дитини із мамою, адже з мамою дитина, безумовно, проживатиме у атмосфері любові, турботи і захисту. Натомість відповідач робить помилкові висновки про те, що оскільки дитина від народження була зареєстрована і наразі проживає в квартирі батька (без наявності на це згоди матері), саме цю адресу слід вважати «звичайним місцем її проживання».

Щодо доводів відповідача, що в квартирі батька були створені всі умови для проживання дитини та її виховання, позивач зазначає, що окрім фотографій, вказане не вбачається більше з жодних доказів.

Щодо тверджень відповідача про те, що обставини, передбачені ст. 161 СК України, а також інші обставини, що можуть становити загрозу інтересам дитини - відсутні, позивач зазначає, що у такому твердженні відповідача замовчується, що розлука дитини з матір`ю є беззаперечною загрозою її інтересам. Крім того, відсутні і будь-які підстави для того, аби дитина ОСОБА_5 проживала окремо від матері ОСОБА_1 .

Щодо тверджень відповідача про те, що немає доказів того, що дитина більш прихильна до матері, або батько негативно впливає на неї, або дитина не бажає проживати з батьком, позивач зазначає, що так само як немає доказів того, що дитина більш прихильна до матері, так само немає доказів і того, що дитина більш прихильна до батька. Про яке бажання дитини, з урахуванням її віку, в даному випадку йде мова - взагалі незрозуміло.

Щодо тверджень відповідача про те, що сторона позивача не навела переконливих аргументів та достатніх доказів в користь твердження про те, що дитина має постійно проживати виключно з матір`ю, сторона позивача звертає увагу на те, що позовна вимога «визначити місце проживання дитини з матір`ю» повністю відповідає нормам та формулюванням законодавчих актів України.

Перемінне проживання дитини не передбачене українським законодавством, та не дивлячись на досвід європейських країн, у яких допускається встановлення режиму почергового проживання дитини з матір`ю і батьком, вітчизняна судова практика йде іншим шляхом і допускає можливість встановлення проживання дитини частково з матір`ю, частково з батьком, у виключних випадках.

Саме з урахуванням норм національного законодавства та судової практики, сторона позивача просить визнати постійне місце проживання разом з матір`ю. При цьому ОСОБА_1 готова розглядати та узгоджувати графіки участі батька у вихованні дочки.

Заяви відповідача про те, що він має постійну роботу, володіє добрими особистими якостями, репутацією та іншими позитивними рисами - сторона позивача під сумнів жодним чином не ставить.

Щодо доводів відповідача про те, що відсутнє обґрунтування того, які потреби позивача та дитини обумовлюють необхідність отримання суми грошових коштів, яка за підрахунками позивача, становитиме близько 40 тисяч гривень щомісячно, позивач зазначає, що позовна вимога про стягнення аліментів ґрунтується виключно на нормах права, які дають позивачу претендувати на частку від заробітку (доходу) другого з подружжя, тому про яке саме обґрунтування зазначає відповідач позивачу незрозуміло.

19 червня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу розгляду по суті.

Позиції сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримала позовні вимоги (з урахуванням уточнень) та звернула увагу на те, що дитині три повних роки, справа розглядається тривалий час, протягом яких дитина перебуває у стані невизначеності. Послалася на те, що в законодавстві України відсутнє поняття спільної фізичної опіки як правової категорії. Зазначила, що правова позиція Верховного Суду, на яку посилається сторона відповідача у зустрічному позові, не є усталеною практикою, є фактично поодиноким судовим актом; крім того, стосується дорослих дітей, на відміну від цієї справи, де дитині лише три роки. Наголосила, що визначення моделі спільної фізичної опіки суперечить інтересам дитини, а почергове проживання дитини у двох батьків негативно вплине на її психічний розвиток з огляду на відсутність стабільності та прив`язаності до певних умов.

У судовому засіданні відповідач за первісним позовом та його представник заперечили проти позовної заяви в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю та підтримали зустрічну позовну з наведених у ній мотивів. Позовну заяву в частині стягнення аліментів визнали частково.

Представник наголосив, що права батьків є рівними, і в законодавстві відсутні положення про перевагу матері над батьком при вирішення питань місця проживання дитини. Послався на те, що модель спільної фізичної опіки наразі є складовою сформованої судової практики Верховного Суду - про що свідчать щонайменше три постанови Верховного Суду, а також численна практика апеляційних судів. Звернув увагу, що у проєкті нового Цивільного кодексу України прямо передбачено цивільно-правовий інститут спільної батьківської опіки у межах сімейного права, що додатково підтверджує загальний напрямок розвитку законодавства.

Представник відповідача звернув увагу на те, що дитина від народження постійно проживала з батьком, у зв`язку з чим квартира за адресою: АДРЕСА_1 є сталим та звичним місцем її проживання; матір має вільний доступ до зазначеної квартири й у будь-який час має можливість відвідувати дитину. Представник окремо звернув увагу, що у ході судового розгляду позичу було поставлено питання, хто саме визначає час і тривалість, коли дитина перебуває в того чи іншого з батьків, на що мати дитини однозначно зазначила, що саме вона визначає цей час.

За твердженням представника, у квартирі батька створені всі належні умови для проживання дитини, а відомості про умови проживання у матері в матеріалах справи фактично відсутні. Також, на думку представника, значення має місце розташування квартир батька й матері: відстань між ними становить близько 6 км та долається на автомобілі за лічені хвилини.

Як зазначив представник, відповідач має постійне місце роботи та його високий дохід, який становить понад 100 000 грн на місяць; відповідач обіймає посаду начальника відділу ТОВ «МЕТРО Кеш Енд Кері Україна», має позитивні характеристики з місця роботи. З іншого боку, відомості про дохід позивачки в матеріалах справи відсутні. У відповідача є бажання виховувати дитину, він особисто й щоденно бере участь у її житті.

Окремо представник відповідача наголосив, що фактично дитина тривалий час проживає в режимі почергового перебування у обох батьків; вона до цього режиму звикла; такий режим є для неї стабільним та звичним, а визначення будь-якого іншого режиму фактично зруйнує її психологічний клімат, до якого дитина адаптована. Дитина приблизно 70% часу проживає з батьком, а решту - з матір`ю. Відповідач, наполягаючи на встановленні почергового проживання у пропорції два тижні через два тижні, водночас погоджується на будь-яку іншу пропорцію, у тому числі з меншим часом для себе, за умови, що модель спільної фізичної опіки була застосована.

Представник відповідача просив суд врахувати Довідку судового експерта-психолога ОСОБА_6 , згідно з якою дитина є контактною, а ставлення дитини до батьків - однакове. Звернув увагу на останнімедичні документи щодо дитини, які свідчать про відсутність будь-яких захворювань і патологій, підозри на наявність яких виникали раніше.

Окремо представник відповідача просив суд не враховувати висновок органу опіки та піклування у частині рекомендації визначити місце проживання дитини з матір`ю з огляду на: 1) порушення процедури - недопущення представника батька (адвоката) на засідання Комісії з питань захисту прав дитини; 2) відсутність обґрунтування - жодних доводів на користь зробленого висновку у мотивувальній частині не наведено; 3) фактичну застарілість висновку, оскільки його складено понад півтора року тому в умовах, що з того часу істотно змінилися.

Щодо аліментів представник відповідача зазначив, що з червня 2024 року по березень 2026 року відповідач добровільно сплачував матері на утримання дитини близько 20 000 грн на місяць; просив стягнути з відповідача саме 1/6 частку, але починаючи з квітня 2026 року, оскільки до цього часу аліменти фактично сплачувалися добровільно. Послався на пояснення позивачки, надані в судовому засіданні 13.08.2025, відповідно до яких грошей, що сплачуються батьком на утримання дитини, їй вистачає. З урахуванням розміру щомісячного доходу відповідача (близько 120 000 грн), 1/6 його частка становитиме близько 20 000 грн, що повністю достатньо для задоволення потреб дитини.

Разом з тим, просив визначити верхню (граничну) межу аліментів у розмірі не більше 8 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, що становить близько 22 000 грн, обґрунтувавши таке прохання тим, що наприкінці кожного календарного року відповідач отримує бонусну виплату, яка значно перевищує середньомісячний розмір його заробітної плати, та якщо не обмежити сплату аліментів верхньою межею, то з урахуванням розміру бонусу (який може сягати понад 500 000 грн) розмір аліментів стане непропорційно високим відносно об`єктивних потреб дитини.

Відповідач за первісним позовом зазначив, що станом на день судового засідання дитині виповнилося три повних роки. Послався на те, що законодавство держави надає матері додаткові гарантії саме до досягнення дитиною трирічного віку, а отже з точки зору законодавця після досягнення трирічного віку дитина вже не потребує особливого догляду та піклування виключно з боку матері, як одразу після народження.

Відповідач наголосив, що з самого моменту народження дитини завжди був з нею поруч і безпосередньо брав участь у її житті. На переконання відповідача, задоволення первісного позову про визначення постійного місця проживання дитини з матір`ю призведе до поступового відчуження дитини від батька - він фактично стане «батьком вихідного дня», що суперечить як інтересам дитини, так порушить його права, а також права дідуся та бабусі з його боку.

Відповідач звернув увагу на те, що жодних перешкод з точки зору стану здоров`я дитини для застосування моделі спільної фізичної опіки немає; усі медичні витрати на дитину забезпечує саме він - оплачує медичну страховку, оплачує відвідання лікарів. Систематично сторони відвідували лікаря-педіатра; на кожному з прийомів (близько 30 разів) батько був безпосередньо присутній.

Крім того, відповідач навів конкретні фактичні показники його участі у житті дитини, зокрема: 70% часу дитина проживає саме з ним; розлука між батьком і дитиною ніколи не тривала більше доби; дитячий садок дитина відвідувала разом з ним 85 разів; дитина бере участь у додаткових заняттях, які відповідач також забезпечує.

Відповідач навів детальний опис створених у його квартирі побутових умов для проживання дитини, зокрема: наявність газу та резервного живлення на випадок планових і аварійних відключень електроенергії. Підкреслив, що особисто забезпечує абсолютно всі потреби дитини, у тому числі повсякденні гігієнічні процедури та купання дитини, харчування та повсякденний догляд.

Відповідач наголосив, що в першу чергу саме дитина має право на батьківське піклування з боку батька, а не лише матері. Просив визначити модель спільної фізичної опіки у пропорції 50/50 (два тижні через два тижні), але не виключив можливості встановлення інших пропорцій.

Третя особа у судове засідання не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Встановлені судом обставини

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 352.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 квітня 2025 року шлюб між сторонами було розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 647.

Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира належить матері позивача на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16.06.1994 та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31.08.2015 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 01.02.1996.

Суд встановив, що позивач працює у ТОВ «Кроу Ерфольг Україна» з 01.09.2021 по теперішній час, на повній ставці та займає посаду провідного бухгалтера-ревізора 1 рівня, згідно з наказом про прийняття № 35 від 26.08.2021, що підтверджується довідкою з місця роботи від 14.10.2024 та характеристикою з місця роботи від 15.10.2024.

З характеристики вбачається, що ОСОБА_7 відповідальна, сумлінна, неконфліктна, пунктуальна та охайна працівниця.

Позивач за останні 5 років не зверталася за психіатричною допомогою до «Правобережної психіатричної амбулаторії № 3», що підтверджується довідкою КНП «Психіатрія» від 16.10.2024. Згідно з довідкою КНП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія» від 16.10.2024 ОСОБА_7 за даними облікової документації під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

Суд встановив, що місце проживання дитини від народження було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , за згодою обох батьків, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 26.10.2024 № 2024/012936714.

За вказаною адресою зареєстровані також обидва батьки дитини, що підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади від 19.02.2024 № 2024/001735656 та від 26.10.2024 № 2024/012936699.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав № 23053/РН-К від 27.05.2020, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2022 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 366438838 від 19.02.2024.

Відповідно до акта обстеження умов проживання, затвердженого начальником служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, проведено обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом, квартира є однокімнатною, розташована на 4 поверсі 4-поверхового будинку та перебуває у користуванні заявника. Під час обстеження за місцем проживання були присутні батько та дитина. Встановлено, що житлове приміщення утримується у чистоті, зроблено сучасний ремонт, квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою. Для дитини створено належні умови для проживання, розвитку та виховання, зокрема наявні окреме спальне місце, місце для навчання та розвитку, іграшки, книжки, одяг, взуття та продукти харчування відповідно до віку дитини.

Відповідно до відомостей, зазначених в акті обстеження, за вказаною адресою проживають батько дитини ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_5 .

Суд встановив, що 18.10.2024 ОСОБА_2 пройшов психіатричний огляд, у тому числі щодо вживання психоактивних речовин, за результатами якого розладів психіки не виявлено, що підтверджується довідкою про проходження психіатричного огляду від 18.10.2024.

Станом на 20.10.2024 щодо ОСОБА_2 були відсутні відомості про судимість, що підтверджується витягом з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» від 20.10.2024.

Суд встановив, що ОСОБА_2 працює в ТОВ «МЕТРО Кеш Енд Кері Україна» з червня 2016 року, а з 16.12.2022 обіймає посаду начальника відділу фінансової звітності та аналізу, що підтверджується трудовою книжкою, довідкою ТОВ «МЕТРО Кеш Енд Кері Україна» від 21.10.2024 та характеристикою від 22.11.2024.

ОСОБА_2 працює за гнучким графіком дистанційно, що підтверджується довідкою ТОВ «МЕТРО Кеш Енд Кері Україна» від 21.10.2024.

З характеристики ОСОБА_2 , з місця роботи вбачається, що ОСОБА_2 охарактеризовано як відповідальну, стресостійку та емоційно врівноважену особу.

Дитина забезпечена медичним страхуванням за договором добровільного медичного страхування, укладеним з ПрАТ «СК «Універсальна», що підтверджується довідками, долученими до матеріалів справи.

Суд встановив, що дитина отримувала медичну допомогу та має проведені щеплення відповідно до календаря щеплень (довідка про проведені щеплення за формою № 063/о та консультативними висновками лікаря-педіатра від 17.08.2024 і 21.08.2024).

Відповідач має вищу освіту, що підтверджується копіями дипломів про освіту, сертифікатів, грамот та наукових публікацій, перебуває на військовому обліку та має відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, що підтверджується витягом з додатку «Резерв+» та копією військового квитка.

У період з червня 2024 року по березень 2026 року ОСОБА_2 здійснював грошові перекази на користь ОСОБА_7 на утримання дитини, дружини, що підтверджується копіями квитанцій та платіжних інструкцій про переказ коштів. В останній час розмір добровільно сплачуваних аліментів складав 20 тис. грн.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та індивідуальними відомостями про застраховану особу, доходом ОСОБА_2 є заробітна плата, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, формами ОК-5 та ОК-7.

13.11.2024 між ОСОБА_2 та ТОВ «САНДІК» укладено договір про надання освітніх послуг у сфері дошкільної освіти, на підставі якого дитину тимчасово (до захворювання дитини у листопаді 2024 року) було влаштовано до дитячого садка ТОВ «САНДІК».

З листа ТОВ «САНДІК» від 19.02.2025 та інших матеріалів справи вбачається, що 17.11.2024 матір дитини звернулася до садка з вимогою припинити надання освітніх послуг; матеріали справи підтверджують подальше припинення відвідування садка дитиною.

З висновку органу опіки та піклування в особі Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що комісія прийшла до висновку, що мати повинна бути поруч з донькою щоденно, оскільки дитина маленька, тому рекомендує суду визначити місце проживання дитини разом з матір`ю.

Також матеріали справи містять докладні відомості щодо перебування дитини почергово у матері та батька, підтвердження квитанціями таксі, відомостями географічного онлайн-сервісу. Також ці відомості не спростовувалися у судовому засіданні позивачем.

З наведених відомостей вбачається, що дитина близко 70% часу фактично перебуває у батька, 30% - у матері. При цьому тривалість перебування дитини у кожного з батьків становить 1-3 дні. Крім того, відповідач надав докладні відомості про відвідування ним спільно з дитиною медичних закладів, секцій та гуртків (Club 4 Kids, Brain Up тощо), прогулянки та інші дитячі активності. Наведені обставини також не спростовувалися позивачем.

Норми права, якими керується суд

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною першою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За змістом частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Щодо принципу рівності батьків

Право дитини знати своїх батьків і право на їх піклування закріплено статтею 7 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 (ратифікованої Україною 27.02.1991, № 789-XII).

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У пункті 67 Загального коментаря Комітету ООН з прав дитини № 14 від 29.05.2013 зазначено, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності; приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Згідно зі статтею 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW) держави-учасниці погодилися на вжиття заходів щодо зміни соціальних і культурних моделей поведінки чоловіків і жінок з метою досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей.

Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює рівні права та обов`язки кожного з подружжя у відносинах між собою і у їхніх відносинах зі своїми дітьми.

У Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2079 від 02.10.2015 «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» підкреслено необхідність поваги до права батьків нести спільну відповідальність та забезпечити законодавчу можливість почергового проживання дитини з кожним із батьків (пункт 5.5). Парламентська Асамблея окремо звернула увагу, що «розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер» (пункт 4).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) прямо відступила від попередньої практики Верховного Суду України, заснованої на принципі 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 щодо обов`язковості проживання малолітньої дитини з матір`ю, та виснувала: «Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів та не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною».

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 зазначено: «Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору».

У рішенні від 03 грудня 2009 року у справі «Цаунеґґер проти Німеччини» (Zaunegger v. Germany, заява № 22028/04) Європейський суд з прав людини констатував, що «у 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за "виняткових обставин", більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією» (§ 46), та визнав, що «батько, який на національному рівні вимагав і не отримав спільної опіки щодо доньки, зазнав дискримінації» (§ 49).

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що ані національне, ані міжнародне право не наділяють жодного з батьків пріоритетним правом на проживання з малолітньою дитиною.

Принцип найкращих інтересів дитини

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 зазначено, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту; а також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини (місце проживання (дім), школу, друзів); (5) бажання дитини.

У рішенні від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України» (заява № 2091/13) ЄСПЛ зазначив, що «при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним» (§ 76). Аналогічна позиція ЄСПЛ викладена у рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09).

У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) ЄСПЛ підкреслив, що «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків» (§ 54).

З урахуванням наведеного, суд виходить з того, що при вирішенні справи насамперед мають бути у пріоритетному порядку визначені й враховані саме найкращі інтереси дитини.

Допустимість моделі спільної фізичної опіки в національному законодавстві

У постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої «при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком».

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

У наведеній справі Верховний Суд також зазначив, що «спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам мати-дитина і батько-дитина».

Зазначена правова позиція була послідовно підтримана у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 22.05.2024 у справі № 643/7509/21, від 22.05.2024 у справі № 754/3063/22, від 05.03.2025 у справі № 199/7566/22, від 21.05.2025 у справі № 953/9454/23, від 06.08.2025 у справі № 172/491/22, від 01.10.2025 у справі № 760/18574/22, від 14.01.2026 у справі № 759/3051/23.

При цьому Верховний Суд у постанові від 05.03.2025 у справі № 199/7566/22 зазначив, що «при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини, батьківської опіки, поділу батьківського часу суд, виходячи з найвищих інтересів дитини, справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами кожного з батьків та інтересів громадянського суспільства, враховуючи обставини конкретної справи, уповноважений застосувати найкращий для дитини варіант батьківської опіки, отже застосування судом тієї чи іншої моделі батьківської опіки, поділ батьківського часу у визначеній судом пропорції не є виходом за межі позовних вимог про визначення місця проживання дитини, а є застосуванням принципу найкращих інтересів дитини».

З огляду на наведене, суд відхиляє доводи представника позивача за первісним позовом про те, що поняття «спільна фізична опіка» відсутнє в українському правопорядку та не може бути застосоване судом. Така позиція спростовується наведеною вище та послідовною практикою Верховного Суду. Більше того, у цій справі позивач за зустрічним позовом прямо заявив самостійну позовну вимогу про застосування моделі спільної фізичної опіки.

Суд також звертає увагу на доводи представника позивача за первісним позовом про відмінність обставин справи № 465/6496/19 від обставин цієї справи. Вказана позиція є загальним правовим висновком щодо застосування статей 141, 160, 161 СК України незалежно від конкретних обставин справи, у якій ця позиція сформульована.

Щодо обставин, які мають враховуватися під час застосування спільної фізичної опіки

Згідно з правовою позицією Верховного Суду (зокрема, постанови від 21.05.2025 у справі № 953/9454/23) під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки суди, окрім загальних обставин, мають враховувати:

1) бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом із ним, та згоду на участь у її вихованні та піклуванні;

2) наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання дитини спілкуватися з обома батьками;

3) відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини;

4) наявність у кожного з батьків часу та можливості (включаючи фінансові), що дозволяє належним чином опікуватися дитиною;

5) місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини.

В ході розгляду справи у суду не виникло жодних сумнів у бажанні обох батьків проживати разом з дитиною. Як встановлено судом, сторони щиро дбають про дитину, всіляко опікуються її потребами, прагнуть забезпечити всі її умови, належне виховання та розвиток.

Суд критично оцінює доводи представника позивача про те, що сторона відповідача намагається штучно створити уявлення про добрі стосунки між батьками, яких, за її твердженням, не існує, оскільки на підтвердження цих обставин доказів не надано. Натомість наведені відповідачем відомості про тривалу комунікацію між сторонами, передачу дитини один одному, узгодження графіка, спільне відвідування лікарів і занять, спілкування щодо потреб дитини та повне інформування про її стан, що підтверджується скріншотами листування, свідчать про наявність співпраці між батьками, спрямованої насамперед на забезпечення інтересів дитини. При цьому наявні в матеріалах справи відомості про певні непорозуміння зумовлені особистими стосунками та не мають систематичного характеру. У всякому разі, попри певну напруженість в особистих стосунках, і батько, і мати налагодили взаємодію щодо забезпечення дитини належним доглядом і вихованням, комунікують та всіляко сприяють один одному в забезпеченні інтересів дитини.

Судом встановлено, що дитина тривалий час проводить багато часу з кожним з батьків, кожен з яких забезпечує її потреби та виховання. В ході розгляду справи не встановлено, що дитина має акцентовану прихільність до одного з батьків.

Із наданого до матеріалів справи висновку судового експерта-психолога Карачевцева Я.М. № 2025/10/13 від 13.10.2025 вбачається, що у дитини зафіксовано «сильний емоційний зв`язок із батьком, що проявляється у щирій тактильній поведінці, ініціативності й спілкуванні та зверненні до батька». Експерт-психолог встановив, що в обставинах цієї справи дитина має сталі емоційні зв`язки з обома батьками; будь-яких ознак негативного ставлення дитини до батька чи до матері матеріали справи не містять. Зважаючи на вік дитини (три роки), отримати від неї безпосередньо висловлене розуміюче бажання щодо місця проживання неможливо, проте сукупність висновків експерта та наданих доказів свідчить про прихильність дитини до обох батьків.

Суд враховує позицію позивача, що вказана довідка не є висновком експерта у розумінні цивільного процесуального закону, а також вважає слушними її доводи про те, вказаний документ не може мати вирішального значення в ході розгляду справи. Разом з тим, суд оцінює її у сукупності з іншими письмовими доказами по справі та поясненнями сторін, з якими вона узгоджується та не суперечить ним, а тому відсутні підстави для визнання її недопустимим доказом.

Матеріалами справи доведено, що відповідач за первісним позовом має самостійний дохід, не зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, не має проявів аморальної поведінки (відсутність судимості, позитивна характеристика з місця роботи). Отже, обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, стосовно відповідача в ході розгляду справи не встановлено. Не встановлено таких відомостей і щодо позивача.

Жодних інших обставин, які могли б становити загрозу інтересам дитини у разі застосування моделі спільної фізичної опіки (домашнє насильство, жорстоке поводження, маніпулювання дитиною, психічні розлади у батьків тощо), судом також не встановлено.

Матеріалами справи підтверджено, що обидва батьки мають постійну роботу за гнучким графіком, який дозволяє приділяти достатньо часу для безпосередньої участі у вихованні дитини. Обоє мають самостійний дохід; обоє забезпечені житлом, у якому створено належні умови для проживання й виховання дитини.

Помешкання батька ( АДРЕСА_1 ) та помешкання матері ( АДРЕСА_2 ) розташовані в межах одного - Оболонського - району м. Києва на відстані близько 6 км, шо унеможливлює будь-які об`єктивні перешкоди для оперативного переміщення дитини між помешканнями. Дитина зберігає звичні географічні координати - район, дитячі заняття, коло знайомих місць.

Таким чином наведені у постанові Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 953/9454/23 умови для застосування моделі спільної фізичної опіки, в обставинах цієї справи встановлені у повному обсязі.

Суд звертає особливу увагу на особливість вказаної справи, яка має ключове значення під час оцінки можливості застосування моделі спільної фізичної опіки, а саме фактично існуча спільна фізична опіка на протязі тривалого часу.

Так, з моменту фактичного припинення спільного проживання сторін у жовтні 2024 року і протягом понад півтора року сторони фактично реалізують модель почергового проживання дитини, не оформлену рішенням суду чи нотаріальним договором, але об`єктивно існуючу:

- дитина близько 30% часу проживала з матір`ю (приблизно 9-11 днів на місяць);

- дитина близько 70% часу проживала з батьком (приблизно 20-22 дні на місяць);

- середня тривалість одного візиту дитини до матері - від 16 до 28 годин;

- переходи дитини з помешкання батька до помешкання матері та навпаки відбуваються майже щодня або раз на 1-3 дні.

Цей фактичний порядок проживання сторони самостійно й добровільно встановили без зовнішнього втручання - без рішення суду, без рішення органу опіки та піклування, без нотаріального договору. Він триває понад півтора року, тобто практично з самого початку життя дитини в умовах роздільного проживання батьків.

При цьому у судовому засіданні на питання хто саме визначає час та тривалість (тобто безпосередній графік) перебування дитини у кожного з батьків, позивач зазначала, що їх визначає саме вона. Викладе, по-перше, свідчить, що відповідач не створює перешкод у спілкуванні матері з дитиною, а по-друге, що вказані умови виховання (почергове проживання дитини у кожного з батьків), є звичними та зручними для позивача.

Крім того, матеріали справи не свідчать про шкоду для дитини від такого порядку: як вбачається з останніх за хронологією медичних документів щодо дитини, вона не має вад розвитку чи інших медичних чи інших протипоказать для такого режиму виховання.

Суд також враховує, що наближеність місць проживання сторін виключає необхідність зміни району, дитячих закладів (батьки мешкають у тому самому Оболонському районі м. Києва на відстані 6 км), кола спілкування.

Доводи позивача щодо неузгодженого з нею влаштування дитини до дитячого садка ТОВ «САНДІК» у листопаді 2024 року не мають вирішального значення для розгляду спору про визначення місця проживання, оскільки за частиною першою статті 157 СК України питання виховання дитини мають вирішуватися батьками спільно - й порушення цього обов`язку одним з батьків не є самостійною підставою для визначення місця проживання дитини з іншим з батьків. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що батько свідомо приховував від матері факт укладення договору з ТОВ «САНДІК», а після першої ж письмової вимоги матері відвідування дитячого садка фактично припинилось.

Оцінка висновку органу опіки та піклування

Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.01.2025 № 104-338 у мотивувальній частині складається з єдиного речення: «Заслухавши пояснення обох батьків, Комісія прийшла до висновку, що мати повинна бути поруч з донькою щоденно, оскільки дитина маленька».

Зазначена аргументація ґрунтується виключно на віковому критерії - «дитина маленька», без аналізу таких передбачених статтею 161 СК України обставин, як: ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, наявність у батьків доходу, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Орган опіки та піклування не врахував і не дослідив об`єктивно існуючу модель почергового проживання дитини, в межах якої сторони вже понад два місяці на момент складання висновку самостійно реалізували режим, наближений до спільної фізичної опіки.

З огляду на змістовну необґрунтованість висновку органу опіки та піклування (відсутність аналізу всієї сукупності обставин, передбачених ст. 161 СК України; невзяття до уваги фактично існуючої моделі почергового проживання; нерозгляд можливості застосування моделі спільної фізичної опіки), суд вважає за необхідне на підставі ч. 6 ст. 19 СК України не погодитися з рекомендаціями висновку Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.01.2025 № 104-338 у частині визначення місця проживання дитини виключно з матір`ю.

Водночас суд звертає увагу на те, що передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися (постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19). Незгода суду з висновком органу опіки за умови мотивованого обґрунтування такої незгоди не суперечить вимогам процесуального і матеріального права.

Щодо найкращих інтересів дитини

Суд звертає особливу увагу на те, що поняття «стабільність середовища дитини» в обставинах цієї справи має наповнюватися конкретним змістом - а саме збереженням того порядку, в якому дитина росте з моменту фактичного припинення спільного проживання батьків, тобто моделі почергового проживання у обох батьків.

У постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 серед елементів найкращих інтересів дитини окремо виділено збереження сімейного оточення і підтримання відносин та збереження стабільності в оточенні дитини (місце проживання (дім), школу, друзів).

Маленькій дитині трьох років стабільним є саме той порядок, в якому вона зростала від народження. У цій справі дитина:

- від народження проживала з обома батьками в одному помешканні ( АДРЕСА_1 ), з реєстрацією місця проживання за цією адресою;

- з жовтня 2024 року і протягом понад півтора року проживала у режимі почергового перебування разом батьком і матір`ю, з пропорцією перебування 70/30 та середньою тривалістю періоду перебування у одного з батьків - 1-3 дні;

- мала постійний контакт з обома батьками, відвідувала ті самі дитячі заняття, того самого лікаря-педіатра, того самого психолога.

Зазначений порядок проживання фактично є моделлю спільної фізичної опіки, лише з пропорцією та частотою, відмінною від запропонованою відповідачем. Він склався добровільно, без зовнішнього втручання, і не спричинив жодних об`єктивних негативних наслідків для дитини. Більше того, розлука між батьком і дитиною за весь зазначений період жодного разу не тривала більше доби, що свідчить про щоденну та постійну участь батька у житті дитини.

За таких обставин, визначення місця проживання дитини виключно з матір`ю (як просить позивач за первісним позовом) буде означати штучне руйнування того стабільного порядку, в якому дитина зростала з самого початку, і призведе до пропорції перебування дитини з кожним з батьків, далекої від 50/50, що значно обмежить участь батька в житті дитини. На переконання суду, це не відповідає інтересам дитини, яка вже сформувала сильну емоційну прив`язаність до обох батьків і має право на повноцінне сімейне життя як з матір`ю, так і з батьком.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 465/6496/19 зазначено, що модель спільної фізичної опіки «сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений».

У межах цієї справи задоволення первісного позову про визначення місця проживання дитини виключно з матір`ю створить юридичну основу для одностороннього обмеження участі батька у житті дитини в майбутньому. Натомість встановлення моделі спільної фізичної опіки інституціоналізує реально існуючий порядок співпраці батьків, юридично закріпить рівність їхньої участі у щоденному житті дитини та усуне ризик майбутніх конфліктів стосовно режиму спілкування з нею.

Загальна модель такого вирішення спору повністю відповідає правовій позиції, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.10.2025 у справі № 760/18574/22: «Розв`язання спору у даній справі шляхом встановлення спільної фізичної опіки над дитиною вирішує по суті проблеми у спілкуванні та вихованні дитини двома батьками у зв`язку з неможливістю її виховання у повноцінній сім`ї, створює передумови для її розвитку, формування особистості, забезпечує її міцними життєвими зв`язками з обома з батьків, що є надзвичайно важливим у житті дитини».

Слід зауважити, що визначення іншого режиму проживання дитини, аніж той, що фактично склався та існує протягом тривалого часу, до якого дитина звикла, призведе до суттєвого негативного психологічного впливу на дитину, зруйнує звичне для неї середовище, і на переконання суду, не відповідатиме її найкращим інтересам.

Висновок суду у частині визначення місця проживання дитини

Ураховуючи викладене, повно та всебічно дослідивши обставини цієї справи в їх сукупності та оцінивши надані сторонами докази у порядку статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в обставинах цієї справи найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_5 , відповідає модель спільної фізичної опіки обох батьків над дитиною з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком, а саме по 2 тижні почергово з кожним з батьків.

Такий висновок відповідає принципам:

- рівності прав батьків;

- найкращих інтересів дитини;

- збереження сімейного оточення і підтримання відносин з обома батьками;

- заборони дискримінації;

- визнаної національною судовою практикою моделі спільної фізичної опіки.

За таких обставин зустрічний позов ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 почергово з кожним з батьків (спільна фізична опіка) підлягає задоволенню у запропонованому позивачем за зустрічним позовом порядку.

Водночас, у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення постійного місця проживання ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з тим, враховуючи вік дитини та режим спілкування, до якого вона звикла, суд вважає за необхідне покласти на обох сторін протягом періоду проживання з ним (нею) дитини обов`язок надавати на вимогу іншого з батьків вичерпну інформацію про стан та місце перебування дитини, а також безперешкодне спілкування з нею засобами телефонного та відеозв`язку, та особисті зустрічі за попереднім узгодженням.

Суд звертає увагу сторін, що, відповідно до частини шостої статті 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання, тому з юридичної точки зору одночасне визначення двох місць проживання малолітньої дитини у обох батьків не суперечить чинному законодавству.

Суд також звертає увагу сторін на те, що визначений рішенням суду порядок проживання дитини з кожним з батьків не виключає права батьків спільно домовитися про інший порядок проживання дитини або супроводу (перевезення) дитини між помешканнями, а також на те, що питання виховання дитини мають вирішуватися батьками спільно (ч. 1 ст. 157 СК України). Рішення стосовно істотних питань життя дитини (вибір дитячого дошкільного закладу, школи, лікаря, додаткових занять тощо) мають прийматися батьками за взаємною згодою.

При зміні обставин у відносинах сторін визначений у цій справі порядок проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 759/3051/23).

Щодо стягнення аліментів

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові від 09.02.2022 у справі № 693/1218/20) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону матеріально утримувати дитину до повноліття зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

В обставинах цієї справи суд враховує:

- що матеріально утримувати дитину зобов`язані обоє батьків незалежно від того, з ким із них проживає дитина;

- що відповідно до встановленої судом моделі спільної фізичної опіки дитина проживатиме у кожного з батьків по два тижні на місяць, тобто частина повсякденних витрат на утримання дитини буде безпосередньо здійснюватися кожним з батьків у періоди її проживання у нього;

- що позивач за первісним позовом не довела належними доказами обґрунтованості саме 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача як необхідного та достатнього розміру аліментів для забезпечення гармонійного розвитку дитини, не надала відомостей про власний дохід, а судовому засіданні повідомляла, що він є суттєвим, не надала розрахунку конкретних потреб дитини у грошовому виразі;

- що відповідач забезпечує медичне страхування дитини, фінансуючи 45% вартості страхового полісу за рахунок своєї заробітної плати, а решту 55% - як такі, що покриваються його роботодавцем;

- що відповідач добровільно та регулярно сплачував аліменти на користь дитини й матері з червня 2024 року по березень 2026 року включно - у розмірі приблизно 20 000 грн щомісячно, що свідчить про сумлінне ставлення до виконання батьківських обов`язків з утримання дитини;

- що дохід відповідача характеризується значною мінливістю - у грудні нараховується річний бонус, який істотно (приблизно у п`ять разів) перевищує середньомісячну заробітну плату.

З огляду на вказані обставини, у тому числі специфіку моделі спільної фізичної опіки, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення первісного позову в частині стягнення аліментів та визначення їх розміру у 1/6 частки від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, з установленням мінімальної межі - не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та верхньої (граничної) межі - не більше 8 (восьми) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку.

З урахуванням підтвердженого матеріалами справи факту регулярної добровільної сплати відповідачем аліментів за період з червня 2024 року по березень 2026 року включно, аліменти у визначеному судом розмірі підлягають стягненню починаючи з 01.04.2026.

Визначений судом розмір аліментів, який у абсолютному вимірі враховуючи рівень доходів відповідача становитиме близько 20 000 грн, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, враховує обов`язок обох батьків матеріально утримувати дитину незалежно від моделі її проживання, а встановлення верхньої межі у 8 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (близько 22 000 грн) враховує мінливий дохід платника аліментів та запобігає стягненню аліментів у розмірі, який явно не виправдовується об`єктивними потребами дитини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць; з огляду на що відповідна процесуальна дія підлягає здійсненню судом.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви немайнового характеру, поданої фізичною особою, сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.

Враховуючи, що позовні вимоги про стягнення аліментів суд задовольнив частково, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків (спільна фізична опіка), у такому порядку:

- два тижні з батьком ОСОБА_2 (за адресою: АДРЕСА_1 ); два тижні з матір`ю ОСОБА_7 (за адресою: АДРЕСА_2 );

- двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 10:00 неділі та завершується через два тижні о 10:00 неділі;

- перші два тижні, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили, дитина проживає з матір`ю;

- по завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину за власний рахунок до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків, якщо інший порядок супроводу (перевезення) не буде окремо узгоджений за домовленістю між батьками;

- батько чи мати протягом періоду проживання з ним (нею) дитини зобов`язаний надавати на вимогу іншого з батьків вичерпну інформацію про стан та місце перебування дитини, а також забезпечувати іншій стороні безперешкодне спілкування з дитиною засобами телефонного та відеозв`язку та особисті зустрічі за попереднім узгодженням.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 8 (восьми) прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з квітня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37445484, адреса: м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, 2-Д.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО