Ухвала суду № 136788379, 25.05.2026, Ананьївський районний суд Одеської області

Справа № 491/248/18

Провадження № 6/491/45/26

УХВАЛА

25 травня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ананьїв Подільського району Одеської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» про заміну стягувача у виконавчому листі та видачу дубліката виконавчого листа, заінтересовані особи: первісний стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», боржник: ОСОБА_1 , Савранський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2026 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» Шафігіна Вікторія Русланівна, яка діє на підставі довіреності від 14 січня 2026 року № 10952, звернулася до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому листі та видачу дубліката виконавчого листа. У заяві представник просила суд замінити стягувача АТ КБ «ПРИВАТБАНК»на ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» у виконавчому листі № 491/248/18 від 05 червня 2018 року Ананьївського районного суду Одеської області та видати дублікат виконавчого листа.

В обґрунтування вимог заяви посилається на те, що між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, згідно якого останній було надано грошові кошти на споживчі цілі та встановлений графік їх повернення. Відповідачка свої зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. В подальшому позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»задоволено та на виконання рішення Ананьївським районним судом Одеської області 05 червня 2018 року видано виконавчий лист № 491/248/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»боргу за кредитним договором. Вказаний виконавчий лист було звернуто до примусового виконання. 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» укладено договір факторингу № 8-22-08/2025, за яким було відступлено права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором відповідачки. Таким чином, кредитора по договору було змінено з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС». Окрім того, кредитний договір відповідачки на момент звернення заявника з даною заявою є дійсними та не оскаржувались сторонами по справі. Щодо видачі дубліката виконавчого листа зазначає, що 28 лютого 2019 року державним виконавцем ВДВС виконавче провадження № 57410210 було завершено, оригінал вищевказаного виконавчого листа направлено стягувачу. Станом на теперішній час оригінал вищевказаного виконавчого листа на адресу стягувача не надходив, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження жодних відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу з боржника на підставі вищевказаного виконавчого листа немає. Заявник стверджує, що ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» на даний час у зв`язку з відсутністю виконавчого документу не може реалізувати свої права, як стягувача, у зв`язку з чим змушений звернутися до суду з даною заявою.

З огляду на викладене та те, що строк на пред`явлення виконавчого листа Ананьївського районного суду Одеської області у справі № 491/248/18 після його повернення стягувачу 28 лютого 2019 року ще не минув і зобов`язання за кредитним договором боржником ОСОБА_1 не виконано, ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» просило суд змінити вибулого стягувача - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»на правонаступника ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» у виконавчому листі № 491/248/18 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Також представник просила суд видати дублікат вказаного виконавчого листа.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 18 травня 2026 року заяву прийнято до провадження та призначено судовий розгляд (а.с.26).

Представник заявника в судове засідання не прибула. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, про що свідчить довідка про доставку електронного документу (а.с.28). Водночас, в заяві про заміну сторони у виконавчому листі просила провести розгляд заяви без участі представника (а.с.4 зворотний).

Боржниця ОСОБА_1 у судове засідання не прибула, причини неприбуття невідомі. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Будь-яких заяв/клопотань від боржниці не надходило.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, про що свідчать довідки про доставку електронного документу (а.с.29).

Частиною третьою статті 442 ЦПК України передбачено, що суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до суду учасника справи не є обов`язковою. Суд може розглянути справу за відсутності її учасників.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду заяви, суд вважає можливим розглянути заяву за відсутності її учасників.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, суд вважає, що заяву слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Судом встановлено та матеріали справи свідчать про те, що рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 21 травня 2018 року у справі № 491/248/18 позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № б/н у розмірі 87 091,43 гривня та 1 762,00 гривні витрат на сплату судового збору. Рішення суду набрало законної сили 05 липня 2018 року.

05 липня 2018 року Ананьївський районний суд Одеської області видав стягувачу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення у справі №491/248/18 зі строком пред`явлення до 05 липня 2021 року.

28 лютого 2019 року виконавчий лист Ананьївського районного суду Одеської області у справі № 491/248/18 від 05 червня 2018 року на підставі пункту 2 частини першої частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»повернуто державним виконавцем стягувачу.

22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» укладено договір факторингу № 8-22-08/2025, за умовами якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відступило, а ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» набуло право вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема, за договором від 18 лютого 2008 року № б/н.

Згідно частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Вказані норми не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора. Передання таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків.

Обставина не передання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані з невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора. Однак відсутність передання новому кредитору таких документів не може вказувати на відсутність передання права вимоги взагалі.

Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні відповідно до статті 517 ЦК України не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012.

В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни; для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (див. постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).

В постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14, від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц Верховний Суд виснував, що відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення права вимоги, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання сторонами своїх зобов`язань за таким договором, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні його заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні.

Вбачається, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, як було встановлено, 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» укладено договір факторингу № 8-22-08/2025, відповідно до якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК»відступає належні йому права грошової вимоги до позичальників, зазначених у Реєстрі боргових зобов`язань (за формою, що наведена у додатку № 1 цього договору), а ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» здійснює фінансування шляхом купівлі у нього прав вимоги та сплачує АТ КБ «ПРИВАТБАНК»грошові кошти (купівельну ціну) у сумі та у порядку, визначених цим договором (а.с.8-12).

Однак, заявником не додано належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідно до договору факторингу № 8-22-08/2025 від 22 серпня 2025 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», дійсно відступило ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» свої права вимоги саме за кредитним договором, в якому боржником є ОСОБА_1 .

Як слідує із тексту договору факторингу № 8-22-08/2025 від 22 серпня 2025 року, моментом (днем) переходу до фактора прав вимоги (у відповідній частині) є день підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі відповідного реєстру боргових зобов`язань (за формою, що наведена у додатку № 2 до цього договору), що відповідає частині основних договорів за відповідним етапом відступлення Прав вимоги, як зазначено у попередньому абзаці цього договору, який підписується сторонами на паперових носіях і в електронному вигляді шляхом підписання кваліфікованими електронними підписами уповноважених представників сторін.

В матеріалах справи міститься копія акту № 10 приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань № 10 від 18 вересня 2025 року за договором факторингу від 22 серпня 2025 року №8-22-08/2025 (а.с.13). Але суд позбавлений можливості встановити відповідність цього акту додатку № 2 до договору факторингу, оскільки останній наданий не в повному обсязі (без відповідних додатків).

Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та який містить дані за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № б/н, укладеним між АТ КБ «ПРИВАТБАНК»та ОСОБА_1 , в матеріалах справи відсутній.

До заяви надано лише витяг з реєстру боргових зобов`язань № 10 до договору факторингу від 22 серпня 2025 року № 8-22-08/2025, в якому зазначено про відступлення прав вимоги до боржниці ОСОБА_3 за кредитним договором № б/н, при цьому, дата укладення кредитного договору відсутня (а.с.14).

Представником заявника на підтвердження оплати за договором факторингу жодних доказів суду не надано.

Як зауважила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у змісті постанови від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, виходячи з вимог статті 526 ЦК України щодо належного виконання договірних зобов`язань, відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення права вимоги на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором, є самостійною достатньою підставою для відмови у заміні сторони виконавчого провадження правонаступником.

Щодо відсутності у матеріалах справи доказів здійснення оплати за договором факторингу суд зазначає наступне.

Як зауважено Верховним Судом у змісті постанови від 12 грудня 2024 року у справі №298/825/15-ц (провадження № 61-998св24) «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача, що було здійснено судом апеляційної інстанції».

Відтак, суд зауважує, що матеріали справи не містять виписку з особового рахунку клієнта АТ КБ «ПРИВАТБАНК»на підтвердження здійснення оплати за договором факторингу.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, виконання грошових зобов`язань.

За таких обставин, представником не надано суду докази на підтвердження фактичної оплати за договором, що засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором.

З огляду на викладене, відсутність належних і допустимих доказів переходу права вимоги від клієнта до фактора, унеможливлює перевірку судом наявності права вимоги у заявника за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 , та, як наслідок, встановлення судом факту заміни стягувача у виконавчому провадженні та видачу дубліката виконавчого листа.

Крім того, з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу вбачається, що виконавчий лист № 491/248/18, виданий 05 червня 2018 року Ананьївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»заборгованість на суму 87 091,43 гривня, на підставі пункту 2 частини першої частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.6).

Разом з цим, відповідно до витягу з реєстру боргових зобов`язань № 10 до договору факторингу № 8-22-08/2025 від 22 серпня 2025 року ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» набуло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором б/н, дата відкриття рахунку 12 серпня 2008 року із сумою заборгованості в розмірі 10 771,12 гривня (а.с.14).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б безумовно та беззаперечно підтверджували набуття ним права вимоги саме за тим кредитним договором, що є предметом виконання у виконавчому провадженні № 57410210, відкритому на підставі виконавчого листа № 491/248/18. Наявні у матеріалах справи відомості свідчать про розбіжності у сумах заборгованості, визначених рішенням суду, виконавчим документом та реєстром боргових зобов`язань за договором факторингу, що унеможливлює однозначне встановлення тотожності зобов`язання.

Окрім цього, підпунктом 23.1 пункту 23 договору факторингу передбачено його укладення в порядку статті 212 ЦК Украхни зі скасувальною обставиною, що визначена сторонами в цьому пункті договору.

Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина) (частина друга статті 212 ЦК України).

Так, в абзаці другому підпункту 23.1 пункту 23 договору факторингу скасувальну обставину визначено як виявлення факту, що боржник (-ки) є кінцевим (-ми) бенефіціарним (-ми) власником (-ми) фактора, або у разі якщо відповідні боржник, заставодвець, поручитель є пов`язаними особами з фактором в розумінні чинного законодавства України.

Наслідками настання скасувальної обставини є відновлення статусу клієнта як кредитора в зобов`язаннях по відношенню до відповідного (-их) боржника (-ік) станом на день укладення цього договору, а права вимоги, що відступлені клієнтом на користь фактора за цим договором, вважаються такими, що відступлені без відповідних прав вимоги, а саме тих, щодо яких чинним законодавством України встановлена заборона їх відчуження на користь фактора.

Водночас, підпункт 23.2 пункту 23 договору факторингу містить обов`язок фактора протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання відповідного реєстру боргових зобов`язань письмово повідомити клієнта про наявність чи відсутність факту (-ів) настання скасувальної обставини по відношенню до прав вимоги, що передані за таким реєстром боргових зобов`язань, а також зазначити щодо яких саме прав вимоги така скасувальна обставина настала (а.с.11 зворотний).

Суд зауважує, що матеріали справи письмового повідомлення фактором (ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС») клієнта (АТ КБ «ПРИВАТБАНК») не містить.

Звертаючись до суду, представник посилалася на те, що строк на пред`явлення виконавчого листа Ананьївського районного суду Одеської області у справі № 491/248/18 після його повернення стягувачу 28 лютого 2019 року ще не минув і зобов`язання за кредитним договором боржником ОСОБА_1 не виконано.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду .

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами , прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Водночас варто звернути увагу і на те, що заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі. За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21, пункти 127- 130).

Судом встановлено, що Ананьївським районним судом Одеської області видано стягувачу виконавчий лист № 491/248/18 05 липня 2018 року зі строком пред`явлення до 05 липня 2021 року.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Таким чином, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Отже, повернення виконавчого документа без виконання не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Однак, 26 березня 2022 року набрав чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2.

Одним із положень нововведеної норми є те, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, з 26 березня 2022 року, зокрема, трирічний строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання, якщо він ще не закінчився станом на цю дату, перервався.

У справі встановлено, що виконавчий лист № 491/248/18 від 05 липня 2018 року пред`являвся стягувачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на примусове виконання та 28 лютого 2019 року був повернутий державним виконавцем стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Таким чином, строки пред`явлення виконавчого листа № 491/248/18 від 05 липня 2018 року перервалися, у зв`язку з його пред`явленням на примусове виконання, та після переривання встановлюються протягом трьох років з дня повернення виконавчого документа стягувачу 28 лютого 2019 року до 28 лютого 2022 року.

Відповідно, у цій справі наявні підстави вважати, що станом на час звернення заявника (13 травня 2026 року) закінчився строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 491/248/18 від 05 липня 2018 року.

Встановивши зазначені обставини, суд дійшов висновку про те, що заявник пропустив строк для пред`явлення виконавчого листа № 491/248/18 до виконання, оскільки після повернення виконавчого листа (переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) та його повторного пред`явлення пройшло більше ніж три роки, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, встановивши, що з даною заявою про заміну сторони стягувача ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» звернулось 13 травня 2026 року поза трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 491/248/18 від 05 липня 2018 року, який після переривання встановлений до 28 лютого 2022 року, без порушення перед судом питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; встановивши недоведеність переходу до ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» права вимоги за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № б/н, - суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та заміни сторони виконавчого провадження, відповідно і видачі дубліката виконавчого листа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 442, 446 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» про заміну стягувача у виконавчому листі та видачу дубліката виконавчого листа, заінтересовані особи: первісний стягувач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», боржник: ОСОБА_1 , Савранський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, - відмовити.

Ухвала суду згідно частини другої статті 261 ЦПК України набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно статті 354 ЦПК України може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 15 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Копію цієї ухвали згідно частини четвертої статті 442 ЦПК України вручити/надіслати учасникам справи, а також приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

У відповідності до положень частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України датою постановлення ухвали є 25 травня 2026 року, тобто дата складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Желясков

Ухвала суду набрала законної сили «_____» ___20____ року.

Оригінал ухвали суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/248/18 (провадження № 6/491/45/26) Ананьївського районного суду Одеської області.