Ухвала суду № 136785403, 22.05.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/785/26

Номер провадження 2/350/737/2026

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

22 травня 2026 року селище Рожнятів

Суддя Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області Сокирко Л.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а :

18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулая в суд із позовом до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області, в якому просить визнати за нею право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2624855800:02:001:0226 площею 0,0950 га, що розташована в урочищі «Симіньки» селища Перегінське Калуського району Івано-Франківської області, яка використовується для ведення особистого селянського господарства в порядку набувальної давності.

Згідно вимог Цивільного процесуального кодексу України, звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи здійснюється шляхом пред`явлення позову, форма і зміст якого повинні відповідати вимогам статей 175,177 Цивільного процесуального кодексу України.

Однак позовна заява підлягає залишенню без руху, так як подана з порушенням статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме. Згідно з пунктами 4, 5 частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини

Відповідно до частини п`ятої статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів. В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що вона з 2000 року відкрито, добросовісно та безперервно володіє і користується земельною ділянкою кадастровий номер 2624855800:02:001:0226, яка розташована в урочищі «Симіньки», смт. Перегінське Калуського району Івано-Франківської області, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. 27 березня 2026 року вона звернулася до Перегінської селищної ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Листом Перегінської селищної ради від 6 квітня 2026 року її було повідомлено про неможливість надання такого дозволу у зв`язку з дією воєнного стану. Відповідно до архівного витягу з протоколу двадцятої сесії ХХІ скликання Перегінської селищної ради від 21 грудня 1993 року «Про приватизацію земельних ділянок за громадянами селищної ради», сесія селищної ради вирішила передати у приватну власність громадянам земельні ділянки. Зокрема її дідусю ОСОБА_2 , жителю АДРЕСА_1 , було передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,358 га. Відповідно до облікових кних селищної ради, за померлим ОСОБА_2 рахувалися земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а саме 0,03 га в урочищі «Косівка», 0,09 га в урочищі «Ломища», 0,095 га в урочищі «Симіньки», 0,06 га в урочищі «Кудрявець». Разом з тим державний акт на право власності на вказані земельні ділянки виготовлений та зареєстрований не був. Після смерті ОСОБА_2 , жодна особа тривалий час не оформляла належним чином право власності чи право користування на спірну земельну ділянку, не здійснювала фактичного володіння нею та не пред`являла до неї вимог щодо її повернення чи звільнення. Тому вважає, що набула право власності на вищезазначену земельну ділянку на підставі набувальної давності. Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 Цивільного кодексу України, а також частини четвертої статті 344 Цивільрного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до частини першої статті 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При цьому, за змістом статті 344 Цивільного кодексу України, тягар доказування обставин добросовісного заволодіння чужим майном, а також того, що позивач продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років лягає на позивача.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі №201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.

Тобто, за висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 27 вересня 2018 року по справі № 571/1099/16-ц та постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 683/2047/16-ц.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна та, окрім цього, застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю.

При зверненні до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю та посилаючись на володіння майном понад 10 років, позивачкою не зазначено доказів, які б підтверджували, що земельна ділянка, право власності на яке вона просить визнати, перебуває у її безперервному та добросовісному володінні, як то докази сплати земельного податку, тощо.

Крім того, суд звертає увагу що позивачка як володільця земельної ділянки зазначає свого покійного дідуся ОСОБА_2 та вказує, що останньому рішенням Перегінської селищної ради від 21 грудня 1993 року передано у приватну власність земельні ділянки загальною площею 0,358 га, а відповідно до облікових книг селищної ради за останнім рахувалася в тому числі і земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,095 га в урочищі «Симіньки», при цьому позивачкою не надано підтверджень того, що ОСОБА_2 був її дідусем, не зазначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину після його смерті, що має істотне значення для вирішення судом даного спору та до участі у справі не залучено його спадкоємців.

Зі змісту позовної заяви убачається, що спірна земельна ділянка є приватною власністю її покійного дідуся ОСОБА_3 , однак при житті він не завершив процедуру приватизації цієї земельної ділянки.

Відповідно до положень статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Окрім цього, статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статті 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Таким чином, позивачці необхідно визначитися зі способом захису своїх інтересів.

Окрім того, позивачці слід урахувати, що у разі відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку у громадянина, така земельна ділянка є комунальною власністю, а тому право власності на таку земельну ділянку набувається у порядку передбаченому Земельним кодексом України.

Також, у позовній заяві не зазначено, з огляду на приписи частини першої статті 2, частини першої статті 4 Цивільного кодексу України, частини першої статті 15 Цивільного кодексу України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача, що істотним чином впливає на правове обґрунтування існування правовідносин набувальної давності, передбачених статтею 344 Цивільного кодексу України та мають значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За наведених обставин, позивачці слід надати термін для виправлення зазначених недоліків у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статями 175, 177, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України,

п о с т а н о в и л а :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без руху.

Надати позивачці строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позовну заяву вважати неподаною та повернуто позивачу. Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Сокирко Л.М.