Ухвала суду № 136785167, 22.05.2026, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/7725/25

2/215/737/26

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі : головуючого, судді Коноваленка М.І.

секретар судового засідання Коломійчук К.Ю.

розглянувши в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

Криворізька міська рада звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 та просять стягнути з відповідача заборгованість за користування земельною ділянкою у розмірі 155 943,46 гривень та судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Ухвалою судді від 26 березня 2025 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17 квітня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Лісового Д.О. надійшла заява про закриття провадження по справі, яка обґрунтована тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення складська будівля В-1, будівля сховище, біосховище Б-1, за адресою: АДРЕСА_1 («№ лютого, 73А). Також відповідач відповідно до відомостей із ЄДРЮФОП здійснює підприємницьку діяльність, одним із видів яких, крім інших, є складське господарство. Згідно свідоцтва платника єдиного податку від 01.01.2009 у пункті 4 зазначено місце здійснення підприємницької діяльності відповідача АДРЕСА_2 . Оскільки земельна ділянка на якій розташований вищезазначений об`єкт використовувалася відповідачем у його підприємницької діяльності, то спір який виник між сторонами відповідно до ст.4, ст.20 ГПК України віднесено до юрисдикції господарського суду, а не цивільного судочинства, тому відповідно до п.1 ч.1, ст..255 ЦПК провадження у цій справі підлягає закриттю.

21 квітня 2026 року від представника відповідача Скляр Н.М. надійшло заперечення про закриття провадження у справі в обґрунтування якого вказує, що відповідачем не надано жодних доказів ведення ним діяльності як ФОП на земельній ділянці по АДРЕСА_1 спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, тому у даній справі позивач звертається із позовом до відповідача не як до суб`єкта господарювання за правочином, а стягненні безпідставно збережених коштів у кондиційних (позадоговірних) відносинах які є безвідносними до статусу суб`єкта господарювання. Крім того, відповідач відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку за 2008 та 2009 рок визначив себе як суб`єкт підприємницької діяльності, але підтверджень того, що у ОСОБА_1 станом на 2024 рік цей статус не змінився суду не надано. Також відповідач не звертався до відповідача щодо укладання договору оренди земельної ділянки комунальної власності та відповідно не визначав себе, стороною договірних зобов`язань як ФОП, чи громадянин, тому враховуючи вищенаведене, оскільки представником відповідача не доведено факт використання спірної ділянки для здійснення господарської діяльності у спірний період з 01.01.2024 по 31.12.2024 просить у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, відмовити.

15 травня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла відповідь на заперечення позивача в якій зазначає, що заперечення позивача фактично зводяться до вимоги надати додаткові докази щодо обставин які є очевидними щодо правового статусу спірного об`єкта нерухомості та характером його використання, при цьому позивач сам стверджують, що земельна ділянка призначена «для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі (03.07)», тобто має комерційне призначення. Крім того при визначенні юрисдикції не потребується доведення обсягу діяльності, наявність/відсутність прибутку, оскільки юрисдикція визначається характером правовідносин, а не тим, наскільки успішно сторона вела господарську діяльність.

В судовому засіданні представник відповідача на задоволенні клопотання наполягає з підстав та доводів викладеними в ньому.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання про закриття провадження заперечує з підстав та доводів викладеними у письмовому запереченні.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що провадження по справі слід закрити.

Як вбачається з доданих доказів до позовної заяви, позивач звернувся до суду для захисту свого права фактично до фізичної особи-підприємця, як суб`єкта господарювання, спірні відносини виникли в ході господарської діяльності.

Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме иайно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 належить нежитлова будівля В-1, будівля сховище, біосховище Б-1, за адресою: АДРЕСА_2 , в якому ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 1 Господарського кодексу України, він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК Укрїни, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до .п 1 ч. 1 ст. 55 ГП Укрїани, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 3 ст.134 ГК України, правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, що передбачено ч. 2 ст. 256 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Оскільки позивач є юридичною особою, звернувся до суду за захистом своїх прав до фізичної особи-підприємця, який володіє складськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_2 та використовується позивачем для здійснення господарської діяльності, земельна ділянка з приводу якої виник спір щодо не сплати в повному обсязі коштів відповідачу за її використання в ході здійснення господарської діяльності, тому суд приходить до висновку, що вирішення заявлених вимог не належить до цивільної юрисдикції, а підлягають розгляду в порядку господарськогоо судочинства.

Керуючись ст.ст. 13, 49, 142, 200, 255, 256, 353 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по справі за позовом Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою закрити, у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвалу складено та підписано суддею 22 травня 2026 року.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу не було вручено у день її складання, учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали.

Суддя: