Рішення № 136780705, 18.05.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №555/3018/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СІТІ КОЛЕКТ» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором №3502384 від 02.03.2023 у розмірі 23232,00 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 4400,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, умов кредитного договору не виконав, у зв`язку з чим на ним утворилась заборгованість.

26.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Профіт» було укладено договір факторингу №26102023, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК Профіт» право вимоги за Кредитним договором №3502384 від 02.03.2023.

Надалі, 09.09.2025між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «Сіті Колект» укладено Договір факторингу №ДО-20250909/001 від 09.09.202, за умовами якого, ТОВ «Сіті Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників кредитними договорами, зокрема, і до відповідача за кредитним договором №3502384 від 02.03.2023, заборгованість за яким складає 23232,00 гривень.

Станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачем не погашена.

Отже, відповідач не виконує умови Договору №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023, та має непогашену заборгованість, у зв`язку з чим ТОВ «Сіті Колект» вимушене звернутись до суду.

Відповідач скористався наданим йому правом на подання відзиву, який подав через свого представника - адвоката Богельського І.В.

З поданого відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти заявлених вимог та просить у задоволені позову відмовити зважаючи на наступне.

Із зазначених у позовній заяві обставин вбачається, що за кредитним договором №3502384 від 02.03.2023 ТОВ «Лінеура Україна» мало надати відповідачу кредитні кошти на загальну суду 4400,00 грн. Однак, належних, допустимих та достатніх доказів щодо надання ТОВ «Лінеура Україна» відповідачу 4400,00 грн. не надано. Зокрема, не надано передбаченого Законом України «Про платіжні послуги» платіжного доручення/інструкції з унікальним ідентифікатором, де б зазначалося про перерахування саме ТОВ «Лінеура Україна» на виконання саме кредитного договору №3502384 від 02.03.2023 на картковий рахунок, який визначений у договорі 4400,00 грн.

Представник відповідача зазначає, що на підтвердження передачі відповідачу ТОВ «Лінеура Україна» коштів долучена до матеріалів справи довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №654-2802 від 28.02.2024, в якій зазначено про успішне перерахування коштів відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Лінеура Україна» про переказ коштів №ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019. Однак, до позову не додано зазначений договір, який би підтверджував повноваження та умови ТОВ «Універсальні платіжні рішення» здійснення фінансових операцій на замовлення платника ТОВ «Лінеура Україна», а також з цієї довідки не вбачається, що перерахування 02.03.2023 на суму 4400,00 грн. на картку відбулося саме на виконання кредитного договору №3502384 від 02.03.2023.

Відтак, представник відповідача зазначає, що відсутні підстави для визнання цієї довідки належним доказом у цій справі, оскільки предметом доказування у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором №3502384 від 02.03.2023, про який у довідці не згадується.

Звертає увагу суду на те, що до матеріалів справи не долучено ані акту прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №26102023 від 26.10.2023, ані Витягу з реєстру боржників до вказаного Договору, де б було вказано про передачу прав вимоги саме за кредитним договором №3502384 від 02.03.2023. Також не долучено і платіжних документів, що підтверджують оплату фактором «ФК Профіт» клієнту ТОВ «Лінеура Україна» такого права вимоги за Договором, в тому числі щодо заборгованості відповідача на суму 23232,00 грн.

Зауважує, що у матеріалах справи відсутні повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення відповідачу такого повідомлення.

Тому, на переконання представника відповідача, позивач не довів порушення його прав з боку відповідача та наявність саме у цього товариства права звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №3502384 від 02.03.2023, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості на користь позивача.

Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідач є військовослужбовцем ЗСУ та якому, згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на час проходження військової служби не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, однак від представника відповідача адвоката Богельського І.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без його їхньої участі з урахуванням заперечень, викладених у відзиві на позов.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 02.03.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Пунктом 1.1. Кредитного договору визначено, що його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Сredit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 64 ЦПК України.

На офіційному веб-сайті ТОВ «Лінеура Україна», у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «Лінеура Україна» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: текстом кредитного договору, Правилами, Паспортом споживчого кредиту, інформацією передбаченою частиною 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом, тощо.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Встановлено, що відповідач пройшов реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Лінеура Україна» та в Особистому кабінеті прийняв умови та, відповідно до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «В272», підписав електронний Кредитний договір, який містив усі істотні умови, і з якими відповідач ознайомився до моменту укладання.

Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що Договір №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023 укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно з умовами Кредитного договору, сума кредиту (загальний розмір) складає 4400,00 гривень (п. 1.2. Кредитного договору). Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів (п. 1.3. Кредитного договору).

Тип процентної ставки фіксована (п. 1.4 Кредитного договору).

Стандартна процентна ставка становить 2,00% в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.3 цього Договору (п. 1.4.1. Кредитного договору).

Знижена процентна ставка становить 0,90 % в день та застосовується на таких же умовах. Клієнт має право до 01.04.2023 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатити кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснити часткове дострокове повернення кредиту та отримати від товариства знижку на стандартну процентну ставку. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних умовах, що передбачені цим договором (п. 1.4.2. Кредитного договору).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 12748,30% річних (п. 1.5.1. Кредитного договору). Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 36080,00 грн. (п. 1.6.1. Кредитного договору).

Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 3.1. Кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Також відповідач ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «В272», 02.03.2023 року підписав Паспорт споживчого кредиту, що містить інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору, які регулюються Цивільним кодексом України а також спеціальними нормами Закону України "Про електронну комерцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12, кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору.

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №1654-2802 від 28.02.2024, між ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, та ТОВ «Лінеура Україна» укладено Договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019. Відповідно до зазначеного Договору, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Лінеура Україна»: 02.03.2023 15:59:04 на суму 4400,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 207491398, призначення платежу: Зарахування 4400 грн. на карту НОМЕР_1 .

У даному випадку безпідставним є посилання сторони відповідача на той факт, що з цієї довідки не вбачається, що перерахування 02.03.2023 на суму 4400,00 грн. на картку відбулося саме на виконання кредитного договору №3502384 від 02.03.2023, оскільки саме у вказаному Договорі (п. 2.1) відповідачем була зазначена платіжна картка НОМЕР_1 на яку і була перерахована сума коштів, яка є предметом Договору №3502384 від 02.03.2023.

Таким чином, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за Кредитним договором №3502384 від 02.03.2023 виконало та надало йому кредит в сумі 4400,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, яку останнім вказано особисто в заяві на отримання Кредиту та в кредитному договорі.

У свою чергу, відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти, що не було спростовано стороною відповідача, а тому вказана обставина свідчить про визнання відповідачем правовідносин між ним та ТОВ «Лінеура Україна».

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення суми кредиту та нарахованих процентів не виконував належним чином та відповідно до Розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Лінеура Україна станом на 26.10.2023 року мав заборгованість в сумі 23232,00 гривень, з яких: 4400,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 18832,00 грн. заборгованість за процентами.

У подальшому, 26.10.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Профіт» укладено Договір відступлення прав вимоги №26102023 від 26.10.2023 року, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «ФК Профіт» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

09.09.2025 між ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ «ФК «Сіті Колект» укладено Договір факторингу №ДО-20250909/001 від 09.09.2025 року, за умовами якого ТОВ «ФК Профіт» відступило ТОВ «ФК «Сіті Колект» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Згідно з витягом з реєстру боржників до Договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09.09.2025, ТОВ «ФК «Сіті Колект» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №3502384 від 02.03.2023, загальна сума заборгованості за яким складає 23232,00 грн., з яких: 4400,00 грн. сума основного боргу; 18832,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Стаття 1082 ЦК України зобов`язує боржника здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

При цьому, аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов`язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому, невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Отже, до ТОВ «ФК «Сіті Колект» відповідно до укладених Договору відступлення прав вимоги №26102023 від 26.10.2023 та Договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09.09.2025, перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач висував заперечення проти вимог нового кредитора у зобов`язаннях відповідно до статті 518 ЦК України.

До того ж, після отримання права вимоги за вказаними кредитним договором, ТОВ «ФК «Сіті Колект» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій, однак, заборгованість відповідачем не погашалась, а її загальний розмір, відповідно до наданих позивачем розрахунків, складає 23232,00 грн.

Разом з тим, надаючи оцінку сумі заборгованості, наведеній позивачем у розрахунках, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності нарахування заявленої суми заборгованості.

Так, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно із ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ході розгляду справи відповідачем не спростовано фактів укладання кредитного договору, отримання кредитних коштів, наданих позивачем розрахунків та не надано жодних інших розрахунків по заборгованості. Також відповідачем не надано доказів, які б підтверджували повернення кредиту та виконання ним зобов`язань за Договором №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, враховуючи, що в установлені кредитним договором строки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо погашення заборгованості, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача, який є правонаступником кредитора, заборгованість за Договором №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023, в розмірі 23232,00 гривень, з яких: 4400,00 гривень сума основного боргу; 18832,00 гривень сума заборгованості за відсотками.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають задоволенню.

Що стосується тверджень представника відповідача, викладених у відзив, то суд оцінює їх критично та до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються установленими фактичними обставинами та наведеними висновками суду.

До того ж, щодо посилання представника відповідача у наданому відзиві на позовну заяву на застосування до спірних правовідносин ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач є військовослужбовцем та з 14.08.2025 перебуває на військовій службі (довідка №1015 від 19.03.2026, а тому він звільняється від нарахування процентів за користування кредитом.

Так, суд зазначає, що, після внесення змін до законодавства ч. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Однак, суд не приймає до уваги зазначені доводи сторони відповідача, оскільки для звільнення від нарахування, у даному випадку, процентів за користування кредитом на підставі ч. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21.08.2014 №322/2/7142.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі N 199/3051/14 (провадження №61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02.09.2014 №18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На це вказав у своїй постанові від 04.09.2024 Верховний Суд у справі 426/4264/19.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Доказів того, що відповідач звертався до позивача з переліком вищевказаних документів відповідачем не надано, то у зв`язку з цим суд вважає, що правові підстави для звільнення відповідача від нарахування вищевказаних процентів за користування кредитом, із застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., про що свідчить платіжна інструкція №925 від 04.12.202.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Разом з цим, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «сіті Колект» та адвокатом Бацюк Оксаною Миколаївною укладено Договір № 25 про надання правової допомоги від 17.10.202.

Вартість послуг, що узгоджуються сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору. Клієнт зобов`язується оплатити надані адвокатом послуги після надання відповідного рахунку для оплати (п.п. 4.1., 4.2. Договору № 25).

Обсяг виконаних робіт визначений у Заявці про надання правової допомоги № 822 від 25.10.2025 та у Витязі з Акту №822 про надання юридичної допомоги від 26.11.2025 до Договору 25 про надання правової допомоги від 17.10.2025, згідно з якими, ТОВ «ФК «Сіті Колект» надано правову допомогу на загальну суму 9000,00 грн. Для підтвердження сплати вказаної суми позивачем додано платіжну інструкцію №711 від 01.12.2025 на загальну суму 65000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17) та від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 (провадження №61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі №922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові №908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн., на думку суду, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Так, розгляд справи здійснювався у спрощеному провадженні, зважаючи на те, що справа є незначної складності, участі в судових засіданнях представник позивача не брав. Оцінка дій, що полягали в підготовці позовної заяви та вивчення матеріалів вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних та значних затрат часу, обсяг і складність складених процесуальних документів адвокатом не є значними.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відтак, суд вважає можливим зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути їх з відповідача на користь позивача в розмірі 4000,00 грн., що на переконання суду, відповідатиме принципу розумності та співмірності за даних обставин.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 512-514, 516, 525, 526, 530, 536, 599, 611, 612, 625-628, 638, 639, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077, 1078, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 141, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд-,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» заборгованість за Договором №3502384 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2023 в розмірі 23232,00 грн. (двадцять три тисячі двісті тридцять дві гривні).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).

У задоволенні решти вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті Колект», ЄДРПОУ 43950742, місцезнаходження: 02154, м. Київ, проспект Соборності, буд. 30-А, приміщення (офіс) 321.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.