Ухвала суду № 136775446, 21.05.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/490/26

Провадження № 1-кп/135/104/26

У Х В А Л А

іменем України

21.05.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижин клопотання захисника ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року, про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та закриття кримінального провадження, відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

1. Питання, що вирішуються, та позиції сторін кримінального провадження

На розгляді Ладижинського міського суду Вінницької області перебуває вказане кримінальне провадження.

30.04.2026 захисник ОСОБА_3 подала клопотання, у якому просила звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року закрити.

В обґрунтування клопотання, посилаючись на положення ч. 5 ст. 401 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, вказує на те, що обвинувачений ОСОБА_4 вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, має намір повернутися й продовжити проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , на що є відповідна письмова згода командування даної військової частини від 21.04.2026. Вказане вище, на думку захисника, є підставою для звільнення її підзахисного від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.

1.2. Позиція сторін під час судового розгляду

1.2.1. Позиція сторони захисту

Захисник ОСОБА_3 підтримала клопотання за вказаних обставин, просила задовольнити.

Захисник наголошує, що у справі розглядаються два окремі факти (епізоди) самовільного залишення частини. За версією досудового розслідування перший епізод самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 стався 15.11.2023 та тривав до 27.01.2026, коли останній виявив намір продовжувати службу у військовій частині НОМЕР_3 . Другий епізод стався 28.01.2026, коли ОСОБА_4 тимчасово був зарахований до списків військової частини НОМЕР_3 . Водночас захисник заперечує проти належності оформлення другого епізоду, стверджуючи, що військова частина НОМЕР_3 неналежним чином прийняла ОСОБА_4 у штат, не зафіксувала його прибуття належним чином, а тому рапорти про його відсутність не повинні братися до уваги. За таких обставин другий епізод самовільного залишення військової частини оформлений неналежним чином, а тому її підзахисного слід вважати особою, яка вчинила самовільне залишення частини вперше, що дає право на закриття справи у разі добровільного повернення його до військової служби.

Обвинувачений ОСОБА_4 повністю підтримав позицію свого захисника, просив задовольнити клопотання та звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, а кримінальне провадження № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року закрити.

1.2.2. Позиція сторони обвинувачення

Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на правову позицію Верховного суду від 26 квітня 2026 року, згідно з якою наявність двох окремих епізодів самовільного залишення військової частини, які не об`єднані єдиним умислом, унеможливлює звільнення особи на підставі частини 5 статті 401 КК України. Прокурор наголошує, що після першого випадку самовільного залишення військової частини ОСОБА_4 був допитаний та добровільно направлений до іншої військової частини, але знову її самовільно залишив.

2. Оцінка та мотиви суду

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження в частині, необхідній для вирішення заявленого клопотання, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі статтею 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у таких випадках здійснюється виключно судом, а порядок звільнення встановлюється законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

Згідно з частиною 5 статті 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Отже, для застосування зазначеної норми необхідна одночасна наявність таких умов: кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 або 408 КК України, вчинене під час дії воєнного стану; воно вчинене особою вперше; особа добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора чи суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини (місця служби) для продовження проходження військової служби; наявна письмова згода командира (начальника) відповідної військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

У цьому кримінальному провадженні стороною захисту не заперечуються обставини запровадження на території України воєнного стану, кваліфікація інкримінованого обвинуваченому діяння за частиною 5 статті 407 КК України, а також наявність добровільного звернення ОСОБА_4 із клопотанням про намір продовжити проходження військової служби та письмової згоди командира військової частини НОМЕР_1 на його подальше проходження служби. Спірним у межах розгляду цього клопотання є питання про наявність чи відсутність умови «вперше вчинила кримінальне правопорушення», передбаченої частиною 5 статті 401 КК України.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 06 грудня 2023 року у справі № 715/396/23, від 21 березня 2024 року у справі № 761/1571/23, ухвалі від 28 вересня 2022 року у справі № 447/528/22, особою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення (зокрема, у зв`язку із закінченням строків давності, звільненням від кримінальної відповідальності тощо). Натомість особу, у діях якої наявні повторність, реальна сукупність чи рецидив кримінальних правопорушень, а також особу з непогашеною чи не знятою судимістю, не можна визнавати такою, що вчинила злочин уперше, і відповідно звільняти від кримінальної відповідальності як таку, що вперше вчинила злочин.

За приписами статті 33 КК України сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. Сукупність кримінальних правопорушень може бути ідеальною та реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена різними статтями КК України. Реальна сукупність наявна тоді, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше кримінальних правопорушення. Кожне з кримінальних правопорушень, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК України.

У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 295/2490/24 (провадження № 51-3771км25) зроблено висновок, що у разі, коли з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, убачається вчинення особою двох окремих діянь самовільного залишення військової частини, які не об`єднані єдиним умислом і розділені певним проміжком часу, йдеться про реальну сукупність кримінальних правопорушень. За таких обставин відсутня обов`язкова умова застосування частини 5 статті 401 КК України вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, уперше, у зв`язку з чим положення цієї норми не можуть бути застосовані.

З обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року вбачається, що ОСОБА_4 інкримінується вчинення двох окремих діянь самовільного залишення військової частини: перший епізод самовільне залишення 15.11.2023 місця служби у військовій частині НОМЕР_2 та відсутність до 27.01.2026, коли обвинувачений виявив намір продовжувати службу у військовій частині НОМЕР_3 ;

другий епізод самовільне залишення 28.01.2026 місця служби у військовій частині НОМЕР_3 після його зарахування до списків тимчасово прибулого особового складу цієї військової частини.

Під час судового розгляду для вирішення клопотання сторони захисту судом, зокрема, досліджувався витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.01.2026, відповідно до якого солдата ОСОБА_4 визнано таким, що прибув, та включено до списку тимчасово прибулого особового складу, а також інші документи, надані стороною обвинувачення і пов`язані з перебуванням та відсутністю обвинуваченого у цій військовій частині.

Сторона захисту, заперечуючи проти наявності другого епізоду, стверджує, що військова частина НОМЕР_3 неналежним чином оформлювала прийняття обвинуваченого до штату, не зафіксувала належним чином його прибуття, а тому, на думку захисту, рапорти про його подальшу відсутність не можуть братися до уваги. Окрім того, захист указує на відсутність окремого внесення відомостей до ЄРДР за другим епізодом і вважає, що в цьому випадку мало б бути відкрито окреме кримінальне провадження, а не змінено раніше повідомлену підозру.

Оцінюючи ці доводи, суд зазначає, що вони стосуються насамперед належності та допустимості окремих доказів, якими підтверджується факт вчинення обвинуваченим другого епізоду самовільного залишення військової частини, а також дотримання органом досудового розслідування процесуального порядку внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та обрання моделі кримінального переслідування (окреме провадження чи розширення раніше внесених відомостей із відповідною зміною підозри). Такі питання підлягають вирішенню судом при постановленні остаточного судового рішення за результатами повного судового розгляду кримінального провадження, із всебічною оцінкою всіх доказів у їх сукупності та перевіркою доводів сторін щодо допустимості доказів та законності процесуальних рішень органу досудового розслідування.

На стадії розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд виходить із змісту пред`явленого обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, та обсягу обвинувачення, яке на даний час не змінене і не визнане судом недоведеним. З огляду на те, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 інкримінується вчинення двох окремих діянь самовільного залишення військової частини, які не об`єднані єдиним умислом і відмежовані у часі, суд констатує наявність ознак реальної сукупності кримінальних правопорушень у розумінні статті 33 КК України. За таких умов відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_4 вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 407 КК України, у значенні, яке надають цьому поняттю положення КК України та практика Верховного Суду, у тому числі викладена в постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 295/2490/24.

Наявність у цьому випадку добровільного звернення обвинуваченого із клопотанням про намір продовжити проходження військової служби та письмової згоди командира військової частини на його подальше проходження служби сама по собі не створює підстав для звільнення від кримінальної відповідальності. Ці обставини мають юридичне значення лише за умови, що кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчинене особою вперше. За відсутності цієї умови застосування частини 5 статті 401 КК України є неможливим.

Отже, одна з обов`язкових умов звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі частини 5 статті 401 КК України вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України, уперше у цьому випадку відсутня. Це унеможливлює застосування зазначеної норми до обвинуваченого ОСОБА_4 на стадії розгляду цього клопотання.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що клопотання захисника про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі частини 5 статті 401 КК України та закриття кримінального провадження не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 284-286, 288, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020240000019 від 17 січня 2026 року, про звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та закриття кримінального провадження, відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повна форма ухвали виготовлена 25.05.2026.

Суддя