Рішення № 136774914, 20.05.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

20.05.2026

Справа № 644/ 328 /26

н/п 2/644/ 2085 /26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 травня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Сітало А.К.,

за участю секретаря Трач М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

Представник позивача Чехун Ю.В. звернулася до суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 03.02.2025-100001449 від 03.02.2025 в розмірі 11900,00 грн., яка складається з наступного: 4700,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 4200,00 грн. заборгованість за процентами; 3000,00 грн. неустойка та стягнути з відповідача судові витрати пов`язані з розглядом справи.

Ціна позову визначена у розмірі 11900,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 03.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03.02.2025-100001449 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн., строком на 140 днів з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 1,0 % за день, строк повернення кредиту 22.06.2025.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 6000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку споживача, яка вказана позичальником при укладенні договору.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору станом на час подання позову заборгованість позичальника перед позивачем становить 11900,00 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 4700,00 грн., заборгованості за процентами в розмірі 4200,00 грн., неустойки в розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою суду від 20.01.2026 відкрито провадження та призначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Копія даної ухвали разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлена відповідачу на відому адресу місця реєстрації, яка зазначена в позовній заяві, однак повернулась на адресу суду неврученою, що підтверджується поштовими повідомленнями, які знаходяться в матеріалах справи.

Оскільки ухвала суду про відкриття провадження та судові повістки направлялись відповідачу на відому адресу місця реєстрації, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та встановленого судом строку для подання відзиву.

Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подавався. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, в установленому законом порядку, що підтверджується матеріалами справи.

Представник ТОВ «Споживчий центр» просив проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та задовольнити позовні вимоги повністю. Проти розгляду справи в заочному порядку представник позивача не заперечувала.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

В силу частин 1-3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 03.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 03.02.2025-100001449 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн., строком на 140 днів з дати його надання, зі сплатою відсотків за фіксованою процентною ставкою 1,0 % за день, строк повернення кредиту 22.06.2025. Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та дорівнює 1200,00 грн. За неналежне виконання умов договору передбачена неустойка у розмірі 60,00 грн., яка нараховується за кожен день невиконання /неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно п.4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5167-80ХХ-ХХХХ-3309.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору.

Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний договір у електронній формі, що прирівнюється до письмової форми договору з всіма правовими наслідками невиконання зобов`язань за договором.

Підписавши вказані договори про надання коштів на умовах споживчого кредиту відповідач добровільно погодився на умови кредитування, зокрема, розмір кредиту, порядок його надання та відсотками за користування кредитом.

З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним укладення 03.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем договору № 03.02.2025-100001449 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронному вигляді, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію".

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 6000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку споживача, яка вказана позичальником при укладенні договору.

Надання кредитних коштів позивач підтверджує листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №1-0701 від 07.01.2026 в якому зазначено, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03.02.2025 14:08.:50 на суму 6000,00 грн, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua 642304428, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 03.02.2025-100001449.

Отримання кредиту відповідачем також підтверджується розрахунком заборгованності за вказаним договором, станом на 31.12.2025. Відповідно до якого ОСОБА_1 за договором здійснювалися наступні платежі: на суму 500 грн. 17.04.2025, на суму 500 грн. 24.04.2025, на суму 600 грн. 16.05.2025, на суму 600 грн. 16.06.2025, на суму 1000 грн. 26.06.2025 року, на суму 3500 грн. 26.07.2025 року, разом на суму 6700,00 грн.

Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у Постанові по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 у якій зазначено, що діями, які свідчать про визнання боргу, серед іншого, може бути часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 629 ЦК України регламентує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику (кредит) частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець (кредитодавець) має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідач порушив умови кредитного договору та не повернув в повному обсязі кредит та нараховані відсотки за користування кредитними коштами.

У зв`язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме у частині стягнення заборгованності за тілом кредиту та відсоткам у розмірі, узгодженому умовами договору, у зв`язку з наступним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»)

Положеннями кредитного договору № 03.02.2025-100001449 від 03.02.2025 передбачено, що ТОВ «Споживчий центр» надало позичальнику кредит на поточні потреби.

Таким чином, з урахуванням п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки договір кредиту не містить переліку додаткових та супутніх послуг, за які встановлюється плата у вигляді комісії, встановлена у кредитному договорі умова про сплату комісії є нікчемною.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Суд не може погодитися з аргументами позивача про те, що норми ЦК України в питанні нарахування неустойки є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Так основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків постанови ВС від 10.10.2018 у справі № 362/2159/15-ц.

Водночас, як зазначає позивач у даній справі, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування» встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

З системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», про які вказує позивач, так і п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які застосовує суд, вимога за позовом про стягнення неустойки, не підлягає задоволенню, оскільки відповідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

З огляду на вищезазначене, підстави для стягнення комісії та неустойки за даним кредитним договором відсутні.

Ураховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за наступними зобов`язаннями та в наступних розмірах.

Відповідно до встановлених судом обставин відповідач отримав від позивача 03.02.2025 кредит у сумі 6000,00 грн. на строк 140 днів з фіксованою процентною ставкою 1,0%. Таким чином, сума процентів за користування відповідачем кредитними коштами складає 8400,00 грн. ( 6000,00 грн. х 1% х 140 дн).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем на виконання зобов`язань за кредитним договором вносилися суми, які у загальному розмірі становлять 6700,00 грн.

Отже, кошти, сплачені відповідачем, мають бути зараховані виключно на ті зобов`язання, які є правомірними. Вказана сума підлягає зарахуванню на погашення заборгованості відповідача за процентами.

Таким чином, стягненню підлягає сума заборгованності у розмірі 7700,00 грн., яка складається з 6000,00 грн. заборгованності за тілом кредиту та 1700,00 грн. заборгованності по процентам.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

За подання позовної заяви ТОВ «Споживчий центр» сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково, а саме на 65 % то стягненню підлягає судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в розмірі 1730,56 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 95, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитним договором № 03.02.2025-100001449 від 03.02.2025 в загальному розмірі 7700,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1730,56 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення до Харківського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 25.05.2026.

Суддя: А. К. Сітало