Рішення № 136774648, 22.05.2026, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 403/112/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Івочки Л.П.,

представника ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Терра+», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом до відповідачів Фермерського господарства «Терра+» (далі ФГ «Терра+») та ОСОБА_3 , та просить суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 2 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФГ «Терра +» щодо земельної ділянки площею 6,6635 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0517, номер запису про інше речове право: 40853561 від 2 березня 2021 року; скасувати рішення державного реєстратора Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56944287 від 5 березня 2021 року.

Позов мотивує тим, що 29 березня 2010 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі площею 6,66 га, що знаходиться на території Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області. Строк дії цього договору 49 років. 7 вересня 2010 року цей договір був зареєстрований в Устинівському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 041038500051.

На виконання цього договору ОСОБА_3 передала, а позивач прийняв у користування земельну ділянку.

У подальшому представник ФГ «Терра+» вимагав у позивача звільнити земельну ділянку. Після цього ОСОБА_2 дізнався, що 2 березня 2021 року між ОСОБА_3 та ФГ «Терра+» укладено договір оренди землі, номер запису про речове право: 40853561. Предметом цього договору є земельна ділянка, що попередньо передана у користування позивачеві.

ОСОБА_2 вважає, що вищезазначений договір оренди землі порушує його право орендаря цієї земельної ділянки, що виникло раніше, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним.

ФГ «Терра+» надіслало до суду відзив на позовну заяву. У цьому відзив позов не визнає та просить відмовити у ньому. Зазначає, що 2 березня 2021 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди землі площею 6,6635 га, номер запису про інше речове право: 40853561. У ці правовідносини намагається втрутитися ОСОБА_2 . Як на підставу свого позову він посилається на чинність договору оренди землі цієї ж земельної ділянки, однак це не відповідає дійсності. На переконання ФГ «Терра+» земельна ділянка не була передана ОСОБА_2 , а тому в нього не виникло право користування земельною ділянкою. У цьому випадку ОСОБА_2 повинен вимагати захисту свого права зобов`язально-правовими способами.

ОСОБА_2 надіслав до суду відповідь на відзив. Вважає необґрунтованими доводи ФГ «Терра+» відображені у змісті відзив на позовну заяву. Стверджує, що на виконання договору оренди землі згідно з актом прийому-передачі ОСОБА_3 передала, а він прийняв у користування земельну ділянку. Окрім цього вона на виконання договору оренди землі отримала орендну плату. Це свідчить про волевиявлення ОСОБА_3 на укладення договору оренди землі.

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та просить суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 29 березня 2010 року між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 7 вересня 2010 року у Кіровоградській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» за № 0410385500051.

Зустрічний позов мотивує тим, що 2 березня 2021 року між нею та ФГ «Терра+» було укладено договір оренди землі площею 6,6635 га, номер запису про інше речове право: 40853561. ОСОБА_2 у своєму первісному позові посилається на наявність у нього права оренди цієї ж земельної ділянки на підставі договору оренди землі, який істотно порушує її права на отримання орендної плати. У спірному договорі не зазначено від якого показника визначається відсоткова ставка для розрахунку розміру орендної плати, період за який повинна нараховуватись орендна плата, не вказано строк внесення орендної плати. Тобто розмір орендної плати сторонами договору не визначений. Орендар не здійснював жодних виплат за договором оренди землі, а земельною ділянкою не користувався. ОСОБА_2 не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, а тому не мав намірів використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, відповідно в ОСОБА_3 були обґрунтовані підстави вважати про відсутність у нього інтересу щодо оренди земельної ділянки. Вона не знала про наявність у неї орендних правовідносин з ОСОБА_2 , а тому строк позовної давності повинен рахуватися з моменту коли вона дізналась про наявність між нею та ОСОБА_2 укладеного договору оренди землі, тобто з дати ознайомлення з матеріалами цієї справи.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 9 липня 2025 року відмовлено у залученні державного реєстратора відділу «Центр надання адміністративних послуг» Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області до участі у цій справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Прийнято відзив відповідача Фермерського господарства «Терра+». Прийнято відповідь на відзив позивача ОСОБА_2 . Прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі. Об`єднано в одне провадження вимоги за первісним та зустрічним позовами.

Первісний позивач ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на зустрічну позовну заяву. Просить відмовити у зустрічному позові. Зазначає, що договором оренди землі було визначено річний розмір орендної плати 3 відсотки від нормативної грошової оцінки землі з чим ОСОБА_3 погодилась підписавши договір оренди землі. Окрім цього між ними було погоджено форму орендної плати, щорічний розмір платежів та період виплати. З дня укладення цього договору оренди землі та до звернення ОСОБА_2 до суду з первісним позовом, ОСОБА_3 не повідомляла про будь-які непорозуміння щодо розміру орендної плати та порядку її внесення, що свідчить про її згоду з договором. ОСОБА_3 також не зверталась з пропозицією укладення додаткових угод про внесення змін до договору оренди землі, а також не зверталась до суду з позовом про тлумачення правочину. На виконання договору оренди землі ОСОБА_3 отримала оренду плату за 49 років та про це надала розписку, що свідчить про її волевиявлення на укладення цього правочину та розуміння його умов. До 2021 року первісна відповідачка не здійснювала обробіток своєї земельної ділянки, нею не користувалася, знаючи, що земельною ділянкою користується первісний позивач. Дії ОСОБА_3 про підписання договору оренди землі, отримання нею орендної плати, відсутність протягом тривалого часу заперечень щодо користування земельною ділянкою, підтверджують фактичне визнання нею договору оренди землі.

У судовому засіданні первісний позивач ОСОБА_2 первісний позов підтримав та просив його задовольнити, а зустрічний позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

Представник первісних відповідачів ФГ «Терра+» та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 первісний позов не визнав та просив відмовити в його задоволення, а зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити.

Суд, заслухавши пояснення первісного позивача та представника первісних відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному позові з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,66 га, що розташована на території Димитрівської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, правонаступником якої є Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, про що свідчить державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-КР № 010408, виданий 30 березня 2002 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 452.

29 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі площею 6,66 га на строк 49 років, який був зареєстрований 7 вересня 2010 року у КРФ ДП «Центр ДЗК» за № 041038500057.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що «недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі на момент виникнення права оренди землі) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

За змістом ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з положеннями статей 14, 16-22 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Первісна відповідачка ОСОБА_3 у своєму зустрічному позові стверджує, що договір оренди землі між нею та ОСОБА_2 істотно порушує її права на отримання орендної плати. У спірному договорі не зазначено від якого показника визначається відсоткова ставка для розрахунку розміру орендної плати, період за який повинна нараховуватись орендна плата, не вказано строк внесення орендної плати. Тобто розмір орендної плати сторонами договору не визначений. Орендар не здійснював жодних виплат за договором оренди землі, а земельною ділянкою не користувався. Будяк А.І. не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, а тому не мав намірів використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, а тому в ОСОБА_3 були обґрунтовані підстави вважати про відсутність у нього інтересу щодо оренди земельної ділянки. Вона не знала про наявність у неї орендних правовідносин з ОСОБА_2 .

За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, акт приймання-передачі об`єкта оренди.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, передачі земельної ділянки орендарю, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода заінтересованої особи з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

У цій справі у пунктах 8, 9, 10, 20 договору оренди землі від 29 березня 2010 року зазначено, що договір укладено на 49 років. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 3 відсотки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

Орендар у цій справі визнає, що йому було передано орендодавцем у користування земельну ділянку, а він у свою чергу нею користувався до укладення орендодавцем нового договору оренди землі з іншим орендарем.

З матеріалів справи відомо та первісною відповідачкою не спростовано, що нею 24 квітня 2011 року надано ОСОБА_2 розписку, оригінал якої було досліджено в судовому засіданні, згідно з якою ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 орендну плату за 49 років наперед в сумі 175 тисяч грн та претензій до нього не має. Кошти отримала в повному обсязі.

Тобто по суті договір оренди землі від 29 березня 2010 року був виконаний у частині виплати на користь орендодавця орендної плати за 49 років оренди землі, а доводи ОСОБА_3 про те, що договір оренди землі порушує її права на отримання орендної плати, в ньому не зазначено від якого показника визначається відсоткова ставка для розрахунку розміру орендної плати, період за який повинна нараховуватись орендна плата, не вказано строк внесення орендної плати, орендар не здійснював жодних виплат за договором оренди землі, а земельною ділянкою не користувався, суперечить її попередній поведінці про отримання у повному обсязі орендної плати за весь строк оренди.

На переконання суду первісна відповідачка належними доказами не підтвердила порушення її прав з підстав відсутності у спірному договорі оренди землі істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Доводи первісної відповідачки вищезазначеного не спростовують.

До такого по суті висновку доходив Верховний Суд у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 506/450/19.

Отже, суд доходить до висновку про необґрунтованість зустрічного позову та відмову в його задоволенні.

2 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФГ «Терра +» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,6635 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0517, номер запису про інше речове право: 40853561 від 2 березня 2021 року. Строк дії цього договору 49 років.

Тобто орендодавцем ОСОБА_3 у період дії договору оренди землі укладеного з первісним позивачем ОСОБА_2 , укладено новий вищезазначений договір з орендарем ФГ «Терра+».

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До вищезазначеного висновку доходила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року (справа № 145/2047/16-ц).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року (справа № 610/1030/18) зазначила про таке:

«Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити».

У цій справі суд установив, що в період дії договору оренди землі від 29 березня 2010 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ОСОБА_2 , укладено спірний договір оренди землі від 2 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем ФГ «Терра+» щодо тієї ж земельної ділянки.

Такі дії ОСОБА_3 перешкоджають первісному орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, тобто порушено вимоги абзацу 4 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

До такого по суті висновку доходив Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року (справа 584/1023/18).

Доводи відповідачів вищезазначеного ніяким чином не спростовують.

Щодо постанов на які посилались первісні відповідачі, обґрунтовуючи свої вимоги.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц, від 4 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17; від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16; від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц; від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц; від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

На переконання суду судові рішення у справах № 902/1207/22, 506/132/20, 618/1078/19, 732/1799/17, 183/262/17, 506/132/20 не є подібними до цієї справи, зокрема, щодо предмету спору, підстави позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин, а також однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

У справах № 282/422/20 та 282/180/20 суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність у спірних додаткових угодах до договорів оренди землі нормативної грошової оцінки та невизначеність в угодах чіткого відсоткового розміру орендної плати, що унеможливлює проведення індексації, визначення її розміру та відповідної виплати, що є порушенням прав орендодавця та підставою для визнання таких договорів недійсними. У цих додаткових угодах до договорів оренди землі було зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі «понад 3%» від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (паю).

У свою чергу, суд у цій справі таких обставин не встановив. Навпаки у цій справі розмір орендної плати чітко визначений договором оренди землі, а орендну плату за договором орендодавець отримала без будь-яких заперечень за весь строк оренди.

Тобто ці дві справи також не є подібними до цієї справи.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість первісного позову та його задоволення.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Первісний позивач поніс у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн, що підлягають стягненню з обох первісних відповідачів в рівних частках.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 6, 13, 14-22 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час укладення правочинів у справі), ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 205, 207, 215, 317, 321, 391, 395, 396 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити первісний позов ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Терра+», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 2 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та орендарем Фермерським господарством «Терра +» (ідентифікаційний код: 41922781) щодо земельної ділянки площею 6,6635 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0517, номер запису про інше речове право: 40853561 від 2 березня 2021 року.

Скасувати рішення державного реєстратора Гурівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56944287 від 5 березня 2021 року, про державну реєстрацію речового права за договором оренди земельної ділянки, укладеним 2 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та орендарем Фермерським господарством «Терра +» (ідентифікаційний код: 41922781) щодо земельної ділянки площею 6,6635 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:0517, номер запису про інше речове право: 40853561.

Стягнути з Фермерського господарства «Терра +» (вул. Ювілейна, 14, кімн. 1, с-ще Устинівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28600, ідентифікаційний код: 41922781) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) по 1211,20 грн (одній тисячі двісті одинадцять гривень двадцять копійок) з кожного понесених судових витрат.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 25 травня 2026 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський