Ухвала суду № 136770881, 22.05.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

22 травня 2026 року Справа №200/3735/26

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження основного розміру пенсії ОСОБА_1 , гарантованого частини 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2024 року відповідно до вимог частини 2 статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з якої обчислюється пенсія, без урахування обмеження індексації, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою від 14.05.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності пропуску строку звернення із даним позовом.

На виконання вказаної ухвали, позивачем надана заяву про поновлення строків звернення до суду, що подається разом із позовом, де підставою поважності причин пропущеного строку звернення до суду вказано наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 04 березня 2024 року звертався до Донецького обласного Адміністративного суду з позовом до відповідача (Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області) про визнання дій відповідача протиправними при нарахуванні пенсії за віком позивачу справа №200/1268/24 та рішенням від 05.05.2024 Донецького обласного Адміністративного суду у позові було відмовлено. Позивач звернувся до Першого Апеляційного Адміністративного суду рішенням якого від 29.07.2024 у справі №200/1268/24 рішення Донецького обласного Адміністративного суду у цій справі відмінили та визнали дії відповідача протиправними. Відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Касаційного Адміністративного суду, позивачу у відкритті провадження було відмовлено ухвалою від 02.09.2024 справа №200/1268/24 провадження № К/990/33438/24.

Після отримання пенсії у жовтні 2024 року Позивач 01.11.2024 року знову звернувся до Донецького обласного Адміністративного суду з позовом про виправлення помилок при розрахунку пенсії, та визнання дій Відповідача протиправними справа №200/7670/24.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2024 року позов задоволено, дії Відповідача визнано протиправними. Відповідач звернувся до Першого Апеляційного Адміністративного суду з апеляційною скаргою, постановою Першого Апеляційного Адміністративного суду від 20.05.2025 року по справі №200/7670/24 Апеляційну скаргу Відповідача( Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) - залишено без задоволення.

Протягом місяця після 20.05.2025 року Відповідач пенсію сплачував, 20.06.2024 року , не коригуючи суму виплати пенсії (7955,45грн.) довідка банку додана до заяви ,у липні 2025 року Позивачу було сплачено пенсії (24413,21грн.) у серпні 2024 року було сплачено пенсії (8743,97грн.) у вересні та жовтні 2024 року було сплачено пенсії також (8743,97грн.), після отримання пенсії у жовтні Позивач остаточно зрозумів ,що отримана пенсія від Відповідача знову розрахована протиправно з порушенням вимог закону Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Право на перерахунок пенсії Позивача виникло на підставі відповідних правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 200/5836/24 (провадження № К/990/4755/25). Зі змістом вказаного рішення суду касаційної інстанції та висновками, що стосуються правовідносин, Позивач ознайомився лише 29 листопада 2025 року. Зважаючи на складність юридичного трактування спірних норм, Позивачу потребувало часу для аналізу правозастосовної практики та підготовки необхідних документів

У період з 05.01.2026 року по 02.02.2026 року Позивач перебував на стаціонарному лікуванні та проходив реабілітацію після перенесеної хвороби (ішеміческого інсульту з дуже високим ризиком) що підтверджується доданою довідкою з лікарні.

Стан здоров`я об`єктивно унеможливлював своєчасне звернення за юридичною допомогою та підготовку адміністративного позову. З 03.02.2026 року Позивача було направлено на амбулаторне лікування (до заяви додано довідки огляду лікаря невролога) яке проводилось до 13.04. 2026 року. Тільки під час амбулаторного лікування Позивач зміг 10.03.2026 року звернутися до Відповідача з заявою про перерахунок пенсії на підставі ст 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та скаргою від 25.03.2026, а згодом 09.05.2026 позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду

Надаючи оцінку аргументам позивача, суд зазначає про таке.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Згідно з 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а було сформульовано правовий висновок з приводу виключної правової проблеми - "4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком".

У силу правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а "Згідно зі статтею 87 Закону № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.".

Суд не вбачає підстав для непоширення цього висновку на спірні правовідносини.

Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №640/3489/21.

Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об`єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №320/7204/21).

Докази існування цих обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

Позивачем у клопотанні про поновлення строку не наведені причини як і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості звернутись до суду із даним позовом своєчасно.

Зі змісту наведених у клопотанні обставин не вбачається, що позивач не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк. Мотиви і аргументи, які вказані позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, не можуть розцінюватися як поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, наведені позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані судом поважними, а тому вказана заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, суд констатує, що недоліки позовної заяви позивачем усунуто не у повному обсязі.

З матеріалів справи випливає, що підставою для звернення з цим позовом є перерахунок пенсії позивача, починаючи з 01.03.2024. Водночас, до суду позивач звернувся лише 09.05.2026.

Отже, за період з 01.03.2024 по 08.11.2025 року включно позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду.

Позовна заява в частині позовних вимог щодо яких пропущений строк звернення до адміністративного суду (які перебувають поза межами 6-місячного строку звернення до адміністративного суду) підлягає поверненню.

Водночас, суд враховуючи, що у позові зазначається про триваюче досі порушення прав позивача, зокрема, містяться вимоги про зобов`язання вчинити певні дії, шестимісячний строк звернення до суду по яких не сплив, дійшов висновку про наявність підстав для відкриття провадження у справі в частині позовних вимог з 09.11.2025.

На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви позивача про визнання поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлення цього строку - відмовити.

Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - в частині позовних вимог заявлених у межах строку з 01.03.2024 по 08.11.2025.

Ухвала набирає законної сили згідно ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Буряк