Рішення № 136767131, 20.05.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/4856/25

номер провадження 2/695/888/26

20 травня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю: секретаря с/з Оніщенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року в сумі 13 183.50 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.08.2024 ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 00-9891842 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 76216.

06.08.2024 року ТОВ «Макс Кредит» через ТОВ «Профітгід» перерахувало грошові кошти в сумі 5500.00 грн. на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 .

17.02.2025 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 17022025-МК/ЮнітКапітал, згідно умов якого ТОВ «Макс Кредит» відступило на користь ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Згідно Реєстру боржників № б/н від 17.02.2025 року до Договору факторингу 1 та Акту приймання-передачі до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

Позивач наполягає, що первісний кредитор перерахував відповідно до умов кредитного договору грошові кошти на картковий рахунок відповідача та виконав свої зобов`язання. Однак відповідач грошові кошти не повернуі ні попередньому, ні будь-якому іншому кредитору, до якого переходило право вимоги, а тому на момент подання позовної заяви розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 15 933.50 грн. з яких 6325.00 грн. заборгованість по кредиту; 6858.50 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 2750.00 заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Враховуючи викладене вище, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 00-9891842 від 06.08.2024 у розмірі 13 183.50 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.12.2025 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, роз`яснено право відповідача на подання відзиву на позовну заяву.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялась ухвала про відкриття провадження та судові виклики, які повернулись з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У судове засідання представник ТОВ «Юніт Капітал» не з`явився. У позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач у судове засідання повторно не з`явився, причини неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, суд на підставі ухвали суду від 20.05.2026 року відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, проводить заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 06.08.2024 року ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 009891842 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

За умовами договору позичальникові надано кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 5500,00 грн, на умовах строковості, на 360 календарних днів, зворотності, платності, стандартна процентна ставка 1,45 % в день, знижена 1.18 % протягом перших 25 днів, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Умовами договору встановлена одноразова комісія за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту, що становить 825.00 грн. Позичальний зобов`язаний здійснити оплату комісії та повернути суму кредиту в останній день строку кредитування, а саме: 01.08.2025 року (п. 3.5 договору).

Відповідач підписав договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 76216.

Частинами 1 та 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Таким чином вказаний Кредитний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

За таких обставин, по кредитному договору, укладеному між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 , у письмовій формі сторонами спірного договору було досягнуто згоду з істотних умов Кредитного договору, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності Договору від 28.05.2021 за № 264676891. Зазначений Договір недійсним не визнано.

При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Крім того, матеріали справи містять інші докази, які вказують на свідоме вчинення дій відповідачем для отримання кредитних коштів.

Відповідно до повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 05.02.2026 року за вих. № 20.1.0.0.0/7-260129/47405-БТ, банк надає підтвердження, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 . Як вбачається з виписки за договором № б/н за період 06.08.2024-11.08.2024 на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 надійшли кошти в сумі 5500.00 гривень 06.08.2024 року.

Позивачем же вказано, що відповідачем укладено кредитний договір на суму 6325.00 грн.

Як вбачається з детального розрахунку заборгованості, виконаного ТОВ «Макс Кредит» станом на 17.02.2025 року ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року має заборгованість у сумі 13 183.50 грн, яка складається з наступного: 5500.00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням, 6858.50 грн сума заборгованості за відсотками; 825.00 грн сума заборгованості за комісією. Штрафні санкції до суми заборгованості за кредитом в розмірі 2750.00 грн не включено.

Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, що свідчать про укладення вказаного позивачем кредитного договору та взяття відповідачем на себе зобов`язання зі своєчасного повернення коштів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував проти зарахування на свою картку вказаної суми коштів, не надав жодних доказів погашення вказаної суми.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач отримавши кошти у розмірі та строк, що були обумовлені вказаним кредитним договором останній не повернув, а тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основної суми боргу за кредитним договором 5500.00 грн є доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення відсотків за вказаним кредитним договором, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Після спливу строку кредитування внаслідок закінчення цього строку, визначеного у відповідному кредитному договорі, або внаслідок реалізації кредитодавцем свого права на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом.

У таких правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, та підлягає застосуванню до всього періоду прострочення виконання грошового зобов`язання від дати спливу строку кредитування.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.

З умов вказаного кредитного договору вбачається, що кредитодавець зобов`язуєтться надати позичальнику кредит на суму 5500.00 грн на 360 календарних днів, датою остаточного повернення кредиту є 01.08.2025 року (п. 1.3 та п. 3.5 договору).

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти, нарахування яких здійснюється в розмірі 1.45 % в день.

Як вбачається з доданого до матеріалів позовної заяви розрахунку ТОВ «Макс Кредит» розрахунок заборгованості складено станом на 17.02.2025 року.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року заборгованість відповідача складає 15 933.50 грн, з яких 6328.00 грн прострочене тіло кредиту, 6858.50 грн прострочені відсотки, 2750 грн штрафні санкції.

Отже позивач отримавши право вимоги до відповідача додаткових нарахувань по відсотках не здійснював.

Кредитний договір укладено з дотриманням принципу свободи договору (стаття 627 Цивільного кодексу України), що передбачає право сторін на власний розсуд визначати його умови. Відповідач, підписуючи договір та отримуючи кредитні кошти у сумі 5500 грн., свідомо прийняв на себе зобов`язання, включаючи умови щодо порядку нарахування процентів.

Судом також встановлено, що 17.02.2025 року ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 17022025-МК/ЮнітКапітал, згідно умов якого ТОВ «Макс Кредит» відступило на користь ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно Акту приймання-передачі та Реєстру боржників № б/н від 17.02.2025 року до Договору факторингу 1 та до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року в сумі 13 183.5 грн, що складається з наступного: 6328.00 грн прострочене тіло кредиту, 6858.50 грн прострочені відсотки. Також вказані штрафна санкції в сумі 2750.00 грн.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив правовий висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Варто також зауважити, що предметом договору факторингу є відступлення права вимоги до осіб, які зазначені саме у відповідних реєстрах прав вимоги.

Умови зазначених договорів передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов?язки. Крім того, додатковими угодами, строк дії договорів факторингу було продовжено, водночас умовами договору передбачалося, що перехід права вимоги здійснюється в момент підписання реєстру права вимоги.

Наявними в матеріалах справи договором факторингу, витягом з реєстру боржників і прав вимог, які належно засвідчені печатками та підписами сторін, підтверджується перехід права вимоги до позивача та свідчать, що позивач набув права вимоги до нього.

Отже, вказаним договором факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників і позивачем на підтвердження вказаного надані відповідні докази, зокрема, реєстр права вимоги та акт прийому передачі реєстру боржників, належним чином підписані.

З огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулась заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору, а тому до ТОВ «Юніт Капітал», перейшло право вимоги за кредитним договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року, укладеним між ТОВ « Макс Кредит» та ОСОБА_1 .

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року в сумі 13 183.50 грн, в яку включає 6325.00 грн заборгованість за тілом кредиту та 6858.5 грн заборгованість за несплаченими відсотками.

Як вбачається з матеріалів справи та стверджується письмовими доказами, в тому числі й випискою про рух коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 було надано 5500.00 грн кредитних коштів, які підлягає стягненню, а також підлягають стягненню й відсотки за користування кредитом у сумі 6858.00 грн нараховані у межах строку дії договору. Включена сума комісії 825.00 грн до суми тіла кредиту не підлягає стягненню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та супроводження кредитної справи та оцінкою платоспроможності, яка проводиться попередньо перед погодженням надання кредиту.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження N 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин суд зазначає, що оскільки відповідачу встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, пункти про нарахування комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому нарахування заборгованості за цією комісією є безпідставним та вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Можливість самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на нікчемність умов спірного договору в частині сплати комісії за обслуговування (зменшити визначений банком обсяг заборгованості на суми погашеної позичальником та простроченої комісії), відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 01.02.2023, справа № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21).

За таких обставин, приймаючи до уваги викладене вище законодавство та правові позиції Верховного Суду, враховуючи нікчемність умов договору про нарахування комісії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 825.00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи характер інституту судових витрат, вимоги ч. 4 ст. 137 ЦПК України, оплата послуг адвоката безпосередньо пов`язана з розглядом справи, а тому до уваги судом береться складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання відзиву.

Представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025 року та додаткова угода № 25770866810 від 11.09.2025 до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10.09.2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг за договором № 10/09/25-02 від 10.09.2025 із зазначенням наданих послуг та кількістю витрачених годин на кожну послугу. Загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 7000.00 грн.

Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що заявлена до стягнення сума за виконану Адвокатським бюро роботу, є завищеною, оскільки дана справа не є справою великої складності, тому підготовка до цієї справи в суді першої інстанцій не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Відповідно до положень ст. 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у додатковій постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 756/8257/15.

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц (провадження 19990ск21).

Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, та незважаючи на те, що рішенням суду позовні вимоги задоволено, суд вважає, що визначена позивачем сума витрат на правничу допомогу за надання правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 7000.00 грн. є завищеною.

Приймаючи до уваги надані докази, а також враховуючи принципи співмірності, критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної роботи, її обсягу, суд прийшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми понесених судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 3000.00 грн., оскільки саме така сума, на думку суду, буде відповідати критерію розумності, справедливості та виконаній адвокатом роботи.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог (93.74%) в сумі 2270.76 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за договором № 00-9891842 від 06.08.2024 року в сумі 12 358 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят вісім) гривень 50 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000.00 (три тисячі) гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) витрати пов`язані із сплатою судового в розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 76 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.В. Середа