Рішення № 136767102, 18.05.2026, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/3417/25

провадження № 2/694/466/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.05.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Кравченко Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Литвин Н.М.,

представника позивача адвоката Бабенка Р.В.,

представника відповідача Єременко Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Звенигородка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Бабенко Руслан Володимирович, до виконавчого комітету Звенигородської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності та припинення права власності,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Бабенко Р.В., звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення органу приватизації Виконавчого комітету Звенигородської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1996 року в частині надання дозволу на приватизацію та безоплатну передачу у спільну власність ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 1996 року, видане органом приватизації Виконавчого комітету Звенигородської міської ради народних депутатів, в частині, що стосується ОСОБА_1 , як співвласника вказаної квартири; припинити право власності ОСОБА_1 на частку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що під час проведення приватизації державного житлового фонду 25 грудня 1996 року ОСОБА_1 було включено до складу співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без його особистої згоди, усвідомленого волевиявлення та за відсутності поданої ним заяви про участь у приватизації. На момент приватизації позивач був неповнолітнім (16 років), що позбавляло його можливості повною мірою усвідомлювати правові наслідки набуття частки у праві приватної власності та фактичного використання свого одноразового права на безоплатну приватизацію житла.

Представник зазначає, що фактичної ОСОБА_1 участі у приватизаційних діях не брав, житлового чека не отримував, у відповідних списках АТ «Ощадбанк» не значиться, що підтверджується довідками від 13.12.2022 року та 09.04.2025 року. Наявність зазначених обставин свідчить про формальний характер включення позивача до складу співвласників житла без належних правових підстав та з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Тривалий час позивач не знав і не міг знати про негативні юридичні наслідки свого статусу співвласника квартир. Про порушення свого права він дізнався лише нещодавно, під час вирішення питання про постановку на квартирний облік, як військовослужбовця, коли з`ясувалося, що наявність у власності частки житла є перешкодою для цього. Саме тоді він усвідомив юридичні наслідки безпідставного включення його до співвласників у неповнолітньому віці.

У зв`язку з наведеним позивач вважає, що рішення органу приватизації Виконавчого комітету Звенигородської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1996 року в

частині включення його до складу співвласників квартири є незаконним, а видане на його підставі Свідоцтво про право власності таким, що підлягає визнанню недійсним у відповідній частині, що, у свою чергу, обумовлює необхідність припинення за ним права власності на частку в зазначеній квартирі.

Ухвалою суду від 18.11.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.01.2026 року в підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Ухвалою суду від 08.01.2026 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_5 було залучено співвідповідачем ОСОБА_6 та витребувано докази з виконавчого комітету Звенигородської міської ради та Звенигородського виробничого відділку КП «ЧООБТІ».

14.01.2026 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від Звенигородського виробничого відділку КП «ЧООБТІ» надійшла копія матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_1 , а також витяг з реєстрової книги.

09.02.2026 року від співвідповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про визнання позову та прохання розглянути справу за її відсутності. Позов ОСОБА_1 просить задовольнити повністю.

Також 09.02.2026 року від третьої особи ОСОБА_3 до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність. Проти задоволення позову не заперечує.

09.02.2026 року від представника позивача ОСОБА_5 надійшло клопотання про доручення доказів, а саме: копії довідки про перебування позивача на військовій службі та перебування на квартирному обліку.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду.

10.02.2026 року до суду надійшло повідомлення від Звенигородської міської ради про відсутність у виконавчому комітеті рішення органу приватизації, свідоцтва про право власності на квартиру та приватизаційної справи, які були витребувані ухвалою суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 позов підтримав та просив його задовольнити. Представник вказав на те, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки він на момент здійснення приватизації квартири був неповнолітнім та не усвідомлював довгострокових наслідків таких дій. Приватизацію житла фактично здійснила його мати, яка проживає в даній квартирі. Про порушення своїх прав, а саме наявність перешкод у реалізації права на забезпечення житлом від держави, позивач дізнався лише після того, коли у нього з`явилось право на отримання житла для власної сім`ї шляхом приватизації.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала. Просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові з цих підстав.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Звенигородка Черкаської області та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 до 09.03.2004 року. В період часу з 02.04.2004 року по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 8-11).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 29.12.1980 року відділом запису актів громадянського стану Звенигородського району Черкаської області, батьками ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені: батько - ОСОБА_7 та мати - ОСОБА_2 (а.с.13).

Згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Звенигородської міської ради Черкаської області від 25.03.2025 року № К-249/01-13, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та приймав участь у приватизації державного комунального житлового фонду в розмірі 12,16 кв.м. від загальної площі квартири (36,5 кв.м.) при санітарній нормі 21 кв.м. та додатково 3,33 кв.м. на члена сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

Згідно з довідками АТ «Ощадбанк» № 121.0233/11-317 від 13.12.2022 року та № ЕЛ-25746/121.40/0233-05/2025 від 09.04.2025 року, ОСОБА_1 не отримував житлового чека на приватизацію за адресою: АДРЕСА_1 та не значиться у відповідних списках (а.с.16-17).

З копії справи № 6394 на приватизовану квартиру АДРЕСА_3 вбачається, що наймач ОСОБА_2 27.11.1996 року звернулась до керівника органу приватизації із заявою про передачу в приватну власність квартири, яку вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму. При оформленні квартири просила передати її у спільну власність. До заяви було додано довідку про склад сім`ї: ОСОБА_2 , 1960 р.н., син ОСОБА_1 1980 р.н. та дочка ОСОБА_1 1985 р.н. (а.с. 78,79).

Згідно із свідоцтвом про права власності від 25.12.1996 року, виданим Звенигородським міським органом приватизації квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності громадянці ОСОБА_2 та членам її родини: ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с.46).

На даний час позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі в Головному управлінні Національної гвардії України. ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в Головному управлінні Національної гвардії України складом родини 3 особи: він, дружина ОСОБА_9 , 1992 р.н., син ОСОБА_10 , 2016 р.н. з 22.04.2005 року на загальних підставах та з 18.12.2015 року у списках на першочергове отримання жита, що підтверджується відповідними довідками (а.с. 91,92).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 315438480 від 17.11.2022, сформованої адміністратором Осіпа Н.О., за результатами пошуку за РНОКПП НОМЕР_2 , відносно ОСОБА_1 , відомості про права власності, інші речові права, іпотеки чи обтяження щодо відповідної фізичної особи відсутні (а.с.26).

Відповідно до повідомлення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області від 21.01.2026 року № 01-27/175 у виконавчому комітеті Звенигородської міської ради відсутні рішення органу приватизації від 1996 року, свідоцтво про право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а також приватизаційна справа щодо зазначеної квартири, включно із заявами всіх учасників приватизації (а.с.99).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав є головним обов`язком держави.

Як вбачається з рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (справа про безоплатну приватизацію житла № 1-38/2010 від 10 червня 2010 року), приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк передбачений чинним

законодавством. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.

Таким чином, право особи на безоплатну приватизацію є правом абсолютним, тобто таким, що залежить лише від її волі і не може бути заперечене жодною посадовою чи службовою особою. А тому актом здійснення цього права слід вважати подання заяви про приватизацію. Відповідно, така заява має трактуватися як підстава для набуття права власності на житло.

Судом встановлено, що під час приватизації державного житлового фонду 25 грудня 1996 року ОСОБА_1 було включено до складу співвласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою його матері ОСОБА_2 . На час приватизації ОСОБА_1 , 1980 року народження, був неповнолітнім та мав 16 років.

Згідно зі статтею ст. 13 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, неповнолітні віком від п`ятнадцяті до вісімнадцяті років вчиняли угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Набуття позивачем у спільну сумісну приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку приватизації житла, відбулось без його особистої згоди, усвідомленого волевиявлення та без подання ним заяви про участь у приватизації, оскільки на той час від його імені діяла мати ОСОБА_2 .

Набуття у власність нерухомого майна породжує довгострокові майнові обов`язки (утримання, сплата податків) та призводить до вичерпання одноразового права на безоплатну приватизацію. Такий правочин вимагав особистого та усвідомленого волевиявлення самої неповнолітньої особи, а не лише формальної згоди батьків, яка в даному випадку призвела до порушення майбутніх житлових прав дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Питання згоди неповнолітніх членів сім`ї, які проживали в житлі, яке приватизується, вказаним Законом не визначено.

За наведеного, суд приходить до висновку, що позивач став співвласником квартири у небажаний для себе спосіб.

Відповідно до ст. 322 ЦК України на позивача, внаслідок проведеної без урахування його дійсних інтересів приватизації спірної квартири, покладений тягар утримання частки у спільній власності на квартиру, в той час як цієї власності він не потребує і витрати на її утримання є для нього небажаними та недоцільними.

Преамбулою Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні збереженні існуючого житла.

Проведеною приватизацією спірної згаданої квартири вказана мета не досягнута, а навпаки приватизація створила перешкоди в здійснені права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. Рішення про передачу житла у приватну власність було прийнято не позивачем, без врахування його дійсних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Чинним законодавством України, зокрема ст.203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. При цьому, ч. 2 ст. 328 ЦК України регламентовано, що

право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Враховуючи те, що приватизація житлового фонду не є обов`язком позивача, а правом, волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, його бажанню по покладенню на нього обов`язку утримання нерухомого майна. З урахуванням цього, приватизація квартири у такий спосіб порушує його цивільні права і дає йому законне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Позивач фактичної участі у приватизаційних діях не брав, житловогочека не отримував і в документах АТ «Ощадбанк» не значиться, що підтверджується відповідними довідками.

При цьому суд вважає, що позивач не пропустив строк позовної давності, який відповідно до ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки тривалий час він не знав про юридичні наслідки включення його до співвласників квартири та дізнався про порушення свого житлового права лише у 2024 році, коли була встановлена наявність перешкод у забезпеченні його з членами родини житлом державою.

За наведених вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення вимог позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Звенигородської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності та припинення права власності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Бабенко Руслан Володимирович, до виконавчого комітету Звенигородської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляює самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності та припинення права власності задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення органу приватизації виконавчого комітету Звенигородської міської ради народних депутатів від 25 грудня 1996 року в частині надання дозволу на приватизацію та безоплатну передачу у спільну власність ОСОБА_1 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 1996 року, видане органом приватизації Виконавчого комітету Звенигородської міської ради народних депутатів, в частині, що стосується ОСОБА_1 , як співвласника квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване у Черкаському ОБТІ.

Припинити право спільної приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його

проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Представник позивача: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Відповідач: виконавчий комітет Звенигородської міської ради , місцезнаходження: проспект Шевченка, буд. 63, м. Звенигородка, Черкаська область, 20202, код ЄДРПОУ 04060803.

Співвідповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2026 року.

Суддя Т.М. Кравченко