Рішення № 136767026, 22.05.2026, Драбівський районний суд Черкаської області

Справа № 692/101/26

Провадження № 2/692/290/26

22.05.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Драбівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чепурного О.П., при секретарі Бубир В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Драбів цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом відповідачки про стягнення заборгованості за договором. Свої вимоги мотивує тим, що 15.11.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір №5136084. Згідно п.1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній п.1.2., а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4. термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Сума кредиту становить 10100,00 грн. Проценти за користування кредитом 1333,20 грн., які нараховуються за ставкою 0,88 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Кредитні кошти були надані відповідачу безготівково на рахунок з використанням карти. Відповідно до п.6.1. договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в ІТС кредитодавця.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами.

26.07.2024 року було укладено договір №26-07/2024 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №5136084. Таким чином позивач наділений правом вимоги до відповідача за договором №5136084.

Внаслідок того, що заборгованість за договором не погашається, у відповідача виникла заборгованість за договором №5136084 від 15.11.2021 р., яка становить 21202,36 грн., з яких:

-6779,83 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту);

-14422,53 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Окрім того, позивач просить стягнути витрати на професійно правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ухвали Драбівського районного суду від 26.01.2026 року.

Ухвалою суду відповідачці був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов. Відповідачка відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не направила.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.

Відповідно до копії договору про споживчий кредит №5136084 від 15.11.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого кредитодавець надав кредит в сумі 10100,00 грн. у валюті українські гривні (п.1.2.), кредит надається строком на 15 днів з 15.11.2021 року (п.1.3.), термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 30.11.2021 (п.1.4.). Згідно п.1.5.1. комісія за надання кредиту 707,00 грн., яка нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Згідно п. 2.1. кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Згідно п.1.5.2. проценти за користування кредитом: 1332,20 грн., які нараховуються за ставкою 0,88% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки фіксований. П.2.3.1.1 визначено умови пролонгації на пільгових умовах. Підписанням кредитного договору відповідачка підтвердила, що вона ознайомилась з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами.

До договору додано паспорт споживчого кредиту, який визначає основні умови кредитування та анкету-заяву на отримання кредиту №5136084. Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір №5136084 від 15.11.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан», акцепт договору позичальником (підписанням аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) R74179 15.11.2021.

Отримання відповідачкою кредитних коштів за даним кредитним договором підтверджується квитанцією №57c246b6-51cf-4fc0-bdf1-5c22cd69975d-637725878453051396, де зазначено отримувача: власник платіжної картки НОМЕР_1 , дата здійснення операції: 15.11.2021, сума та валюта операції: 10100 грн. ОСОБА_1 , кредитний договір №5136084 від 15.11.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст.628ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, у постанові від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, якщо договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами то підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. У такий спосіб сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідно до Розділу 10 кредитного договору «Реквізити сторін» вбачається, що даний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.

Відповідач не заперечує підписання кредитного договору, тому суд вважає дані обставини доведеними.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором суд зазначає наступне.

26.07.2024 року було укладено договір факторингу №26-07/2024 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №5136084, що підтверджується реєстром боржників від 26.07.2024, де під номером 13138 значиться ОСОБА_1 , кредитний договір №5136084 від 15.11.2021 року. Таким чином позивач наділений правом вимоги до відповідача за договором №5136084 від 15.11.2021 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Таким чином, перехід права вимоги до позивача підтверджується доданим до позову договором факторингу та реєстром боржників.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до розрахунку заборгованості, відповідач має непогашену заборгованість за договором позики №5136084 від 15.11.2021 р., який просить стягнути позивач з відповідача 21202,36 грн., з яких:

-6779,83 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту);

-14422,53 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим з неї на користь позивача належить стягнути заборгованість за тілом кредиту.

Стосовно заборгованості за відсотками за користування кредитом, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Згідно кредитного договору останній день строку кредитування є 30.11.2021 р., тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 30.11.2021. Проте, п.2.3 договору передбачена пролонгація строку кредитування, а тому відповідно строк кредитування було пролонговано шляхом вчинення дій відповідачем. Кредитним договором передбачена пролонгація строку кредитування на пільгових або стандартних (базових умовах) (п.2.3.1.2.).

Відповідно до п.п. б) п.2.3.2. Розділ 2.3. договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної обставини щодо якої невідомо чи вона настане чи ні, відповідно до ст. 212 ЦК України і яка полягає у продовженні користуванні кредитним коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п.1.3, п.2.3.1.2.

Дослідивши відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 5136084 первісного кредитора, суд встановив, що нарахування за договором здійснювалося відповідно до умов кредитного договору, а саме відповідач шляхом пролонгації продовжував строк користування кредитом на пільгових умовах сплачуючи частину тіла кредиту, процентів, комісії та строк кредитування та на стандартних умовах. Враховуючи, що розрахунок заборгованості за процентами здійснено відповідно до умов договору, суд вважає, що заборгованість за нарахованими відсотками підлягає до стягнення.

Крім того, позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відноситься до витрат пов`язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат позивача на правову допомогу його представник надав суду копію договору про надання правової допомоги від 02.07.2024 № 02-07/2024 з адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявка на надання юридичної допомоги №218 від 01.12.2025. Згідно витягу з акту №25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року сума витрат за надання замовником послуг складає 13000,00 грн. підтверджується.

Відповідно до ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) у п.39-44, 47 суд зазначив, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи; із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства; відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення; зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів; при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України); тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони; принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Крім того, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат понесену позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності заперечень з боку відповідача підлягає стягненню на користь позивача. У відповідності з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір потрібно стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 549, 550, 551, 624, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за кредитним договором №5136084 від 15.11.2021 року в розмірі 21202 гривні 36 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати та витрати на правову допомогу у сумі 15662 гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня оголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий