Ухвала суду № 136765670, 22.05.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/14689/25

Провадження № 1-кс/524/1223/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року м. Кременчук

Слідчий суддя Автозаводського районного суду міста Кременчука ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

представника власника майна (адвоката) ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці клопотання представника власника майна ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна,

УСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотанням представника власника майна ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

На обґрунтування клопотання зазначено, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.02.2026 скасовано ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду міста Кременчука від 20.11.2025 та постановлено нову ухвалу про накладення арешту на вантажний сідловий тягач "DAF XF 105.460", номерний знак НОМЕР_1 , належний на праві вланості ОСОБА_4 . Вважають, що у продовженні арешту відпала потреба, у межах зазначеного кримінального провадження з моменту його внесення до ЄРДР станом на сьогоднішній день не вчинені жодні необхідні слідчі дії. Зазначеним порушуються законні права та інтереси власника майна.

19.05.2026 протоколом повторного атвоматизованого визначення слідчого судді клопоатння розподілене для розгляду слідчому судді ОСОБА_1 на підставі розпорядження керівника апарату від 19.05.2026 № 365 у зв`язку із перебуванням слідчого судді ОСОБА_5 у відпустці.

21.05.2026 судове засідання відкладене по причині неявки у судове засідання особи, за клопотанням якої було арештоване майно.

22.05.2026 у судове засідання не з`явився прокурор, надав письмову заяву про розгляд клопотання за його відсутності. Заперечував щодо його задоволення з підстав проведення досудового розслідування.

Представник власника майна клопотання підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у ньому, зазначивши, що під час ознайомлення із матеріалами справи встановлено не проведення жодних слідчих дій із арештованим майном. Крім того, зазначив, що з моменту ознайомлення із цими матеріалами, слідчий не звертався до власника майна з вимогами надати автомобіль для проведення слідчих дій. Які саме ознаки речового доказу має напівпричіп у цьому кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, не зрозуміло.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до такого висновку.

ВП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.02.2026 скасовано ухвалу слідчого судді Автозаводського районного суду міста Кременчука від 20.11.2025у справі № 524/14689/25 та постановлено нову ухвалу про накладення арешту на вантажний сідловий тягач "DAF XF 105.460", номерний знак НОМЕР_1 , належний на праві вланості ОСОБА_4 . Місцем зберігання вказаного майна визначений майданчик тимчасового вилученого майна Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області.

Відповідно дост. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Під час вирішення питання про накладення арешту на майно Полтавський апеляційний суд прийшов до висновку про існування підстав вважати, що у даному випадку потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, наявність підстав для накладення арешту в межах вказаного кримінального провадження, що не буде заважати здійснювати господарську діяльність. Майно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України та може бути використане як доказ в кримінальному провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Україн ита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення.

При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: (1) збереження речових доказів; (2) спеціальної конфіскації; (3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; (4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Наведене свідчить, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна призведе до його втрати, перетворення або іншої передачі майна.

Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Враховуючи вказані обставини та проаналізувавши зазначені в ухвалі Полтавського апеляційного суду правові підстави для арешту майна, те, що зазначене майно є речовим доказом у межах цього кримінального правопорушення, може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, досудове розслідування триває, тому на даний час скасування арешту може перешкодити завданням кримінального провадження.

З матеріалів клопотання про зняття арешту, доводів представника власника майна, письмових пояснень прокурора, не вбачається доведеними обставини, що в подальшому застосуванні арешту на вказане майно у межах зазначеного кримінального провадження відпала потреба або арешт накладений необґрунтовано.

Відтак, клопотання про скасування арешту майна задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 107, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника власника майна ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді.

Слідчий суддя ОСОБА_1