Рішення № 136764879, 21.05.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4174/26

Провадження № 2/357/4524/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмовому провадженні) без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ», про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

16.03.2026 представник позивача, адвокат Огородник Олег Миколайович, звернувся до суду з даним позовом, шляхом направлення через систему «Електронний суд», мотивуючи тим, що 01 жовтня 2019 року між ТОВ «ПрофіПраця» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, яким регулюються правовідносини надання посередником послуг клієнту щодо працевлаштування останнього на роботу за кордоном шляхом посередництва від імені, в інтересах і за рахунок Клієнта. Відповідно до пунктів 1.2 1.2.12 Договору передбачено, що Клієнт дає завдання, а посередник зобов`язується надати Клієнту такі Посередницькі послуги: пошук роботодавця та проведення переговорів клопотатися, подавати заяви та пред`являти особисті документи клієнта для вивчення та розгляду юридичними та фізичними особами для оформлення візи, купівлі проїзних документів, отримання дозволів та узгоджень; отримувати в інтересах клієнта довідки, інформацію, документи, гроші та інші цінності якщо це необхідно для виконання замовлення; за рахунок клієнта оплачувати послуги юридичних та фізичних осіб мито та інші платежі, які необхідні для виконання замовлення; за рахунок клієнта здійснювати переклад необхідних документів; передача документації та її отримання з-за кордону; підготовка та оформлення документів, необхідних для подачі в Консульську установу Австралії; оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів, установ, підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності; інформаційно консультаційні послуги; виконувати будь-які дії, необхідних для виконання обов`язків по даному Договору. Даний договір набрав чинності відповідно до п.8.1. з дня його підписання, тобто з 01.10.2019. У свою чергу, зобов`язання взяті ОСОБА_1 про сплату, визначеної Договором суми грошових коштів за отримання дозволу на роботу на 4 роки в Австралії у розмірі 1500,00 Євро по курсу НБУ виконано, про що свідчить підпис менеджера ТОВ «ПрофіПраця» ОСОБА_2 у Договорі у розділі проплати у за послуги. У червні 2021 року, на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення коштів, про що свідчить квитанція № 2141600012983 та повідомлення про вручення поштового відправлення від 26.06.2021, однак, дана вимога була проігнорована та грошові кошти не були повернуті. 02.03.2026 на адресу відповідача було направлено повторну вимогу про повернення коштів, про що свідчить квитанція № 2102100274951. На момент написання даної позовної заяви ТОВ «ПрофіПраця» зобов`язання по Договору не виконані та проігноровані. Відповіді на вимогу від 02.03.2026 не надходили та проігноровано. Також, позивач зазначає, що близько шести років, ОСОБА_1 , послуги по працевлаштуванню за кордоном та отримання дозволу на роботу на 4 роки в Австралії ТОВ «ПрофіПраця» не надано, тобто зобов`язання взяті на себе ТОВ «ПрофіПраця» по Договору не виконані. ОСОБА_1 неодноразово в телефонному режимі та при особистих зустрічах намагався вирішити даний спір мирним шляхом, однак прохання, що донадання послуг з працевлаштування за кордоном залишились поза увагою. Як зазначалось вище, згідно договору відповідач зобов`язаний надати послуги щодо працевлаштування позивачів у Австралії шляхом посередництва від його імені, в його інтересах та за його рахунок. Одразу після укладення договору, позивачем було сплачено відповідачугрошові кошти готівкою в рахунок авансування робіт за договором у розмірі 1500 Євро. Згодом, відповідач перестав відповідати на будь-які телефонні дзвінки та почав повністю ігнорувати позивачів. З огляду на протиправні дії відповідача, а саме: (1) отримання коштів і (2)відсутність виконання зобов`язання по договору, (3) неповернення коштів, а також (4) відсутність реакції на телефонні дзвінки, на листування,вважаємо, що з боку відповідача мала місце нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). У подальшому, в процесі листування позивачем з Мінекономіки, було встановлено, що у Переліку суб`єктів господарювання, що надають послуги у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном та Переліку суб`єктів господарювання, яким у період воєнного стану надано право на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі подання декларації про провадження господарської діяльності розміщено ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не значиться. Тобто не має право на укладання відповідних договорів про працевлаштування.В свою чергу,під час укладення договору відповідач свідомо взяв на себеобов`язок та пообіцяв позивачу працевлаштування у Австралії, тобто у тій країні, по якій свою господарську діяльність з працевлаштування ТОВ«ПРОФІПРАЦЯ» не мало права здійснювати. Так, до обставин, які мають істотне значення, законодавець відносить природу правочину, права та обов`язки сторін, властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. На відміну від помилки,ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Оскільки відповідач не надає пояснень своїй бездіяльності не виходить на зв`язок і не виконує умов договору,отримавши передоплату, то по відношенню до позивача як споживача це і є обман, оскільки, як вбачається тепер, по спливу деякого часу після укладення договору - відповідач не мав і не має наміру виконувати укладений ним договір. Тобто, настання обставин згідно укладеного договору бажала лише одна сторона - покупець. Вказані дії та бездіяльність відповідача, як зазначено у пункті 2 статті19 Закону України «Про захистправ споживачів» є нечесною підприємницькою практикою, яка вводить споживача в оману стосовно наявності продукції,її поставки,а також стосовно очікуваних результатів договору. Оскільки, як стало зрозуміло позивачу, у відповідача немає повноважень та прав на їх працевлаштування у Австралії, що і є предметом договору,відповідач не мав наміру працевлаштовувати їх за кордоном. Невиконання договірних зобов`язань, а також відсутність зв`язку із відповідачем є порушенням прав та суперечить правилам і звичаям. П. б ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.22.02.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Олега Огородика, в особі керуючого Огородника Олега Миколайовича, укладено Договір про надання правничої допомоги № 27/02. Відповідно до прибуткового касового ордеру № 1 від 03.03.2026, позивачем сплачено Адвокатському бюро гонорар за надання правничої допомоги відповідно до договору № 27/02 від 27 лютого 2026 року у розмірі 11 500,00 грн. Тому, просив визнати недійсним з моменту укладення договір від 01.10.2019 про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, укладений між ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» та ОСОБА_1 , стягнути з ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» на користь ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 1500,00 Євро, в сумі еквівалентній гривні України, згідно офіційного курсу НБУ на момент ухвалення судового рішення, сплачені за договором від 01.10.2019 надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 11 500 гривень.

20.03.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позову заяву, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачу було роз`яснено його право надіслати суду відзив на позовну заяву та усі наявні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ» копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками до неї отримало 21.03.2026 та 16.03.2026 відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету та квитанцією про доставку документів до електронного кабінету, однак протягом строку, встановленого судом, відзив на позовну заяву та заяви з процесуальних питань до суду не подало.

Сторони у встановлений строк клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подали, а тому, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ЦПК України).

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.

01.10.2019 між ТОВ «ПрофіПраця» та ОСОБА_1 укладений Договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, яким регулюються правовідносини надання посередником послуг Клієнту щодо працевлаштування останнього на роботу за кордоном шляхом посередництва від імені, в інтересах і за рахунок Клієнта.

Відповідно до п. 1.2 Договору, клієнт дає завдання, а посередник зобов?язується надати клієнту такі посередницькі послуги (надалі іменуються Послуги): пошук роботодавця та проведення переговорів; клопотатися, подавати заяви та пред`являти особисті документи Клієнта для вивчення та розгляду юридичними та фізичними особами для оформлення візи, купівлі проїзних документів, отримання дозволів та узгоджень; отримувати в інтересах Клієнта довідки, інформацію, документи, гроші та інші цінності, якщо це необхідно для виконання замовлення; за рахунок Клієнта оплачувати послуги юридичних та фізичних осіб мито та інші платежі, які необхідні для виконання замовлення; за рахунок клієнта здійснювати переклад необхідних документів; передача документації та її отримання з-за кордону; підготовка та оформлення документів, необхідних для подачі в Консульську установу Австралії; оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів установ підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності; інформаційно-консультаційні послуги; виконувати будь-які дії, необхідні для виконання обов`язків поданому договору.

Згідно договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019, у прикінцевих його положеннях міститься розділ «Проплати за послуги»: 1500 Євро по курку НБУ за договір про співпрацю та дозвіл на роботу на 4 роки в Австралії; 1000 Євро по курсу НБУ за авіа переліт до місця роботи та страховка; 3500 Євро по курсу НБУ за вакансію в Австралії.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «ПрофіПраця» грошові кошти у розмірі 1500 Євро по курсу НБУ за договір про співпрацю та дозвіл на роботу на 4 роки в Австралії, про що свідчить підпис представника ТОВ «ПрофіПраця» Тіщенко В.М у Договорі у розділі «Проплати у за послуги».

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи в електронній формі та не заперечуються учасниками справи.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено вище у рішенні 01.10.2019 між ТОВ «ПрофіПраця» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, яким регулюються правовідносини надання посередником послуг Клієнту щодо працевлаштування останнього на роботу за кордоном шляхом посередництва від імені, в інтересах і за рахунок Клієнта.

Відповідно до положень п. 1.2 Договору, посередник зобов`язувався надати клієнту посередницькі послуги, зокрема, щодо пошуку роботодавця та проведення переговорів, щодо підготовки та оформлення документів, необхідних для подачі в Консульську установу Австралії, щодо оформлення та надсилання запитів до відповідних державних органів установ підприємств України та Австралії щодо встановлення судимостей та/або кримінальної відповідальності та надання інформаційно-консультаційних послуг.

Відповідно до п. 1.2.12 Договору, договір з посередником вважається укладеним з моменту його схвалення, шляхом перерахування коштів на особливий рахунок посередника або ж особистим підписом.

Відповідно до п. 2.2 Договору, посередник зобов`язується: надати Клієнту консультації щодо легального перебування та працевлаштування, Клієнта в обраній країні, характер майбутньої роботи, загальні умови праці та проживання, соціальний захист в країні працевлаштування; забезпечити збір, збереження, підбір та поширення інформації, що стосується кваліфікації та професійного досвіту Клієнта, або будь-якої іншої інформації щодо його працевлаштування; неухильно дотримуватися строків виконання взятих на себе зобов`язань, що погоджуються з Клієнтом, в разі зміни строків виконання умов цього Договору, співбесіди Консульстві щодо отримання візи. в«3чценний термін попередити Клієнта та узгодити з ним нові строки; надати Клієнту додаткові послуги, які не стосуються працевлаштування за кордоном, за додаткову оплату.

Відповідно до п. 1.3, 1.4, 1.5 Договору, трудовий договір (контракт) з роботодавцем-нерезидентом України укладається клієнтом самостійно за місцезнаходженням роботодавця. Реалізацією даного Договору являється факт отримання клієнтом офіційного дозволу на роботу в Австралії. У разі необхідності клієнт видає посереднику довіреність на вчинення необхідних дій, яка посвідчується в нотаріальному порядку за рахунок Клієнта.

Відповідно до п. 6.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами.

Згідно ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019, позивачем ОСОБА_1 було здійснено оплату послуг відповідача у розмірі 1500 Євро по курсу НБУ, що підтверджується підписом представника ТОВ «ПрофіПраця» Тіщенко В.М у Договорі у розділі «Проплати у за послуги».

Водночас, відповідач ТОВ «ПрофіПраця» взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019 належним чином не виконало, послуги, передбачені п. 1.2 Договору в повному обсязі не надало, чим порушило умови договору.

23.06.2021 позивачем на адресу ТОВ «ПрофіПраця» було направлено вимогу про повернення коштів, що підтверджується квитанцією № 2141600012983 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, але відповіді на дану вимогу не надано та грошові кошти не повернуто.

Також, 02.03.2026 позивачем на адресу ТОВ «ПрофіПраця» було направлено повторну вимогу про повернення коштів, що підтверджується квитанцією №2102100274951, але відповіді на дану вимогу не надано та грошові кошти не повернуто.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що з огляду на протиправні дії відповідача, а саме: отримання коштів, відсутність виконання зобов`язання по договору, неповернення коштів, а також відсутність реакції на телефонні дзвінки, на листування,вважає, що з боку відповідача мала місце нечесна підприємницька практика. Крім того, у подальшому, в процесі листування з Мінекономіки, було встановлено, що у Переліку суб`єктів господарювання, що надають послуги у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном та Перелік суб`єктів господарювання, яким у період воєнного стану надано право на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі подання декларації про провадження господарської діяльності розміщено ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не значиться. Тобто, ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не має право на укладання відповідних договорів про працевлаштування. У свою чергу, під час укладення договору відповідач свідомо взяв на себе обов`язок та пообіцяв позивачу працевлаштування у Австралії, тобто у тій країні, по якій свою господарську діяльність з працевлаштування ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не мало права здійснювати.

Отже, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019 з підстав вчинення ТОВ «ПрофіПраця» вказаного договору за відсутності відповідного дозволу (ліцензії) та права на укладання відповідних договорів про працевлаштування.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 зроблено висновок, що недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регламентується Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

П. 20 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) передбачено, що ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як посередництво у працевлаштуванні за кордоном.

Вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, а також вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання під час провадження зазначеної діяльності визначається Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності посередництва у працевлаштуванні за кордоном, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України №1060 від 16.12.2015 (у редакції чинній на момент на момент укладення оспорюваного договору) (далі Ліцензійні умови).

Згідно п. 2 Ліцензійних умов господарською діяльністю з посередництва у працевлаштуванні закордоном - є послуга, яка надається суб`єктами господарювання в межах укладених з іноземним суб`єктом (іноземними суб`єктами) господарювання зовнішньо економічних договорів (контрактів) про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з метою сприяння укладенню трудового договору (контракту наймання) відповідно до заявок іноземного роботодавця щодо вільних робочих місць (вакансій), включаючи надання інформаційно-консультаційних послуг щодо можливостей працевлаштування, найменування та місцезнаходження роботодавця, інформації про умови праці.

Згідно п.п. 11-13 Ліцензійних умов виконання умов договору між ліцензіатом і клієнтом про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном оформляється актом наданих послуг, який підписується обома сторонами після укладення клієнтом ліцензіата трудового договору (контракту) з іноземним роботодавцем, умови праці якого відповідають тим, що визначені в проекті трудового договору (або поліпшують їх), поданого ліцензіатом органу ліцензування. Ліцензіат не має права отримувати від клієнтів плату за послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном до підписання акта наданих послуг. Ліцензіат зобов`язаний повідомляти органу ліцензування про зміни даних, які зазначені в його документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, протягом одного місяця з дня настання таких змін.

Встановлено, що 04.03.2026 адвокат Огородник Олег Миколайович звернувся з адвокатським запитом до Міністерства економіки України, довкілля та сільського господарства з проханням надати інформацію та належно чином завірені копії документів, зокрема: 1) Чи має право ТОВ «ПрофіПраця» код ЄДРПОУ 39608212, здійснювати господарську діяльність з посередництва у працевлаштуванні за кордоном у федеративній державі Австралія? Якщо так надати відповідні підтверджуючі документи та чи наявна ліцензія у ТОВ «ПрофіПраця» код ЄДРПОУ 39608212 напровадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні закордоном у федеративній державі Австралія, або будь якій іншій країні світу? Якщо так, надати належним чином копію ліцензії.

08.03.2026 Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України розглянувши адвокатські запити від 04.03.2026 № 1 та від 04.03.2026 № 2 щодо провадження господарської діяльності у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» листом №4804-09/22785-07 проінформувало адвоката, що Мінекономіки відповідно до підпункту 294 пункту 4 Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2025 № 903,здійснює формування та ведення переліку суб`єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Діяльність суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, передбачена та регулюється законамиУ країни «Про зайнятість населення», «Прозовнішню трудову міграцію» та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статей 38 та 38-1 Закону про зайнятість суб`єкт господарювання має право надавати послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном після його включення до переліку суб`єктів господарювання, що надають послуги з посередництва у працевлаштуванні закордоном, та в межах укладених зовнішньоекономічних договорів. У Переліку суб`єктів господарювання, що надають послуги у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном та Перелік суб`єктів господарювання, яким у період воєнного стану надано право на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі подання декларації про провадження господарської діяльності розміщено ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не значиться. Перелік суб`єктів господарювання, що надають послуги у сфері посередництва у працевлаштуванні за кордоном та Перелік суб`єктів господарювання, яким у період воєнного стану надано право на провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі подання декларації про провадження господарської діяльності розміщено на офіційному вебсайті Мінекономіки (www.mе.gov.ua) у розділі «Діяльність», рубриці «Трудова міграція», підрубриці «Посередництво у працевлаштуванні за кордоном».

Отже, враховуючи вищезазначене, ТОВ «ПРОФІПРАЦЯ» не має ліцензії на працевлаштування в Австралії, при цьому, у договорі відповідачем було вказано про можливість виконавця надавати послуги з пошуку роботи на території Австралії.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Відсутність належної ліцензії на здійснення діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та відсутність додатку до договору, а саме копії погодженого проекту трудового договору з іноземним роботодавцем є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та ведення чесної підприємницької практики.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

У даному випадку встановлено, що договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордономвід 01.10.2019, укладений між ТОВ «ПрофіПраця» та ОСОБА_1 , вчинений останнім без відповідної ліцензії, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи, що відповідачем умови договору не виконані, кошти, сплачені позивачем ОСОБА_1 не повернуті, чим порушені права та законні інтереси останнього, тому сплачена позивачем сума грошових коштів у рахунок виконання вказаного договору у розмірі 1500 Євро, що за курсом НБУ станом на момент ухвалення рішення становить 76955,01 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).

Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорірозміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, але враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору №27/02 про надання правничої допомоги від 27.02.2026, копію додатку №1 до договору №27/02 про надання правничої допомоги від 27.02.2026, копію акта прийому-передачі надання правової допомоги від 27.02.2026 до договору п№27/02 про надання правничої допомоги від 27.02.2026, виконаних Адвокатським бюро «Олега Огородника», необхідних для надання правничої допомоги ОСОБА_1 , копію квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 03.03.2026, відповідно до яких розмір витрат на правничу допомогу складає 11500,00 грн.

Згідно п. 1.1 Договору адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт зобов`язується виплатити адвокатському бюро винагороду (гонорар) за результат та оплатити всі витрати адвокатського бюро пов`язані з виконанням завдання клієнта відповідно до цього договору.

Згідно додатку № 1 до договору №27/02 про надання правничої допомоги від 27.02.2026, попередній розрахунок суми витрат склав: судовий збір 1331,20 грн; витрати на правничу допомогу 11 500,00 грн, з яких: вивчення документів та формування правової позиції 2000,00 грн, зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 2000,00 грн, формування доказової бази, систематизації, групування доказів, додатків до позовної заяви 2000,00 грн, підготовка та подання до суду позовної заяви 5500,00 грн, загальна сума судових витрат 12 831,07 грн.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №760/11145/18.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного суду викладену у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, в яких зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Оцінюючи співмірність розміру витрат позивача, понесених на правову допомогу, судом враховується, що ця справа в силу частини шостої статті 19 ЦПК України є справою незначної складності, що зумовило її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, ціни позову (76955,10грн), досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу 11500,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн буде відповідати критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Також, позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Згідно із ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Судові витрати складаються з судового збору, який позивач сплатив при подачі позову до суду та витрат на правничу допомогу, тому, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати у загальному розмірі 6331,20 грн (1331,20 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу).

Керуючись ст. 11, 15, 16, 22, 202, 203, 205, 208, 215, 216, 227, 230, 626-629, 638, 901, 903 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4-13, 76 81, 133, 137, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ» та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 76955,01 грн, що еквівалентно 1500 Євро станом на 21.05.2026, сплачені за договором про надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном від 01.10.2019.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, всього 6331,20 грн (шість тисяч триста тридцять три гривні 20 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОФІПРАЦЯ», ЄДРПОУ: 39608212, місцезнаходження: вул. Нагорна, 3, офіс 36, м. Біла Церква, Київська область.

Рішення складено 21.05.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко