Рішення № 136763779, 20.05.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/192/26

Номер провадження 2/556/654/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2026.

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Котик Л.О.,

при секретарі Соловей Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики, укладені ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», а саме за Договором № 2107655305064 від 17.03.2021 в сумі - 98767.18 , Договором № 2107655321425 від 17.03.2021 в сумі - 25110.30 грн., а всього - 75909.30 грн. заборгованості, а також понесених судових витрат 2662,40 грн. судового збору та 25000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до укладених ОСОБА_1 з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» договорів, відповідач отримав кредити на умовах поворотності, строковості та платності. Однак позичальник ОСОБА_1 порушив умови укладених договорів щодо своєчасності повернення кредиту та сплати відсотків, у зв`язку з чим у нього перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» утворилась заборгованість.

ТОВ «Служба миттєвого кредитування» укладено договір факторингу з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (надалі ТОВ «Вердикт Капітал»), відповідно до умов якого до останнього перейшли права вимоги стягнення заборгованості за укладеними ОСОБА_1 договорами. У свою чергу, в подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за цими договорами на користь ТОВ «Коллект Центр».

Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 28.01.2026.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.03.2026 відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи у їх відсутності . Не заперечують щодо ухвалення заочного рішення.

Належним чином повідомлений відповідач у судове засідання не з"явився без повідомлення причин неявки, відзив на позов не подав.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов до такого висновку.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судом встановлено, що між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 17 березня 2021 року укладено договір про надання фінансових послуг № 2107655305064 «Стандартний», за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 5900,00 грн., строком на 16 днів, на умовах сплати процентів з розрахунку 2,00 % за кожен день користування коштами (у разі своєчасної їх сплати зі спливом строку кредитування), з подальшим збільшенням розміру процентів залежно від терміну прострочення на 1.64 % (з першого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 1,38 % (з п`ятнадцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 2,65 % (з тридцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів). За умовами вказаного договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредит у розмірі 5900,00грн.та сплатити проценти у розмірі 1888,00грн., а всього 7788,00 грн., - 01 квітня 2021року.

Вказаний договір укладений шляхом акцептування відповідачем ОСОБА_1 публічної оферти ТОВ «Служба миттєвого кредитування», усі документи, що підтверджують його укладення, а також містять істотні умови договору позики, зокрема: Договір про надання фінансових послуг «Стандартний», Додаток № 1 (Анкета-заява), Додаток № 2 (Графік платежів), Додаток № 3 (Паспорт споживчого кредиту) та Додаток № 4 (повідомлення ОСОБА_1 як суб`єкта персональних даних про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних») до нього підписані електронним підписом позичальника ОСОБА_1 «G3».

Зарахування 17.03.2021 17:23:32 коштів у розмірі 5900,00 грн. на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» банк MONObank на виконання фінансовою установою умов договору 2107655305064 підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» б/н від 12.12.2025

За аналогічних обставин та аналогічним шляхом ОСОБА_1 17 березня 2021 року уклав з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» договір № 2107655321425 про надання фінансових послуг «Стандартний», отримавши від вказаної фінансової установи кредит в сумі 1500,00 грн. строком на 16 днів, на умовах сплати процентів з розрахунку 2 % за кожен день користування коштами (у разі своєчасної їх сплати зі спливом строку кредитування), з подальшим збільшенням розміру процентів залежно від терміну прострочення на 1,64 % (з першого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 1,38% (з п`ятнадцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 2,65 % (з тридцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів).

За умовами вказаного договору ОСОБА_1 зобов`язалась повернути ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредит у розмірі 1500,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 480,00 грн., а всього 1980,00 грн., також до дати 01.04.2021.

Вказаний договір був укладений шляхом акцептування відповідачем ОСОБА_1 публічної оферти ТОВ «Служба миттєвого кредитування», і усі документи, що підтверджують його укладення, а також містять його істотні умови, зокрема: Договір про надання фінансових послуг № 2107655321425 «Стандартний», Додаток № 1 (Анкета-заява), Додаток № 2 (Графік платежів), Додаток № 3 (Паспорт споживчого кредиту) та Додаток № 4 до нього (повідомлення ОСОБА_1 як суб`єкта персональних даних про її права, визначені Законом України «Про захист персональних даних») - підписані електронними підписами позичальника ОСОБА_1 «R4».

Зарахування 17.03.2021 17:23:32 коштів у розмірі 1500,00 грн. на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» банк MONObank на виконання фінансовою установою умов договору № 2107655321425 підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» б/н від 12.12.2025

За положеннями ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Закон України"Проелектронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 вказаного Законувизначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Укладення між фінансовою установою та боржником договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України "Про електронну комерцію", оскільки Банк, отримавши підписані документи, ідентифікував особу, отримавши відомості про її прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання та іншу персональну інформацію, зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний/електронний цифровий підпис).

Верховним Судом у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що договір про надання фінансового кредиту, підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, є належним та допустимим доказом, адже без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і пароля кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Таким чином, суд вважає доведеним, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» було укладено кредитні договори в електронному вигляді шляхом застосування клієнтом електронного цифрового підпису. Складовими вказаних договорів є додатки до них, також підписані електронними цифровими підписами позичальника, що включають істотні умови укладених кредитних договорів.

Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йомупозикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Разом з тим, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст.1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 ЦК України. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч.2 ст.625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Проаналізувавши зміст вищезазначених норм ЦК України та керуючись викладеними вище правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, аналізуючи зміст істотних умов укладених ОСОБА_1 з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021, суд доходить висновку, що вищезазначені договори містять суперечливі умови у частині визначення строку кредитування та строку, за який підлягають нарахуванню проценти за кожним договором.

Так, за умовами, зазначеними у п.1.2 договорів, кредит надається на строк, зазначений у Заяві-анкеті та Графіку платежів, який є додатком до кожного договору та є невід`ємною його частиною. При цьому, орієнтовний строк повернення кредиту за договорми 16 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить: 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів (п.1.3 зазначених договорів).

При цьому згідно з п.1.4 договорів, проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту, з розрахунку 2 % за кожен день користування коштами (у разі своєчасної їх сплати зі спливом строку кредитування), з подальшим збільшенням розміру процентів залежно від терміну прострочення на 1,64 % (з першого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 1,38 % (з п`ятнадцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів), на 2,65 % (з тридцятого дня своєчасного неповернення кредитних коштів).

Вказаний пункт 1.4 договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 суперечить їх пункту 1.3, адже передбачає нарахування процентів за кожний день користування кредитними коштами до дати повернення кредиту, у той час як попередній пункт договору передбачає можливість у разі сплати процентів відтермінувати повернення тіла кредиту на новий період (16 днів), за який, виходячи з його змісту, також підлягають нарахуванню проценти.

Одночасно, відповідно до п.п.1.4.1, 1.4.2 договорів, нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16-й день, з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати, а у разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів , у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

Одночасно, пунктом 1.9 договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021передбачено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) 1 рік.

Разом з тим, як вбачається з Графіків платежів (Додатки 2 до договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021), як сума кредиту, так і проценти підлягають сплаті по завершенню відповідно 16-денного строку кредитування, за обома договорами 01.04.2021, і розмір процентів розрахований за процентною ставкою 2 %, за кожен день користування коштами, виходячи саме з періоду 16 днів для договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021.

При цьому у Заявах-Анкетах, які також є частиною укладених відповідачем договорів з ТОВ «Служба миттєвого кредитування», зазначено, що ОСОБА_1 , «ознайомившись з примірним (типовим) кредитним договором, включаючи Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах надання фінансового кредиту ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та погодившись з ними, просить надати йому кредит на особисті потреби, з орієнтовним строком повернення 16 днів, з моменту отримання кредиту. Нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту. Строком на 365 днів з правом повернення достроково. Зобов`язується повернути кредит у розмірі 5900,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 1888,00 грн. ( для договору № 2107655305064 від 17.03.2021), у розмірі 1500,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 480,00грн. ( для договору № 2107655321425 від 17.03.2021)».

Ці положення Заяв-Анкет як частини укладених ОСОБА_1 кожного з двох договорів, містять суперечливі відомості про строк кредитування: 16 або 365 днів для договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021.

Відповідно до п.4.3 Розділу 4 Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Служба миттєвого кредитування», затверджених протоколом № 01/01/21 загальних зборів учасників ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від 01.01.2021, нарахування процентів починається та закінчується у строки та/або терміни, зазначені у договорі фінансового кредиту та Графіку розрахунків.

У жодному з двох графіків платежів (Додатках 2 до договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021) чи положеннях публічної оферти (Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Служба миттєвого кредитування», затверджених протоколом № 01/01/21 загальних зборів учасників ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від 01.01.2021) не зазначається про строк кредитування як період нарахування договірних відсотків тривалістю 365 днів, натомість така норма міститься в обох Заявах-Анкетах та п.1.9 усіх обох договорів.

Вказані розбіжності (невідповідність зазначеного у різних частинах укладених договорів строку кредитування) стосуються істотних умов кредитного договору, адже від визначення строку кредитування залежить загальний розмір процентів за користування кредитом та загальна сума коштів, що підлягає поверненню за умовами кожного з договорів. При цьому вирішення питання про те, який строк кредитування сторони погодили в укладених договорах та за який строк позичальнику підлягають нарахуванню проценти, передбачені договорами, має істотне значення для вирішення даного спору, у якому заявлені майнові вимоги, що ґрунтуються на умовах укладених між сторонами договорів позики.

Відповідно до ст.213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч.3, 4 ст.213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem» - принцип, згідно з яким слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

У постанові від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17 Верховний Суд зазначив, що принцип «сontra proferentem» має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що він має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, у невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність, цей принцип спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Він застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Застосовуючи вищезазначені висновки Верховного Суду при тлумаченні змісту істотних умов договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021, укладених між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що у даному випадку слід виходити з таких їх умов, які є більш сприятливими для позичальника ОСОБА_1 , враховуючи, що укладені правочини є договорами приєднання, їх зміст розроблявся кредитодавцем - ТОВ «Служба миттєвого кредитування», а ОСОБА_1 , підписуючи тексти електронних договорів та інших документів, що є їх частиною, за допомогою одноразових ідентифікаторів, очевидно виходив з розміру зазначених у цих документах грошових коштів як процентів, що має сплатити за користування позикою. Суд враховує також, що укладені договори мають ознаки споживчого кредиту, а відповідач є споживачем послуг з кредитування.

Відтак, суд тлумачить умови укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 договору № 2107655305064 від 17.03.2021, таким чином, що за його умовами ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5900,00 грн. строком на 16 днів на умовах сплати процентів за користування кредитом у загальному розмірі 1888,00 грн. (тобто за процентною ставкою 2 % за кожний день користування кредитними коштами), та зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти у загальному розмірі: 5900,00грн. (тіло кредиту) + 1888,00 грн. (проценти) = 7788,00 грн. по закінченню строку кредитування 01 квітня 2021 року.

Аналогічним чином суд тлумачить умови укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 договору № 2107655321425 від 17.03.2021, тобто що за його умовами ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1500,00 грн. строком на 16 днів на умовах сплати процентів за користування кредитом у загальному розмірі 480,00 грн. (тобто за процентною ставкою 2 % за кожний день користування кредитними коштами), та зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти у загальному розмірі: 1500,00грн. (тіло кредиту) + 480,00 грн. (проценти) = 1980,00 грн. по закінченню строку кредитування 01 квітня 2021 року.

З огляду на викладені вище висновки суду про зміст істотних умов укладених ОСОБА_1 з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитних договорів, проаналізувавши зміст норм цивільного законодавства України та керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, визначаючи розмір заборгованості ОСОБА_1 за договорами № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021, укладеними з ТОВ «Служба миттєвого кредитування», суд враховує наступне.

Як вбачається з наданого суду розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 2107655305064 від 17.03.2021, виконаного ТОВ «Служба миттєвого кредитування», йому нараховано: 50799.00грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 5900.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 44899,00 грн.

Разом з тим, як зазначено вище, суд дійшов висновку про обумовлення сторонами вищезазначеного договору процентної ставки за кожний день користування кредитними коштами у розмірі 2 %, строку кредитування 16 днів та терміну повернення коштів 01.04.2021.

Одночасно, як вбачається з наданого суду розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 2107655321425 від 17.03.2021, виконаного ТОВ «Служба миттєвого кредитування», йому нараховано: 12915, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1500.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 11415.00 грн.

Доказів укладення ОСОБА_1 з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» додаткових угод до договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 суду не надано та на такі обставини представник позивача у позовній заяві не посилається. Положення пунктів 1.4, 1.9 вказаних договорів, які можна витлумачити таким чином, що у випадку неповернення кредиту та несплати процентів за користування ним у строк, обумовлений у договорі, проценти продовжують нараховуватись до повного виконання позичальником своїх зобов`язань в межах одного року (365 днів) у розмірі, передбаченому вказаним пунктом, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, застосовані бути не можуть.

Суду не надано доказів на підтвердження пролонгації договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 у частині періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами та надання позичальником згоди на продовження строків кредитування на таких умовах. Відтак, за встановлених судом обставин, наявність у вказаних договорах умов, що можуть бути витлумачені як умови про продовження строку їх дії після настання строку виконання позичальником ОСОБА_1 грошових зобов`язань (01.04.2021) у разі їх невиконання, не впливає на узгоджений сторонами у п.1.3 договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 та Графіках платежів по них строк кредитування та не змінює його.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або невиконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Виходячи зі змісту вищезазначених норм, а також п.1.3 договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 та Графіків платежів по них, починаючи з 02 квітня 2021 року ОСОБА_1 допустив прострочення виконання кожного грошового зобов`язання. А тому, виходячи з вищенаведеної правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, за період після прострочення боржника проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит) стягненню не підлягають.

Відтак, суд вважає безпідставним нарахування позичальнику ОСОБА_1 за умовами договорів № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021 процентів за користування позикою за межами встановленого у цих договорах строку кредитування, та вважає правильним нарахування цих процентів у розмірі, встановленому вищезазначеними договорами та за період узгодженого сторонами договорів строку кредитування, тобто з 17.03.2021 по 01.04.2021.

Отже, загальний визнаний судом обґрунтованим розмір боргу ОСОБА_1 за договором № 2107655305064 від 17.03.2021 станом на дату передання грошових вимог від первісного кредитора складав: 5900,00 грн. (тіло кредиту) + 1888,00 грн. (проценти) = 7788,00 грн.; за договором № 2107655321425 від 17.03.2021: 1500,00 грн. (тіло кредиту) + 480,00 грн. (проценти) = 1980,00 грн.

Статтями 512-514 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12, за умовами якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» за плату права грошової вимоги ТОВ «Служба миттєвого кредитування» до позичальників за кредитними договорами згідно з реєстром боржників.

Як вбачається з Реєстру боржників до вищезазначеного договору факторингу, під №21544 у ньому міститься запис про передання за цим договором права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договорами № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021.

Крім того, як встановлено судом, 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» як первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору ТОВ «Коллект Центр» у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги до боржників згідно з додатками №№ 1, 3 до договору.

Як вбачається з Реєстру боржників до вищезазначеного договору (Додаток 3 до нього), у ньому міститься запис про передання за цим договором права грошової вимоги за договорами № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021

Судом встановлено також, що 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» як первісний кредитор відступив шляхом продажу новому кредитору ТОВ «Коллект Центр» у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги до боржників згідно з додатками №№ 1, 3 до договору.

Як вбачається з Реєстру боржників до вищезазначеного договору (Додаток 3 до нього), міститься запис про передання за цим за договорами № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021.

Згідно розрахунку, складеного ТОВ «Коллект Центр», заборгованість за договором № 2107655305064 від 17.03.2021 становить - 98867,18грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 5900.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 92867.18 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 2107655321425 від 17.03.2021, виконаного ТОВ «Коллект Центр», заборгованість становить - 25110.30 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 1500.00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 23610.30 грн.

Таким чином, суд встановив, що за зобов`язаннями ОСОБА_1 перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування» за договорами про надання фінансових послуг № 2107655305064 від 17.03.2021, № 2107655321425 від 17.03.2021, право вимоги у передбаченому законом порядку перейшло до ТОВ «Коллект Центр».

За таких обставин, на думку суду з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» за вищевказаними договорами підлягає стягненню сума процентів, нарахована за визначений умовами договору строк кредитування і орієнтовний строк повернення кредиту, тобто за 16 днів, що за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655305064 від 17.03.2021 становить 7788,00 грн, з них: 5900 грн тіло кредиту; 1888,00 грн. проценти; за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655321425 від 17.03.2021 1980,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1500,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами 480,00 грн.

Нарахування відсотків за 365 днів користування грошовими коштами у розмірі, який значно перевищує суму кредиту, не відповідає фундаментальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності і розумності.

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги про стягнення 25 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: договір про надання правової (правничої) допомоги від 01 липня 2024 року №01-07/2024; заявку на надання юридичої допомоги №550 від 01.03.2025; Витяг з Акту №17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025.

Так, у Витягу з Акту №17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: 4000 гривень - надання усної консультації ( за дві години); 18 000 гривень - складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду ( за шість годин); 3000 гривень вивчення документації Клієнта та підготовка аналітичної довідки щодо судової практики. Загальна сума, яку позивач мав сплатити за надані адвокатом послуги становить - 25000 гривень.

Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 21 грудня 2001 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертоюстатті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.

Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної й технічної роботи.

Також суд зважає на те, що такі послуги в Акті №17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025: надання усної консультації; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду, вивчення документації Клієнта та підготовчка аналітичної довідки щодо судової прктики - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Зважаючи на це, суд вважає, що вказана сума в розмірі 25000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, а тому підлягає зменшенню, оскільки судових засідань у справі не було, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, а подання позову, не потребували від адвоката значних зусиль та витрат значної кількості часу.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, ціну позову, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, а також часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Щодо судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 75909,30 грн.

Судом задоволено позовні вимоги на суму 9768,00 грн., що становить 12,87 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 342,65 грн., що складає 12,87 % від 2662,40 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 141, 258, 264-265, 273, 280-282, 353, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) заборгованість за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655305064 від 17.03.2021 7788 (сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 00 копійок, з них: 5900 грн тіло кредиту; 1888,00 грн. проценти; за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655321425 від 17.03.2021 1980 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 1500,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами 480,00 грн.

Всього стягнути заборгованість за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655305064 від 17.03.2021, за Договором про надання фінансових послуг «Стандартний» № 2107655321425 від 17.03.2021 в сумі 9768 (дев`ять тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 342 (триста сорок два) гривні 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя : Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м.Київ, вул.Мечнікова, 3, офіс 306;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання згідно відповіді з АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .