Ухвала суду № 136763482, 19.05.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.05.2026Справа № 554/7477/26 Провадження № 1-кп/554/965/2026

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року місто Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_2 ,

захисника ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про обрання (продовження строку) запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому в кримінальному провадженні № 12026170000000082 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 345 КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання (продовження строку) запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів, без визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу, оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення злочину із застосуванням насильства.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_4 умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, з правовою кваліфікацією діяння за ч. 2 ст. 345 КК України. Зокрема, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, за який, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років. 20 лютого 2026 року до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 16 квітня 2026 року згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк застосованого запобіжного заходу на 34 доби до 19 травня 2026 року в межах строку досудового розслідування. Прокурор зазначає, що строк дії запобіжного заходу закінчується, що обумовлює необхідність продовження такого строку. При цьому прокурор вважає, що встановлені ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися і продовжують існувати. Підстав для зміни обраного обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний із триманням під вартою, прокурор не вбачає з огляду на встановлені ризики.

Зокрема, прокурор зазначає про наявність таких ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений, перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання у разі доведення вини, може ухилятися від суду, що унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень; обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, а зміна показань зазначеними учасниками кримінального провадження унеможливить притягнення винної особи до кримінальної відповідальності; може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, вчиняти спроби будь-якого іншого перешкоджання здійсненню кримінального провадження, не виконувати процесуальні рішення. Прокурор зазначає, що обвинувачений є особою працездатного віку, має задовольний стан здоров`я, ніде офіційно не працевлаштований, не має сталих джерел доходів, не має міцних соціальних зв`язків та осіб на утриманні, що на думку сторони обвинувачення, свідчить про ризик продовження злочинної діяльності. Крім того, після вчинення інкримінованого злочину обвинувачений зник з місця події, з 17 до 19 лютого 2026 року переховувався від правоохоронних органів з метою уникнення кримінальної відповідальності. На переконання прокурора, обрання до обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою, не зможе запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, зазначені у ризиках, тим самим негативно вплинути на повне і всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні. Так, на думку прокурора, особисте зобов`язання неможливо обрати відносно обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід є найменш суворим з-поміж інших заходів, вимагає наявності особливої довіри до обвинуваченого, є неспівмірним із інкримінованим діянням та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого протягом судового розгляду, а також може створити умови для настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; заставу не можна обрати відносно обвинуваченого у зв`язку з тим, що інкримінований злочин пов`язаний із застосуванням насильства та погроз його застосування; домашній арешт не можна обрати через те, що обвинувачений підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання настання вищевказаних ризиків.

В судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання та просив задовольнити з викладених вище підстав.

Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні з клопотанням прокурора не погодилися, заперечили наявність на теперішній час ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які вважають, що прокурором не доведені.

Захисник зазначив, що ОСОБА_4 потрібно доглядати за батьком, який хворіє та потребує постійного догляду. Під час досудового розслідування всіх свідків та потерпілого допитано. Тому, захисник просив обрати обвинуваченому більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.

За змістом ст. 199 КПК України суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.

Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно з положеннями статті 3 Конституції України життя та здоров`я людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони.

За змістом обвинувального акта і пред`явленого обвинувачення ОСОБА_4 інкримінується те, що він 17 лютого 2026 року, приблизно о 20:05 год, будучи зупиненим працівниками поліції та ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою втечі з місця перевірки документів, а також для перешкоджання діям працівника поліції та спричинення йому тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, діючи з прямим умислом, дістав із кишені власної куртки розкладний ніж та, тримаючи його в правій руці, почав наносити неодноразові хаотичні удари в бік тіла ОСОБА_6 . Внаслідок цього в останнього встановлено тілесне ушкодження у вигляді рани м`яких тканин грудної клітини ліворуч, яка не проникає в грудну порожнину з напруженою гематомою м`яких тканин грудної клітки зліва та пошкодженням великого грудного м`язу і помірною кровотечею, яка утворилася від дії колюче-ріжучого предмету, яким міг бути і ніж чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою, від однократної дії травмуючого фактору, яке кваліфікується як ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 345 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків.

20 лютого 2026 року під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, без визначення розміру застави, до 18 квітня 2026 року.

16 квітня 2026 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_4 на строк 34 доби до 19 травня 2026 року в межах строку досудового розслідування.

Аналізуючи клопотання прокурора, суд вважає, що вказані ним ризики, що були встановлені під час досудового розслідування, є доведеними, на теперішній час продовжують існувати, вони суттєво не змінилися та їх вагомість не зменшилася з огляду на таке.

ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені нетяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років.

Тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. При цьому ризик втечі оцінюється у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками.

Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду, тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.

Вирішуючи питання про доцільність обрання (продовження строку) запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, суд враховує дані про його особу, вік, стан здоров`я, репутацію, майновий та сімейний стан, те, що обвинувачений одружений, має на утриманні батька, що потребує постійного стороннього догляду, працює на посаді інженера ПП Явір-200, має фактичне місце проживання. Також суд враховує міцність соціальних зв`язків обвинуваченого за місцем його проживання, відсутність в нього судимостей.

Покликання ж захисника на позитивні характеристики обвинуваченого ОСОБА_4 за місцем проживання та роботи, його належну поведінку, яка б не викликала сумнівів з приводу ймовірності настання зазначених прокурором ризиків за п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не спростовують реального характеру таких ризиків.

Водночас установлені під час розгляду клопотання обставини в їх сукупності не дають підстав стверджувати про наявність сукупності тих характеристик особи ОСОБА_4 та його характерних рис у аспекті потенційної суспільної небезпеки, які би разом із іншими доречними факторами цього конкретного кримінального провадження свідчили би про можливість і достатність досягти мети заходу забезпечення кримінального провадження в умовах лише певного контролю за його поведінкою без продовження раніше застосованого запобіжного заходу.

Суд безумовно враховує соціальні характеристики особи обвинуваченого й те, що ОСОБА_4 одружений, має певні соціальні зв`язки із сім`єю, однак ці дані не спростовують наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, і неможливість їм запобігти в разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду на всі обставини справи, що мають правове значення при вирішенні питання про запобіжний захід, у їх сукупності.

Так, відповідно до ст. 178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що не змінились і не зменшились ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, обставини інкримінованого ОСОБА_4 умисного злочину проти здоров`я працівника правоохоронного органу із застосуванням насильства, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, на думку суду, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 , що на цій стадії судового розгляду виключає можливість обрання йому більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, суд звертає увагу, що свідки і потерпілий не допитувалися в судовому засіданні. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб з боку обвинуваченого досі залишається на високому рівні.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід також враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні в порядку ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України. При цьому суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.

Тому, суд бере до уваги воєнний стан, запроваджений в Україні, а також фактичні бойові дії на значній території держави.

На думку суду, враховуючи характер та обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , фактор дії воєнного стану сам по собі свідчить про наявність ризиків, які зазначені прокурором, серед яких, ризик переховування обвинуваченого від суду.

Водночас та обставина, що ОСОБА_4 має постійне (зареєстроване) і фактичне місце проживання не є безперечним чинником, що здатний запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду.

Також у судовому засіданні не встановлено будь-яких вагомих стримуючих причин та умов, що здатні на теперішній час запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду. Наявність зазначеного ризику прокурор обґрунтовує не лише суворістю можливого покарання, а й ступенем тяжкості, суспільної небезпечності інкримінованого діяння.

Отже, прокурор довів ризик ухилення обвинуваченого від суду, що залишається реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також у зв`язку із суворістю можливого покарання, яке загрожує за такий злочин, у разі визнання особи винуватою у його вчиненні. Все це може спонукати обвинуваченого залишити місце проживання, у тому числі, залишити межі України, що унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та перешкодить здійсненню правосуддя.

Ризик перешкоджання з боку обвинуваченого кримінальному провадженню іншим чином так само має високу ймовірність, оскільки підозрюваний може умисно не виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, ігнорувати ухвалені процесуальні рішення, здійснювати спроби будь-якого іншого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.

Таким чином, є вагомі та достатні підстави вважати, що обвинувачений дійсно може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Тому, запобіжний захід у виді тримання під вартою здатний ефективно забезпечити досягнення мети, визначеної статтею 177 КПК України, зокрема запобігання ризикам переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків чи потерпілого.

Натомість, з урахуванням наведених у судовому засіданні мотивів, встановлених ризиків, а також вимог закону, на теперішній час суд не знаходить вагомих підстав для обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у виді домашнього арешту.

Нових, суттєвих обставин, які б давали достатні підстави для обрання менш суворого запобіжного заходу обвинуваченому стороною захисту не зазначено та відповідних обґрунтувань для розгляду суду не представлено, тоді як встановлені вище ризики не зникли та не зменшилися, що в сукупності виправдовує подальше застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Тому, виходячи з положень ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, суд вважає, що є вагомі та достатні правові підстави для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід, на переконання суду, є обґрунтованим, відповідає даним про особу обвинуваченого, характеру і тяжкості діяння, яке йому інкримінують, ефективно та дієво запобігатиме встановленим ризикам, які є реальними та дійсними.

Суд вважає, що таке обмеження права підозрюваного на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які незважаючи на презумпцію невинуватості, на цій стадії судового розгляду переважають принцип поваги особи до її свободи та особистої недоторканності.

Таким чином, є підстави для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , як про це просить прокурор.

Суд також відхиляє посилання захисника та обвинуваченого на необхідність догляду за батьком, оскільки, сама по собі ця обставина не спростовує вищевказані ризики.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

За вищевказаних обставин, оскільки ОСОБА_4 обвинувачується за ч. 2 ст. 345 КК України, у вчиненні діяння, поєднаного з насильством, тобто має насильницький характер, враховуючи суспільну небезпечність такого злочину та серйозність висунутого обвинувачення, суспільний резонанс від вчинення таких дій під час воєнного стану, а також встановлені судом ризики, які мають реальний характер, а тому суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу і не визначає розмір застави.

Отже, клопотання прокурора необхідно задовольнити.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 177, 183, 314, 331, 369, 370, 372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора задовольнити.

Обрати (продовжити) до 16 липня 2026 року включно строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у кримінальному провадженні №12026170000000082 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі Державної установи Полтавська установа виконання покарань (№ 23).

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1