Рішення № 136762365, 20.05.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2-а/381/37/26

381/1432/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Фастівський міськрайонницй суд Київської області в складі:

головуючого судді Ковалевської Л.М.,

секретаря судових засідань Омельчук С.А.,

розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні в місті Фастові Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2026 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення ЕНА №6751234 від 02.03.2026.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що постановою серія ЕНА №6751234 від 02.03.2026 інспектора ВБДР Управління патрульної поліції у Київській області старшого лейтенанта поліції Грінцевича Б.О. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 9 ст. 133-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

В постанові зазначено що 02.03.2026 в 10:50 год. в селі Здорівка Обухівського району Київської області на вул. Соборна, 3 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERSEDES-BENZ SPRINTER 312 D н.з. НОМЕР_1 , який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів на маршруті загального користування на маршруті Київ-Здорівка при цьому не пройшов щозмінного предрейсового медичного огляду та контролю технічного стану технічного засобу, чим порушив вимоги пункту 147 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 та ст. 30 Закону України АМТ.

Позивач в позовній заяві зазначає, що послуги з перевезення пасажирів не здійснював, а використовував транспортний засіб для особистих потреб, тому згідно законодавства не зобов`язаний був проходити щозмінного предрейсового медичного огляду та контролю технічного стану технічного засобу. В салоні пасажирів не було і на нього не було вказівних табличок, щоб свідчили про маршрут руху автобуса. Тому вважає, що вказана постанова винесена незаконно та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 14 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

01.05.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача Пекловою І.В. подано відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування відзиву долучено відеозапис портативного відеореєстратора поліцейського.

В судове засідання позивач та представник позивача адвокат Поета Ю.В. не з`явилися, про день розгляду справи повідомлені судом належним чином, 20.05.2026 до канцелярії суду подав письмову заяву про розгляд справи в його відсутність, позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача Пеклова І.В. через систему «Електронний суд» подала заяву про проведення засідання у відсутність особи, яка бере участь у справі. Проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 вказаної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 02.03.2026 інспектором ВБДР Управління патрульної поліції у Київській області старшим лейтенантом поліції Грінцевич Б.О. складено Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6751234 відносно ОСОБА_1 , якою його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 133-1 КУпАП та накладено штраф в сумі 510 грн. (а.с.5).

Із оскаржуваної постанови вбачається, що 02.03.2026 в 10:50 год. в селі Здорівка Обухівського району Київської області на вул. Соборна (Щорса), 28 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERSEDES-BENZ SPRINTER 312 D н.з. НОМЕР_1 , який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів на маршруті загального користування на маршруті Київ-Здорівка при цьому не пройшов щозмінного предрейсового медичного огляду та контролю технічного стану технічного засобу, чим порушив вимоги пункту 147 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 та ст. 30 Закону України АМТ перевезення пасажирів чи вантажів водієм, який не пройшов щозмінного перед рейсового медичного огляду водіїв ТЗ (а.с.5).

Статтею 222 КУпАП встановлені повноваження органів Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Так, за приписами даної статті, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, що передбачені, в тому числі частинами 9 статті 133-1 цього Кодексу.

За змістом статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" безпосередньо встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з п.1.1. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

У даному випадку, позивач порушив вимоги пункту 147 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 та ст. 30 Закону України АМТ перевезення пасажирів чи вантажів водієм, який не пройшов щозмінного перед рейсового медичного огляду водіїв ТЗ.

Під час дослідження судом наданих сторонами доказів, було оглянуто відеозапис портативного відео реєстратора поліцейського, що долучений представником відповідача до Відзиву, під назвою clip, на якому об 11 годині 11 хвилин 30 векунд мовою оригіналу :» Я визначально сказал давайте договариваться», об 11 годині 43 хвилини 07 секунд мовою оригіналу « Ми шо не можемо решить на місці? Давайте без бумажек».

З урахуванням вищевикладеного, твердження Позивача з приводу того, що перевезення пасажирів ним не здійснювалось, а транспортний засіб був використаний ним для особистих потреб, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 намагався ввести поліцейських в оману надаючи неправдиві пояснення.

Також, суд бере до уваги, що рішення Фастівського міськрайонного суду від 12.05.2026 у справі № 2а/381/38/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення ЕНА №6757548 від 03.03.2026 відмовлено.

Крім цього, відповідно до пункту 147 ПКМУ № 176 від 18.02.1997, водій автобуса зобов`язаний:

1) мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії;

2) виконувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації автобуса;

3) мати із собою і пред`являти для перевірки уповноваженим особам передбачені законодавством документи;

4) дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса;

5) приймати, розміщувати та видавати багаж пасажирам на передбачених графіком руху зупинках;

6) стежити за виконанням пасажирами своїх обов`язків та безпечним розміщенням ними багажу і ручної поклажі в автобусі;

7) здійснювати висадку пасажирів у разі заправлення автобуса паливом під час виконання перевезення;

8) вживати необхідних заходів до забезпечення безпеки пасажирів у разі виникнення перешкод для руху на маршруті (туман, ожеледь тощо), які не дають змоги продовжити поїздку, а також у разі вимушеної зупинки на залізничному переїзді;

9) перевіряти під час посадки на приміському або міжміському маршрутах наявність в осіб квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу;

10) зупиняти під час виконання рейсу в режимі маршрутного таксі автобус для посадки на вимогу в місцях зупинки громадського транспорту, а також в інших місцях, але не ближче ніж за 100 метрів від місця зупинки громадського транспорту, якщо це не суперечить Правилам дорожнього руху;

11) зупиняти автобус для посадки та висадки пасажирів на відстані не більше ніж 0,05-0,1 метра від краю проїзної частини дороги;

12) пройти перед виїздом на маршрут медичний огляд, забезпечити перевірку технічного стану і комплектності транспортного засобу;

13) дотримуватися визначеного законодавством режиму праці та відпочинку;

14) бути охайно одягненим, чемно поводитися з пасажирами;

15) оголошувати найменування і тривалість зупинки;

16) продавати квитки пасажирам до початку руху автобуса у передбачених законодавством випадках;

17) забезпечити у разі відставання пасажира від автобуса на шляху прямування збереження його ручної поклажі, багажу;

18) у разі здійснення приміських, міжміських або міжнародних перевезень надавати допомогу пасажирам з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення в розміщенні ручної поклажі, багажу, крісел колісних, палиць, милиць, ходунків та інших особистих речей, а також під час посадки в автобус і висадки з нього;

19) у разі обслуговування пасажирів з числа осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення перевіряти після прибуття їх до пункту призначення, чи здійснили такі пасажири заплановану висадку та чи не забули багаж та/або ручну поклажу, особисті речі;

20) забезпечувати перевезення багажу в багажних відділеннях автобуса (у разі їх наявності) або розміщення так, щоб не заважати вільному проходу пасажирів уздовж салону автобуса та не блокувати доступ до основних і аварійних виходів;

21) надавати допомогу особам з інвалідністю та іншим маломобільним групам населення під час посадки в автобус і висадки з нього, у тому числі особисто піднімати та опускати механічні апарелі та механізми з метою створення умов для зручного користування зазначеним транспортним засобом особами, які пересуваються на кріслах колісних;

22) під час здійснення продажу квитків інформувати пасажирів щодо можливості перевезення домашніх тварин у салоні транспортного засобу.

Статтею 30 Закону України «Про автомобільний транспорт» (ЗУ «АМТ») регламентовано, що автомобільний перевізник та автомобільний само зайнятий перевізник, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, мають право: відміняти рейси своїх транспортних засобів за обставин, які він не міг передбачити і яким не міг запобігти, повернувши пасажирам (або замовнику послуг) кошти, сплачені ними за перевезення; обмежувати або припиняти перевезення в разі стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої надзвичайної ситуації; відміняти рух транспортних засобів у разі виникнення загрози життю пасажирів чи безпеці вантажів; зазначати в багажній квитанції стан багажу, що має зовнішні пошкодження, або відмовлятися від його перевезення в разі заперечення пасажира щодо такого зазначення.

Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов`язаний:

-забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;

-забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред`явили необхідні документи;

-забезпечувати контроль технічного та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи; забезпечувати проведення щозмінного передрейсового та післярейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів;

-забезпечувати водіїв необхідною документацією;

-утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

-забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через технічну несправність транспортного засобу.

Також, відповідно до ст. 45 Закону України «Про дорожній рух» медичний огляд проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щоозмінні передрейсові і післярейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю.

Закон України «Про автомобільний транспорт» визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту. Спільним Наказом МОЗ України та МВС України від 31.01.2013 №65/80 затверджено «Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів» (далі Положення). Відповідно до п.п. 1.4 Положення щозмінному передрейсовому та післярейсовому медичним оглядам підлягають водії транспортних засобів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів. Відповідно до п.п. 4.1 Положення щозмінний передрейсовий медичний огляд проводиться для водіїв транспортних засобів перевізника безпосередньо перед їх виїздом у рейс.

У відповідності до частини 9 статті 133-1 КУпАП перевезення пасажирів чи вантажів водієм, який не пройшов щозмінного передрейсового медичного огляду водіїв транспортних засобів, або перевезення без проведення передрейсового контролю технічного стану транспортних засобів тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, суд безпосередньо дослідив відеозаписи події та встановив юридичний факт перевезення позивачем пасажирів даним транспортним засобом.

Згідно із частиною четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №520/11429/17(провадження № 61-19719св19) зроблено висновок про те, що преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до яких преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.

У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено належними і допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 133-1 КУпАП, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 74-77, 122, 123, 139, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про адміністративне правопорушення ЕНА № 6751234 від 02.03.2026 відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення (підписання) судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, та у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Леся КОВАЛЕВСЬКА