Рішення № 136753592, 21.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року справа №320/803/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту кіберполіції Національної поліції України (адреса Україна, 02093, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 19 ЄДРПОУ 40116400) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Департаменту кіберполіції Національної поліції України про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Департаменту кіберполіції Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 на посадах в податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 до його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

2. Зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, наявну на момент прийняття на службу до Національної поліції України період проходження служби на посадах в податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 до його стажу служби в поліції в календарному та пільговому обчисленні.

3. Зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України здійснити перерахунок та виплату всіх сум грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням зазначеного періоду та перерахувати кількість днів його щорічної відпустки, починаючи з 02.06.2023 по день набрання судовим рішенням законної сили.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 постановлено здійснювати розгляд (формування та зберігання) судової справи в електронній формі.

Позивач обґрунтовує позов тим, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах начальницького складу податкової міліції Державної податкової служби України у період з 21.09.2011 по 04.04.2013, при цьому така служба за своїм правовим статусом, характером виконуваних функцій та порядком проходження прирівнювалася до служби в органах внутрішніх справ України. Зазначає, що особи начальницького складу податкової міліції проходили службу відповідно до законодавства, яке регулювало проходження служби в органах внутрішніх справ, їм присвоювались спеціальні звання, а на них поширювались гарантії соціального та правового захисту, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. ОСОБА_1 вважає, що відмова відповідача у зарахуванні спірного періоду до стажу служби в поліції є протиправною, оскільки не враховує правову природу служби в податковій міліції та сформовану практику Верховного Суду, відповідно до якої визначальним є не формальне підпорядкування органу, а зміст служби, виконувані функції та правовий статус такої служби. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправними дії щодо незарахування періоду служби в податковій міліції до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок стажу, грошового забезпечення та тривалості відпустки.

26.01.2026 представник Департаменту кіберполіції Національної поліції України скерував письмовий відзив на позов.

Позиція відповідача у справі полягає в тому, що правові підстави для зарахування періоду проходження позивачем служби в податковій міліції до стажу служби в поліції відсутні, оскільки статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи, які включаються до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, при цьому служба в органах податкової міліції у зазначеному переліку прямо не передбачена. Відповідач зазначає, що органи податкової міліції не входили до системи органів внутрішніх справ України та не перебували у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ України, а тому проходження служби в податковій міліції не може вважатися службою в органах внутрішніх справ у розумінні статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Також відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №520/2067/19, відповідно до якої перелік складових стажу служби в поліції, визначений частиною другою статті 78 Закону №580-VIII, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню. Крім того, відповідач вказує, що після внесення змін до статті 60 Закону №580-VIII з 01.05.2022 правовідносини, пов`язані з проходженням служби в поліції, регулюються виключно спеціальним законодавством з питань проходження служби в поліції, що, на думку відповідача, виключає можливість застосування інших нормативно-правових актів для зарахування спірного стажу.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 у період з 21.09.2011 по 04.04.2013 проходив службу на посадах начальницького складу податкової міліції Державної податкової служби України, що підтверджується послужним списком та записами трудової книжки. Зокрема, наказом ДПА України від 20.09.2011 позивачу присвоєно спеціальне звання «полковник податкової міліції».

Судом встановлено, що до проходження служби в органах податкової міліції позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, у тому числі на посадах у підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, а під час проходження служби йому присвоювались спеціальні звання міліції, зокрема звання «полковник міліції».

З матеріалів справи вбачається, що проходження служби позивачем здійснювалось відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991, а звільнення позивача зі служби також відбулось із застосуванням вказаного Положення.

З червня 2023 року позивач проходить службу в Національній поліції України, а 08.08.2025 звернувся до Департаменту кіберполіції Національної поліції України із рапортом про зарахування періоду служби в податковій міліції до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Листом від 19.08.2025 №42331-2025 відповідач відмовив позивачу у зарахуванні зазначеного періоду служби, посилаючись на те, що служба в органах податкової міліції не передбачена у переліку, визначеному статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію».

Крім того, судом встановлено, що у відповідача наявний грошовий атестат позивача від 31.08.2023 №4, виданий за попереднім місцем служби, відповідно до якого стаж служби позивача враховувався при визначенні розміру надбавки за вислугу років.

Відповідно до грошового атестату від 31.08.2023 №4 судом встановлено, що станом на дату його видачі позивачу було визначено стаж служби для встановлення надбавки за вислугу років у розмірі 19 років 02 місяці 20 днів, а також встановлено надбавку за стаж служби у розмірі 35 % посадового окладу.

Також матеріали справи містять архівні відомості щодо виплаченого позивачу грошового забезпечення за період проходження служби у Департаменті кіберполіції Національної поліції України з 01.09.2023 по 31.12.2025, з яких вбачається, що розмір грошового забезпечення позивача залежав від визначеного стажу служби та встановленої надбавки за вислугу років.

ОСОБА_1 не погоджується з відмовою Департаменту кіберполіції Національної поліції України у зарахуванні періоду проходження служби в податковій міліції до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, вважає такі дії протиправними та такими, що не відповідають правовій природі служби в податковій міліції, яка, на його думку, за своїм статусом та порядком проходження була тотожною службі в органах внутрішніх справ України.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII "Про Національну поліцію".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

В силу частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років убік збільшення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ (далі - Закон №509-ХІІ, який був чинний на момент проходження позивачем служби), податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

У статті 21 Закону № 509-XII, яка визначала повноваження податкової міліції, зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням ними службових обов`язків; запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов`язаних з оподаткуванням.

Так, частиною першою статті 24 Закону №509-XII визначено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Окрім того, статтею 26 цього Закону було визначено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05 липня 2012 року №5083-VI визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну податкову службу в Україні" серед іншого, доповнено Податковий кодекс України розділом XVIII-2 ("Податкова міліція").

Статтею 348 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції до 25 вересня 2021 року) було визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у сфері оподаткування та бюджетній сфері, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування та бюджетній сфері; запобігання і протидія корупції у контролюючих органах та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників контролюючих органів, захисту їх від протиправних посягань, пов`язаних з виконанням службових обов`язків.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 356.1. статті 356 Податкового кодексу України передбачено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Крім того, відповідно до преамбули Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV, дія цього Статуту поширюється, зокрема, на осіб начальницького складу податкової міліції, які зобов`язані неухильно додержуватися його вимог.

Наведене свідчить про те, що законодавець не лише прирівняв порядок проходження служби в податковій міліції до служби в органах внутрішніх справ, але й поширив на таких осіб однаковий режим дисциплінарної відповідальності, що є складовою єдиного правового статусу служби.

Таким чином, системний аналіз наведених норм матеріального права, зокрема положень Закону №580-VIII, Закону №509-XII, Податкового кодексу України, а також Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, дає підстави для висновку, що законодавець фактично прирівняв умови проходження служби, обсяг прав та обов`язків, а також гарантії соціального захисту осіб податкової міліції до відповідних елементів правового статусу осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року в справі №826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновків про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом також і в постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №160/11127/20 та від 22 грудня 2022 року у справі №380/8659/20, де зроблено висновок про те, що у випадках, коли законодавством передбачено поширення на відповідну категорію осіб порядку та умов проходження служби, встановлених для органів внутрішніх справ, така служба за своїм правовим статусом прирівнюється до відповідної служби і підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII.

Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2026 року у справі №460/1349/24 висловив позицію, відповідно до якої служба в органах податкової міліції за своїм правовим статусом є тотожною службі в органах внутрішніх справ, а відтак відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.

З урахуванням викладеного, суд констатує, що стаж служби ОСОБА_1 на посадах в податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 має бути зарахований до стажу його служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Схожа правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2021 року у справі №440/1564/20, від 11 листопада 2021 року у справі 280/1546/21, підстави для відступу від неї відсутні.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм можна зробити висновок, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах податкової служби України, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ України.

Відповідач стверджує, що чинне законодавство не передбачає підстав для зарахування позивачу періоду служби в податковій міліції до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки. Однак суд не погоджується з таким твердженням, оскільки воно ґрунтується виключно на формальному тлумаченні статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» без урахування системного зв`язку цієї норми з положеннями законодавства, яке регулювало правовий статус та порядок проходження служби в податковій міліції.

Суд зазначає, що спір у даній справі стосується не створення для позивача нового права, не передбаченого законом, а належного застосування чинного законодавства до спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що служба ОСОБА_1 в податковій міліції проходилася відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а на позивача поширювались гарантії та обмеження, встановлені для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що визначальним для вирішення спору є не формальне відомче підпорядкування органу, у якому проходив службу позивач, а правова природа такої служби, її правоохоронний характер, порядок проходження служби та правовий статус осіб, які її проходили.

Інший підхід призвів би до різного правового регулювання однакової за змістом та характером правоохоронної служби лише з огляду на назву державного органу, що не відповідало б принципам правової визначеності та рівності у сфері публічно-службових правовідносин.

Крім цього, суд враховує, що у рішенні Верховного суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що включає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, a y випадку невиконання, або неналежного виконання рішень не виникла б необхідність повторного звернення до суду, a здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, з наведеного вбачається, що стаж служби в підрозділах податкової міліції прирівнюється до стажу проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, при цьому, періоди проходження служби в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду зараховуються до стажу служби у поліції.

З урахування викладеного, суд вважає протиправними дії Департаменту кіберполіції Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби ОСОБА_1 на посадах в податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 до його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру про зарахування до стажу служби в поліції періоду проходження служби в податковій міліції, здійснення перерахунку грошового забезпечення та перерахунку тривалості щорічної оплачуваної відпустки, суд зазначає таке.

Згідно з частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до положень статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський Суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосуються сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Крім того, в рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 21.09.2011 по 04.04.2013 проходив службу на посадах начальницького складу податкової міліції, а звільнення позивача зі служби здійснено відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

За таких обставин суд дійшов висновку, що служба позивача в органах податкової міліції за своїм правовим статусом, порядком проходження служби, характером виконуваних функцій та правовими гарантіями була тотожною службі в органах внутрішніх справ України, а тому спірний період підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».

Оскільки стаж служби в поліції безпосередньо впливає на розмір надбавки за вислугу років та тривалість додаткової оплачуваної відпустки, незарахування відповідачем спірного періоду служби призвело до порушення прав позивача на належне грошове забезпечення та відповідні соціальні гарантії.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі з огляду на таке.

При вирішенні позовних вимог у частині зарахування спірного періоду служби до стажу служби в поліції у пільговому обчисленні суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 квітня 2026 року у справі №460/1349/24.

Окрім цього, Верховний Суд у постановах від 26 жовтня 2023 року у справі №140/7147/20, від 23 травня 2024 року у справі № 640/30284/20, посилаючись, зокрема, на позицію, викладену у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №320/12166/20, дійшов висновку, що питання обчислення стажу служби в поліції для цілей встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки врегульовано виключно положеннями частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, тоді як положення пунктів 1, 3 Порядку № 393 не регулюють таких правовідносин.

При цьому Верховний Суд наголосив, що Порядок № 393 прийнятий на виконання Закону №2262-XII та визначає правила обчислення вислуги років виключно для цілей призначення пенсії за вислугу років, а не для визначення стажу служби в поліції під час її проходження.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 19 листопада 2019 року у справі №520/903/19, від 31 березня 2020 року у справі №520/2067/19, від 22 липня 2020 року у справі №520/5960/19, від 13 серпня 2020 року у справі №820/6656/16 та від 15 грудня 2021 року у справі №520/11545/19, у яких Суд послідовно виходив з того, що положення Порядку №393 можуть застосовуватися виключно при вирішенні питань пенсійного забезпечення, але не при обчисленні стажу служби в поліції для цілей нарахування надбавок та визначення тривалості відпусток.

Таким чином, системний аналіз наведених норм права та практики Верховного Суду дає підстави для висновку, що пільгове обчислення вислуги років не підлягає застосуванню при визначенні стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, оскільки таке обчислення передбачене виключно для цілей визначення розміру пенсії після її призначення.

Отже, підстави для зарахування періоду служби позивача в податковій міліції до стажу служби в поліції у пільговому обчисленні відсутні.

Суд враховує, що у постанові від 20 квітня 2026 року у справі №460/1349/24 колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів касаційної скарги та наявність підстав для скасування судових рішень у частині, якою відповідача зобов`язано зарахувати пільгову вислугу років до календарної вислуги років з метою набуття права на призначення пенсії за вислугу років, а також у частині, якою відповідача зобов`язано зарахувати пільгову вислугу років до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, як таких, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. Водночас у частині доводів касаційної скарги щодо відсутності підстав для зарахування періоду служби в органах податкової міліції до стажу служби в поліції такі доводи не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для скасування судових рішень у цій частині не вбачається.

При вирішенні спорів, пов`язаних із зарахуванням періодів служби до стажу служби в поліції та визначенням права на пенсійне забезпечення, необхідно чітко розмежовувати їх правове регулювання. Зокрема, періоди служби в органах податкової міліції підлягають зарахуванню до стажу служби в поліції відповідно до пункту 3 частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, оскільки за своїм правовим статусом така служба прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ.

Крім того, стаж служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, визначається виключно відповідно до положень статті 78 Закону № 580-VIII і не передбачає застосування норм Порядку № 393, який регулює питання пенсійного забезпечення.

Таким чином, застосування норм, що регулюють пенсійне забезпечення, до правовідносин, пов`язаних із визначенням стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, є неприпустимим.

Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату належних сум грошового забезпечення. Суд зазначає, що визначення конкретного розміру таких виплат, а також здійснення відповідних нарахувань належить до компетенції відповідача як суб`єкта владних повноважень під час виконання цього судового рішення з урахуванням висновків суду щодо необхідності зарахування спірного періоду служби до стажу служби в поліції.

Також суд враховує, що вимога про здійснення перерахунку «по день набрання судовим рішенням законної сили» фактично стосується майбутніх правовідносин, тоді як судовому захисту підлягають порушені права позивача станом на момент звернення до суду.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з вище окреслених підстав.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI передбачено, що позивачі учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав звільняються від сплати судового збору.

Позивач є особою зі статусом учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого додається, тому останній звільняється від сплати судового збору.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту кіберполіції Національної поліції України (адреса Україна, 02093, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОРИСПІЛЬСЬКА, будинок 19 ЄДРПОУ 40116400) про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Департаменту кіберполіції Національної поліції України щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду проходження служби на посадах у податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

3. Зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, період проходження служби на посадах у податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013 у календарному обчисленні.

4. Зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 сум грошового забезпечення, а також перерахунок тривалості щорічної оплачуваної відпустки з урахуванням зарахованого у календарному обчисленні періоду служби на посадах у податковій міліції Державної податкової служби з 21.09.2011 по 04.04.2013, починаючи з 02.06.2023.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.