Ухвала суду № 136753495, 22.05.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

22 травня 2026 року м. Київ справа №320/20111/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши в місті Києві заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування пропозиції та розпорядження,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просять суд:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо направлення до Кабінету Міністрів України пропозиції (проекту розпорядження) щодо утворення Ужгородського університету та реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (код згідно з ЄДРПОУ 02070832) та Мукачівського державного університету (код згідно з ЄДРПОУ 36246368) шляхом приєднання їх до Ужгородського університету;

- визнати протиправною та скасувати пропозицію Міністерства освіти і науки України (проект розпорядження) щодо утворення Ужгородського університету та реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (код згідно з ЄДРПОУ 02070832) та Мукачівського державного університету (код згідно з ЄДРПОУ 36246368) шляхом приєднання їх до Ужгородського університету;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства освіти і науки № 663 від 21.04.2026 щодо утворення Ужгородського університету та реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (код згідно з ЄДРПОУ 02070832) та Мукачівського державного університету (код згідно з ЄДРПОУ 36246368) шляхом приєднання їх до Ужгородського університету;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2026 № 215-р «Про утворення Ужгородського університету».

Разом із заявою про зміну предмету позову позивачем подано заяву про забезпечення позову з проханням вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663 до моменту набрання законної сили рішенням за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663;

- заборони Міністерству освіти і науки України вчиняти дії, спрямовані на виконання наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663, а саме: заборони здійснення переведення здобувачів вищої освіти та інших осіб, які навчаються у ВНЗ «Ужгородський національний університет» до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663;

- заборони Комісії з реорганізації ДВНЗ «Ужгородський національний університет» вчиняти дії, спрямовані на виконання наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663 до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663.

Означена заява мотивована тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2026 № 215-р «Про утворення Ужгородського університету», яке є предметом позову у цій справі, Міністерством освіти у науки України видано оскаржуваний наказ № 663 від 21.04.2026 щодо утворення Ужгородського університету та реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (код згідно з ЄДРПОУ 02070832) та Мукачівського державного університету (код згідно з ЄДРПОУ 36246368) шляхом приєднання їх до Ужгородського університету.

Позивачі наголосили на тому, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, оскільки станом на момент звернення до суду з цими позовом та заявою відповідачами вже вчиняються активні дії, спрямовані на виконання положень спірного розпорядження Кабінету Міністрів України та наказу МОН України, а тому до моменту винесення рішення суду у цій справі реорганізація вже може бути завершена, що призведе до незворотних правових та організаційних наслідків.

Позивачі стверджують, що всі співробітники в Національному університеті будуть достроково звільнені без будь-якого права на продовження свої наукової діяльності в університеті зі статусом національного, враховуючи приписи оскаржуваного наказу МОН України. Переведення здобувачів освіти Університету у зв`язку зі здійсненням реорганізації відбувається без врахування їх думки щодо такого переведення.

Крім того, позивачі зазначають, що існує реальна загроза настання незворотних наслідків, а саме: вже терміново розпочато процедури реорганізації закладів освіти, відбувається передача майна, прав та обов`язків, можливе звільнення працівників, зміна структури управління, відбувається втручання у права учасників освітнього процесу. У зв`язку з викладеним буде завдано істотної шкоди правам позивачів.

Міністерством освіти і науки України подано до суду заперечення на заяву про забезпечення позову, мотивовані тим, що заявниками не наведено ознак протиправності розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2026 №215-р «Про утворення Ужгородського університету». МОН України зазначено, що доводи про порушення прав здобувачів освіти слід оцінити критично позаяк пунктом 2 оскаржуваного розпорядження КМУ визначено, що здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються в Державному вищому навчальному закладі «Ужгородський національний університет», Мукачівському державному університеті та їх відокремлених структурних підрозділах, продовжують навчання в Університеті та його відокремлених структурних підрозділах за обраними спеціальностями та джерелами фінансування.

МОН України вважає зазначені заявниками мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду. На переконання МОН України, на підтвердження протиправності дій відповідачів щодо предмету заявленого спору, позивачами не надно суду жодного доказу.

МОН України пояснило, що воно як уповноважений на управління державним майном орган, здійснює функції з управління об`єктами державної власності. Реалізація Плану реорганізації ДВНЗ «Ужгородський національний університет», який затверджено 23.04.2026, обумовлює проведення інвентаризації активів окремих юридичних осіб закладів освіти, отримання у визначений строк вимог кредиторів, їх перевірку, реалізацію правонаступництва за чинними договорами тощо. Тобто дискреційні повноваження комісії з реорганізації не можуть бути обмежені лише на підставі незгоди заявників із прийнятими уповноваженими суб`єктами владних повноважень у визначений законодавством спосіб рішеннями. Питання про утворення та/або реорганізації закладів освіти є дискреційними повноваженнями Уряду України та Міносвіти.

Враховуючи означені обставини, на переконання МОН України, заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.

Розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно Рекомендації №R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятої Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87640690) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 92270719) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).

Щодо «очевидності» ознак протиправності спірного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав позивача Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 81046468) зазначив, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Верховний Суд у постановах від 30.08.2022 у справі №640/16613/21, від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.03.2021 №420/4037/20, від 14.07.2021 у справі №300/2540/19, від 06.10.2021 у справі №640/424/21, від 20.07.2022 у справі № 640/16623/19 зазначив, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Водночас, фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У заяві про забезпечення позову позивач просить суд:

- зупинити дію наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663 до моменту набрання законної сили рішенням за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663;

- заборонити Міністерству освіти і науки України вчиняти дії, спрямовані на виконання наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663, а саме: заборони здійснення переведення здобувачів вищої освіти та інших осіб, які навчаються у ВНЗ «Ужгородський національний університет» до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663;

- заборонити Комісії з реорганізації ДВНЗ «Ужгородський національний університет» вчиняти дії, спрямовані на виконання наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663 до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України та Міністерства освіти і науки України, треті особи: ДВНЗ «Ужгородський національний університет» та «Мукачівський державний університет» про визнання протиправними та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 06.03.2026 №2015-р та наказу Міністерства освіти і науки України «Про утворення Ужгородського університету та реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» від 21.04.2026 №663.

Означена заява мотивована тим, що на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.03.2026 № 215-р «Про утворення Ужгородського університету», яке є предметом позову у цій справі, Міністерством освіти у науки України видано оскаржуваний наказ № 663 від 21.04.2026 щодо утворення Ужгородського університету та реорганізацію Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (код згідно з ЄДРПОУ 02070832) та Мукачівського державного університету (код згідно з ЄДРПОУ 36246368) шляхом приєднання їх до Ужгородського університету.

Позивачі наголосили на тому, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, оскільки станом на момент звернення до суду з цими позовом та заявою відповідачами вже вчиняються активні дії, спрямовані на виконання положень спірного розпорядження Кабінету Міністрів України та наказу МОН України, а тому до моменту винесення рішення суду у цій справі реорганізація вже може бути завершена, що призведе до незворотних правових та організаційних наслідків.

Позивачі стверджують, що всі співробітники в Національному університеті будуть достроково звільнені без будь-якого права на продовження свої наукової діяльності в університеті зі статусом національного, враховуючи приписи оскаржуваного наказу МОН України. Переведення здобувачів освіти Університету у зв`язку зі здійсненням реорганізації відбувається без врахування їх думки щодо такого переведення.

Крім того, позивачі зазначають, що існує реальна загроза настання незворотних наслідків, а саме: вже терміново розпочато процедури реорганізації закладів освіти, відбувається передача майна, прав та обов`язків, можливе звільнення працівників, зміна структури управління, відбувається втручання у права учасників освітнього процесу. У зв`язку з викладеним буде завдано істотної шкоди правам позивачів.

Проте, означені обґрунтування не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову.

Суд звертає увагу заявників, що заява про забезпечення позову не може ґрунтуватися на їхніх припущеннях щодо ймовірності вчинення в подальшому дій, які можуть погіршити їх становище та ускладнити виконання судового рішення.

В свою чергу, суд вважає, що відсутні мотиви та підстави, передбачені статтею 150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, оскільки в матеріалах відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси позивачів, з метою захисту яких вони звернулися до суду.

Варто зазначити, що зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову мають різну мету, а їх відмінність характеризується правовими наслідками та дією у часі.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та наведені позивачами доводи на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

В межах заявленого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 адміністративного позову судом встановлено, що заявники перебувають у трудових відносинах з ДВНЗ «Ужгородський національний університет», який згідно оскаржуваних розпорядження та наказу підлягає реорганізації шляхом приєднання їх до Ужгородського університету.

Позивачі стверджують, що станом на момент звернення до суду з цими позовом та заявою відповідачами вже вчиняються активні дії, спрямовані на виконання положень спірного розпорядження Кабінету Міністрів України та наказу МОН України, терміново розпочата процедура реорганізації, а тому до моменту винесення рішення суду у цій справі реорганізація вже може бути завершена, що призведе до незворотних правових та організаційних наслідків.

Проте, матеріали адміністративного позову не містять жодних доказів на підтвердження означених доводів, зокрема, щодо вчинення відповідачами активних дій, направлених на виконання оскаржуваних розпорядження та наказу.

Доводи позивачів щодо дострокового звільнення всіх співробітників в Національному університеті, на переконання суду, є лише припущеннями з огляду на законодавчо закріплену статтею 31 Закону України «Про вищу освіту» заборони під час реорганізації чи ліквідації закладу вищої освіти порушення прав та інтересів осіб, які навчаються у цьому закладі вищої освіти. Тобто, враховуючи заборону порушення прав та інтересів студентів ДВНЗ «Ужгородський національний університет» під час його реорганізації, у суду наявні підстави вважати, що викладачі такого ДВНЗ у переважній своїй більшості будуть переведені до Ужгородського університету з метою недопущення порушення освітнього процесу.

Доводи стосовно існування очевидної загрози істотного порушення прав позивачів внаслідок прийняття оскаржуваних розпорядження та наказу та подальших дій, направлених на реорганізацію ДВНЗ «Ужгородський національний університет» шляхом його приєднання до Ужгородського університету, не приймаються судом до уваги, адже оскаржувані у цій справі акти не забороняють позивачам продовжувати здійснювати свою діяльність в межах покладених на них функцій.

Разом з цим суд наголошує, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів, зокрема, Кабінету Міністрів України.

Оскільки у цій справі оскаржується, зокрема, процедурний акт (розпорядження КМУ), який передбачає перелік дій, що підлягають вчиненню для його реалізації шляхом реорганізації ДВНЗ «Ужгородський національний університет», а забезпечення позову в цій справі зумовить заборону вчиняти такі дії, суд вважає, що зазначені вимоги заявників прямо суперечать пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України.

З наведеного слідує, що заявники через забезпечення позову фактично просять зупинити дію акта Кабінету Міністрів України, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 151 КАС України не допускається при забезпеченні позову.

Така позиція узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 17.11.2021 у справі №9901/217/21, та постанови Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №320/11162/23.

При цьому відповідно до позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи означені вище обставини, суд дійшов висновку, що заявниками не обґрунтовано жодними доводами та не підтверджено доказами необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд зауважує, що самі по собі доводи заявників без надання відповідних обґрунтувань та доказів на підтвердження таких, не є достатніми для вжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, розглянувши мотиви поданої заяви, з урахуванням того, що заявники не надали доказів в обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову вказаним в заяві шляхом, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявників, за захистом яких вони мають намір звернутися до суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, їх оцінка в сукупності може бути надана судом лише за наслідками розгляду справи.

Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) заявникам (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Дудін С.О.