Рішення № 136752786, 22.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 рокуСправа №160/818/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі ВЧ НОМЕР_1 НГУ, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати висновок службового розслідування та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2024 №177 мтд про результати службового розслідування, згідно яким рекрута ОСОБА_2 було визнано як особа, яка самовільно залишила військову частину або місце служби;

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2024 (по стройовій частині) №187 мтд, яким виключено з усіх видів забезпечення та припинено всі види виплат грошового забезпечення рекруту ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 (по стройовій частині) №194 мтд про виведення в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 рекрута ОСОБА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2024 (по стройовій частині) №261 мтд про призупинення проходження військової служби та виключення зі списків особового складу частини рекрута ОСОБА_2 ;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 включити до списків особового складу частини та поновити рекрута ОСОБА_2 на військовій службі;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 поновити та нарахувати всі види виплат грошового забезпечення рекруту ОСОБА_2 починаючи з 14.09.2024 року по теперішній час;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 призначити службове розслідування за фактом перебування у полоні рекрута ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем Національної гвардії України, проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 2 корпусу НГУ. У ході виконання військового обов`язку за обставин, пов`язаних із збройною агресією проти України, ОСОБА_2 зник безвісти, а в подальшому його матір`ю отримано підтвердження його перебування у полоні. З урахуванням викладеного, з метою забезпечення захисту порушених прав військовослужбовця, з цим адміністративним позовом до суду звернулась його мати ОСОБА_1 . Наказом №171мтд від 28.04.2024 ОСОБА_2 прийнято на військову службу за контрактом на посаду стрільця-снайпера 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 15-ї роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення з 23.08.2024, присвоївши первинне військове звання «рекрут». З 14.09.2024 до дня подання цього позову, ОСОБА_2 перестав виходити на зв`язок зі своїми рідними та близькими. Надалі, ОСОБА_1 стало відомо, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об`єднання НГ від 27.12.2024 № 261мтд, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини, у зв`язку з тим, що він здійснив 14.09.2024 самовільне залишення військової частини. Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 14.09.2024 №1770 призначено службове розслідування. Висновком акту службового розслідування, затвердженого ТВО командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 07.10.2024, встановлено порушення ОСОБА_2 вимог частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби), а саме: нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану; статей 11, 16, 127,128 Статуту внутрішньої служби; статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Витягом з наказу №177мтд від 02.09.2024 ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив місце служби та безпідставно відсутній з 14.09.2024, а також виключений з усіх видів забезпечення з 14.09.2024. Згідно з наказом №187мтд від 16.09.2024 ОСОБА_2 виключено з усіх видів грошового забезпечення та вважати таким що самовільно залишив місце служби з 14.09.2024 року. Відповідно до наказу №194мтд від 25.09.2024 ОСОБА_2 виведено з розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ. Згідно з наказом №261мтд від 27.12.2024 призупинено військову службу та виключено зі списків особового складу частини ОСОБА_2 . Також, відносно ОСОБА_2 08.12.2024 внесена інформація в ЄРДР за № 62024170030004922 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України (самовільне залишення військової частини). Позивачем також отримано виписку з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресор,а в котрій вказано, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у полоні, через МКЧХ підтверджено державою-агресором перебування у полоні останнього. На відповідне звернення представника позивача, відповідач листом повідомив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23.08.2024 прийнятий на військову на військову службу за контрактом, а 14.09.2024 самовільно залишив військову частину і 27.12.2024 на підставі ЄРДР 62024170030004922 виключений зі списків військової частини. При потраплянні в полон, ОСОБА_2 не був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 НГУ, у зв`язку із чим підстав для здійснення виплат немає. Вважаючи протиправними оскаржувані накази, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

04.02.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ВЧ НОМЕР_1 НГУ проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 28.04.2024 №171мтд ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, та прийнято на військову службу за контрактом з 23.08.2024, присвоївши первинне військове звання «рекрут»; приступив до виконання обов`язків за посадою 23.08.2024. Відповідно до донесення з військової частини НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 14.09.2024 №6/102//2/2/3-2732 14.09.2024 о 14:30 год. під час перевірки особового складу в пункті тимчасової дислокації підрозділу на території загальновійськового полігону № НОМЕР_3 поблизу АДРЕСА_1 лейтенантом ОСОБА_3 виявлено відсутність військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 рекрута ОСОБА_2 . Військовослужбовець на телефонні дзвінки не відповідає, місцезнаходження не встановлене. Зброя та боєприпаси знаходяться в КЗЗ (кімната зберігання зброї). Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 16.09.2024 №187мтд ОСОБА_2 виключено з усіх видів забезпечення, який з 14.09.2024 безпідставно відсутній; вирішено уважати таким, що самовільно залишив місце служби та безпідставно відсутній з 14.09.2024. За вказаним фактом, наказом ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 14.09.2024 №1770 призначено службове розслідування для з`ясування причин та умов, що призвели до самовільного залишення військової частини або місця служби ОСОБА_2 . Матеріалами службового розслідування підтверджено факт самовільного залишення 14.09.2024 близько 14 години 30 хвилин рекрутом ОСОБА_2 території загальновійськового полігону № НОМЕР_3 поблизу АДРЕСА_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 25.09.2024 №194 мтд оголошено про виведення в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, сформованого старшим слідчим Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Дніпрі) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_4 , 08.12.2024 зареєстроване кримінальне провадження №62024170030004922, правова кваліфікація кримінального правопорушення: частина 5 статті 407 КК України. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 27.12.2024 №261мтд призупинено проходження військової служби та виключено зі списків особового складу частини рекрута ОСОБА_2 , який знаходився в розпорядженні командира військової частини, з 08.12.2024, стосовно якого 08.12.2024 внесена інформація в ЄРДР за №62024170030004922 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України (самовільне залишення військової частини), з 27.12.2024. Відповідач зазначає, що жодних інших відомостей про військовослужбовця ОСОБА_2 до ВЧ НОМЕР_1 НГУ від правоохоронних чи інших офіційних державних органів або юридичних осіб не надходило. За час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 НГУ рекрут ОСОБА_2 не залучався до безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, адже вказаний військовослужбовець за період з 24.08.2024 (дата зарахування до списків особового складу частини) до 14.09.2024 (дата самовільного залишення військової частини), загальний період 22 дні, не встиг закінчити курс базової загальновійськової підготовки та адаптації. Відповідач також зауважує, що район населеного пункту, де рекрут ОСОБА_2 здійснив самовільне залишення військової частини (загальновійськовий полігон № НОМЕР_3 поблизу АДРЕСА_1 ) не відноситься до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 (із змінами та доповненнями). Таким чином, ОСОБА_2 не міг потрапити у полон держави-агресора за час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 НГУ з дати його зарахування до списків особового складу військової частини (23.08.2024) до дати його самовільного залишення військової частини (14.09.2024).

05.02.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав, визначених у позовній заяві.

06.02.2026 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких ВЧ НОМЕР_1 НГУ проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

06.02.2026 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення на підтримання позовних вимог.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 28.08.2024 №171 мтд (по стройовій частині) ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення; прийнято на військову службу за контрактом відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по особовому складу) від 22.08.2024 №70 о/с до оголошення рішення про демобілізацію, присвоївши особистий номер Г-204191 та призначено на посаду стрільця-снайпера 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 15-ї роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення (ВОС-100672П) з 23.08.2024, присвоївши первинне військове звання «рекрут»; вважати таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою 23.08.2024.

Згідно з донесенням з ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 14.09.2024 №6/102//2/2/3-2732, 14.09.2024 о 14 годині 30 хвилин під час перевірки особового складу в пункті тимчасової дислокації підрозділу на території загальновійськового полігону № НОМЕР_3 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 було виявлено відсутність рекрута ОСОБА_2 . Військовослужбовець на телефонні дзвінки не відповідав, його місцезнаходження встановлено не було, при цьому закріплена за ним зброя та боєприпаси знаходилися у кімнаті зберігання зброї.

За фактом встановлення 14.09.2024 відсутності ОСОБА_2 під час перевірки особового складу у пункті тимчасової дислокації підрозділу, розташованого на території загальновійськового полігону № НОМЕР_3 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 №1770 призначено службове розслідування з метою з`ясування причин та умов можливого самовільного залишення ним місця служби.

За результатами службового розслідування встановлено, що 14.09.2024 близько 14 год. 30 хв. ОСОБА_2 самовільно залишив територію загальновійськового полігону № НОМЕР_3 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 16.09.2024 №187 мтд (по стройовій частині) рекрута ОСОБА_2 виключено з усіх видів забезпечення та визнано таким, що з 14.09.2024 самовільно залишив місце служби та безпідставно відсутній.

Крім того, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 25.09.2024 №194 мтд (по стройовій частині) ОСОБА_2 виведено в розпорядження командира військової частини у зв`язку з безпідставною відсутністю понад 10 діб.

Матеріали службового розслідування направлені листом від 14.11.2024 №6/102/12-3536 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, для надання правової оцінки.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 08.12.2024 зареєстровано кримінальне провадження №62024170030004922 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 в умовах воєнного стану та його безпідставної відсутності на службі з 14.09.2024.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 27.12.2024 №261 мтд (по стройовій частині) призупинено проходження військової служби ОСОБА_2 та виключено його зі списків особового складу частини з 27.12.2024 у зв`язку з внесенням відомостей до ЄРДР за вказаним фактом.

Разом із цим, позивач - ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 12.02.2025, долученою до матеріалів справи, а також відміткою у паспорті ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 , виданого 20.04.2006.

Випискою з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, яка направлена у відповідь на запит позивача, листом ДП «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР РОЗБУДОВИ МИРУ» Міністерства розвитку громад та територій України від 29.07.2025 №06-04/25630, повідомлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває у полоні, що підтверджено державою-агресором через Міжнародний комітет Червоного Хреста.

До зазначеної виписки також долучено власноруч написаний лист ОСОБА_2 , датований 18.11.2024.

На відповідне звернення позивача, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими листом від 12.12.2025 №222/кш/33631 повідомлено, що в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими містяться відомості, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває в полоні держави-агресора, що підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, ймовірне місце утримання станом на 01.12.2024 СІЗО-2, Старий Оскол, Бєлгородська обл., рф.

Вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню спірні накази, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 1Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 2 статі 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби (частина 3 статті 1 Закону №2232-XII).

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (частина 2 статті 2 Закону №2232-XII).

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4 статті 2 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII (далі Закон №876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно з частиною другою статті Закону №876-VII Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №876-VII діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.

Особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників. Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом (частина 1 статті 9 Закону №876-VII).

Частиною 2 статті 21 №876-VII визначено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно зі статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі Статут внутрішньої служби)

Відповідно до статті 2 Статуту внутрішньої служби захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

За нормами статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України (стаття 8 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі статтею 19 Статуту внутрішньої служби держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (стаття 31 Статуту внутрішньої служби).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі Дисциплінарний статут) визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство.

Статтею 83 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно зі статтею 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

В свою чергу, пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону №2232-ХІІ визначено, що початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) військовослужбовець не виключається та контракт не припиняється (не розривається), зокрема, у разі захоплення в полон або заручником, а також інтернування у нейтральну державу.

Статтею 3 Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 визначено поширити дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008) на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Згідно з пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

На підставі пункту 144-2 Положення №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Отже, системний аналіз вказаних положень законодавства дозволяє зробити висновок, що для з`ясування причин і умов відсутності військовослужбовця за місцем служби (самовільне залишення військової частини чи захоплення в полон) має проводитись службове розслідування.

Оцінюючи висновки проведеного службового розслідування, суд зазначає, що вони обмежились лише встановленням факту відсутності рекрута ОСОБА_2 у пункті тимчасової дислокації підрозділу.

Разом із цим, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт перебування ОСОБА_2 у полоні держави-агресора. Зокрема, відповідно до виписки з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, наданої у відповідь на запит позивачки листом ДП «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР РОЗБУДОВИ МИРУ» Міністерства розвитку громад та територій України від 29.07.2025 №06-04/25630, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обліковується як такий, що перебуває у полоні, що підтверджено через Міжнародний комітет Червоного Хреста.

Суд звертає увагу, що під час судового розгляду справи надані позивачем документи не були спростовані належними та допустимими доказами з боку відповідача, а їх зміст не був предметом окремого спеціального дослідження в межах проведеного службового розслідування.

Водночас, суд зазначає, що констатація обставин самовільного залишення військової частини або спростування факту перебування особи в полоні не може ґрунтуватися виключно на даних службового розслідування, проведеного лише за фактом відсутності військовослужбовця через «самовільне залишення військової частини», без дослідження інших можливих причин вибуття особи з підпорядкування військової частини, зокрема обставин, пов`язаних захопленням особи у полон держави-агресора.

Таким чином, за відсутності належного та всебічного службового розслідування щодо всіх можливих причин відсутності ОСОБА_2 , у тому числі, обставин його перебування в полоні, висновки відповідача щодо самовільного залишення військової частини є передчасними та такими, що не відповідають повноті з`ясованих обставин справи.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, наявні докази, які свідчать про перебування ОСОБА_2 у полоні, а також відсутність повного та всебічного з`ясування причин його відсутності, суд доходить висновку, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 02.09.2024 №177 мтд про результати службового розслідування, яким ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив військову частину або місце служби, прийнято передчасно.

Тому, означений наказ є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що прийнятий з порушенням вимог об`єктивності, повноти та всебічності з`ясування обставин справи.

Підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

На підставі зазначеного, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 25.09.2024 №194 мтд (по стройовій частині) ОСОБА_2 виведено в розпорядження командира військової частини у зв`язку з безпідставною відсутністю понад 10 діб.

В подальшому, наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 27.12.2024 №261 мтд (по стройовій частині) призупинено проходження військової служби ОСОБА_2 та виключено його зі списків особового складу частини з 27.12.2024 у зв`язку з внесенням відомостей до ЄРДР за фактом самовільного залишення військової частини.

Також, як було зазначено вище, військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються (абзац 3 частини 2 статті 24 Закону №2232-XII).

Отже, з урахуванням наведених положень, застосування до військовослужбовця заходів у вигляді виведення в розпорядження, призупинення проходження військової служби, виключення зі списків особового складу та припинення відповідних видів забезпечення є похідними від встановлення факту самовільного залишення військової частини або місця служби.

Водночас, у межах даної справи факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 є недоведеним у належний та допустимий спосіб, а наказ, яким такий факт було констатовано, підлягає скасуванню як передчасний.

За таких обставин, правові підстави для подальшого застосування до ОСОБА_2 похідних заходів (виведення у розпорядження командира військової частини, призупинення військової служби та виключення зі списків особового складу частини) відсутні, оскільки вони прямо пов`язані з фактом самовільного залишення військової частини, який у встановленому судом порядку не підтверджений.

Відтак, наказ командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 25.09.2024 №194 мтд про виведення ОСОБА_2 в розпорядження командира військової частини та наказ командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 27.12.2024 №261 мтд про призупинення проходження військової служби і виключення його зі списків особового складу не мають самостійного правового підґрунтя та підлягають скасуванню як похідні від неправомірного рішення щодо констатації факту самовільного залишення служби.

Оскільки зазначені накази прямо ґрунтуються на факті, який судом не підтверджено та який визнано таким, що не доведений належними доказами, вони не можуть вважатися правомірними та такими, що відповідають вимогам законодавства.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказу від 25.09.2024 №194 мтд (про виведення ОСОБА_2 в розпорядження командира військової частини) та наказу від 27.12.2024 №261 мтд (про призупинення проходження військової служби та виключення зі списків особового складу частини) підлягають задоволенню.

В частині вимог про визнання протиправним й скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 16.09.2024 (по стройовій частині) №187 мтд, яким ОСОБА_2 виключено з усіх видів забезпечення та припинено всі види виплат грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Відповідно до пунктів 1-4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За приписами частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Таким чином, військовослужбовцям за час проходження військової служби виплачується грошове забезпечення.

Виплата грошового забезпечення також зберігається за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти.

Поряд з цим, вказане правило не поширюється на осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби).

Виходячи з наведених норм, припинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю безпосередньо пов`язується із встановленням факту самовільного залишення військової частини або місця служби та оформлюється відповідним наказом командира військової частини.

Як вбачається з матеріалів справи, припинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_2 здійснено саме у зв`язку з визнанням його таким, що самовільно залишив місце служби.

Водночас, з огляду на те, що у судовому порядку наказ про визнання факту самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 є передчасним, наразі відсутні правові підстави для застосування до нього наслідків, передбачених для таких випадків, зокрема щодо припинення виплати грошового забезпечення.

За таких обставин наказ командира ВЧ НОМЕР_1 ЦОТО НГУ від 16.09.2024 (по стройовій частині) №187 мтд про призупинення виплати грошового забезпечення є похідним від рішення про визнання ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив військову частину, а відтак також є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені у справі обставини, наявність у матеріалах справи документів, що містять відомості про перебування ОСОБА_2 у полоні, а також відсутність проведення належного службового розслідування з цього приводу, суд дійшов висновку про необхідність вжиття відповідачем відповідних заходів для повного та всебічного з`ясування обставин його вибуття з місця служби.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ призначити та провести службове розслідування за фактом перебування у полоні рекрута ОСОБА_2 , з метою встановлення всіх істотних обставин, причин та умов його відсутності, а також надання належної правової оцінки зазначеним обставинам відповідно до вимог чинного законодавства України.

У частині позовних вимог щодо включення ОСОБА_2 до списків особового складу військової частини, поновлення його на військовій службі, а також поновлення та нарахування всіх видів грошового забезпечення, починаючи з 14.09.2024, суд зазначає про їх передчасність.

Так, з огляду на встановлені у справі обставини, а також наявність даних щодо перебування ОСОБА_2 у полоні, вирішення вказаних питань безпосередньо залежить від належного з`ясування фактичних обставин його вибуття з місця служби.

Водночас, на час розгляду цієї справи відповідне службове розслідування щодо обставин перебування ОСОБА_2 у полоні не проведено, що унеможливлює надання належної правової оцінки підставам для його поновлення на службі та відновлення виплати грошового забезпечення.

Тому, вимоги в цій частині є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки їх задоволення можливе лише після проведення компетентним органом повного та всебічного службового розслідування, з урахуванням усіх встановлених обставин та надання їм належної правової оцінки.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією №6898-4046-4406-6913 від 05.12.2025.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 605,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_7 ) про визнання протиправними, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 02.09.2024 №177 мтд (по стройовій частині), яким ОСОБА_2 визнано таким, що самовільно залишив військову частину або місце служби.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.09.2024 (по стройовій частині) №187 мтд, яким ОСОБА_2 виключено з усіх видів забезпечення та припинено виплату грошового забезпечення.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.09.2024 (по стройовій частині) №194 мтд про виведення в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.12.2024 (по стройовій частині) №261 мтд про призупинення проходження військової служби та виключення зі списків особового складу частини ОСОБА_2 .

Зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України призначити службове розслідування за фактом перебування у полоні рекрута ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України судові витрати у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар