Рішення № 136751941, 21.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22418/25

Провадження № 2/761/2601/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1: Гурін Л.В.,

представника відповідача 2: Андрієвської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про стягнення майнової шкоди та пені; накладення стягнення; встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в :

У травні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 64-72 т. 1) до відповідачів: ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (далі по тексту - відповідач 1), ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» (далі по тексту - відповідач 2), в якому просив суд:

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача майнову шкоди та пеню, в сумі у розмірі 20582,34 грн.;

- стягнути з відповідача 2 на користь позивача майнову шкоду в розмірі 3688,0 грн.;

- накласти на відповідача 2 штраф у розмірі 63902,86 грн., з зарахуванням його до державного бюджету;

- встановити факт, що має юридичне значення, що 01 вересня 2022р. є датою введення другої черги сонячної електростанції домогосподарства позивача;

- встановити факт, що має юридичне значення, що 01 жовтня 2022р. є датою подання заяви-повідомлення про встановлення другої черги генеруючої установки приватного домогосподарства позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником генеруючої установки приватного господарства.

У 2021р. позивач ввів в експлуатацію першу чергу своєї сонячної електростанції, за участі відповідача 1, як оператора систем розподілу, для цього потужність електропостачання домогосподарства позивача була збільшена з 5 до 17 кВт.

Також в 2021р. між позивачем та відповідачем 2, постачальником універсальних послуг було укладено договір № 419512114 про купівлю-продаж електричної енергії, та позивач почав отримувати оплату за згенеровану електроенергію від відповідача 2.

В січні 2022р. позивач звернувся до відповідача 1, через особистий кабінет замовника, надавши пакет документів на збільшення потужності електропостачання свого домогосподарства з 17 до 27 кВт, для введення в експлуатацію другої черги сонячної електростанції СЕС, і таке приєднання надається на підставі типового договору про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу, який є публічним договором приєднання.

У своїй заяві до відповідача 1, яка була частиною пакета документів, позивач вказав, що повідомити його про завершення послуги з приєднання необхідно в особистому кабінеті замовника та електронною поштою.

Наприкінці січня 2022р. позивач виявив низку документів в особистому кабінеті замовника, які включали рахунок на оплату вартості за приєднання та повідомлення щодо розгляду заяви про приєднання до «Типового договору № P16012236265 від 16 січня 2022р.».

01 лютого 2022р. позивачем було сплачено відповідачу 1 - 15540,0 грн. за послугу приєднання.

Згідно з п. 4.2.4. Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП за № 310 від 14 березня 2018р. (далі по тексту - Кодекс систем розподілу) максимальний (граничний) строк надання послуги для електроустановок замовника другого ступеня потужності, становив 60 календарних днів, починаючи з наступного робочого дня від дня оплати вартості приєднання.

Повідомлення про надання послуги з приєднання мало бути надано позивачу через його особистий кабінет замовника та на електронну адресу до 04 квітня 2022р.

Зазначене повідомлення про надання послуги з приєднання є підставою для укладання позивачем договорів (або внесення змін до діючих договорів), згідно з вимогами, встановленими на ринку електричної енергії. Крім того, відповідач 1 також мав ініціювати укладення договору про надання послуг з розподілу шляхом надання оформленого паспорта точки розподілу/передачі.

03 липня 2022р. співробітником відповідача 1 було змонтовано автоматичний вимикач більшої потужності у точці приєднання будинку позивача та зазначено в акті «Заміна АВ, збільшення потужності». Позивач зазначав, що фактично 11 серпня 2022р. він закінчив другу чергу своєї сонячної електростанції, та було збільшено потужності з 17 до 27 кВт., а тому 11 серпня або 01 вересня 2022р., якщо врахувати час, який був необхідний відповідачу 1 для контрольного огляду обладнання, позивач вважає можна обґрунтовано вважати датами початку дії другої черги його сонячної електростанції.

У 2023р. позивач неодноразово звертався на «гарячу лінію» відповідача 1 зі скаргами на незавершеність послуги з приєднання. Влітку та восени 2023р. позивач отримав від відповідача 2 акти приймання - передавання товару за згенеровану в липні-вересні 2023р. електроенергію, проте відповідачем 2 оплати не були здійснені.

08 листопада 2023р. позивачем було отримано повідомлення від відповідача 2, в якому останній повідомив, що чинною редакцією Правил роздрібного ринку електричної енергії не врегульовано порядок дій учасників ринку по відношенню до приватних домогосподарств, обсяг виробництва електричної енергії якими в окремі години розрахункового періоду перевищує встановлену потужність їх генеруючих установок.

27 грудня 2023р., 23, 29 січня 2024р. відповідачем 2 були надіслані позивачу змінені акти приймання-передавання товару за згенеровану електроенергію, в липні-вересні 2023р., в яких оплату було зменшено на 3688,0 грн.

На думку позивача, такі дії відповідача 2, є незаконними, оскільки були порушені положення п. 4.6 договору № 419512114 про купівлю-продаж електричної енергії від 25 лютого 2021р., а тому позивач вважає, що з відповідача 2 на його користь слід стягнути 3688,0 грн., та на підставі положень п.11, ч.1 та ч.2 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» слід накласти на відповідача 2 штраф на користь держави в розмірі 63902,86 грн.

Крім того, позивач зазначав, що лише 10 січня 2024р. співробітники відповідача 1 виконали контрольний огляд генеруючого обладнання позивача та лише 14 травня 2024р., після неодноразових скарг на гарячу лінію на відсутність оновленого паспорта точки, відповідачем 1, вперше було надіслано позивачу електронною поштою примірник паспорта зі збільшеною потужністю до 27 кВт, проте цей паспорт точки мав низку суттєвих помилок.

17 червня 2024р. відповідачем 1, на відповідь на заяву позивача від 19 травня 2024р. було надіслано позивачу виправлений примірник паспорта точки, змінивши дату введення в дію другої черги установки з 14 травня 2024р. на 10 січня 2024р., попри те, що у скарзі позивач наголошував на 2022р.

01 жовтня 2024р. позивачем було надіслано відповідачу 1 заяву про відшкодування коштів та сплати пені за порушення строків надання послуги з приєднання.

18 жовтня 2024р. відповідачем 1 було відмовлено позивачу в компенсації, з посиланням сторони відповідача, на обставини непереборної сили та погодження проектної документації Ірпінською міською радою.

На думку сторони позивача, така відмова є незаконною, оскільки компетенція (владні управлінські функції) Ірпінської міської ради на м. Бровари не розповсюджується, та граничний строк надання послуги наразі перевищено на 1174 дні, а тому позивач вважає, що з відповідача 1 на його користь підлягає стягненню пеня в розмірі 0,1% вартості приєднання за кожний день прострочення встановлена у п. 4.2.6. Кодексу систем розподілу, у розмірі 18243,96 грн. Крім того, позивач вважає, що згідно з п. 5), ч. 1, ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання відповідачем 1 умов договору, укладеного на ринку електричної енергії, враховуючи те, що 20 червня 2025р. мало місце зарахування на банківському рахунку позивача в розмірі 4568,76 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів за порушення термінів надання послуг з приєднання без ПДВ», яке було датоване 23 травня 2025р. (на думку позивача зазначений платіж було здійснено відповідачем 1), а тому, з урахуванням платежу у 4568,76 грн., на 21 червня 2025р. майнова шкода та пеня, яку має виплатити позивачу відповідач 1, складає 20582,34 грн. (18243,96 грн. - пені) + (6907,14 грн. - недоплат) - (4568,76 грн. - повернутих коштів).

При цьому позивач вважає, що відновлення його майнових прав та припинення їх порушення тривалим наданням відповідачем 1 послуги з приєднання, можливе встановленням судом двох фактів, що мають юридичне значення. Так датою введення другої черги сонячної електростанції домогосподарства позивача має бути встановлено 01 вересня 2022р., що стосується заяви-повідомлення про встановлення генеруючої установки приватного домогосподарства, то датою його подання має вважатися 01 жовтня 2022р.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 червня 2025р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

23 червня 2025р. на адресу суду надійшла виправлена редакція позову (а.с. 64-72 т. 1).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.

15 липня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 137-152 т. 1), в якому відповідач 2, проти позову заперечив, зазначивши, що вимоги позивача до відповідача 2 є безпідставними, оскільки відповідно до відомостей за липень, серпень та вересень 2023р., у позивача, були наявні перевищення в погодинних значеннях виробництва над встановленою потужністю генеруючої установки, що є порушенням норм чинного законодавства України та відповідні обсяги не підлягають відшкодуванню. З огляду на порушення саме позивачем вимог чинного законодавства України відсутні правові підстави для відшкодування за перевищення обсягу відпуску на встановленою потужністю та зазначені обсяги електричної енергії, згенеровані понад встановлену ліцензовану потужність, не підлягають компенсації, а тому позовні вимоги до відповідача 2 щодо стягнення майнової шкоди в сумі 3688,0 грн. є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач 2 вважає, що посилання позивача на положення ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставне, з огляду на те, що відповідач 2 діяв, відповідно до вимог чинного законодавства України, відсутні правові підстави застосовувати норми про порушення законодавства, при цьому відповідач 2 вважає, що правовідносини, які регулюються ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається позивач не є релевантними до правовідносин між позивачем та відповідачем 2.

15 липня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 176-184 т. 1), в якому відповідач 1 проти позову заперечив, зазначивши, що у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022р., Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - НКРЕКП) постановою від 26 березня 2022р. № 352 затвердила Порядок тимчасового приєднання електроустановок до системи розподілу у період дії в Україні воєнного стану (далі по тексту - Порядок), а також зупинила дію розділу IV Кодексу систем розподілу та Методики (порядку) формування плати за приєднання до системи передачі та системи розподілу. З дати прийняття Порядку (26 березня 2022р.) до прийняття НКРЕКП відповідного рішення про скасування постанови оператори систем розподілу послуги з приєднання надають виключно на тимчасовій основі, згідно з вимогами Порядку та виключно для електроустановок призначених для споживання електричної енергії.

Згідно з п.5 Порядку, відповідачем 1, 18 квітня 2022р. було повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, а тому сторона відповідача 1 вважає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними.

17 серпня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзиви відповідачів 1, 2 (а.с. 199-202 т. 1), в якій сторона позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити. Так, позивач зазначив, що положення постанови НКРЕКП від 26 березня 2022р. за № 352, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Також, сторона позивача наголошувала, що відповідач 1 досі не надав позивачу повідомлення про надання послуги з приєднання, згідно з вимогами п.п. 4.2.3. і 4.8.2. Кодексу систем розподілу, та не виправив помилки у паспорті точки розподілу/ передачі щодо дати введення в експлуатацію другої черги сонячної електростанції позивача, що і надалі є підставою для недорахувань платежів зі сторони відповідача 2.

При цьому, позивач звертав увагу суду, що деокупація Київської області була закінчена ще 02 квітня 2022р., тобто фактичних перешкод для виконання зобов`язань перед позивачем у відповідача 1 не виникало, особливо щодо повідомлення позивача про надання послуги та виправлення суттєвих помилок в паспорті точки розподілу.

Щодо доводів відзиву, поданого відповідачем 2, то позивач наголошував, що вказані доводи є безпідставними, оскільки сторона відповідача 2 не мала права зменшити виплати позивачу після спливу строків погодження актів.

При цьому сторона позивача звертала увагу суду, що обидва відповідачі не надали жодного детального заперечення, обгрунтування чи доказу, який би спростував вимоги позивача щодо необхідності встановлення судом фактів, що мають юридичне значення.

21 серпня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення відповідача 2 на відповідь на відзиви (а.с. 210-212 т. 1), в яких сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що доводи сторони позивача, наведені у відповіді на відзиви є безпідставними, оскільки позивачем не враховані положення ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії», щодо відсутності правових підстав для відшкодування за перевищення обсягу відпуску на встановленою потужністю та зазначені обсяги електричної енергії, згенеровані понад встановлену ліцензовану потужність, не підлягають компенсації, а також дії позивача щодо не приведення у відповідність ліцензованої потужності, на підставі якої визначається обсяг компенсації, є предметом даного спору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 листопада 2025р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

02 березня 2026р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про збільшення/зменшення позовних вимог (а.с. 1-3 т. 2), в якій сторона позивача просила суд:

- стягнути з відповідача 1 на користь позивача майнову шкоду та пеню в розмірі 31643,0 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- ухвалити, що зарахування від 23 травня 2025 р. в сумі 4568,76 грн. на рахунок НОМЕР_1 в «Ощадбанку» не враховується при виконанні стягнення з відповідача 1 (далі по тексту - вимога № 2);

- стягнути з відповідача 2 на користь позивача майнову шкоду в розмірі 3688,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3);

- накласти на відповідача 2 штраф у розмірі 63903,0 грн., з зарахуванням його до державного бюджету (далі по тексту - вимога № 4);

- встановити факт, що має юридичне значення, що 01 вересня 2022р. є датою введення другої черги сонячної електростанції домогосподарства позивача (далі по тексту - вимога № 5);

- встановити факт, що має юридичне значення, що 01 жовтня 2022р. є датою подання заяви-повідомлення про встановлення другої черги генеруючої установки приватного домогосподарства позивача (далі по тексту - вимога № 6).

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених в позові, з урахуванням поданої заяви про зменшення/збільшення позовних вимог.

Представники відповідачів 1, 2 проти позову заперечили, з підстав наведених у відзивах на позов, просили суд залишити позов без задоволення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 16 січня 2022р. позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» із заявою про приєднання електроустановки певної потужності (збільшення величини дозволеної до використання потужності із 17 кВт до 27 кВт) - типовий договір № P16012236265 від 16 січня 2022р.

26 січня 2022р. відповідачем 1 були видані технічні умови стандартного приєднання ТУ 014989 260122 1 10 06 1 000000 1.

Згідно з положенням п. 4.2.5 глави 4.2. розділу IV Кодексу систем розподілу, оператор систем розподілу (далі по тексту - ОСР) надає замовнику рахунок на сплату плати за приєднання у розмірі 100 відсотків плати, визначеної у розрахунку вартості за приєднання до електричних мереж у випадку відсутності необхідності відведення земельних ділянок під будівництво об`єктів електроенергетики для приєднання його електроустановок. Замовник оплачує на поточний рахунок ОСР цей рахунок упродовж 20 робочих днів з дня наступного від дати отримання технічного умов, розрахунку вартості плати за приєднання до електричних мереж та рахунку на сплату плати за приєднання.

В судовому засіданні сторони не заперечували того факту, що 01 лютого 2022р. позивачем ОСОБА_1 було сплачено вартість послуги з стандартного приєднання у розмірі 100 % плати, в розмірі 15540,0 грн.

Відповідно до положення пункту 4.2.4 глави 4.2. розділу IV Кодексу систем розподілу максимальний (граничний) строк надання послуги зі стандартного приєднання для електроустановок замовника першого ступеня потужності становить 45 календарних днів, починаючи з наступного робочого дня від дня оплати замовником ОСР повної вартості приєднання або першого авансового платежу відповідно до договору про приєднання. Для електроустановок замовника другого ступеня потужності цей строк становить 60 календарних днів, починаючи з наступного робочого дня від дня оплати замовником ОСР вартості приєднання відповідно до договору про приєднання. Таким чином, суд вважає, що 02 квітня 2022р. є кінцевим терміном надання послуги з стандартного приєднання до електричних мереж по ТУ 014989 260122 1 10 06 1 000000 1.

18 квітня 2022р. відповідач повідомив позивача листом № 03/810-Пр/ТУ014989 про факт настання обставин непереборної сили та повідомлено про неможливість виконання своїх зобов`язань по договору в результаті настання форс-мажорних обставин (повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну).

03 липня 2022р. співробітниками відповідача 1 були виконані будівельно-монтажні роботи по ТУ 014989 260122 1 10 06 1 000000 1, встановлено автоматичний вимикач та подано напругу в узгоджену точку приєднання, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

У відзиві на позов, сторона відповідача 1, наголошувала, що 05 липня 2022р. було надано повідомлення позивачу про надання послуги з приєднання. Однак, на підтвердження зазначеного факту, стороною відповідача 1, протягом всього часу розгляду справи в суді належні і допустимі докази надані не були.

При цьому позивач наголошував, що лише 10 січня 2024р. співробітниками відповідача 1 було виконано контрольний огляд генеруючого обладнання домогосподарства позивача.

Крім того, в судовому засіданні позивач наголошував, що лише 14 травня 2024р., після неодноразових скарг на «гарячу лінію» відповідача 1, на відсутність оновленого паспорта точки, відповідачем 1 вперше було надіслано позивачу електронною поштою примірник паспорта зі збільшеною потужністю до 27 кВт, але цей паспорт точки мав низку суттєвих помилок. Зазначені обставини, та події також не були спростовані стороною відповідача 1, протягом всього часу розгляду справи в суді.

До того ж, позивач звертав увагу суду, що лише 17 червня 2024р., відповідачем 1 було направлено позивачу виправлений примірник паспорта точки, та змінено дату введення в дію другої черги установки з 14 травня 2024р. на 10 січня 2024р., зазначені обставини також не були спростовані стороною відповідача 1, як і не подавались заперечення з цього приводу.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду в пунктах 32-35 постанови від 28 березня 2018р. по справі № 444/9519/12, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 цієї статті).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Згідно з п. 4.8.2. глави 4.8 розділу IV Кодексу систем розподілу (в редакції Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 717 від 28 квітня 2021р., яка була чинною на час спірних правовідносин), ОСР після завершення робіт з приєднання повідомляє замовника у спосіб, указаний у заяві про приєднання, про готовність власних мереж до підключення електроустановок замовника шляхом надання повідомлення про надання послуги з приєднання в частині зовнішнього електрозабезпечення. Зазначене повідомлення про надання послуги з приєднання є підставою для укладання замовником договорів (або внесення змін до діючих договорів) згідно з вимогами, встановленими на ринку електричної енергії.

Повідомлення про надання послуги з приєднання має містити всі технічні заходи, які були виконані ОСР в частині вимог до його електроустановок, а також готовність мереж ОСР до підключення електроустановок об`єкта замовника.

У разі незгоди замовника з повідомленням про надання послуги з приєднання в частині виконання ОСР комплексу робіт, передбачених абзацами восьмим та дев`ятим пункту 4.2.3 глави 4.2 цього розділу, замовник має право протягом 10 робочих днів з дати його отримання письмово звернутися до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику нагляду (контролю) в галузі електроенергетики (у копії повідомити ОСР).

За письмовим зверненням замовника центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики, надає висновок щодо фактичного виконання всіх технічних заходів, які передбачені проєктом.

У випадку підтвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики, факту невідповідності обсягу будівельно-монтажних робіт проєктно-кошторисній документації послуга з приєднання вважається наданою після усунення ОСР виявлених зауважень, що підтверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в галузі електроенергетики.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача 1, було надано до відзиву на позов, лише повідомлення від 05 липня 2022р., однак не були надані докази на підтвердження виконання відповідачем 1 вищенаведеного п. 4.8.2. глави 4.8 розділу IV Кодексу систем розподілу.

Позивач, звертаючись до суду з вимогою № 1, вимогою № 3 зазначав, що зі сторони відповідача 1 мало місце прострочення виконання зобов`язання з приєднання за період часу з 04 квітня 2022р. по 02 березня 2026р., а також спричинено позивачу збитки в розмірі 9452,0 грн. В свою чергу відповідачем 2, були заподіяні позивачу збитки в розмірі 3688,0 грн.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. ст. 549, 550 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (ст. 617 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно листа Торгово-промислової палати України (далі по тексту - ТПП) від 28 лютого 2022р. за № 2024/02.0-7.1, на підставі ст.ст. 14, 14? Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997р. № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022р. строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Положеннями 4.2.6. глави 4.2 розділу IV Кодексу систем розподілу (в редакції Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 717 від 28 квітня 2021р., яка була чинною на час спірних правовідносин), у випадку отримання послуги з приєднання до електричних мереж з порушенням вимог, встановлених пунктом 4.2.4 цієї глави (у разі перевищення строку надання послуги з приєднання), замовник має право звернутися до ОСР із заявою про відшкодування коштів та сплати пені за порушення строків надання послуги з приєднання за типовою формою, наведеною в додатку 7 до цього Кодексу (далі - заява про відшкодування).

У разі отримання від замовника заяви про відшкодування ОСР зобов`язаний протягом 15 робочих днів надати замовнику відповідну компенсацію або обґрунтовану відмову (з наданням підтверджуючих документів).

У випадку недосягнення згоди між сторонами договору про приєднання шляхом переговорів щодо компенсації та пені замовник має право звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Згідно з додатком 7 до цього Кодексу, розмір пені складає 0,1 відсотка вартості приєднання за кожний день прострочення та передбачає надання відшкодування коштів, сплачених як плата за приєднання, у відповідному розмірі відсотків плати за приєднання.

26 березня 2022р. НКРЕКП було винесено постанову за № 352 «Про затвердження Порядку тимчасового приєднання електроустановок до системи розподілу у період дії в Україні воєнного стану» (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0352874-22/ed20220326#Text), відповідно до п. 2 якої, було зупинено на період дії в Україні воєнного стану до прийняття НКРЕКП окремого рішення дію розділу IV Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018р. № 310, та Методику (порядку) формування плати за приєднання до системи передачі та системи розподілу, затвердженої постановою НКРЕКП від 18 грудня 2018р. № 1965.

З 29 листопада 2022р., постановою НКРЕКП за № 1575, було викладено п. 3 постанови НКРЕКП за № 352 від 26 березня 2022р., в новій редакції, яким було зупинено на період дії в Україні воєнного стану до прийняття окремого рішення дію глав 4.1 - 4.11 розділу IV Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018р. № 310, та Методику (порядку) формування плати за приєднання до системи передачі та системи розподілу, затвердженої постановою НКРЕКП від 18 грудня 2018р. № 1965, крім пункту 1.5 глави 1 та глави 6 Методики.

З 29 серпня 2023р., постановою НКРЕКП за № 1579, було викладено п. 3 постанови НКРЕКП за № 352 від 26 березня 2022р., в новій редакції, яким було зупинено на період дії в Україні воєнного стану дію окремих положень Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018р. № 310, а саме:

глави 4.1, крім пунктів 4.1.3-4.1.10, 4.1.12-4.1.17, 4.1.24-4.1.25, 4.1.27-4.1.37, 4.1.41 цієї глави;

глави 4.2, крім пунктів 4.2.6, 4.2.7 цієї глави;

глави 4.3, крім пунктів 4.3.3, 4.3.8-4.3.11 цієї глави;

глави 4.4;

глави 4.5, крім пунктів 4.5.2-4.5.4, 4.5.7, 4.5.9-4.5.11 цієї глави;

глави 4.11, крім пунктів 4.11.4-4.11.6 цієї глави (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0352874-22/ed20230829#Text).

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 пені за період часу з 04 квітня 2022р. по 29 серпня 2023р. не підлягає задоволенню, з урахуванням вищенаведених змін, які були запровадженні постановою НКРЕКП за № 352 від 26 березня 2022р. Однак суд погоджується, з доводами сторони позивача, про стягнення з відповідача 1 на користь позивача пені за період часу з 30 серпня 2023р. по 02 березня 2026р. у розмірі 14143,04 грн.

За змістом ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

В свою чергу положеннями ч. 1 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», споживач має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невиконання його контрагентами умов договорів, укладених на ринку електричної енергії;

При зверненні до суду з вимогами № 1 і № 3, сторона позивача наголошувала, що відповідачами були заподіяні збитки, у зв`язку з невиконання відповідачем 1 договору від 16 січня 2022р. та відповідачем 2 договору № 419512114 про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним господарством.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Разом з тим, суд вважає, що стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами факту заподіяння відповідачами 1, 2 збитків, у відповідному розмірі зазначеному стороною позивача в прохальній частині позову.

Крім того, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не були спростовані доводи сторони відповідача 2, що 20 січня 2021р. позивачу було видано оператором системи розподілу паспорт точки/точок розподілу електричної енергії, як додаток 2 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (о/р НОМЕР_2 ), згідно якого дозволена приєднана потужність за точкою розподілу 17 кВт, дозволена потужність 17 кВт. 24 лютого 2021р. вказаний паспорт точки розподілу було надіслано позивачем на адресу відповідача 2, та саме ці дані є вихідними для укладення з позивачем договору № 419512114 від 25 лютого 2021р. про купівлі-продаж електричної енергії за «зеленим тарифом приватним господарством», і саме ці данні є актуальними для відповідача 2, при проведенні розрахунків з позивачем.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 1 і вимоги № 3 щодо відшкодування позивачу збитків у розмірі 9452,0 грн. та 3688,0 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 жовтня 2020р. у справі № 705/3876/18, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У п. 40 постанови від 17 квітня 2018р. у справі № 523/9076/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до правового висновку, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Так, позивач, звертаючись до суду з вимогою № 2, в редакції позову від 02 березня 2026р. просив суд: ухвалити, що зарахування від 23 травня 2025 р. в сумі 4568,76 грн. на рахунок НОМЕР_1 в «Ощадбанку» не враховується при виконанні стягнення з відповідача 1.

Однак, протягом всього часу розгляду справи в суді сторона позивача не зазначала, до кого саме з відповідачів 1, 2 пред`явлена вимога № 2, при цьому позивач зазначав, що йому не відомо від якого суб`єкта ним були отримані грошові кошти в розмірі 4568,76 грн., як і не було заявлено стороною позивача заяви, в порядку ст. ст. 84, 117 ЦПК України.

З урахуванням викладеного суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 2.

За змістом ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертаючись до суду з вимогою № 4, позивач зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідача 2, до останнього судом повинно бути застосовано стягнення у розмірі ста відсотків вартості наданої послуги, з зарахуванням штрафу до державного бюджету, як передбачено положеннями п. 11), ч.1 та ч.2 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, п. 11) ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній календарний місяць, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Під час розгляду справи судом, стороною позивача не було надані докази того, що відповідач 2 є суб`єктом господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування.

Крім того, ні за змістом позову, ні протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було зазначено чому саме судом повинно бути застосовано стягнення, у вигляді штрафу на користь держави, відносно сторони відповідача 2, враховуючи те, що Порядком накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002р. за № 1177, передбачено накладення стягнень уповноваженими особами Держпродспоживслужби та її територіальних органів, на підставі ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням викладеного, суд вважає, що заявлена вимога № 4 не ґрунтується на вимогах закону, а тому не підлягає до задоволення.

Частина 2 ст. 16 ЦК України, визначає, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57. постанови від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. висновки у пунктах 72. - 76. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018р. у справі № 488/5027/14-ц).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996р. у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75. рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005р.).

Водночас, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5., 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018р. у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019р. у справі №310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібну правову позицію сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019р. у справі №48/340, від 22 жовтня 2019р. у справі № 923/876/16.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021р. у справі № 925/642/19, пункт 99. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021р. у справі № 910/10011/19).

Звертаючись до суду з вимогами № 5 і № 6, позивач просив суд встановити факти: що 01 вересня 2022р. є датою введення другої черги сонячної електростанції домогосподарства позивача; що 01 жовтня 2022р. є датою подання заяви-повідомлення про встановлення другої черги генеруючої установки приватного домогосподарства позивача.

За змістом ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 Постанови від 31 березня 1995р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», звернути увагу судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Так, звертаючись до суду з вимогами №№ 5, 6 сторона позивача не довела, що чинним законодавством не передбаченого іншого порядку встановлення зазначених фактів, як і не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, в обгрунтування зазначених вимог, при цьому заявляючи зазначені позовні вимоги сторона позивача фактично покладає на суд обов`язки сторони відповідачів 1, 2, що процесуально є недопустимим.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., ст. 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача 1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,2 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 530, 549, 550, 627, 629, 638 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , приватний будинок) до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (код ЄДРПОУ: 23243188, місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 1А), Товариства з обмеженою відповідальністю Київська обласна енергопостачальна компанія» (код ЄДРПОУ: 42094646, місцезнаходження: 08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 8В) про стягнення майнової шкоди та пені; накладення штрафу; встановлення фактів, що має юридичне значення - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 14143 /чотирнадцять тисяч сто сорок три/ грн. 04 коп.; судовий збір у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21 травня 2026р.

Суддя: