Рішення № 136750194, 19.05.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/537/26

Справа №754/13779/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19 травня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Кирилова А.А.

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Деснянського районного суду міста Києва звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» з позовною заявою до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Ціна позову - 184 772,94 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11238231000, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в сумі 25000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13,00% річних, строк користування з 19.10.2007 по 19.10.2013.

08.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого до банку 2 перейшло право вимоги до Боржиків щодо повного, належного та реального виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 08.10.2013 року по справі № 754/9302/13 ( провадження №2/754/3590/13) заяву ПАТ «Дельта Банк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 292416,63 грн. а також судові витрати у розмірі 2924,17 грн.

11.05.2019 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ « Фінансова установа «ЄФКР» відповідно до вимог чинного законодавства України, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-03-26-0000011-b від 17.04.2019, був укладений договір №1370/К про відступлення прав вимог, згідно з яким 11.05.2019 відбулася зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення банком 2 на користь Товариства прав вимоги за Кредитним договором.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01.10.2019 року у справі № 754/9302/13 (провадження № 6/754/988/19) замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» у виконавчих листах по справі № 754/9302/13 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Таким чином ОСОБА_1 є боржником за простроченими грошовими зобов`язаннями яке виникло внаслідок невиконання ним умов Кредитного договлру, а ТОВ «Фінансова установа «ЄФКР» є кредитором такого боржника. При цьому наявність та розмір такого простроченого грошового зобов`язання підтверджений та захищений у судовому (примусовому) порядку, а саме рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі № 754/9302/13, відповідно до якого з боржника стягнуто 292416,63 грн. та судові итрати.

Примусове виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі № 754/9302/13 здійснюється приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Овчаренком М.О. в рамках виконавчого провадженя НОМЕР_4.

Починаючи з лютого 2024 року по червень 2025 року, в рамках виконавчих проваджень НОМЕР_4, з боржника на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі №754/9302/13 у примусовому порядку стягнуто грошові кошти у розмірі 43264,59 грн.

Тож, наразі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі №754/930/13 не виконано.

Зазначені вище обставини підтверджують, що строк виконання зобов`язань позичальника за договором надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11238231000 настав 08.10.2013 р. Наявність такого простроченого зобов`язання підтверджений та захищений у судовому (примусовому) порядку рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі №754/9302/13 становить 292416,63 грн. та таке зобов`язання повнфстю невиконано.

Враховуючи, що боржник тільки з 2024 року почав виконувати рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі №7549302/13 яке було ухвалене судом 08.10.2013 року, - період з 08.10.2013 р. по лютий 2024 року періодом за який відповідач порушив умови грошового зобов`язання у розмірі 292 416,63 грн. та завдав кредитору матеріальних втрат, в т.ч. від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Як зазначає позивач, станом на дату подання позову вищевказане судове рішення не виконано, в зв`язку із чим на підставі ст.625 ЦК України відповідач має сплатити інфляційні втрати в розмірі 141 799,71 грн. та 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 42 973,23 грн. за період з за період з 02.04.2017 року по 23.03.2022 року, а всього 184 772,94 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 22.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Матеріали справи містять від відповідача заяву звернення про можливість зменшення фінансового тиску на відповідача зі сторони позивача у зв`язку з тим, що відповідач являється ветераном війни та учасником бойових дій згідно посвідчення: серія НОМЕР_1 , виданий військовою частиною НОМЕР_2 , 26 січня 2024 року.

29 квітня 2026 року представником позивача на адресу суду подано відповідь на заяву відповідача, відповідно до якої просять суд врахувати, що зобов`язання відповідача виникли на підставі кредитного договору укладеного ще у 2007 році та підтвердженні рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2013 року по справі №754/9302/13, тобто задовго до введення в Укрїні воєнного стану. Протягом 15 років до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну відповідач мав би виконати свої зобов`язання, але не сплатив жодної копійки. Незавжаючи на пртиправну поведінку відповідача- позивач не нараховув відсоти за користування кредитом та не пред`являв вимог стосовно стягнення пені та штрафних санкцій.

У виконавчому провадженні, відкритому на виконання судового рішення, стягнуто лише 43259,59 грн. З моменту звільнення відповідача з військової частини НОМЕР_3 (посвідчення УБД видане частиною НОМЕР_2 ) боржник працевлаштоаний у ПП «Будпостач», однак з метою уникнення від виконання судового рішення та можливості стягнення коштів у виконавчому провадженні- працює без належного оформлення трудових відносин, систематично відкриває нові рахунки та маніпулює статусом, тисне на приватного виконавця про зняття арештів коштів в різних банках.

Незважаючи на наведене вище та недобросовісну поведінку відповідача- позивач готовий відмовитись від частини вимог у цій справі за умови дотримання відповідачем принципу добросовісності та готовності сплатити відповідачу грошові кошти у розмірі 50 % заявлених у цій справі грошових вимог, про що готові укласти відповідну Мирову угоду.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, на адресу суду подано заяву про розгляд справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення суду не заперечує.

Відповідач, належним чином повідомлен про час і місце судового розгляду у встановленому законом порядку за місцем своєї реєстрації, у судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає задоволенню з наступник підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 08 жовтня 2013 року у справі № 754/9302/13 задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 292416,63 грн. а також судові витрати у розмірі 2924,17 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01 жовтня 2019 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року у цивільній справі № 2-3590/13 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, а саме замінено первісного стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку".

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що боржником рішення суду не виконується, грошові кошти не сплачуються, а тому наявні підстави для стягнення з боржника інфляційні втрати в розмірі 141799,71 грн. та 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 42973,23 грн. за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, а всього 184 772,94 грн.

Суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

З огляду на матеріали справи, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання щодо погашення заборгованості на підставі судового рішення.

Відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем, яке на час звернення до суду з позовом не виконано, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Належних і допустимих доказів на спростування цих висновків суду стороною відповідача не надано.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому день остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням і є датою, коли зобов`язання відповідача перед банком за кредитним договором припиняється.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Також, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено: «чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання: наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у задоволенні заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України. Отже, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у Кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦПК України, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до позовної заяви та розрахунку заборгованості, позивач просить стягнути з боржника інфляційні втрати в розмірі 141799,71 грн. та 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 42973,23 грн. за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, а всього 184772,94 грн.

При вирішенні питання щодо розміру суми, що підлягає стягненню, та періоду такого стягнення, суд звертає увагу на те, що в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

А відтак, враховуючи вищевикладене, розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахований позивачем за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, відповідає вказаним правовим нормам і вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 141799,71 грн. та 3 % річних від суми заборгованості в розмірі 42973,23 грн. за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, а всього 184 772,94 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», код ЄДРПОУ 34615314, нараховані за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних в розмірі 184 772 гривні 94 копійки а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: