Рішення № 136749742, 21.05.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/27001/25

Провадження №: 2/752/3619/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», Банк) через підсистему «Електронний суд» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №002/25986492-CK_SB від 24.04.2024 та за заявою-договором про надання споживчого кредиту №4121507-034 від 26.06.2024 у загальному розмірі 166364,06 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.04.2024 між сторонами було підписано Заяву-договір на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, яку слід розуміти як Кредитний договір №002/25986492-CK_SB від 24.04.2024. Відповідач з 24.04.2024 є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який був відкритий до Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування. Умовами Кредитного договору визначено, що ознайомившись з публічною пропозицією АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, тарифами АТ «Таскомбанк», позичальник просила відкрити поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, на своє ім`я та виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку Master Card World та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в мобільному додатку. За змістом вказаної Заяви відповідач просила відкрити їй поточний рахунок у національній валюті.

На підставі підписаної сторонами Заяви позивачем було встановлено позичальнику ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування для вказаного продукту (що складає 200000 грн), а саме надано кредитні кошти в сумі 49999,78 грн, з процентною ставкою за встановленим кредитним лімітом у розмірі 59% річних.

Окрім того, 26.06.2024 між сторонами було укладено Заяву-договір про надання споживчого кредиту №4121507-034, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 52915,50 грн шляхом перерахування на поточний рахунок. Строк кредитування було погоджено сторонами терміном у 24 місяці, цільове призначення кредиту - на рефінансування заборгованості в фінансовій установі (споживчі цілі), розмір процентної ставки - 0,01% річних, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 6,9% щомісячно.

У своїй позовній АТ «Таскомбанк» вказувало, що Банк надав відповідачу кредитні кошти у спосіб, зазначений у кредитних договорах, а отже, позивач свої обов`язки за кредитними договорами виконав у повному обсязі. Проте, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї станом на 01.09.2025 виникла заборгованість за кредитним договором №002/25986492-CK_SB від 24.04.2024 у розмірі 79466,68 грн (з яких 49999,78 грн - тіло кредиту, 29466,90 грн - проценти), а за кредитним договором №4121507-034 від 26.06.2024 у розмірі 86897,38 грн (з яких 70933,97 грн - тіло кредиту, 5,97 грн - проценти та 15957,44 грн - комісія).

Оскільки відповідач допустила порушення виконання взятих на себе зобов`язань з повернення кредитних коштів та у добровільному порядку відмовляється погасити виниклу у неї заборгованість, позивач змушений був звертатися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просив суд стягнути вказаний розмір заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 для розгляду цивільної справи №752/27001/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлялась про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0505394603508).

Копія ухвали суду від 24 листопада 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та вона є повідомленою про розгляд справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подала до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги АТ «Таскомбанк» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 24.04.2024 між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було підписано Заяву-договір на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування в межах проекту «izibank», яку за посиланнями позивача слід уважати як Кредитний договір №002/25986492-CK_SB від 24.04.2024.

За змістом вказаної Заяви-договору позичальник підтвердила, що ця заява-договір на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб разом з Публічною пропозицією (офертою) АТ «Таскомбанк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в межах проекту «izibank» та Тарифами Банку, що розміщені на сайті АТ «Таскомбанк» складають Договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в Мобільному за стосунку izibank. У даній заяві відповідач просила Банк відкрити на її ім`я поточний рахунок у гривні НОМЕР_1 для власних потреб, оформити на її ім`я безоплатно віртуальну картку Master Card World Contactless в Мобільному застосунку, та/або надати фізичну пластикову платіжну картку, а також просила надати їй кредит на споживчі цілі для здійснення платіжних операцій з поточного рахунку при тимчасовій відсутності власних коштів в межах кредитного ліміту, що встановлюється в загальному розмірі 0 грн. Погодилась, що кредитний ліміт на поточному рахунку встановлено на максимальну доступну суму або вказану в Мобільному застосунку в подальшому, в період дії поточного рахунку, в межах максимальної суми загального кредитного ліміту, що складає 200000 грн.

Крім того, у пункті 1.3 відповідач погодилася, що строк дії загального кредитного ліміту/кредитного ліміту на поточному рахунку становить 12 місяців (365 днів) з можливістю автоматичної пролонгації на той самий строк. Їй відомо, що на кредит буде нараховуватися процентна ставка 59% річних.

У заяві-договорі відповідач також підтвердила генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (УЕП) з особистим ключем та відповідним відкритим ключем, що буде використовуватися нею в Мобільному застосунку izibank для вчинення правочинів (у формі електронного документу), розрахунково-касовому обслуговуванні та/або отримання банківських, платіжних та інших фінансових послуг. Визнала, що УЕП є аналогом власноручного підпису, його накладення має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Цього ж дня відповідачем була підписана невід`ємна складова вказаного договору, а саме Згода-запевнення клієнта до Договору шляхом накладення удосконаленого електронного підпису.

Убачається, що ОСОБА_1 з 24.04.2024 є власником поточного рахунку у гривні № НОМЕР_1 , який відкритий до Заяви-договору на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування з номером Кредитного договору №002/25986492-CK_SB від 24.04.2024, № картки НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою яка міститься в матеріалах справи.

Разом з тим, судом розглядом установлено, що 25.06.2024 ОСОБА_1 підписала заяву-анкету на оформлення банківських продуктів та уклала із АТ «Таскомбанк» Заяву-договір про надання споживчого кредиту №4121507-034 (далі - кредитний договір №4121507-034).

Відповідно до пункту 1 розділу 1 «Замовлення банківських послуг» вказаного кредитного договору відповідач просила надати їй споживчий кредит на власні потреби в рамках кредитного продукту «Зручна готівка Максимум» на умовах Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб: загальна сума кредиту - 76000 грн; строк кредиту - 60 місяців, спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок позичальника відкритий в АТ «Таскомбанк»; проценти за користування кредитом - 0,01% річних.

За умовами пункту 1.11 кредитного договору Банку зобов`язався надати споживчий кредит, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі на умовах, встановлених цією заявою-договором. Кредит надавався на власні потреби у сумі 39541,53 грн, шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, та на рефінансування заборгованості позичальника - 36458,47 грн шляхом їх перерахування на відповідний рахунок.

Згідно пункту 1.12 цієї заяви-договору позичальник доручила перерахувати кредитні кошти для погашення заборгованості в АТ «Таскомбанк», згідно заяви-договору №3586749-943 у сумі 36458,47 грн.

У пункті 1.6 кредитного договору сторони узгодили порядок повернення заборгованості за кредитом, де визначили, що платежі по погашенню кредитної заборгованості здійснюються з застосуванням ануїтентної схеми погашення.

При цьому, у пункті 3.3.2 кредитного договору сторони передбачили право Банку при виникнення простроченої заборгованості за основною сумою боргу за кредитом та/або процентами більше ніж на один місяць, а також в інших випадках, передбачених цією завою-договором, вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, та стягнути заборгованість в примусовому порядку.

Того ж дня відповідачем було підписано додаток 1 до кредитного договору №4121507-034, де сторонами було узгоджено графік платежів, за яким повернення кредиту та сплата відсотків повинні були здійснюватися щомісячними платежами з останнім днем кінцевого погашення кредиту - 10.06.2029.

Кредитні кошти відповідачу були надані у спосіб, передбачені кредитними договорами, що підтверджується відповідними виписками, а отже, позивач свої обов`язки за кредитними договорами виконав в повному обсязі.

Суд приймає до уваги те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц.

Убачається, що всупереч умов укладених кредитних договорів відповідач не здійснила своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредитам у строки, вказані у договорах, чим порушила взяті на себе договірні зобов`язання, що мало наслідком утворення заборгованості.

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості за кредитним договором №002/25986492-СК_SB від 24.04.2024 у відповідача станом на 01.09.2025 наявна заборгованість у загальному розмірі 79466,68 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 49999,78 грн та заборгованості по відсоткам у сумі 29466,90 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №4121507-034 від 25.06.2024 у ОСОБА_1 станом на 01.09.2025 виникла заборгованість загальний розмір якої складає 86897,38 грн, з яких 70933,97 грн - тіло кредиту, 5,97 грн - відсотки та 15957,44 грн - заборгованість по комісії.

Крім того, з матеріалів справи убачається, що 10.09.2025 позивач на адресу відповідача надіслав засобами поштового зв`язку письмові повідомлення-вимоги за вих.№208491/20.4 та №280490/70.11, де повідомив ОСОБА_1 про неналежне виконання нею взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами №002/25986492-СК_SB від 24.04.2024 та №4121507-034 від 25.06.2024, повідомив про виникнення у неї вказаної вище заборгованості, а також вимагав достроково повернути кредити та сплатити відсотки за їхнє користування разом із іншими платежами, що були передбачені умовами договорів.

Так, як визначено пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Як передбачено статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Разом з тим, порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Наданими в матеріали справи доказами підтверджено, що 24.04.2024 відповідач в електронному вигляді з використанням електронного кваліфікованого підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», підписала заяву-договір на укладення договору про комплексне банківське обслуговування в межах проекту «izibank», яка разом з публічною пропозицією (офертою) АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в межах проекту «izibank» та Тарифами банку складають договір про комплексне банківське обслуговування №002/25986492-СК_SB, та відповідно зазначений договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, як було зазначено вище, згідно частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як визначено у частині першій статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до вимог частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як визначено у статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями частини першої статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами та надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договорами, зокрема, в межах встановленого кредитного ліміту.

Проте, відповідач свої зобов`язання за договорами належним чином не виконує, у зв`язку з чим у неї утворилася заборгованість, у розмірах, що зазначена у складених позивачем розрахунках заборгованості.

Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування наданих Банком розрахунків заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте, відповідач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, суд встановлює такий розмір заборгованості виходячи з розрахунків позивача та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Отже, враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за спірними кредитними договорами належним чином не виконала, унаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та відсотками є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №002/25986492-СК_SB від 13.03.2023 у розмірі 79466,68 грн (з яких 49999,78 грн - тіло кредиту та 29466,90 грн - проценти) та за кредитним договором №4121507-034 від 25.06.2024 у розмірі 70939,94 грн (з яких 70933,97 грн - тіло кредиту та 5,97 грн - відсотки), а разом стягнути 150406,62 грн.

Що стосується позовних вимог АТ «Таскомбанк» про стягнення з відповідача нарахованої за кредитним договором №4121507-034 від 25.06.2024 комісії у сумі 15957,44 грн, то суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Умовами кредитного договору №4121507-034 від 25.06.2024 передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), яка складає 1,9% від суми наданого кредиту, тобто 1444 грн на місяць.

Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту, передбачена в Графіку платежів, що викладений у Додатку 1 до кредитного договору.

При цьому в підписному сторонами кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості).

З урахуванням викладеного та за відсутності доказів на підтвердження узгодження між сторонами переліку послуг та їх вартості, які надаються Банком та за які останній в силу приписів Закону України «Про споживче кредитування» має право нараховувати окрему плату, то за наслідками вирішення даного спору суд не убачає наявними підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача комісії за кредитним договором №4121507-034 від 25.06.2024. А тому, у цій частині вимог суд відмовляє позивачеві у заявленому ним позові.

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2190,09 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (90,41%).

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість за кредитними договорами №002/25986492-СК_SB від 13.03.2023 та №4121507-034 від 25.06.2024 у загальному розмірі 150406,62 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2190,09 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк», адреса: 01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок №30, код ЄДРПОУ 09806443;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Повне рішення складено 21.05.2026.

Суддя А.О. Митрофанова