Ухвала суду № 136740431, 21.05.2026, Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 350/530/26

Номер провадження 1-кп/350/134/2026

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Рожнятівського відділу Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у кримінальному провадженні №12026091220000045 від 27.03.2026-

установив:

У провадженні Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026091220000045 від 27.03.2026 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Прокурор Рожнятівського відділу Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про продовження строку дії застосованого щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на два місяці без застосування електронних засобів контролю, із забороною залишати житло в період з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., а також про продовження дії покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків. В обґрунтування клопотання прокурор послався на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, можливість призначення покарання у виді позбавлення волі, а також на те, що ризики, які були враховані при застосуванні запобіжного заходу, на даний час не зменшились та продовжують існувати.

При цьому, як пояснив прокурор, такий ризик, як незаконний вплив на іншого обвинуваченого підозрюваного, як про це вказано в клопотанні є технічною опискою, яка допущена при формуванні змісту клопотання, в дійсності інші обвинувачені чи підозрювані в цьому кримінальному провадженні відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання прокурора про продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, вказавши, що з моменту повідомлення про підозру та до теперішнього часу він належним чином виконував усі покладені на нього процесуальні обов`язки, не порушував умов запобіжного заходу, за викликами прокурора та суду з`являвся і буде прибувати своєчасно, від органів досудового розслідування та суду не переховувався.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , заперечив проти задоволення клопотання прокурора та зазначив, що протягом тривалого часу досудового розслідування та після направлення обвинувального акта до суду ОСОБА_4 належним чином виконував покладені на нього процесуальні обов`язки, сумлінно з`являвся за викликами слідчого, прокурора та суду, не переховувався, не впливав на свідків чи інших учасників кримінального провадження та жодним іншим чином не перешкоджав кримінальному провадженню.

На думку сторони захисту, наведені прокурором ризики мають виключно припущений, абстрактний та гіпотетичний характер, оскільки жодних конкретних фактів чи доказів, які б свідчили про намір або спроби обвинуваченого незаконно впливати на свідків, переховуватись від суду чи іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, стороною обвинувачення суду не надано.

Захисник також звернув увагу суду на те, що прокурором фактично не доведено неможливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, а саме клопотання про продовження домашнього арешту ґрунтується виключно на формальному посиланні на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення без наведення конкретних обставин, які б свідчили про реальне існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, або продовжити його.

Відповідно до частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України домашній арешт є одним із видів запобіжних заходів.

За змістом ч. 1 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Згідно із ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази:наявність обґрунтованого обвинувачення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання відповідним ризикам.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд також враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких будь-яке обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність повинно бути законним, необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним поставленій меті.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини продовження застосування запобіжного заходу не може бути автоматичним та ґрунтуватись виключно на тяжкості пред`явленого обвинувачення. Суд у кожному випадку зобов`язаний перевірити, чи існують актуальні та реальні ризики, які виправдовують подальше обмеження прав особи.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», відповідно до якої суворість можливого покарання є належним елементом при оцінці ризику переховування особи від суду або вчинення іншого правопорушення.

Разом з тим, тяжкість пред`явленого обвинувачення хоча і може враховуватись судом при оцінці ризиків, однак сама по собі не може бути достатньою та безумовною підставою для продовження запобіжного заходу.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення правопорушення, однак така обставина повинна оцінюватись у сукупності з іншими конкретними даними щодо особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.

Судом установлено, що ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та щодо нього під час досудового розслідування було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у нічний час доби.

Разом з тим, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд виходить із того, що прокурором не доведено наявності достатніх, належних та обґрунтованих підстав вважати, що на даний час існують реальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які б виправдовували необхідність подальшого застосування до обвинуваченого такого запобіжного заходу як домашній арешт.

Так, в обґрунтування поданого клопотання прокурор послався на ризики переховування обвинуваченого від суду, можливість незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Однак наведені стороною обвинувачення доводи носять загальний, абстрактний та припущений характер і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Прокурором не надано суду належних та допустимих доказів того, що після повідомлення про підозру чи після направлення обвинувального акта до суду ОСОБА_4 намагався переховуватись від органів досудового розслідування чи суду, порушував покладені на нього процесуальні обов`язки, впливав на свідків, представника потерпілого чи інших учасників кримінального провадження або іншим чином перешкоджав кримінальному провадженню.

Отже, прокурором не наведено жодних нових обставин чи доказів, які б свідчили про збільшення, актуалізацію або продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у порівнянні з тими, які існували на момент застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу.

Також, стороною обвинувачення не доведено, яким саме чином застосування до обвинуваченого заборони залишати житло у нічний час доби здатне запобігти ризикам, на які посилається прокурор у поданому клопотанні.

Сам по собі факт пред`явленого обвинувачення у вчиненні тяжкого службового злочину, а також тяжкість можливого покарання, не можуть бути безумовною та достатньою підставою для подальшого обмеження конституційних прав особи шляхом продовження домашнього арешту.

Суд також враховує, що на даний час кримінальне провадження перебуває у провадженні суду, основні докази стороною обвинувачення вже зібрані та відкриті стороні захисту.

Крім того, суд враховує, що домашній арешт є одним із найбільш суворих запобіжних заходів, який пов`язаний із істотним обмеженням права особи на свободу пересування, гарантованого ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини продовження будь-якого обмеження свободи особи не може ґрунтуватись виключно на припущеннях чи формальному посиланні на тяжкість обвинувачення, а потребує доведення наявності конкретних та актуальних ризиків, які виправдовують таке втручання у права особи.

Разом з тим, прокурором не доведено недостатності застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, а також не наведено переконливих обставин, які б свідчили про необхідність подальшого застосування саме домашнього арешту.

Отже, посилання прокурора про ймовірність переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином носять характер припущення та ґрунтуються виключно на характері пред`явленого обвинувачення, у зв`язку з чим прокурором не доведено необхідності подальшого застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 131-132, 176-178, 181, 194, 315, 331, 372, 376 КПК України, суд

постановив:

У задоволенні клопотання прокурора Рожнятівського відділу Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: