Рішення № 136740167, 18.05.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1762/25

Провадження №2/338/330/26

18 травня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О.О., секретаря судового засідання Двібородчин І.В. за участі: позивачки - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Денега Д.М., відповідача ОСОБА_2 , його представника - адвоката Федоріва С.І., представника третьої особи - Римарука В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Богородчани цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в особі Служби у справах дітей Богородчанської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

31 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в особі Служби у справах дітей Богородчанської селищної ради, про позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка вказує, що з січня 2016 року сторони спільно не проживають, діти фактично проживають разом із нею та перебувають на її утриманні й вихованні. На переконання позивачки, відповідач протягом тривалого часу самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не бере належної участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім навчанням, здоров`ям, розвитком, повсякденним життям, не підтримує з ними сталого емоційного зв`язку, а його участь у житті дітей має формальний та епізодичний характер.

Також позивачка посилалася на те, що відповідач не виявляв належної ініціативи у спілкуванні з дітьми, не брав участі у їхньому шкільному житті, не відвідував батьківських зборів, не контактував із педагогами, не цікавився успіхами дітей у навчанні та їхніми потребами. На думку позивачки, така поведінка відповідача свідчить про свідоме та винне ухилення від виконання ним батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України.

Крім того, позивачка зазначила, що діти тривалий час фактично виховуються у сім`ї матері, проживають разом із нею, її чоловіком та іншими членами сім`ї, а відповідач, на її переконання, фактично не виконує ролі батька в їхньому житті. З огляду на викладене, позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 07 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

16 березня 2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву. Разом із тим судом встановлено, що відзив подано після спливу строку, встановленого ухвалою суду про відкриття провадження у справі, без заяви про поновлення процесуального строку та без наведення поважних причин його пропуску. З огляду на положення статей 126, 178 ЦПК України судом не прийнято відзив до розгляду як заяву по суті справи, а справу розглянуто за наявними у матеріалах справи доказами.

Водночас суд зазначає, що залишення відзиву без розгляду не звільняє позивачку від обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, та не є самостійною підставою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав. У справах цієї категорії суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, незалежно від процесуальної поведінки відповідача щодо подання відзиву.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити, посилаючись на те, що відповідач протягом тривалого часу фактично не бере участі у вихованні дітей, не підтримує з ними належного зв`язку та не виконує батьківських обов`язків у тому обсязі, який відповідав би інтересам дітей.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечили, вказуючи, що підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може застосовуватися лише за наявності достатніх, переконливих доказів винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Богородчанської селищної ради - підтримав висновок органу опіки та піклування про не доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо неповнолітніх дітей та просив суд відмовити у задоволені позову.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Також згідно з копією свідоцтва про народження ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Із копії рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2016 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , після укладення шлюбу - ОСОБА_1 , розірвано. Після розірвання шлюбу діти проживають разом із матір`ю.

Матеріалами справи встановлено, що неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та фактично проживають разом із матір`ю - ОСОБА_1 .

Позивачка звернулася до суду з позовом про позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочок, посилаючись на те, що після припинення спільного проживання та розірвання шлюбу відповідач, на її переконання, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не бере належної участі у вихованні дітей, не цікавиться їхнім навчанням, здоров`ям, розвитком, не підтримує з ними належного емоційного зв`язку, а тому його поведінка свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

У матеріалах справи міститься рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від 25 вересня 2025 року № 154/91/2025, яким затверджено висновок щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Із зазначеного висновку вбачається, що органом опіки та піклування досліджено обставини проживання, навчання, виховання та утримання дітей. У висновку зазначено, що діти проживають разом із матір`ю, мати бере активну участь у їхньому навчанні та вихованні. Водночас органом опіки та піклування встановлено, що батько періодично зустрічається та спілкується з дітьми, а також сплачує аліменти на їх утримання. За результатами розгляду питання комісія з питань захисту прав дитини та орган опіки та піклування дійшли висновку про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

У судовому засіданні представник органу опіки та піклування Римарук В. В. підтримав висновок органу опіки та піклування і вважав недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

ОСОБА_6 пояснив, що, на думку органу опіки та піклування, наявні у справі обставини не підтверджують необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Також зазначив, що під час роботи з сім`єю у представників органу опіки виникли підстави вважати, що мати може впливати на ставлення дітей до батька та налаштовувати їх проти нього. У зв`язку з цим орган опіки та піклування вважав за доцільне проведення з дітьми відповідних бесід та психологічного дослідження із залученням психологів з метою з`ясування реальних причин небажання дітей спілкуватися з батьком, однак мати дітей від проходження дітьми таких бесід та дослідження відмовилася.

Судом допитано свідка ОСОБА_7 , яка є старшою повнолітньою дочкою відповідача. Свідок пояснила, що у період, коли батьки проживали разом, відповідач добре ставився до дітей. Однак після розірвання шлюбу, за її спостереженнями, поведінка батька щодо спілкування з молодшими дітьми змінилася, він перестав проявляти належну ініціативу у спілкуванні. Свідок зазначила, що молодші сестри не згадують про батька, не бажають з ним спілкуватися та зустрічатися, однак чому саме у дітей сформувалося таке ставлення до батька, пояснити не змогла. Водночас свідок повідомила, що їй відомо про спілкування молодших сестер із ОСОБА_8 - дочкою відповідача від іншого шлюбу.

Судом також допитано свідка ОСОБА_9 , яка працює у Богородчанському ліцеї №1 та протягом п`яти років є класним керівником ОСОБА_3 . Свідок пояснила, що ОСОБА_10 добре навчається, позитивно характеризується, є вихованою та соціалізованою дитиною. За словами свідка, питаннями навчання дитини займається мати, яка підтримує контакт зі школою та цікавиться навчальним процесом. Відповідача свідок у школі жодного разу не бачила, на батьківських зборах він не був присутній, до класного керівника не телефонував. Зі слів ОСОБА_10 свідку відомо, що дитина не спілкується з рідним батьком, батьки розлучені, а дитина проживає з матір`ю та вітчимом. Разом із тим свідок зазначила, що їй невідомо, які фактичні відносини існують між ОСОБА_10 та її батьком поза межами школи, як саме відповідач виконує або не виконує свої батьківські обов`язки у позашкільному житті дитини, і пояснити ці обставини вона не може.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , яка є класним керівником ОСОБА_4 протягом чотирьох років, пояснила, що ОСОБА_12 характеризується виключно позитивно, є вихованою, відповідальною та старанною ученицею. Мати дитини відвідує школу, цікавиться навчанням, поведінкою та життям дитини. Відповідача свідок у школі не бачила, на батьківських зборах він не був присутній. Разом із тим свідок зазначила, що їй невідомо, які відносини існують між ОСОБА_12 та її батьком поза межами школи, чи спілкуються вони, у який спосіб відповідач бере або не бере участь у житті дитини поза навчальним закладом, а тому пояснити ці обставини вона не може.

З метою забезпечення права дітей бути вислуханими судом було заслухано думку дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій на час розгляду справи виповнилося 15 років, пояснила, що з батьком на цей час майже не спілкується, до цієї справи ставиться байдуже, зазначивши, що їй «все одно», оскільки, на її думку, з боку батька нічого не зміниться. Дитина повідомила, що батько вітає її з днем народження, дарує гроші, а останнім часом, коли справа перебуває на розгляді суду, телефонував та намагався встановити спілкування, однак їй таке спілкування не цікаве. На уточнюючі запитання ОСОБА_10 пояснила, що, на її думку, батькові потрібно було раніше приділяти увагу дітям, однак конкретно пояснити, коли саме і за яких обставин вона потребувала участі батька та не отримала її, не змогла. Також дитина не змогла чітко пояснити причини свого негативного або байдужого ставлення до батька. Повідомила, що випадково зустрічала батька у магазині «АТБ», і він із нею спілкувався. Сама батькові не телефонувала та його життям не цікавилася.

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на час розгляду справи виповнилося 13 років, пояснила, що з батьком спілкуватися не хоче, однак чітко пояснити причини такого небажання не змогла. Зазначила, що, на її думку, батько не спілкувався з дітьми тоді, коли це було потрібно, однак конкретизувати, коли саме це мало місце, які події чи обставини вона має на увазі, не змогла. ОСОБА_12 також підтвердила, що батько вітає з днем народження, дарує гроші, останнім часом телефонував і намагався налагодити спілкування, однак таке спілкування їй не цікаве. Сама батькові не телефонувала та його життям не цікавилася.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , є сімейними правовідносинами, пов`язаними з вирішенням питання про наявність чи відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх дітей.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування

Згідно із частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона або він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У відповідності до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини або не підтверджується іншими доказами у справі.

За приписами частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який суд може піти лише у виняткових випадках і за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують поведінку батька чи матері як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, або свідчить про свідоме і винне нехтування батьківськими обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані на припинення чи істотне обмеження таких прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, однак особлива увага має приділятися найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька або матері у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у їхніх діях.

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 має намір позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - з підстав, що, на її переконання, батько не спілкується з дітьми в належному обсязі, не бере участі у їхньому вихованні, не цікавиться навчанням, здоров`ям, розвитком та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Водночас матеріали справи містять висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від 25 вересня 2025 року № 154/91/2025, згідно з яким орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочок.

Керуючись правилами частин п`ятої, шостої статті 19 СК України, суд враховує висновок органу опіки та піклування, оскільки він складений уповноваженим органом у межах його компетенції, містить оцінку обставин життя дітей, їхнього проживання, навчання, виховання, а також враховує відомості про те, що відповідач періодично спілкується з дітьми та сплачує аліменти на їх утримання.

Суд не вбачає підстав для відхилення цього висновку, оскільки він узгоджується з іншими доказами у справі в частині того, що наявні обставини підтверджують недостатню активність відповідача у повсякденному житті дітей, однак не доводять наявності виключних підстав для позбавлення його батьківських прав.

Суд також бере до уваги пояснення представника органу опіки та піклування ОСОБА_6 , який у судовому засіданні вважав позбавлення відповідача батьківських прав недоцільним. Його пояснення є послідовними та узгоджуються зі змістом письмового висновку органу опіки та піклування.

Представник органу опіки та піклування звернув увагу суду на те, що під час роботи з сім`єю у представників органу опіки виникли підстави вважати, що мати може впливати на ставлення дітей до батька та налаштовувати їх проти нього. При цьому орган опіки та піклування вважав за доцільне проведення з дітьми відповідних бесід та психологічного дослідження з метою з`ясування причин їхнього небажання спілкуватися з батьком, однак мати дітей від такого дослідження відмовилася.

Суд зазначає, що самі по собі пояснення представника органу опіки та піклування щодо можливого впливу матері на дітей не є безумовним доказом такого впливу. Водночас зазначені пояснення мають значення для оцінки доказів у їх сукупності, оскільки свідчать про наявність складного сімейного конфлікту та про неможливість без спеціального психологічного дослідження достовірно встановити, чи сформована позиція дітей щодо батька самостійно, чи під впливом інших осіб, чи внаслідок тривалого сімейного конфлікту.

Відмова матері від проведення з дітьми відповідних бесід і психологічного дослідження також не може автоматично тлумачитися проти позивачки як доказ необґрунтованості позову. Однак така обставина об`єктивно обмежила можливість органу опіки та піклування повніше з`ясувати психологічні причини відчуження дітей від батька, а тому суд не має достатніх підстав для висновку, що небажання дітей спілкуватися з відповідачем є виключно наслідком його винної поведінки.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_7 , суд виходить із того, що вони підтверджують наявність емоційного віддалення між відповідачем та молодшими дітьми після розірвання шлюбу між батьками. Разом із тим свідок зазначила, що у період спільного проживання відповідач добре ставився до дітей. Свідок також не змогла пояснити причини, з яких молодші сестри не бажають спілкуватися з батьком, і не навела конкретних фактів, які б свідчили про неналежне поводження відповідача з дітьми, насильство, створення загрози їхньому життю, здоров`ю чи психічному розвитку або повну відмову від дітей.

Тому показання свідка ОСОБА_7 суд оцінює як такі, що підтверджують складність сімейних відносин та недостатню ініціативу відповідача у спілкуванні з дітьми, однак не доводять наявності виключних підстав для позбавлення його батьківських прав.

Показання свідка ОСОБА_9 суд оцінює як такі, що підтверджують позитивну характеристику ОСОБА_10 у навчальному закладі, належну участь матері у шкільному житті дитини та відсутність активної участі відповідача у взаємодії зі школою. Разом із тим свідок прямо зазначила, що їй невідомо, які фактичні відносини існують між ОСОБА_10 та батьком поза межами школи, як саме відповідач виконує чи не виконує свої батьківські обов`язки у позашкільному житті дитини.

Отже, показання свідка ОСОБА_9 не охоплюють усієї сукупності сімейних відносин між дитиною та батьком і не можуть бути достатньою підставою для висновку про свідоме та винне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Аналогічно суд оцінює показання свідка ОСОБА_11 , яка підтвердила позитивну характеристику ОСОБА_12 , активну участь матері у навчальному процесі та відсутність відповідача у шкільному житті дитини. Водночас свідок не володіє відомостями про характер позашкільних відносин між ОСОБА_12 та її батьком, не може пояснити, чи спілкуються вони поза школою, з яких причин таке спілкування відсутнє або обмежене, а також не повідомила суду фактів, які б свідчили про небезпеку збереження правового зв`язку між батьком і дитиною.

Таким чином, показання допитаних свідків у своїй сукупності підтверджують, що основну участь у навчанні та повсякденному вихованні дітей бере мати, а відповідач не проявляє належної активності у шкільному житті дітей. Однак такі показання не доводять наявності саме винної, свідомої, тривалої та остаточної відмови відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Оцінюючи думку дітей, суд виходить із того, що відповідно до статті 171 СК України дитина має право бути вислуханою з питань, які стосуються її особисто та сім`ї. Думка дитини у справах про позбавлення батьківських прав має істотне значення, однак не є для суду наперед визначальною і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, з урахуванням віку дитини, її розвитку, здатності усвідомлювати наслідки висловленої позиції та можливого впливу сімейного конфлікту.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_10 та ОСОБА_12 висловили небажання спілкуватися з батьком та зазначили, що ставляться до справи байдуже. Водночас зі змісту їхніх пояснень вбачається, що діти не змогли чітко, послідовно та конкретно пояснити причини такого ставлення до батька.

Діти не навели конкретних фактів жорстокого поводження, насильства, психологічного тиску, нехтування їхніми базовими потребами, створення небезпеки для їхнього життя чи здоров`я або інших обставин, які б об`єктивно свідчили про необхідність саме позбавлення відповідача батьківських прав.

Навпаки, із пояснень дітей вбачається, що відповідач вітає їх із днем народження, дарує гроші, останнім часом телефонував і намагався встановити спілкування. Такі обставини не підтверджують належного виконання відповідачем батьківських обов`язків у повному обсязі, однак водночас не узгоджуються з твердженням позивача про повну, остаточну та безумовну відмову відповідача від дітей.

Суд також враховує, що самі діти батькові не телефонували, його життям не цікавилися, а причини такого відсторонення пояснити не змогли. За таких умов суд не має достатніх підстав для висновку, що позиція дітей щодо небажання спілкуватися з батьком є виключно наслідком винної поведінки відповідача.

Суд звертає увагу, що небажання дітей спілкуватися з одним із батьків може бути наслідком різних обставин: тривалого окремого проживання, сімейного конфлікту, впливу одного з батьків, недостатньої ініціативи іншого з батьків, сформованої образи, вікових особливостей або інших психологічних чинників. Саме тому у справах такої категорії формальне посилання лише на позицію дітей без достатнього з`ясування причин її формування не може бути достатньою підставою для застосування найсуворішого заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена у статті 164 Сімейного кодексу України, є критерієм протиправної поведінки батьків щодо своєї дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька або матері, так і для дитини.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькові щодо дочок на їх виховання, захист їхніх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дочок. Та обставина, що діти проживають із матір`ю, а мати фактично здійснює основний обсяг їхнього повсякденного виховання та навчального супроводу, не свідчить безумовно про те, що батько дітей свідомо й умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Судом також не встановлено доказів того, що відповідач жорстоко поводився з дітьми, застосовував до них насильство, створював загрозу їхньому життю, здоров`ю чи психічному розвитку, не виконував обов`язок щодо утримання дітей, вчинив щодо них умисне кримінальне правопорушення або вчиняв інші дії, які б об`єктивно свідчили про необхідність розриву правового зв`язку між ним і дітьми.

Натомість матеріали справи містять відомості про те, що відповідач сплачує аліменти, періодично спілкується з дітьми, вітає їх із днем народження, дарує гроші, а останнім часом намагався налагодити з ними спілкування. Хоча така поведінка не є достатньою для висновку про повне та належне виконання відповідачем батьківських обов`язків, однак вона не підтверджує факту повної, остаточної та свідомої відмови відповідача від дітей.

Суд погоджується з тим, що участь відповідача у житті дітей не є достатньою, а його батьківська ініціатива у спілкуванні, навчальному супроводі та повсякденному вихованні дітей є обмеженою. Однак недостатній рівень участі одного з батьків у житті дітей, за відсутності належних і допустимих доказів його винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками, не може бути ототожнений із підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд, наголошує, що необґрунтоване та передчасне, за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька чи матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків, позбавлення батьківських прав не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Враховуючи, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками щодо дочок, а також з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Щодо можливості попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей суд зазначає наступне.

Відповідно до правових підходів, сформованих у судовій практиці, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки одного з батьків або обох батьків, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Разом із тим таке попередження є правом суду, а не його обов`язком, і може застосовуватися лише за умови, якщо суд встановить, що неналежне виконання батьківських обов`язків зумовлене саме винною поведінкою відповідного з батьків і що таке попередження є необхідним, ефективним та таким, що відповідає інтересам дитини.

У цій справі суд не вбачає підстав для застосування до відповідача попередження, оскільки встановлені обставини не свідчать про те, що порушення або обмеження зв`язку між відповідачем і дітьми зумовлене виключно його винною поведінкою. Навпаки, матеріали справи, висновок органу опіки та піклування і пояснення його представника свідчать про наявність складного сімейного конфлікту, можливий вплив матері на позицію дітей, а також про те, що орган опіки та піклування не зміг провести з дітьми відповідні бесіди та психологічне дослідження через відмову матері.

За таких обставин формальне попередження лише відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей фактично покладало б відповідальність за сформовану ситуацію виключно на батька, тоді як судом не встановлено достатніх доказів саме його винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, враховуючи вік дітей, їхню висловлену позицію щодо небажання спілкуватися з батьком, відсутність психологічного дослідження причин такого ставлення та наявність складного сімейного конфлікту, суд вважає, що попередження відповідача саме по собі не є ефективним способом відновлення довіри між батьком і дітьми та не вирішує суті спірних правовідносин.

Суд також враховує, що предметом цієї справи є позбавлення батьківських прав, а не визначення способу участі батька у вихованні дітей, не встановлення графіка спілкування та не усунення перешкод у спілкуванні. За наявності спору щодо способу участі батька у вихованні дітей або необхідності поступового відновлення спілкування сторони не позбавлені права звернутися до органу опіки та піклування або до суду з відповідними вимогами у передбаченому законом порядку.

Отже, незастосування судом попередження відповідачу у цій справі обумовлене тим, що судом не встановлено достатніх доказів винного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а наявні обставини свідчать про складний сімейний конфлікт та можливий вплив матері на позицію дітей, що не може бути усунено шляхом формального попередження лише батька.

Водночас відмова у задоволенні позову та незастосування попередження не звільняють відповідача від обов`язку належним чином виконувати батьківські обов`язки, брати участь у вихованні дітей, цікавитися їхнім навчанням, здоров`ям, розвитком, підтримувати з ними зв`язок у спосіб, який не шкодить їхнім інтересам, а також виконувати обов`язок щодо їх утримання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітньої ОСОБА_4 є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат у справі

За приписами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові на - позивача.

Із врахуванням того, що у задоволенні позову судом відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10-13,76,77-80,81, 82, 89,141, 229, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в особі Служби у справах дітей Богородчанської селищної ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Повний текст судового рішення складено 21 травня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків у матеріалах справи не зазначений.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області в особі Служби у справах дітей Богородчанської селищної ради, місцезнаходження: 77701, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, селище Богородчани, вулиця Шевченка, 66, ЄДРПОУ 04357035.

Суддя :