Рішення № 136738901, 11.05.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2026 р. Справа № 922/814/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Надвіренко А.Д.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4; код ЄДРПОУ 02910108) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н, Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ: 04059243) до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" (адреса: 61000,м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 92А; код ЄДРПОУ: 40858574) про стягнення 2081417,90 грн за участю представників сторін:

прокурора - Трофіменко О.О. (службове посвідчення);

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна прокуратура (далі - прокурор) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) з позовними вимогами до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути з останнього на користь позивача 2081417,90 грн, з яких:

1035087,03 грн - розмір пайового внеску;

874595,45 грн - інфляційне збільшення;

171735,42 грн - 3 % річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на не виконання відповідачем передбаченого законодавством обов`язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та сплати пайової участі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.03.2026 відкрито провадження у справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.03.2026 заяву прокурора (вх. № 814/26 від 12.03.2026) про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу відчуження:

- нежитлового приміщення підвалу №1-:-43; 1-го поверху №1-:-8, 12-:-44, 47; 2-го поверху №1-:-28 в літ."Г-2", загальною площею 2212.9 кв.м, за адресою: місто Харків, вулиця Плеханівська (на цей час вул. Тарасенка Георгія), будинок 92-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2432247463101);

- нежитлового приміщення підвалу, 1-3, 5-16, технічного поверхів, машинного відділення загальною площею 5176,9 кв.м в літ."Б-16", за адресою: місто Харків, вулиця Плеханівська (на цей час вул. Тарасенка Георгія), будинок 92-А (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1066401863101).

Також в процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження прокурор звернувся до суду з заявою (вх. № 8891 від 14.04.2026) збільшення позовних вимог, в якій повідомляє про збільшення ним розміру позовних вимоги у справі № 922/814/26 та просить суд вважати їх наступними:

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "металіст 2016" на користь Харківської міської ради грошові кошти в сумі 2942558,25 грн., з яких:

1463331,27 грн - розмір пайового внеску;

1236439,85 грн - інфляційне збільшення;

242787,13 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2026 заяву прокурора (вх. № 8891 від 14.04.2026) про збільшення позовних вимог задоволено, та продовжено розгляд позовних вимог у даній справі з її урахуванням.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Позивач письмових пояснень на позов також не надавав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11.05.2026.

У судове засідання 11.05.2026 прибув прокурор, який просив суд задовольнити позовні вимоги.

Позивач та відповідач своїх представників у судове засідання не направили, про причини неприбуття суд не повідомив, хоча належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання.

Оскільки неявка на судове засідання названих представників не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за їх відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не підлягають точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі № 806/1000/17).

Прокурор набуває право на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Водночас слід зазначити, що у постанові ВП ВС від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 відображено правову позицію щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території територіальної громади м. Харкова таким органом є Харківська міська рада.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень Харківської міської ради, серед іншого, належать: розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку; прийняття рішень про укладення спеціальних інвестиційних договорів відповідно до Закону України «Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями»; встановлення для юридичних осіб, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 БК України)

Таким чином, Харківська міська рада є органом, уповноваженим державою на захист інтересів територіальної громади міста Харкова у спірних правовідносинах, а оцінка фактичного здійснення або неналежного здійснення нею такого захисту має вирішальне значення для встановлення виключних підстав звернення прокурора до суду.

Також прокурор вказує на те, що порушення містобудівного, інвестиційного та бюджетного законодавства у вигляді несплати коштів пайової участі замовником будівництва ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" зумовлюють ненадходження до Харківської міської ради коштів пайової участі, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди (збитків) Харківській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради у вигляді упущеної вигоди.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 914/225/18.

Як свідчать матеріали справи, листом від 08.09.2025 № 15/2-521вих-25 прокуратура відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» поінформувала Харківську міську раду про існування зазначених порушень інтересів держави та надала достатній строк для вжиття ефективних заходів з їх захисту.

Водночас, попри обізнаність із наявністю таких порушень, уповноважений орган не вжив жодних реальних заходів, спрямованих на їх усунення, зокрема не звернувся до суду з позовом про стягнення з ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, що свідчить про продовження порушення інтересів держави через ненадходження грошових коштів до бюджету.

Відповідно до висновків, викладених в до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Тобто, прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду.

Однак, як вже зазначалося, в даному випадку отримавши від Харківської обласної прокуратури лист від 08.09.2025 № 15/2-521вих-25 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Харківська міська рада не вчинила з цього приводу жодних дій щодо захисту прав та інтересів.

Суд також враховує, що чинне законодавство не пов`язує право прокурора на звернення до суду виключно з наявністю невідкладності чи загрози спливу строку позовної давності. Критерієм для реалізації представницьких повноважень прокуратури є факт порушення або загрози порушення інтересів держави та бездіяльність (або неналежні дії) компетентного органу, що прямо випливає з положень ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ч. 4 ст. 53 ГПК України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у даному ж випадку, прокурором належним чином доведено бездіяльність уповноваженого державного органу (Харківської міської ради) у спірних правовідносинах, що у свою чергу є підставою для подання відповідного позову безпосередньо прокурором в інтересах держави в особі цього державного органу.

Розглянувши спір по суті суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт ХК083171301579 від 03.05.2017, замовник будівництва ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016".

Статус документу виданого Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області діючий, найменування об`єкту будівництва: Реконструкція нежитлової будівлі літ. «В-16» під житловий будинок, загальна площа об`єкту 5371,6; Код будівлі за ДК018 1122.1. Будинки багатоквартирні масової забудови, категорія складності ІІІ.

За заявою ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" від 14.08.2020 у ЄДЕССБ зареєстровано сертифікат № ХК122200814399 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта «Реконструкція нежитлової будівлі літ. «В-16» по вул. Плеханівська, 92А у м. Харкові» (далі сертифікат від 14.08.2020), кількість поверхів 16, загальна площа об`єкта становить 5 371,6 кв. м., кількість квартир 95, загальна площа квартир у будинку 3799,6 кв. м.

Відповідно до Сертифікату від 14.08.2020 будівництво вказаного об`єкту розпочато 29.05.2017, дата завершення будівництва 27.02.2020, строк введення об`єкта в експлуатацію 28.07.2020.

У Сертифікаті про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту від 14.08.2020 інформація щодо сплати ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" коштів пайової участі у розвитку інфраструктури відсутня.

Як вказує прокурор, ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016", всупереч вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не звертався до Харківської міської ради щодо укладення договору про пайову, будь-які документи для розрахунку розміру пайової участі, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, до міської ради не надавалися, договір про пайову участь не укладався та кошти пайової участі не сплачувалися.

Крім того, прокурор стверджує, що підстави для звільнення ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016", як замовника будівництва зазначеного об`єкту, від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова відсутні.

Як зазначає прокурор, відповідно до сертифікату від 14.08.2020 № ХК122200814399 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта «Реконструкція нежитлової будівлі літ.«В-16» по вул. Плеханівська, 92А у м. Харкові загальна площа об`єкта становить 5 371,6 кв. м. Таким чином, розмір пайової участі згідно з актом від 14.08.2020 та показників опосередкованої вартості спорудження житла у Харківській області станом на 01.04.2020, встановлених наказом Мінінфраструктури від 26.06.2020 № 151 (5 371,6 кв. м * 13 621,00 грн) * 2 % = 1 463 331,27 гривень

При зверненні до суду з позовом у даній справі прокурор стверджує, що ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016", не уклавши відповідного договору пайової участі та не сплативши на користь Харківської міської ради коштів пайової участі безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (від 15.08.2020 день наступний за днем реєстрації сертифіката ХК122200814399, який виданий та зареєстрований в ЄДЕССБ 14.08.2020, до 24.02.2026 дати, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом), а тому зобов`язаний сплатити ці кошти на користь Харківської міської ради з урахуванням інфляційних та 3 % річних які підлягають нарахуванню на підставі ст. 625 ЦК України.

Обставини щодо стягнення 1 463 331,27 грн розміру пайового внеску а також нарахованих в зв`язку з його несплатою 1236439,85 грн інфляційний втрат та 242787,13 грн - 3% річних за період з15.08.2020 до 24.02.2026 стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

На підставі ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності регламентовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Суд зазначає, що до 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

За умовами частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята, дев`ята статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26.12.2018 № 983 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Згідно з пунктом 1.4 вказаного Порядку залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Не укладення замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до прийняття об`єкта в експлуатацію не звільняє замовника від обов`язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (пункт 1.5 Порядку).

Згідно з пунктами 2.1-2.6 Порядку (в редакції від 24.12.2019) Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до Департаменту економіки та комунального майна із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку.

Разом із заявою замовник надає до Департаменту економіки та комунального майна з метою укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова такі документи:

копії установчих документів замовника (за наявності), засвідчених в установленому порядку;

довідку щодо фактичної поштової адреси, банківських реквізитів юридичної особи та ПІБ посадової особи із зазначенням посади, яка відповідно до статуту має право на укладення договорів - для юридичних осіб;

копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) (за наявності) - для фізичних осіб; копію документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою;

копію правовстановлюючих документів та технічного паспорта (за наявності) на об`єкт нерухомого майна;

для нежитлових будівель та споруд - зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва об`єкта містобудування, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами та кошторисні документи, на підставі яких він складався, та копію кваліфікаційного сертифіката відповідального виконавця зведеного кошторисного розрахунку;

документи або копії документів з основними техніко-економічними показниками об`єкта;

копії документів, що надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт.

Копії документів, які додаються до заяви, повинні бути належним чином завірені підписом замовника або його законного представника.

Відповідальність за достовірність наданих документів несе замовник.

Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова є розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (далі розрахунок пайової участі).

Підготовку розрахунку пайової участі здійснює Управління соціально економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку розмір пайової участі становить:

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

В даному випадку, з листа Харківської міської ради від 24.11.2025 № вих/3893/9-25 вбачається, що договір про сплату коштів пайової участі між Харківською міською радою та ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" не укладався.

Однак, суд зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, при цьому таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 23.05.2024 у № 915/149/23, в межах якої також розглядався позов прокурора в інтересах держави в особі міської ради про стягнення грошових коштів пайової участі за відсутності укладеного між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

При цьому, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.

У пункті 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Отже, за змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" і прикінцевих та перехідних положень до нього з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Отже, з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).

У вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, наголосила на тому, що

- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме: зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Між тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено з 01.01.2020.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020, передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") у таких розмірах та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

В абзаці другому пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі, а відтак зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу, тобто з урахуванням спорудження саме житлової площі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до сертифікату № ХК122200814399 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта роботи виконували з метою «Реконструкція нежитлової будівлі літ.«В-16» по вул. Плеханівська, 92А у м. Харкові» (далі сертифікат від 14.08.2020), кількість поверхів 16, загальна площа об`єкта становить 5371,6 кв. м. кількість квартир 95, загальна площа квартир у будинку 3799,6 кв. м.

Із встановлених обставин справи вбачається, що об`єкт будівництва за своїм функціональним призначенням та технічними характеристиками є саме багатоквартирним житловим будинком, а не окремими самостійними об`єктами нерухомості. Наявність у складі будинку вбудованих нежитлових приміщень не змінює правової природи такого об`єкта, оскільки зазначені приміщення конструктивно входять до складу єдиного об`єкта будівництва, розташовані в межах багатоквартирного житлового будинку та пов`язані з ним єдиними інженерними мережами, конструктивними елементами та спільним функціональним призначенням.

При цьому, як вбачається із сертифікату від 14.08.2020, реконструкція здійснювалася щодо одного завершеного будівництвом об`єкта «Реконструкція нежитлової будівлі літ. «В-16» по вул. Плеханівська, 92А у м. Харкові», якому після проведення реконструкції присвоєно характеристики багатоквартирного житлового будинку із кількістю квартир 95 та загальною площею квартир 3799,6 кв. м. Вбудовані нежитлові приміщення у даному випадку є лише складовою частиною такого будинку та не виділені у самостійний окремий об`єкт будівництва чи окремий завершений будівництвом об`єкт нерухомого майна.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що спірний об`єкт є єдиним багатоквартирним житловим будинком із вбудованими нежитловими приміщеннями, а тому правовий режим такого майна визначається саме як правовий режим житлового будинку.

Оскільки визначений об`єкт за своїми характеристиками та функціональним призначенням є житловим будинком, при визначенні розміру пайової участі підлягають застосуванню положення законодавства, які встановлюють ставку пайової участі для житлових будинків у розмірі 2 відсотків вартості будівництва обєкта.

При цьому вартість будівництва такого об`єкта визначається відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури та містобудування.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 916/848/25 дійшов висновку про те, що, визначаючи розмір пайової участі, у кожному випадку слід керуватися, зокрема, цільовим призначенням об`єкта та розміром загальної площі такого об`єкта, оскільки згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-ІХ такий розмір визначається у відповідних відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва саме об`єкта, а не вартості будівництва площі лише квартир у ньому. Будь-який інший підхід суперечив би законодавчо визначеній меті розмежування розміру пайової участі для житлових будинків і нежитлових будівель та споруд.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна площа об`єкта становить 5371,6 кв. м., а показник опосередкованої вартості спорудження житла у Харківській області станом на 01.04.2020, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151, становив 13621,00 грн за 1 кв. м.

Таким чином, розмір пайової участі визначається за формулою:

(5371,6 кв. м Ч 13621,00 грн) Ч 2 %.

Відтак, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо спірного об`єкта становить 1463331,27 грн.

Передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.

Як зазначалося вище, Відповідно до Сертифікату від 14.08.2020 будівництво ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" об`єкту було розпочато 29.05.2017, дата завершення будівництва 27.02.2020, строк введення об`єкта в експлуатацію 28.07.2020, а тому у ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" виник обов`язок протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Однак, у матеріалах справи не міститься жодних доказів звернення ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" до Харківської міської ради з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Крім того, як зазначалось вище у ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" відсутні підстави для звільнення, як замовника будівництва зазначеного об`єкту, від сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова.

Отже, ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016", як замовник будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що вимоги прокурора про стягнення з ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" на користь Харківської міської ради коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Харкова є законними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними і допустимими доказами.

За таких обставин, позов прокурора в частині стягнення пайового внеску підлягає задоволенню, а з ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" на користь Харківської міської ради підлягають стягненню 1463331,27 грн. грошових коштів пайової участі.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних, суд зазначає.

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.

Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

В даному випадку, факт безпідставного збереження відповідачем грошових коштів пайової участі встановлено судом та підтверджується матеріалами справи. Зазначене надає прокурору право на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Як вже зазначалося, у зв`язку з тим, що відповідач безпідставно зберіг кошти пайової участі прокурором нараховано до стягнення з відповідача: 1236439,85 грн інфляційний втрат та 242787,13 грн - 3% річних за період з 15.08.2020 до 24.02.2026 включно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та 3% річних, суд констатує його арифметичну вірність. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювалась за допомогою інструменту Юридичний калькулятор (https://calc.sitebuy.pro/).

За таких обставин, позов в зазначеній частині також підлягає задоволенню, а з ОК "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" на користь Харківської міської ради підлягають стягненню інфляційні та річні в наведених вище сумах.

З урахуванням вимог ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь прокурора також підлягають стягненню 35310,69 грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" (адреса: 61000,м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 92А; код ЄДРПОУ: 40858574) на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н, Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243):

1463331,27 грн - розміру пайового внеску;

1236439,85 грн - інфляційного збільшення;

242787,13 грн - 3% річних;

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний Кооператив "Металіст 2016" (адреса: 61000,м. Харків, вул. Плеханівська, будинок 92А; код ЄДРПОУ 40858574) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 0901010) 35310,69 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "21" травня 2026 р.

СуддяО.І. Байбак