Ухвала суду № 136738128, 20.05.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" травня 2026 р. Справа № 911/64/25 (911/557/26)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс", в особі

ліквідатора - арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича,

до 1) Громадянки України ОСОБА_1 , Київська область, м. Васильків

2) Громадянина України ОСОБА_2 , Київська область, м. Васильків

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс"

Суддя Лопатін А.В.

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/64/25 за заявою Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс" про банкрутство, провадження в якій відкрито ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2025 р.

Постановою господарського суду Київської області від 25.06.2025 р. визнано банкрутом ТОВ "Васильківтранссервіс" та відкрито його ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича.

Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ "Васильківтранссервіс", повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Усачов Олег Миколайович.

27.02.2026 р. до суду звернувся ліквідатор ТОВ "Васильківтранссервіс" арбітражний керуючий Усачов Олег Миколайович із заявою про покладення на громадянку України ОСОБА_1 , громадянина України ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Васильківтранссервіс" у сумі 2259587,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2026 р. заяву ТОВ "Васильківтранссервіс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс" залишено без руху, витребувано у Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області відомості про місце проживання (реєстрації), чи перебування фізичних осіб, що містяться в реєстрі територіальної громади щодо: ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

12.03.2026 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 надійшла заява про усунення недоліків.

23.03.2026 р. на офіційну електронну адресу суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області надійшла інформація щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .

Ухвалою господарського суду від 24.03.2026 р. клопотання ліквідатора ТОВ "Васильківтранссервіс" арбітражного керуючого Усачова О.М. про відстрочення сплати судового збору задоволено; відстрочено ліквідатору ТОВ "Васильківтранссервіс" арбітражного керуючого Усачова О.М. сплату судового збору за подання позовної заяви до винесення судового рішення у справі № 911/64/25(911/557/26); прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника до розгляду у межах провадження у справі № 911/64/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс"; розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника призначено на 20.05.2026 р.; зобов`язано Відділ банкрутства Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скласти та надати суду, у строк протягом одного місяця з дати отримання даної ухвали, висновок про наявність/ відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс"; роз`яснено відповідачам, що в строк до 14.04.2026 р., вони мають право надіслати суду відзив на заяву, а також докази, що підтверджують заперечення проти заявлених вимог, у разі подання ним відзиву на заяву, докази направлення його копії заявнику надати до суду; попереджено відповідачів, що у разі ненадання ними відзивів у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; роз`яснено заявнику, що в строк до 22.04.2026 р. він має право надіслати суду відповідь на відзив, копію якої направити відповідачу, докази чого надати суду.

03.04.2026 р. до канцелярії суду від Міністерства юстиції України надійшов лист.

06.04.2026 р. через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на заяву про покладення субсидіарної відповідальності.

17.04.2026 р. до канцелярії суду від Міністерства юстиції України надійшов лист.

21.04.2026 р. через систему "Електронний суд" від ліквідатора надійшла відповідь на відзив.

27.04.2026 р. через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло заперечення на відповідь на відзив.

18.05.2026 р. через систему "Електронний суд" від ліквідатора надійшло клопотання щодо проведення засідання без його участі.

19.05.2026 р. через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання щодо зупинення провадження у справі № 911/64/25 (911/557/26) до завершення розгляду апеляційної скарги у справі № 911/64/25 про банкрутство ТОВ "Васильківтранссервіс".

У судовому засіданні 20.05.2026 р. представник відповідача-1 проти задоволення заяви про покладення субсидіарної відповідальності заперечував, заявник (ліквідатор) та відповідач-2 у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання учасників у справі не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності заявника (ліквідатора) та відповідача-2.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача-1, суд

встановив:

Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на фізичних осіб обґрунтовується тим, що відповідачі, діючи умисно, довели ТОВ "Васильківтранссервіс" до стану банкрутства.

Як зазначає ліквідатор, ТОВ "Васильківтранссервіс" зареєстроване 16.07.2013 р., засновником товариства є ОСОБА_1 (відповідач-1), яка одночасно до 02.12.2016 р. виконувала функції керівника товариства. Після цього керівником боржника став ОСОБА_2 (відповідач-2). Основним видом діяльності боржника є вантажний автомобільний транспорт.

У заяві зазначено, що ще у 2016 році у товариства виникла значна податкова заборгованість зі сплати податку на додану вартість, яка утворилась внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань. Контролюючим органом боржнику було направлено податкову вимогу, однак заборгованість погашена не була. Станом на дату звернення із заявою загальний розмір кредиторських вимог ГУ ДПС у Київській області становить 2 259 587,00 грн.

Ліквідатор вказує, що, незважаючи на наявність податкового боргу, у період з середини 2015 року по травень 2017 року по рахунках боржника здійснювався активний рух коштів загальним обсягом понад 60 млн. грн., що, на думку заявника, свідчить про виведення активів товариства та цілеспрямоване припинення господарської діяльності після виникнення заборгованості перед бюджетом.

Також заявник звертає увагу на те, що після виникнення податкової заборгованості відбулися зміни керівника та юридичної адреси товариства, а останні податкові накладні були зареєстровані у лютому 2017 року. Надалі підприємство фактично припинило господарську діяльність, не подавало фінансову та податкову звітність, а статус платника ПДВ було анульовано у 2018 році.

На переконання ліквідатора, Вендичанська Надія Іванівна, будучи одноосібним засновником та керівником товариства у період виникнення податкової заборгованості, мала вирішальний вплив на прийняття управлінських рішень товариства, однак не вжила необхідних заходів для запобігання неплатоспроможності боржника. Натомість після виникнення заборгованості відбулося призначення нового керівника ОСОБА_2 , який, за твердженням заявника, продовжив виведення активів товариства та фактично завершив його господарську діяльність.

Ліквідатор також зазначає, що за результатами ліквідаційної процедури будь-яких активів боржника, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги кредиторів, не виявлено. У зв`язку з цим заявник вважає, що дії та бездіяльність засновника і керівників боржника призвели до банкрутства товариства, а тому на них підлягає покладенню субсидіарна відповідальність відповідно до положень статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

У свою чергу, ОСОБА_1 , заперечуючи проти доводів заяви ліквідатора, зазначає про відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення нею умисних дій, спрямованих на доведення ТОВ "Васильківтранссервіс" до банкрутства.

Відповідач-1 вказує, що сама по собі наявність у боржника податкової заборгованості та подальша неплатоспроможність товариства не свідчать про наявність у діях засновника чи керівника складу правопорушення, необхідного для покладення субсидіарної відповідальності. На думку відповідача, ліквідатором не доведено ані конкретних дій чи бездіяльності, які б призвели до банкрутства товариства, ані причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та неплатоспроможністю боржника.

ОСОБА_1 зазначає, що долучені ліквідатором банківські виписки лише підтверджують факт здійснення товариством господарської діяльності, однак не свідчать про незаконне виведення активів чи умисне погіршення фінансового стану підприємства. При цьому ліквідатором, за твердженням відповідача, не наведено жодних доказів безоплатного відчуження майна, необґрунтованого перерахування коштів, приховування активів чи прийняття збиткових управлінських рішень.

Також відповідач-1 звертає увагу, що у заяві ліквідатора фактично лише констатовано наявність податкової заборгованості у певний період часу, однак не визначено, хто саме, якими конкретними діями та у який спосіб здійснював доведення товариства до банкрутства.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що у період, який ліквідатор пов`язує із нібито умисним доведенням товариства до банкрутства, вона працювала вчителем у загальноосвітньому навчальному закладі та не отримувала від діяльності ТОВ "Васильківтранссервіс" заробітної плати, дивідендів чи будь-якої іншої матеріальної вигоди, що, на її думку, спростовує твердження про наявність у неї мотиву та мети доведення товариства до неплатоспроможності.

Відповідач-1 також вказує, що контролюючий орган, маючи на руках рішення суду про стягнення податкового боргу, протягом тривалого часу не вживав заходів щодо його примусового виконання, а із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство звернувся лише у 2025 році. На думку відповідача, саме бездіяльність податкового органу щодо виконання судового рішення не може бути поставлена у провину колишньому керівнику та засновнику товариства.

Окремо ОСОБА_1 зазначає, що припинення господарської діяльності товариства було обумовлене об`єктивними економічними обставинами, зокрема пандемією COVID-19 та подальшою збройною агресією рф проти України, а не умисними діями посадових осіб боржника.

Також відповідач-1 звертає увагу суду на те, що ліквідатором не враховано всіх осіб, які у різні періоди здійснювали керівництво товариством, зокрема одного з директорів боржника, який обіймав відповідну посаду у 2016-2017 роках.

На переконання ОСОБА_1 , ліквідатором не доведено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для покладення субсидіарної відповідальності, а саме: конкретних неправомірних дій відповідача, вини, мотиву, мети, а також безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між її діями та банкрутством товариства. У зв`язку з цим відповідач-1 просить відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності.

В подальшому ліквідатором ТОВ "Васильківтранссервіс" подано відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якій останній заперечує проти наведених у відзиві доводів та зазначає, що відповідачем не спростовано обставин, викладених у заяві про покладення субсидіарної відповідальності, а також не надано належних доказів відсутності її вини у доведенні товариства до банкрутства.

Ліквідатор вказує, що ОСОБА_1 у спірний період була одноособовим засновником ТОВ "Васильківтранссервіс" та певний час виконувала повноваження керівника товариства, а тому мала повний контроль над діяльністю підприємства, прийняттям управлінських рішень та рухом коштів товариства.

Також ліквідатор зазначає, що саме у період керівництва ОСОБА_1 товариством було сформовано податкову заборгованість, яка у подальшому стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, при цьому задекларовані податкові зобов`язання товариством не сплачувалися за наявності значних оборотів коштів по рахунках підприємства.

Крім того, ліквідатор вважає безпідставними посилання відповідача на її працевлаштування у навчальному закладі та відсутність офіційно задекларованих доходів від діяльності товариства, оскільки такі обставини, на його думку, не спростовують факту здійснення відповідачем управління товариством та реалізації повноважень засновника і керівника.

У відповіді на відзив ліквідатор також зазначає, що предметом доказування у даній справі є саме дії та бездіяльність керівників і засновників боржника, які призвели до його неплатоспроможності, тоді як доводи відповідача-1 щодо бездіяльності податкового органу та строків пред`явлення виконавчого документа не впливають на вирішення питання про наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності.

Окремо ліквідатор посилається на те, що після припинення господарської діяльності товариства відповідачами не було вжито заходів для погашення заборгованості, не подано заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, а також не передано ліквідатору фінансово-господарську документацію товариства.

Також ліквідатор зазначає, що сукупність встановлених обставин, зокрема несплата задекларованих податкових зобов`язань, зміна керівника та місцезнаходження товариства після виникнення податкового боргу, припинення господарської діяльності та відсутність активів боржника, свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями та бездіяльністю відповідачів і неплатоспроможністю товариства.

На думку ліквідатора, наведені відповідачем-1 у відзиві доводи не спростовують презумпції вини особи у завданні шкоди та не підтверджують відсутності вини, зокрема ОСОБА_1 у доведенні ТОВ "Васильківтранссервіс" до банкрутства.

На відповідь на відзив ліквідатора Вендичанською Н.І. подано заперечення, у яких остання зазначає, що доводи ліквідатора не підтверджують наявності у її діях умислу та вини у доведенні ТОВ "Васильківтранссервіс" до банкрутства.

ОСОБА_1 вказує, що сам по собі факт перебування її одноособовим засновником товариства, а також наявність значних оборотів коштів по рахунках підприємства не є доказом отримання нею будь-якої вигоди чи вчинення умисних дій, спрямованих на доведення товариства до неплатоспроможності. На її думку, ліквідатором не наведено мотиву та мети її дій, а також не доведено наявності умисної та цілеспрямованої поведінки, необхідної для покладення субсидіарної відповідальності.

Також відповідач зазначає, що ліквідатор не конкретизував, які саме дії чи бездіяльність ОСОБА_1 призвели до погіршення фінансового стану товариства, не навів доказів виведення активів, безоплатної передачі майна, приховування активів чи прийняття збиткових управлінських рішень, а надані виписки з банківських рахунків лише підтверджують здійснення господарської діяльності підприємством.

Крім того, ОСОБА_1 повторно звертає увагу на те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 р. у справі № 810/3279/16 не пред`являлось до примусового виконання, а тому, на її думку, доводи ліквідатора щодо умисного доведення товариства до банкрутства є необґрунтованими, тоді як справа про банкрутство фактично використовується для усунення наслідків бездіяльності податкового органу.

Також у запереченнях зазначено, що твердження ліквідатора щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_2 як однієї особи свідчить лише про наявність помилок у реєстраційних даних.

ОСОБА_1 наголошує, що для покладення субсидіарної відповідальності необхідним є доведення усіх елементів складу правопорушення, зокрема наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями особи та неплатоспроможністю боржника, тоді як ліквідатором, на її думку, таких обставин належними та допустимими доказами не підтверджено.

У поданих запереченнях відповідач-1 також зазначає, що сама по собі неплатоспроможність товариства не свідчить про доведення його до банкрутства засновником чи керівником, а наведені ліквідатором обставини не підтверджують наявності вини, умислу та цілеспрямованих дій колишніх керівників та учасників товариства, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на них субсидіарної відповідальності.

Міністерством юстиції України у поданому до суду листі, в свою чергу, зазначено, що, за інформацією ГУ ДПС у Київській області, ТОВ "Васильківтранссервіс" упродовж 2021-2024 років не подавало податкову та фінансову звітність. Також вказано, що у зв`язку з неможливістю проведення повного аналізу фінансово-господарського стану боржника арбітражним керуючим було складено висновок від 20.06.2025 р. № 02-35/145 про наявність ознак неплатоспроможності боржника у довільній формі.

Крім того, у листі зазначено, що наданий арбітражним керуючим висновок не містить показників діяльності підприємства, а відсутність фінансової звітності за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство не дає можливості у повному обсязі оцінити фінансовий стан підприємства та тенденції його розвитку відповідно до Методичних рекомендацій.

У зв`язку з відсутністю необхідних документів та джерел інформації Управління повідомило про неможливість підготовки висновку щодо наявності або відсутності ознак приховування стійкої фінансової неспроможності, фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства чи незаконних дій у разі банкрутства ТОВ "Васильківтранссервіс".

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені у заяві про покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом до позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ, чинного на час подання ліквідатором заяви.

Частиною другою статті 61 КУзПБ передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв`язку відносно порушення, передбаченого частиною другою ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої та третьої ст. 4 КУзПБ.

Визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, які стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, причетні до такої дії (бездіяльності). На особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

При цьому аналіз частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення) (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2024 р. у справі № 910/6614/20).

Щодо об`єктивної сторони правопорушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи частини другої і містять диспозицію (зміст) правопорушення "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).

Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17).

При цьому, виходячи з положень ст. 73 та частини першої ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 р. у справі № 927/219/20, від 16.06.2020 р. у справі № 910/21323/16).

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

При цьому, на ліквідатора відповідно до частини п`ятої ст. 61 КУзПБ покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) суб`єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).

Водночас, притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.

З вищевикладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника допоки такі особи не доведуть протилежного (аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі № 917/1500/18 (917/1932/20), від 07.04.2021 р. у справі № 911/1815/17, від 24.02.2021 р. у справі № Б8/191-10, від 24.02.2021 р. у справі № 902/1129/15 (902/579/20).

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Так, звертаючись до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ліквідатор зазначає, що саме їхні узгоджені дії та бездіяльність призвели до доведення ТОВ "Васильківтранссервіс" до стану неплатоспроможності.

У своїх доводах ліквідатор посилається на те, що у період здійснення ОСОБА_1 повноважень керівника та одноособового засновника товариства боржником було задекларовано податкові зобов`язання з податку на додану вартість, які у подальшому залишилися несплаченими, що призвело до формування податкового боргу та ухвалення рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2016 р. у справі № 810/3279/16.

Також ліквідатор зазначає, що у період виникнення податкової заборгованості через рахунки товариства проходили значні грошові обороти, однак кошти не були спрямовані на погашення податкових зобов`язань, а господарська діяльність товариства у подальшому була фактично припинена.

Крім того, ліквідатор вказує на зміну керівника та місцезнаходження товариства після виникнення заборгованості, неподання фінансової та статистичної звітності, відсутність передачі ліквідатору документації фінансово-господарської діяльності боржника, а також невжиття керівниками та засновником заходів щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності ознак неплатоспроможності.

Ліквідатор також зазначає, що за результатами проведеної інвентаризації у боржника не виявлено майнових активів, достатніх для погашення вимог кредиторів, у зв`язку з чим існує недостатність ліквідаційної маси для задоволення кредиторських вимог.

Таким чином, на думку ліквідатора, сукупність наведених обставин свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями та бездіяльністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і доведенням ТОВ "Васильківтранссервіс" до банкрутства, що є підставою для покладення на останніх субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі № 906/904/16 зазначив, що одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута. Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2020 р. у справі № 922/1067/17, доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

Суд зазначає, що для покладення субсидіарної відповідальності необхідно довести не лише формальну участь особи у діяльності товариства, а й наявність конкретної форми вини умислу або грубої недбалості а також причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю керівників і засновників та настанням наслідків у вигляді неплатоспроможності та банкрутства підприємства. Лише встановлення цих двох елементів дозволяє суду визначити конкретних суб`єктів відповідальності та покласти на них субсидіарні зобов`язання. Відсутність доказів таких елементів виключає можливість покладення відповідальності і свідчить про декларативний характер заяви ліквідатора.

Дослідивши заяву ліквідатора ТОВ "Васильківтранссервіс" про покладення субсидіарної відповідальності, надані матеріали справи, письмові пояснення та інші документи, суд виходить із того, що ліквідатор, як особа, наділена законом повноваженнями здійснювати аналіз фінансового стану боржника відповідно до ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, при зверненні із заявою про покладення субсидіарної відповідальності повинен довести наявність усіх складових господарського правопорушення, а саме: факту вчинення відповідними особами певних дій чи бездіяльності; наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та станом неплатоспроможності боржника; вини конкретних осіб у доведенні підприємства до банкрутства.

Разом з тим, подана ліквідатором заява не містить належних і допустимих доказів того, що керівники та засновники, яких заявник просить притягнути до субсидіарної відповідальності, вчиняли умисні, цілеспрямовані дії або допускали бездіяльність, безпосереднім наслідком яких стало доведення ТОВ "Васильківтранссервіс" до банкрутства.

Суд зазначає, що сам по собі факт наявності у боржника податкової заборгованості, припинення господарської діяльності, неподання звітності чи відсутності активів на момент відкриття ліквідаційної процедури не є безумовною підставою для покладення субсидіарної відповідальності. Для застосування такого виду відповідальності необхідним є встановлення конкретних неправомірних дій або бездіяльності відповідних осіб, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням стійкої неплатоспроможності боржника.

Наведені ліквідатором обставини щодо несплати задекларованих податкових зобов`язань, зміни керівника та юридичної адреси товариства, припинення господарської діяльності, неподання звітності та непередачі документації ліквідатору самі по собі не підтверджують наявності умислу відповідачів на доведення підприємства до банкрутства, а також не свідчать про вчинення ними дій, спрямованих на незаконне виведення активів, приховування майна чи інше свідоме погіршення фінансового стану боржника.

При цьому суд враховує, що у матеріалах справи відсутній повний аналіз фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, доведення до банкрутства чи фіктивного банкрутства. Як убачається з наданого до суду листа уповноваженого органу, у зв`язку з відсутністю фінансової звітності та інших необхідних документів не було можливим підготувати висновок щодо наявності або відсутності ознак доведення до банкрутства ТОВ "Васильківтранссервіс".

Водночас долучений ліквідатором висновок у довільній формі про наявність ознак неплатоспроможності боржника сам по собі не може вважатися належним та достатнім доказом доведення боржника до банкрутства, оскільки не містить повного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства та має оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд також бере до уваги, що долучені ліквідатором виписки по банківських рахунках боржника свідчать лише про здійснення господарської діяльності підприємством у відповідні періоди, однак не підтверджують факту неправомірного використання коштів, безоплатного відчуження активів, вчинення фіктивних операцій або інших дій, які б свідчили про умисне доведення товариства до стану неплатоспроможності.

Крім того, суд зазначає, що ліквідатором не наведено належного обґрунтування того, які саме конкретні управлінські рішення відповідачів були завідомо збитковими для підприємства, у чому полягала їхня протиправність, а також яким чином саме ці рішення безпосередньо спричинили банкрутство боржника.

Посилання ліквідатора на презумпцію вини осіб, притягуваних до субсидіарної відповідальності, не звільняє заявника від обов`язку доведення об`єктивної сторони правопорушення та наявності необхідного причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачів і неплатоспроможністю боржника. Водночас матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних доказів, які б підтверджували існування такого зв`язку.

Суд враховує і те, що частина доводів ліквідатора фактично ґрунтується на припущеннях щодо можливого контролю відповідачів над фінансово-господарською діяльністю товариства та ймовірного отримання ними вигоди від діяльності підприємства, однак належних доказів на підтвердження таких обставин до матеріалів справи не подано.

Верховний Суд у своїй сталій практиці зазначає, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є винятковим способом захисту прав кредиторів, який застосовується лише за умови доведення у сукупності всіх елементів складу правопорушення: вини відповідних осіб, наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між їх діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника, а також недостатності ліквідаційної маси після вжиття всіх передбачених законом заходів її формування. При цьому сама по собі неплатоспроможність боржника або наявність заборгованості не є достатньою підставою для застосування такого виду відповідальності без належного доведення зазначених елементів.

Зокрема, Верховний Суд наголошує, що інститут субсидіарної відповідальності не може підміняти інші механізми захисту у процедурі банкрутства, такі як формування ліквідаційної маси, оспорення правочинів боржника або стягнення дебіторської заборгованості, а покладення відповідальності можливе лише за умови встановлення конкретних дій осіб, спрямованих на доведення підприємства до банкрутства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2025 р. у справі № 911/1603/24 (911/133/25)).

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Натомість ліквідатор обмежився загальними твердженнями та формальним переліком осіб, не надавши доказів їхнього умислу або навіть недбалості.

При цьому Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За таких обставин суд доходить висновку, що ліквідатором не доведено наявності у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 усіх елементів складу правопорушення, необхідних для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Наведені ліквідатором доводи мають загальний, декларативний характер, ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про наявність вини вказаних осіб та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника (ТОВ "Васильківтранссервіс").

Враховуючи викладене, заява ліквідатора ТОВ "Васильківтранссервіс" про покладення субсидіарної відповідальності задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі № 911/64/25 (911/557/26) до завершення розгляду апеляційної скарги у справі № 911/64/25 про банкрутство ТОВ "Васильківтранссервіс".

Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки на даному етапі розгляду спору відсутня об`єктивна неможливість вирішення заявлених вимог до завершення апеляційного перегляду у справі про банкрутство. Крім того, з огляду на характер заявлених вимог та прийняте судом рішення за результатами їх розгляду, необхідність у зупиненні провадження у даній справі відсутня.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з п. 21 частини другої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяви про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника; заяви ліквідатора, кредитора про субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2026 року складає 3 328 гривень, у зв`язку з чим розмір судового збору за подання відповідної заяви становить 6 656,00 грн. (3 328,00 грн. x 2).

При цьому відповідно до частини третьої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку з чим до сплати підлягав судовий збір у розмірі 5 324,80 грн. (6 656,00 грн. x 0,8).

Ухвалою господарського суду від 24.03.2026 р. ліквідатору ТОВ "Васильківтранссервіс" арбітражному керуючому Усачову О.М. відстрочено сплату судового збору за подання заяви до винесення судового рішення у справі № 911/64/25 (911/557/26).

З огляду на викладене, та у зв`язку з ухваленням судового рішення у справі, судовий збір у розмірі 5 324,80 грн. підлягає стягненню з заявника Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс".

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 234 Господарського процесуального кодексу України та ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ухвалив:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс", в особі ліквідатора арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича, до 1) Громадянки України ОСОБА_1 , 2) Громадянина України ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс" відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківтранссервіс" (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Алли Горської, буд. 2-А, кв. (офіс) 7, код ЄДРПОУ 38692764) в дохід Державного бюджету України 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Копії ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.

Дата підписання повного тексту ухвали 22.05.2026 р.

Суддя А.В. Лопатін