Рішення № 136737715, 30.04.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1341/25

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Воробйова І.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: від позивача: Хоптюк В.С. - представник, згідно виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ від 28.07.2025;

від відповідачів -1, -2: Грибинюк Т.М. представник, згідно виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ від 27.11.2024;

від третьої особи: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Звягельської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України

до 1) Звягельської міської ради

2) Виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди у здійсненні Звягельською квартирно-експлуатаційною частиною (району) Міністерства оборони України права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га, що входить до складу земельної ділянки № 3/4 військового містечка № 3 в м. Звягель Житомирської області шляхом:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га у Державному земельному кадастрі;

- скасування державної реєстрації права комунальної власності Звягельської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га;

- зобов`язання Звягельської міської ради повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га в користування Звягельської КЕЧ (району) Міністерства оборони України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

28.11.2025 від відповідача-1 Звягельської міської ради через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, відповідно до якого останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В своїх запереченнях відповідач-1 посилався на те, що позивачем відомості щодо спірних земельних ділянок не були внесені до Державного реєстру земель, а дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок відсутній.

Також відповідач-1 відзначив, що позивач взагалі не оформив право користування спірними земельними ділянками, передбаченими Порядком про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 та Земельним кодексом Української РСР (ст.ст. 19, 22, 23).

Отже, з урахуванням положень п. 6 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та ч. 4 ст. 173 ЗК України Звягельська міська рада вважає, що на законних підставах є власником спірної земельної ділянки.

Крім цього, позивач зазначив, що рішення виконавчого комітету від 09.01.1952 № 2, від 29.12.1953 №38, від 29.05.1981 №258, Акт інвентаризації земель Міністерства оборони України на території міста обласного підпорядкування Новоград-Волинського Житомирської області від 26.04.1993, План-схема військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України в м. Новоград-Волинський (м. Звягель) на які посилається позивач в позовній заяві, вважаю, безпідставними, оскільки вони не є правовстановлюючими документами і не можуть підтверджувати право власності, користування Звягельської КЕЧ району спірною земельною ділянкою в порядку встановленому законодавством.

Також позивач зазначив, що належним способом захисту є віндикаційний позов.

28.11.2025 через систему "Електронний кабінет" відвідповідача-2 надійшов відзив на позов, згідно якого останній просить відмовити в задоволенні вимог позову.

Ухвалою суду від 02.12.2025 залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 11А, код ЄДРПОУ 39764881).

26.12.2025 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли пояснення щодо позову.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив відмовити в їх задоволенні.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області в судове засідання уповноваженого представника не направила, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронного листа

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, - .

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника Новоград-Волинської КЕЧ району № 73 від 26.05.2023 Новоград-Волинську квартирно-експлуатаційну частину району перейменовано з 01.06.2023 на Звягельську квартирно-експлуатаційну частину (району) (а.с. 35).

15.07.2025 з метою отримання правовстановлюючих документів на право постійного користування земельними ділянками оборони, в межах своїх повноважень Звягельська КЕЧ (району) звернулась із заявами до голови Житомирської обласної військової адміністрації про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3500 га у постійне користування для забезпечення діяльності, а також розміщення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, що входять до структури Збройних Сил по вул. Степана Бандери, 6 та вул. Військової Доблесті, 1 в м. Звягель Житомирської області (а.с. 38-45).

З відповіді Житомирської обласної військової адміністрації від 29.08.2025 за вих. № 4743/2-25/27, 4744/2-25/27 вбачається, що позивача повідомлено про неможливість надання дозволів на розроблення проектів із землеустрою, так як у межах вказаних земельних ділянок сформовано земельну ділянку за кадастровим номером 1811000000:00:038:0347 та зареєстровано право комунальної власності за Звягельською міською радою.

У подальшому встановлено, що рішенням 46 сесії 8 скликання Звягельської міської ради №1160 від 22.02.2024 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Військової доблесті, 1-Б, орієнтовною площею 0,7000 га.

25.04.2024 рішенням 48 сесії 8 скликання Звягельської міської ради №1211 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Військової доблесті, 1-Б, площею 0,4461 га (кадастровий номер: 1811000000:00:038:0347) до земель запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

01.05.2024 державним реєстратором Виконавчого комітету Звягельської міської ради проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 за Звягельською міською радою (а.с. 48).

Як зазначає позивач, земельна ділянка за кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 повністю входить до складу земельної ділянки №3/4 військового містечка № НОМЕР_1 яка перебуває у користуванні Звягельської КЕЧ (району) та на якій розташовані аварійні багатоквартирні будинки житлового фонду Міністерства оборони України, що підтверджується наступним:

- рішенням № 2 Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради депутатів від 09.01.1952 підтверджено право користування будівлями, земельними ділянками, згідно списків № 1, № 2, № 3. Згадане рішення прийнято згідно з зверненням керівника Новоград-Волинського гарнізону про підтвердження права користування будівлями та земельними ділянками раніше відведеними в 1933-1939 роках.

- рішенням № 38 Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради депутатів від 29.12.1953 "Про підтвердження землекористування Міністерства оборони в місті Новограді-Волинському", яким підтверджено фактичне землекористування Міністерства оборони в районі міста Новограда-Волинського, загальною площею згідно проведених геодезичних замірів 14552,94 га, в тому числі землі міста Новоград-Волинський площею 1,50 га).

Також рішенням Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради № 258 від 29.05.1981 внесено до списків аварійних будинки житлового фонду Новоград-Волинської КЕЧ, зокрема: по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони на території АДРЕСА_3 проінвентаризовані, про що складено акт інвентаризації від 26.04.1993 згідно з яким, зокрема, у постійному користуванні Новоград-Волинської КЕЧ перебуває 28,9 га (а.с. 20-23).

Як зазначив позивач, згідно плану земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України в АДРЕСА_3 , який є додатком до інвентаризації земель вказаного військового містечка, спірна земельна ділянка повністю входить у межі земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України та з 1953 року закріплена на праві постійного користування за КЕЧ. Проте, дана земельна ділянка не була оформлена та зареєстрована у встановленому порядку як об`єкт цивільних прав.

Також позивач зауважив, що факт постійного користування ним спірною земельною ділянкою також підтверджується індивідуальною карткою №10 обліку земельної ділянки №3/4, яка облікована у Звягельській КЕЧ (району), даними форми 6-зем Державного агентства земельних ресурсів України станом на 2016 рік.

В послідуючому вул. Леваневського та вул. Фрунзе перейменовано на вул. Військової доблесті та вул. Степана Бандери (а.с. 32-34, інформація з відкритих джерел за посиланням: https://info.nvrada.gov.ua/logotyp-dobra/).

Також Постановою Верховної Ради України №2779-ІХ від 16.11.2022 "Про перейменування міста Новоград-Волинський Новоград-Волинського району Житомирської області" перейменовано місто Новоград-Волинський Новоград-Волинського району Житомирської області на місто Звягель.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зауважував, що неправомірне вилучення спірної земельної ділянки підтверджується матеріалами проведеною службової перевірки у Звягельській КЕЧ (району) та складеним актом від 31.07.2025 про виявлення факту неправомірного вилучення земельної ділянки земель оборони площею 0,4461 га військового містечка №3 земельної ділянки №3/4 м. Звягель, по вул. Військової доблесті, 1, та Степана Бандери, 5.

Заходження зазначеної земельної ділянки в межах земель оборони підтверджується також наступними документами:

- викопіюванням з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- ситуаційним планом земельних ділянок військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_4 ;

- ситуаційним планом військового містечка №3 із зазначенням земельних ділянок на яких розміщені аварійні будинки;

- витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347;

- фототаблицею аварійних будинків ;

- витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347.

Крім цього, позивач відзначив, що обставини щодо віднесення до земель оборони земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої за адресою: вул. Військової доблесті (Леваневського), 1 та земельної ділянки площею 0,35 га, розташованої за адресою: вул. Степана Бандери, 6 встановлено під час розгляду справи № 240/3475/21 за позовом Звягельської квартирно-експлуатаційної частини (району) до Звягельської міської ради про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів .

Задовольняючи позов, у справі № 240/3475/21 суд першої інстанції, з яким погодились апеляційний та касаційний суд, виходив з того, що на перелічених земельних ділянках знаходиться нерухоме майно, яке закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління, та перебуває на їх відповідному обліку та балансі.

Також позивач посилався на те, що згідно відомості про нерухоме державне майно (форма №2б(д)) станом на 01.07.2025 на балансі Звягельської квартирно-експлуатаційної частини (району) знаходяться багатоквартирні будинки розташовані на земельній ділянці по вул. Степана Бендери, 6 та по вул. Військової доблесті, 1 ( Леваневського) в м. Звягель.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо, зокрема: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Згідно із частинами першою, другою статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Статтею 65 Земельного кодексу України передбачено, що землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Разом з тим відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Положеннями ч.ч. 1, 2 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

З 01.01.2013 землі державної та комунальної власності в Україні є розмежованими.

Так п.п. 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" передбачено:

- з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу (п. 3);

- у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони (п. 4).

Разом з цим, суд відзначає, що п.п. 5-6, 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" встановлюють, що державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Водночас, слід звернути увагу на те, що право постійного користування або будь-якого іншого користування за позивачем не оформлялося, тобто не є підтвердженим будь-яким документом.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 цього кодексу).

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Верховний Суд звертає увагу на те, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а також не спричиняти порушення/обмеження законних прав та інтересів відповідачів, тобто бути адекватним наявним обставинам, і призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків). Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

При цьому обрання способу захисту це прерогатива позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у наведених постановах вказано, що серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392) (глава 29 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі № 922/614/19, від 02.02.2021 р. № 925/642/19

Позивач в даному випадку звернувся до суду з позовом про у с у н е н н я п е р е ш к о д у здійсненні Звягельською квартирно-експлуатаційною частиною (району) Міністерства оборони України права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га, що входить до складу земельної ділянки № 3/4 військового містечка № 3 в м. Звягель Житомирської області шляхом:

- скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га у Державному земельному кадастрі;

- скасування державної реєстрації права комунальної власності Звягельської міської ради на земельну ділянку з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га;

- зобов`язання Звягельської міської ради повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 1811000000:00:038:0347 площею 0,4461 га в користування Звягельської КЕЧ (району) Міністерства оборони України.

Предметом негаторного позову (про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном відповідно до ст. 391 ЦК України) є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України), тобто заявити негаторний позов.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном. Постанова ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Постанова КГС ВС від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами. Для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власником належним йому майном необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, оскільки право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Постанова КГС ВС від 22.09.2021 у справі № 916/798/17.

Як зазначалося раніше, жодних речових прав (постійне користування тощо) за позивачем на спірні земельні ділянки по вул. Степана Бандери, 6 та вул. Військової Доблесті, 1 в м. Звягель Житомирської області не зареєстровано. Вказані земельні ділянки не є сформованими в розумінні діючого законодавства України.

Дослідивши матеріали справи та зміст заявлених вимог, суд встановив, що позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, за своїм змістом не підтверджені належними доказами та унеможливлюють відновлення порушеного права позивача за умови обрання наведеного способу захисту.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 р. та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 р. зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильне вирішення даного спору.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з вищенаведеного, за результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування та аналізу аргументів сторін і поданих на їх підтвердження документів, суд відмовляє в задоволенні наведеного позову.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 20.05.26

Суддя Кудряшова Ю.В.

Список розсилки:

1 - позивачу в Електронний кабінет

2, 3 - відповідачам в Електронний кабінет

4 - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області в Електронний кабінет