Рішення № 136734216, 22.05.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

22.05.2026

ЄУН 337/1043/26

Провадження №2/337/1145/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2026 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Сидорової М.В.,

за участю секретаря Коваленко В.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Петрушенко Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

19.02.2026 до суду через систему «Електронний суд» (сформовано в системі 18.02.2026) надійшла позовна заява ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бганка В.Е., в якій позивач просив: визнати дії ПрАТ «Дніпроспецсталь» щодо невиплати середньої заробітної плати незаконними; стягнути з ПрАТ «Дніпроспецсталь» на користь позивача середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення рішення суду у сумі, що буде визначена судом на підставі розрахунку заробітної плати; зобов`язати відповідача провести остаточний розрахунок і видати позивачу довідку про суму нарахованої та невиплаченої середньої заробітної плати за вказаний період; стягнути з відповідача компенсацію за затримку виплати відповідно до ст. 117 КЗпП України; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн; стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Ухвалою суду від 23.02.2026 вказану позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.

06.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача адвоката Бганки В.Е. про часткову відмову від позовних вимог та усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначила про відмову від частини раніше заявлених позовних вимог, а саме про стягнення компенсації за затримку виплати відповідно до ст. 117 КЗпП України; про відшкодування моральної шкоди; про визнання дій відповідача щодо невиплати середньої заробітної плати незаконними; про зобов`язання відповідача провести остаточний розрахунок та видати довідку про суму нарахованої та невиплаченої середньої заробітної плати. У зазначеній частині позовні вимоги просить вважати відкликаними.

Разом з тим позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за період з 19.07.2022 по день ухвалення рішення суду. Орієнтовний розрахунок суми середнього заробітку станом на момент подання позову становить 774 638,63 грн.

Позовні вимоги в цій частині мотивує тим, що позивач перебував у трудових відносинах із ПрАТ «Дніпроспецсталь» та працював майстром дільниці. 25.02.2022 він був призваний на військову службу за мобілізацією та з цього часу безперервно проходить службу у складі Збройних Сил України. Станом на день призову діяла редакція ст.119 КЗпП України, яка прямо зобов`язувала роботодавця зберігати за мобілізованим працівником місце роботи, посаду та середній заробіток на весь період служби. Незважаючи на імперативність цієї норми, відповідач з 19.07.2022 припинив нарахування і виплату середнього заробітку, чим фактично відмовився від виконання покладеного на нього законом обов`язку. Жодних правових підстав для такого припинення не існувало. Зміни до ст. 119 КЗпП України, що набрали чинності 19.07.2022, не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли раніше, оскільки це звужує обсяг уже набутого права працівника. Відповідно до ст. 22 Конституції України зміст та обсяг існуючих прав не можуть бути звужені при прийнятті нових законів, а ст. 58 Конституції України забороняє зворотну дію закону, якщо вона погіршує становище особи. Отже, право позивача на середній заробіток є набутим та зберігається протягом усього періоду служби. Просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 19.07.2022 по день ухвалення рішення суду.

Ухвалою суду від 11.03.2026 позовну заяву ОСОБА_2 в частині визнання дій ПрАТ «Дніпроспецсталь» щодо невиплати середньої заробітної плати незаконними, зобов`язання провести остаточний розрахунок і видати довідку про суму нарахованої та невиплаченої середньої заробітної плати; стягнення компенсації за затримку виплати відповідно до ст. 117 КЗпП України; відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, повернуто позивачеві.

Позовну заяву ОСОБА_2 до ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» в частині стягнення середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по день ухвалення рішення, прийнято до судового розгляду, відкрито у справі загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

27.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача ПрАТ «Дніпроспецсталь» надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовна заява підписана особою, яка не мала на це повноважень в силу закону, а тому в порядку ст. 257 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду. По суті позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ПрАТ «Дніпроспецсталь» з 02.08.2021 на посаді майстра дільниці виплавки жароміцних сплавів Електросталеплавильного цеху № 2 (СПЦ-2). 24.02.2022 наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 19 від 24.02.2022, ОСОБА_2 був призваний для проходження військової служби та зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримавши статус військовослужбовця. Розпорядженням заступника Голови Правління відповідача від 30.03.2022 № 548-к, у зв`язку з призовом на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, за ОСОБА_2 збережено робоче місце майстра дільниці виплавки жароміцних сплавів СПЦ-2 та середній заробіток з 24.02.2022 на час військової служби в особливий період.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент призову ОСОБА_2 на військову службу) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

У зв`язку з цим відповідач зберігав за ОСОБА_2 місце роботи та заробітну плату.

У подальшому, Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, які набрали чинності 19.07.2022, згідно з якими: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Тож, законодавець звільнив роботодавця від обов`язку зберігати за працівником, який призваний на військову службу, середній заробіток.

У зв`язку з цим, починаючи з 19.07.2022, ОСОБА_2 не отримує від ПрАТ «Дніпрооспецсталь» середній заробіток, місце роботи при цьому за ним продовжує зберігатися.

18.08.2025 підприємство отримало від ОСОБА_2 вимогу про виплату середньої заробітної плати мобілізованому працівнику за весь період починаючи з 19.07.2022 по дату виплати. 25.08.2025 листом № 122-58 підприємство надало відповідь, в якій обґрунтувало свою позицію змінами в ч.3 ст.119 КЗпП України.

Також у відзиві зазначено, що відповідачем вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення ст. 22 та ч. 1 ст. 58 Конституції України, ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а доводи позивача вважає безпідставними і необґрунтованими. Просить у задоволені позову відмовити.

02.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача Бганки В.Е. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що поданий відповідачем відзив не спростовує позовних вимог, містить припущення та вибіркове тлумачення норм права і фактично зводиться до спроби уникнення виконання встановленого законом обов`язку щодо виплати середнього заробітку мобілізованому працівнику. Позиція відповідача суперечить практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заробітна плата та пов`язані з нею виплати є майном, а право на їх отримання законним очікуванням (legitimate expectations). Позивач, будучи мобілізованим у період дії відповідних гарантій, обґрунтовано розраховував на отримання середнього заробітку, а його позбавлення цього доходу є втручанням у майнові права без належного правового обґрунтування. Позиція відповідача фактично зводиться до того, що особа, яка виконує обов`язок із захисту держави, повинна втратити гарантований їй дохід. Водночас позивач є батьком малолітніх дітей, а відтак невиплата середнього заробітку безпосередньо впливає на забезпечення їхніх базових потреб та належний рівень життя сім`ї. У таких умовах позбавлення позивача гарантованого доходу є не лише порушенням трудових прав, але й таким, що суперечить принципу справедливості та соціальної спрямованості законодавства. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

07.04.2026 під час підготовчого судового засідання ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.

Ухвалою суду від 07.04.2026 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Бганка В.Е. позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просила позов задовольнити.

Представник відповідача Петрушенко Л.Л. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволені позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, виходить з наступного.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 02.08.2021 перебуває в трудових відносинах з ПрАТ «Дніпроспецсталь» та займає посаду майстра дільниці виплавки жароміцних сплавів Електросталеплавильного цеху № 2 (СПЦ-2).

Вказані обставини сторони не оспорюють.

Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 19 від 24.02.2022, ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24 лютого 2022 року спеціалістом-оператором служби охорони державної таємниці.

Відповідно до розпорядження заступника голови Правління ПрАТ «Дніпроспецсталь» від 30.03.2022 за №548-к «Про збереження робочого місця і середньої заробітної плати на час військової служби», згідно з витягом з наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період та, відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, ОСОБА_2 , майстру дільниці виплавки жароміцних сплавів СПЦ-2, збережено робоче місце і середній заробіток з 24.02.2022 на час військової служби в особливий період.

Також судом встановлено та оспорюється сторонами, що з 19.07.2022 ПрАТ «Дніпрооспецсталь» припинив виплачувати ОСОБА_2 середній заробіток, місце роботи за ним продовжує зберігатися.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 1 Закону України від 25 березня 1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року).

З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Таким чином суд прийшов до висновку, що ПрАТ «Дніпроспецсталь» припинив з 19 липня 2022 року виплату середньої заробітної плати ОСОБА_2 на період проходження ним військової служби правомірно та відповідно до вимог діючого законодавства.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX відсутні правові підстави для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи позивача про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням, є безпідставними та необґрунтованими.

У даному випадку суд враховує, що дійсно з 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, суд відхиляє.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суд дійшов висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного від від 28 червня 2023 року у справі №753/12209/22, від 6 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 210/4198/22, від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23, від 1 листопада 2023 року у справі № 642/959/23, від 8 лютого 2024 року у справі № 242/1792/22, 18 березня 2024 року у справі № 242/80/23.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що припинення відповідачем виплати йому середнього заробітку звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, у заовалені позову ОСОБА_2 до ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» про стягнення середнього заробітку слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна» про стягнення середнього заробітку відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторін:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» ім. А.М.Кузьміна», ЄДРПОУ 00186536, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд.81.

Суддя М.В.Сидорова