Рішення № 136732683, 21.05.2026, Білогірський районний суд Хмельницької області

БІЛОГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Шевченка, 42, смт Білогір`я, Шепетівський район, Хмельницька область, 30200 тел./факс (03841) 2-14-44, тел. 2-03-97, е-mail: inbox@bg.km.court.gov.ua, web:https://bg.km.court.gov.ua/sud2201/, код ЄДРПОУ 02886947

Справа № 669/123/26

Провадження № 2/669/187/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року смт.Білогір`я

Білогірський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вишневського В.О.,

з участю: секретаря судового засідання Юрчук А.В.,

представника відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Білогір`я в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі по тексту ТОВ «Бізнес позика») через свого представника Мовчана В.В. звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , в якому представник просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013 в розмірі 223198 грн, з яких: 74870 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту), 104818 грн проценти за користування кредитом, 37500 грн сума заборгованості за відсотками відповідно до ст. 626 ЦК України та 6010 грн прострочені платежі за комісією.

Крім цього, представник просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Бізнес позика» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2678,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник вказав, що 14 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та відповідачкою був укладений договір № 490877-КС-013 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір був укладений відповідно до правил надання коштів в позику, який підписано електронним підписом позичальниці з використанням одноразового ідентифікатора.

Згідно з умовами кредитного договору сума кредиту складає 75000 грн; строк кредиту 24 тижні, строк дії договору: до 29 жовтня 2025 року; комісія за видачу кредиту складає 15000 грн; стандартна процентна ставка фіксована та становить 1 %; денна процентна ставка становить 0,87 %.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання перед відповідачкою ОСОБА_2 виконало та надало останній кошти в сумі 75000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на її банківську картку № НОМЕР_1 .

Заборгованість відповідачки за кредитним договором перед позивачем станом на 16 лютого 2026 року становить 223198 грн, з яких: 74870 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту), 104818 грн проценти за користування кредитом, 37500 грн сума заборгованості за відсотками відповідно до ст. 626 ЦК України та 6010 грн прострочені платежі за комісією.

Також, представник просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Бізнес позика» понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2678,38 грн.

Ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 09 березня 2026 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Представник ТОВ «Бізнес позика» в судове засідання не з`явився, однак в позовній заяві та відповіді на відзив, просив розгляд справи проводити без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачка ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) повідомлялась належним чином, в судове засідання не з`явилась, проте її представник адвокат Орендарчук В.О. в судовому засіданні просила позовну заяву задовольнити частково, пояснення виклала у відзиві (Вх. № 1252/26вх), де зазначила, що відповідачка визнає лише тіло кредиту в розмірі 74870 грн та відсотки у зменшеному розмірі. Позовні вимоги про стягнення 37500 грн за ст. 625 ЦК України є незаконними, оскільки закон звільняє від цієї відповідальності під час дії воєнного стану. Вимога щодо сплати комісії у розмірі 6010 грн є нікчемною відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки позивач не надав доказів надання додаткових послуг за неї.

Крім того, зазначила що заявлена сума процентів є несправедливою, непропорційною та перевищує основний борг. Адвокат просить суд врахувати виняткові обставини: відповідачка є матір`ю двох синів-військовослужбовців ЗСУ, для підтримки яких і бралися кошти, а нараховані фінансові санкції в період війни є для неї непомірним тягарем. На засадах розумності та справедливості представник просить відмовити у стягненні комісії та річних за ст. 625 ЦК України, суттєво зменшити нараховані проценти, а судові витрати розподілити пропорційно. Вважає, що справедливим буде розмір відсотків, що не перевищує суму основного боргу.

У відповіді на відзив представник ТОВ «Бізнес позика» зазначив, що вважає заперечення відповідачки безпідставними та наполягає на повній правомірності здійснених нарахувань. Позивач вказує, що відповідачка уклала договір добровільно та визнала свій борг, здійснивши часткову оплату, а сума процентів зросла виключно через тривале порушення нею графіка платежів. Оскільки щоденне нарахування відсотків на залишок кредиту чітко передбачено умовами підписаного правочину, представник ТОВ «Бізнес позика» просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14 травня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_2 був укладений договір № 490877-КС-013 про надання споживчого кредиту, який підписаний відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами кредитного договору сума кредиту складає 75000 грн; строк кредиту 24 тижні, строк дії договору: до 29 жовтня 2025 року; комісія за видачу кредиту складає 15000 грн; стандартна процентна ставка становить 1 %; денна процентна ставка становить 0,87 %.

Договір про надання споживчого кредиту від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013, підписаний відповідачкою ОСОБА_2 14 травня 2025 року одноразовим ідентифікатором «UA-7130».

Відповідно до паспорта споживчого кредиту, споживачка підтвердила, що отримала інформацію про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, виходячи з обраних нею умов кредитування.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання перед відповідачкою ОСОБА_2 виконало та надало останній кредит в сумі 75000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на її кредитну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується інформаційною довідкою, виданою ТОВ «ПрофітГід», номер транзакції 44719-69952-29703, сума переказу 75000 грн, а також довідкою та випискою АТ КБ «Приватбанк» від 19 березня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260316/62088-БТ, наданою на вимогу суду.

Відповідно до розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором станом на 16 лютого 2026 року становить 223198 грн, з яких: 74870 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту), 104818 грн проценти за користування кредитом, 37500 грн сума заборгованості за відсотками відповідно до ст. 626 ЦК України та 6010 грн прострочені платежі за комісією.

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачка здійснила часткову оплату заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013 в загальній сумі 30870 грн., з яких на погашення тіла кредиту-130 грн, відсотків- 21750 грн, комісії- 8990 грн.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.)

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року, в справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року, в справі №127/33824/19 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 статті 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі викладеного суд вважає, що кредитний договір від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013, підписаний ОСОБА_2 за допомогою одноразового ідентифікатора, є укладеним, товариство виконало умови договору та надало позичальниці кредит в узгодженому сторонами розмірі, що підтверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Суд, оцінивши та дослідивши матеріали справи, а також надані суду докази, вважає, що позов про стягнення із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за кредитним договором від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013 в частині заборгованості за тілом кредиту в сумі 74870 грн слід задовольнити.

Щодо стягнення заборгованості з відповідачки за період користування кредитом по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 37500 грн та комісії в розмірі 6010 грн, суд зазначає наступне.

Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, відповідно до п. 6-1 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Із зазначеного слідує, що законодавцем звільнено позичальників від відповідальності визначеної статтею 625 ЦПК України, а також неустойки (штрафу, пені) та від інших платежів за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, тобто з 24 лютого 2022 року та такі нарахування підлягають списанню.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по відсотках, відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 37500 грн.

Щодо позиції представника відповідачки про те, що вимога щодо сплати комісії у розмірі 6010 грн є нікчемною відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки позивач не надав доказів надання додаткових послуг за неї, суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом № 1734-VIII безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Тому позиція представника відповідачки, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які комісії, збори чи інші платежі за дії, які не є послугою у розумінні цього Закону, з посиланням на формулювання Закону № 1734-VIII, є помилковою, оскільки комісія за надання кредиту, відповідно до кредитного договору від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013, є послугою в розумінні цього Закону.

Щодо заборгованості відповідачки за відсотками за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за аналогічних правовідносин і умов кредитного договору цього ж кредитора з іншим позивальником

Таким чином, суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим судове рішення підлягає зміні в частині стягнення з відповідача процентів і встановлення їх в сумі 74870 грн, що буде відповідати розміру тіла кредиту після часткового погашення даної кредитної заборгованості відповідачкою ОСОБА_2 .

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне позов, в межах заявлених позовних вимог, задовольнити частково та стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013 в розмірі 155750 грн, з яких: 74870 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту), 74870 грн проценти за користування кредитом та 6010 грн прострочені платежі за комісією.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд, покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позов заявлено з ціною 223198 грн, а задоволено на суму 155750 грн, тобто на 69,78 %.

За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути 1868,97 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 526, 1048, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 274, 280-284, 352-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (код ЄДРПОУ: 41084239) заборгованість за кредитним договором від 14 травня 2025 року № 490877-КС-013 в розмірі 155750 гривень, з яких: 74870 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тіло кредиту), 74870 грн проценти за користування кредитом та 6010 грн прострочені платежі за комісією.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (код ЄДРПОУ: 41084239) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1868 гривень 97 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (код ЄДРПОУ: 41084239), місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, Україна, 01133;

відповідачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Василь ВИШНЕВСЬКИЙ