Рішення № 136730653, 15.05.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/2715/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КРЕДИТСЕРВІС", треті особи - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, Дубровицький відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КРЕДИТСЕРВІС" про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги мотивує тим, що в провадженні Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненськомурайоні Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерстваюстиції України перебуває на виконанні ВП №66714448 від 06.09.2021 року, сторонами якого є ОСОБА_1 (боржник) та Товариство з обмеженою відповідальністю КРЕДИТСЕРВІС. Про існування даного виконавчого провадження за ВП №66714448 від 06.09.2021року боржник дізнався на сайті Єдиного реєстру виконавчих проваджень.

На підставі оскаржуваного виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною, було відкрито вказане виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» суми заборгованості за Договором №201221-002 від 21.12.2020 року. Позивач зазначає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1999 року №1172, оскільки стягнення здійснено за кредитним договором, який не є нотаріально посвідченим, а сама заборгованість не є безспірною. Окрім того, позивач не отримувала жодних письмових вимог чи повідомлень від кредитора про наявність заборгованості перед вчиненням виконавчого напису. За таких обставин позивач просить визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 25 грудня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цокало Т.М. про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення за виконавчим написом №23103, виданим 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитсервіс" заборгованості в сумі 32060 грн., на підставі якого 06 вересня 2021 року Дубровицьким відділом державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження за ВП №66714448, до вирішення цивільної справи по суті.

Від представника позивача - адвоката Цокало-Зливко Т.М. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна та представник Дубровицького відділу державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, заперечень проти позову не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. було вчинено виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за номером 23103) про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» заборгованості за кредитним договором №201221-002 від 21.12.2020 року (а.с.20 на звороті -21) .

На підставі оскаржуваного виконавчого напису Дубровицьким відділом державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було відкрите виконавче провадження ВП №66714448 від 06.09.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» заборгованості за кредитним договором у сумі 32 060.00 грн. (а.с.21 на звороті -22).

Крім того, 13 серпня 2021 року в рамках виконавчого провадження винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с.22 на звороті-23).

Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора, так і необґрунтованість вимог до боржника.

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Зі змісту ст. 87 Закону України «Про нотаріат» вбачається, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Аналогічні правила та умови вчинення нотаріусами виконавчого напису містить Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

Підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. Водночас, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється таким чином: боржник повинен бути повідомлений не менш ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Вчинення виконавчого напису, в разі порушення основного зобов`язання, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17.

Установлена законом процедура стягнення боргу на підставі виконавчого напису нотаріуса не вважається дотриманою, якщо боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (Постанова Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17).

Водночас, як вказує Верховний Суд у своїх правових висновках, викладених у постановах від 01 вересня 2020 року у справі № 201/4198/17 та від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17, недотримання підготовчого етапу процедури стягнення (повідомлення боржника письмовою вимогою) є безумовною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Зважаючи на вказане вище, суд вважає, що позиція, заявлена позивачем, з боку відповідача жодним належним і допустимим доказом не спростована. У матеріалах справи відсутні відомості щодо розрахунку заборгованості, претензія про усунення порушень за кредитним договором, адресована боржнику, докази направлення такої претензії та її отримання боржником ОСОБА_1 . Жодних документів відповідачем на підтвердження своєї позиції надано не було.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. Відповідачем не доведено дотримання вимог порядку щодо надання документів, які підтверджують безспірність вимог, а тому саме відповідач у цьому випадку несе ризик настання процесуальних наслідків у вигляді задоволення позову.

За ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Принцип змагальності сторін цивільного процесу, що закріплений в ст. 12 ЦПК України, забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Ващенко проти України" (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У відповідності до вимог ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та тих обставин, що саме відповідач у справі мав можливості довести зазначену обставину, чого ним зроблено не було та фактично бездоказово презюмовано дотримання порядку позасудового стягнення боргу. Суд констатує, що відповідачем не доведено дотримання вимог порядку щодо надання документів, що підтверджують безспірність вимог, що з урахуванням процесуальної поведінки відповідача по справі, який не надає жодних доказів на підтвердження правомірності своєї позиції та спростування доводів позивача, саме відповідач у цьому випадку несе ризик настання пов`язаного з цим процесуального наслідку у вигляді задоволення позову.

Отже, на підставі оцінки наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис вчинений нотаріусом без дотримання встановлених для того вимог, оскільки стягувачем не подано всіх документів, на підставі яких стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, отже нотаріус не міг переконатись належним чином у безспірності розміру заборгованості, що підлягає стягненню, і сама заборгованість та наявність права її вимоги відповідачем під час розгляду справи належним чином не підтверджена.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Так, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", у тому числі в частині доповнення переліку після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин".

Окрім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», для одержання виконавчого напису за кредитними відносинами в безспірному порядку необхідний оригінал нотаріально посвідченої угоди.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року, визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року в частині доповнення Переліку розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Згідно з ч. 1 ст. 325 КАС України (в редакції на момент набрання чинності), постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили з дати її прийняття - 22 лютого 2017 року. Таким чином, починаючи з 22.02.2017 року нотаріуси позбавлені правових підстав вчиняти виконавчі написи про стягнення заборгованості, що випливає з кредитних відносин, за договорами, які не є нотаріально посвідченими.

Велика Палата Верховного Суду у справі №910/10374/17 від 21 вересня 2021 року та Верховний Суд у справі №757/24703/18-ц від 12 березня 2020 року дійшли однозначного висновку, що кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Оскільки оспорюваний виконавчий напис щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 за Договором №201221-002 від 21.12.2020 року, який укладено у простій письмовій формі, було вчинено приватним нотаріусом Данич О.Ф. у 2021 році (тобто значно пізніше набрання чинності судовим рішенням про скасування змін до Переліку документів), нотаріус не мав правових підстав для вчинення такої нотаріальної дії.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити повністю, а виконавчий напис - визнати таким, що не підлягає виконанню.

Що стосується розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні цього позову позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн відповідно до платіжної інструкції від 24.12.2025 року (а.с.12), 605,60 грн. судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, відповідно до платіжної інструкції від 24.12.2025 року (а.с.36). Таким чином, на користь позивача з відповідача ТОВ «КРЕДИТСЕРВІС» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 968,96 грн. та 605,60 грн. - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову.

Представником позивача також заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 11 500 грн., на підставі: договору про надання правничої допомоги №1435 від 19.12.2025 р., акту приймання-передачі наданої правничої допомоги №1 від 24.12.2025 р. до договору про надання правничої (правової) допомоги №1435 від 19.12.2025 р., квитанцію №1435 від 23.12.2025 р., детальний опис робіт (наданих послуг) від 24.12.2025 р.(а.с.15-17, 24 на звороті-26.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, повинен ґрунтуватись на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Водночас суд наголошує на відсутності обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Таким чином, на користь позивача з відповідача стягуються витрати на правничу допомогу у розмірі 11 500 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 142, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» заборгованості за Договором №201221-002 від 21.12.2020 року, за яким відкрито виконавче провадження ВП №66714448 від 06.09.2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС» на користь ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати, а саме: витрати зі сплати судового збору у розмірі у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) та 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 коп.) та витрати на правничу допомогу в розмірі 11 500 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень).

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.256 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕДИТСЕРВІС», місцезнаходження: вулиця Євгена Коновальця, будинок 36-Д, місто Київ, Україна, 01133, код ЄДРПОУ: 41125531.

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, адреса: вулиця Л. Первомайського, 9, офіс 1, місто Київ, 01133.

Третя особа: Дубровицький відділ державної виконавчої служби у Сарненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження: 34100, Рівненська область, місто Дубровиця, пров. Макрівський, будинок 1, код ЄДРПОУ: 34847140.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор