Рішення № 136730154, 15.05.2026, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/3103/22

Провадження № 2/539/89/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Пода В.В.,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Лубни в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство «Лубенське МБТІ» про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні майном, -

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні майном.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що йому та членам його сім`ї належить на праві спільної власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Відповідачці ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , виданого 8 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155).

Під їхніми з відповідачкою квартирами знаходиться нежиле приміщення полу-підвал над яким розташована частина його квартири де проходять комунікації, зокрема, каналізаційні труби. У випадку пошкодження яких нечистоти можуть потрапити до полу-підвалу. Крім того, йому необхідно перевіряти стан підлоги зі сторони полу-підвалу, проводити ремонтні роботи, щоб підтримувати квартиру в належному санітарному стані, оскільки будинок знаходиться в аварійному стані, що без доступу до цього нежилого приміщення не можливо. В напів-підвалі відсутня будь-яка вентиляція, що теж негативно впливає на стан його підлоги. Раніше вони користувалися цим приміщенням спільно з ОСОБА_3 .

Проте, відповідачка ОСОБА_3 згодом зачинила напів-підвал на замок, що повністю перешкоджає доступу до цього приміщення. На його прохання надати ключ, щоб заходити до нього з метою перевірки комунікацій, відповідає відмовою.

З отриманих його представником документів йому стало відомо про те, що відповідачка ОСОБА_3 є власницею сусідської квартири АДРЕСА_3 , в тому числі і полу-підвалу, який раніше перебував у їх спільному користуванні. Лише в липні 2022 року йому стало відомо про те, що відповідачка 8 жовтня 2009 року оформила право власності на їх спільний полу-підвал, чим порушила його право на користування цим приміщенням.

Вважає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , видане ОСОБА_3 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155) є незаконним як правочин який не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно архівного витягу із рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27 липня 2005 р. № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків» де у пункті №3 зазначено: «Керуючись п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. з метою збереження підвального приміщення площею 40 кв. м. по АДРЕСА_4 , передати його у власність безкоштовно ОСОБА_3 , яка проживає у квартирі над цим підвальним приміщенням». Згідно заяви ОСОБА_3 до виконавчого комітету Лубенської міської ради датована червнем 2005 р., де зазначено: «Враховуючи, те, що підвальне приміщення під моєю квартирою потребує капітального ремонту і може привести до руйнування будинку з метою його збереження прошу передати це підвальне приміщення мені у власність».

Вказує, що інші документи, на підставі яких було прийняте вищевказане рішення, не значаться. Тобто вони відсутні, виконавчому комітету не надавалися. Підставою для прийняття рішення була лише одна заява ОСОБА_3 .

Вважає пункт 3 рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27 липня 2005 р. № 196 про передачу безкоштовно у власність відповідачу ОСОБА_3 підвального приміщення площею 40 кв. м. по АДРЕСА_4 незаконним, таким, що грубо порушує як його житлові права так і права власника квартири.

При приватизації підвального приміщення необхідна згода як його, так і всіх власників квартир житлового будинку. Такої згоди ні він, ні інші власники не давали.

Після приватизації квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_4 її власники змінювалися. Відповідачка ОСОБА_3 стала власником спочатку на підставі договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. На той час за умовами договору дарування підвальне приміщення не входило до складу квартири АДРЕСА_3 . А потім виконавчий комітет Лубенської міської ради видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія САС № 357311, квартиру АДРЕСА_2 , виданого відповідачу ОСОБА_3 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155), де вже з`явився підвал площею 39,0 кв. м.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивач прохає суд визнати незаконним і скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27 липня 2005 р. № 196 про передачу безкоштовно у власність відповідачу ОСОБА_3 підвального приміщення площею 40 кв. м. по АДРЕСА_4 . Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 , виданого відповідачу ОСОБА_3 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155). Право власності зареєстроване КП «Лубенське МБТІ» 08.10.2009 р., номер запису 8887 в книзі 68, реєстраційний номер нерухомого майна 2447206. Усунути перешкоди в користуванні напів-підвалом розташованим під квартирами АДРЕСА_5 (власник позивач ОСОБА_2 ) і АДРЕСА_3 (власник відповідач ОСОБА_3 ) в будинку АДРЕСА_4 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди в спільному користуванні цим нежилим приміщенням, наданням постійного безперешкодного доступу до нього.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача усі понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 26 серпня 2025 року вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Визначено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечення, позивачу відповіді на відзив.

03 вересня 2025 року на електронну пошту суду від представника відповідача виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області надійшов відзив по справі. Відзив обґрунтований тим, що будинок по АДРЕСА_4 є багатоквартирним. Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими року № 76, жилий будинок актами, і призначена для постійного в ній проживання.

Допоміжні приміщення житлового будинку для приміщення, призначені забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року було встановлено, що положення ч. 1 ст. 1, положення п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: 1.1. Допоміжні приміщення (підали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.).

Пунктом 3 рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27.07.2005 № 196 ОСОБА_3 передають у власність підвальне приміщення у будинку по АДРЕСА_4 . Проте у п. 4.3. рішення Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа № 1-2/2004) вказано, що відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.

Згідно п. 4.2. рішення Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа № 1-2/2004) допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону (2482-12), стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно 3 що засвідчується єдиним документом свідоцтвом про право власності на приватизацією громадянами квартир, квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч.2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції від 05.04.2005 року) власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку

Згідно ч.1 ст. 369 ЦК України (в редакції від 26.07.2005 року), співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, з огляду на викладене пункт 3 рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27.07.2005 № 196 було прийнято із порушенням законодавства.

16.09.2025 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що матеріалами справи підтверджено, що правовідносини, які були предметом судового розгляду, виникли у 2005-2009 роках.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Відповідач зазначає, що поза будь-яким сумнівом позивач з липня 2005 року мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, однак, цього не зробив через відсутність зацікавленості. Посилання на обставини, що позивач ніби то дізнався про порушення своїх прав у 2022 році не підтверджується достовірними доказами у справі. За будь-яких умов, позивач не був позбавлений можливості дізнатися про ніби то порушені права, однак, чомусь «скористався» цією можливість лише через 17 років.

У зв`язку з чим, відповідачка просила застосувати позовну давність до позовної заяви, яка є підставою для відмови у позові.

18.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача Павличенко В.Г. до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду 7 листопада 2022 року, прохав - визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , квартиру АДРЕСА_2 , виданого відповідачу ОСОБА_3 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155). В подальшому позовні вимоги були уточнені.

Він звернувся за захистом свого права порушеного вказаним Свідоцтвом про право власності, тобто, правовстановлюючим документом виданим на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування через 14 років після видачі вказаного свідоцтва.

Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності з поважних причин, у зв`язку з чим строк позовної давності підлягає поновленню, а порушене право підлягає захисту. Поважність причин полягає в наступному. Позивач ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 1998 року. Квартира була приватизована 30 січня 2003 року. За увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку неодноразово змінювалися мешканці, власники, про що детально зазначено у додатковій позовній заяві ОСОБА_2 від 16 січня 2023 року.

В той же час хто був власником квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючих документів йому не було відомо і не могло бути відомо, до того часу як він у 2022 році звернувся до суду з даним позовом. Так само як йому не було до 2022 року відомо, що відповідач ОСОБА_3 приватизувала і підвал - 39,0 кв. м.

Після того як між ОСОБА_2 4 липня 2022 р. і адвокатом Павличенком В.Г. було укладено договір № 30 про надання правової допомоги, він 4 липня 2022 року звернувся до КП «Лубенське МБТІ» з адвокатським запитом про отримання довідки щодо власника квартири АДРЕСА_2 .

Копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (квартиру) від 08.10.2009 р. і витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 24083379 було видано 5 липня 2022 року. Що ж стосується технічного паспорта, то як зазначив начальник КП «Лубенське МБТІ» Д. Кисляк, технічний паспорт виготовляється в 1 примірнику та зберігається у власника. З часу отримання вказаних документів позивачу стало відомо про те, що відповідачка ОСОБА_3 є власницею сусідської квартири АДРЕСА_3 , в тому числі і полупідвалу, який раніше перебував у їхньому спільному користуванні. До 5 липня 2022 року ОСОБА_5 не було відомо про те, що відповідачка 8 жовтня 2009 року оформила право власності на спільний полу-підвал, чим порушила право позивача на спільне користування цим приміщенням. Позивач і не мав будь-якої можливості знати про вказані обставини, бо не мав доступу до документів, що стосуються іншої особи, інших осіб. І в цьому не було потреби, поки відповідач не зачинила на замок підвальне приміщення, заборонивши йому користуватися ним. З цього часу у позивача виникли підстави для звернення до суду за захистом своїх прав, для звернення щодо отримання правничої допомоги, для збирання доказів.

У зв`язку з чим просив поновити позивачу ОСОБА_6 строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, визнавши причини пропуску строку поважними.

25.09.2025 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила у позовних вимогах позивача відмовити повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивачем подано до суду позовну заяву щодо предмета позову за надуманими мотивами, фактично за його відсутності, і на підставі документів, доказів, які не відповідають дійсності, що фактично є намагання приховати дійсний характер, фактично спрямований на заволодіння чужих майном, що є неприпустимо.

Позивач вказав, що під їхніми з відповідачкою квартирами знаходиться нежиле приміщення полупідвалу, де проходять комунікації, зокрема, каналізаційні труби, доступ до яких має бути вільним в разі виникнення потреби.

Раніше вказаним нежитловим приміщенням вони з відповідачем користувались спільно, про те в останній час відповідач закрила вхідні дверні полупідвалу на замок та повідомила, що вона є його власником та забороняє іншим стороннім особам користуватись вказаним приміщенням.

Це твердження позивачем є надуманим та не відповідає дійсним обставинам справи.

Мова не лише в не зазначенні позивачем конкретного періоду часу щодо обмежень в користуванні напівпідвальним приміщенням, але в тому, що в полупідвальному квартирному приміщенні відсутні комунікації позивача, чи будь якого іншого громадянина, що проживає в нашому будинку. Будь-який доступ сторонніх осіб до цього приміщення здійснений не з моменту «в останній час», як стверджує позивач, а з моменту передачі цього приміщення у власність відповідачу.

Як зазначає відповідач абсурдність такої позиції позивача є очевидною, яка підтверджується не лише цим відзивом, але й належними доказами, які є у справі, зокрема: довідкою Міськводоканалу, Актом обстеження за 1996 рік, Актом обстеження за 2023 рік, листом Голови Міськради та іншими доказами.

В цьому в полупідвальному жилому приміщенні відсутні будь-які каналізації, а пристосоване для проживання і побудовані та знаходяться дві печі. Відповідачка або її родина там певний час не проживала лише через причини відсутності фінансових можливостей. Проте в ньому зберігалися її власні речі, майно, коштовності.

Позивачем спотворено обставини справи, оскільки спірний полупідвал ніколи не знаходився під його квартирою. Саме нею, як власником квартири АДРЕСА_3 здійснювались заходи по його ремонту та по підтриманню в технічно придатному стані. Жодних комунікацій, в тому числі каналізаційних труб, які б обслуговували квартиру позивача, в полупідвалі не має.

Своє право власності на вказане нежитлове приміщення, як складову частину квартири відповідачка отримала в законний спосіб, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а відтак підстав для скасування рішення виконавчого комітету не має.

В матеріалах справи наявні технічні документи та заміри і розрахунки в яких чітко визначено розмір квартири і напівпідвального приміщення, яке знаходиться під квартирою.

У справі наявні документи, які підтверджують відсутність будь-яких комунікацій в напівпідвальному приміщенні, що належить відповідачу.

Вочевидь, оскільки позивач стверджує про наявність його комунікацій, це твердження має бути перевірено судом, оскільки воно не відповідає дійсності.

Пункт 3 рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27.07.2005 року № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків», яким передано у власність ОСОБА_3 підвальне приміщення не суперечить ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно частини 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», допоміжні технічні приміщення в багатоквартирних будинках мають передаватись у власність безоплатно всім квартиронаймачам і окремими об`єктами приватизації бути не можуть.

Адже 40,0 кв.м. напівпівального приміщення, що належить ОСОБА_3 , не являється допоміжним, технічним приміщенням багатоквартирного будинку, а є приміщенням, яке являється житловим і є частиною квартири, що знаходиться в напівпідвальній частині будинку.

Тому рішення виконавчого комітету, який в багатоквартирному будинку передав у власність відповідача приміщення полупідвалу, яке призначене для проживання, а не для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку, а відтак є правомірним і не може бути скасовано в угоду надуманих позивачем, як і свідоцтво про право власності.

Відповідачка стверджує, що спірне приміщення розташовано під її квартирою, а відтак в ньому не розташовані комунікації, які необхідно обстежувати та ремонтувати позивачу, як власнику квартири АДРЕСА_5 .

Приміщення в 40,0 кв.м., яке відповідачка отримала, до того було житловим, в ньому проживав громадянин, якого через поганий стан переселився в іншу житлову площу. В цьому приміщенні планували проживати її родина, дочка з дітьми та чоловіком.

Взамін відповідачка передала сарай, дійсно допоміжне приміщенням 95,8 м.кв., яким користується виключно позивач.

Позиція Позивача про те, що спірне нежитлове приміщення (полупідвалу площею 40 кв.м) входить до переліку допоміжних приміщень будинку, які призначені для обслуговування будинку його мешканцями, останнє за своїм статусом є об`єктом на праві спільної сумісної власності та належить всім співвласникам житлового будинку», є хибною, не ґрунтуються на дійсних обставинах та матеріалах справи, а побудова на припущеннях, а тому не має бути врахована, а відтак позовним вимогам повинно бути відмовлено.

Позивач помилково вважає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р., виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2155) є незаконним як правочин який не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно архівного витягу із рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27 липня 2005 р. № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків» де у пункті №3 зазначено: «Керуючись п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. з метою збереження підвального приміщення площею 40 кв. АДРЕСА_4 передати його у власність безкоштовно ОСОБА_3 , яка проживає у квартирі над цим підвальним приміщенням».

Згідно заяви ОСОБА_3 до виконавчого комітету Лубенської міської ради датована червнем 2005 р., де зазначено: «Враховуючи, те, що підвальне приміщення під моєю квартирою потребує капітального ремонту і може привести до руйнування будинку з метою його збереження прошу передати це підвальне приміщення мені у власність».

Позивач вважає пункт 3 рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27 липня 2005 р. № 196 про передачу безкоштовно у власність відповідачу ОСОБА_3 підвального приміщення площею 40 кв. АДРЕСА_4 незаконним, таким, що грубо порушує як його житлові права так і права власника квартири.

В той же час позивач не повідомив суд щодо дійсного характеру обставин передачі приміщень, отримання ним в одноособове користування приміщення - сарай площею 95,8 кв. м у той же час в заяві про збільшення позовних вимог просив суд визнати незаконним це рішення, але й не чинити перешкод у користування напівпідвальним приміщенням.

Тобто, позивач не лише отримав у власне користування приміщення (сарай) додатково вирішив через звернення до суду площею 95,8 квадратних метрів, але нібито за відновленням своїх порушених прав, вчинив дії, спрямовані на позбавлення власності іншої особи, а саме відповідача.

Більш того, він надав суду технічну характеристику своєї двокімнатної квартири, загальною площею 40.0 кв.м., надав план квартири, проте нічого не зазначив ні у своїх заявах ні у свідченнях суду, що він привласнив загальний коридор 10,1 кв.м. та 3.5 кв.м. спільного користування, яким користувалася не лише відповідач, але й інші мешканці будинку, поставив на вхідні двері замок та створив умови за яких не можливо їм користуватися.

Вочевидь, що позивач у позовній заяві не відобразив дійсного характеру справ щодо належності окремих приміщень, стану їх використання, тим самим ввів суд в оману, що може вплинути на прийняття судом незаконного рішення.

Крім того, позивач не врахував належним чином вимоги пунктів 14,18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992 р., (чинного на час прийняття рішення), яким встановлено, що документом для вирішення питання про передачу майна у власність є саме заява. До заяви може бути надано довідку про склад сім`ї і довідку про пільги, що такі є.

У додатку №2 до цього Положення зазначено зразок заяви та додатки до неї, а саме: «1. Довідка про склад сім`ї та займані приміщення. 2. Документ, що підтверджує право на пільгу по безоплатному одержанню у власність житла».

Вочевидь, що вимоги цього Положення ні відповідач, ні Лубенська міськрада при оформленні права власності на приміщення, що знаходиться в підвальній частині будинку не порушили.

Як зазначає відповідачка, на час отримання приміщення вона діяла згідно вимог законодавства. Більш того, окрім заяви надала документи, що підтверджували аварійність напівпідвалу, матеріальні затрати, які вона понесла та які треба понести для усунення аварійності.

Окрім цього, нею взамін напів-підвального приміщення житлово-комунальній конторі було передано приміщення сарай, яке розташоване поряд з будинком по АДРЕСА_4 , розміром 33,50 х 2,86, загальною площею 95,8 кв.м. та туалет. Цим приміщенням, на сьогодні, користується лише позивач. Відповідач не використовує жодного метра цього приміщення. Позивач не є власником чи користувачем підвалу.

Очевидним фактом недобросовісної поведінки позивача, є його твердження про те, що: «Лише в липні 2022 року йому стало відомо про те, що відповідачка 8 жовтня 2009 року оформила право власності на їх спільний полу-підвал, чим порушила його право на користування цим приміщенням.».

Полу-підвальне житлове приміщення не могло спільно використовуватись, оскільки належить одній особі відповідачу, є частиною квартири, як право власності.

Позивач стверджує, про те, що він раніше користувався полупідвалом, проте умисно не вказав та не повідомив суд про те, що в цьому приміщенні раніше проживав їх сусід громадянин Кущ, якого виселили через аварійність цього житла.

Ці важливі обставини також відомі і відповідачу Виконавчому комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (Код ЄДРПУ 04057439) тому виглядає по меншій мірі дивною поведінка відповідача про те, що нібито рішення про передачу відповідачу цього приміщення було незаконним. Вочевидь, що його поведінка має оцінюватися критично.

Варто врахувати архівні документи, які були надані відповідачем та знаходяться у справі, а також документи відповідних комісій Лубенської міськради, які досліджували питання щодо передачі приміщення у власність.

Позивач не є власником майна і не має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, фактично ніяким власником такого майна напів-підвального приміщення позивач не являється, а тому така вимога є незаконною.

Відповідач просить звернути увагу при розгляді позову на необхідність застосування позовної давності, таку позовну заяву нею письмово подано до суду, незважаючи на те, вона подавалась представником відповідача при попередньому розгляді в суді

Вочевидь, що сплив строк подачі позовної давності, а тому має бути прийнято рішення щодо відмови у позові. Крім того, позивач не звертався з відповідною заявою до суду щодо поновлення строку для пред`явлення позову.

Відповідач зазначає, що отримання нею у власність приміщення, яке до цього являлося житловим, проте знаходилося у напів-підвальній частині житлового будинку, що є непоодиноким випадком, здійснено на законних підставах і у відповідності до цього Закону, а тому позовна заява с безпідставною, подана за надуманими і недостовірними мотивами, ніяких порушень позивача з боку відповідача допущено не було, а тому у позові є всі підстави для його повної відмови.

Як зазначає відповідачка, використання у позовній заяві та доданих документах термінів «напів-підвал», «полу-підвал», «підвальне приміщення» є введенням суд в оману, а тому помилково житлове приміщення в першу чергу позивачем, віднесено до допоміжних приміщень, що є незаконним. Позивач не може являтися співласником цієї частини житлового будинку, що знаходиться у напів-підвалі, оскільки воно не являється допоміжним приміщенням, а є житловим приміщенням відповідача і належить мені на правах власності.

Позивач у позовній заяві надав неправдиву інформацію і для її спростування вимагало проведення різної процесуальної діяльності, адже ніяких комунікацій позивача в напів-підвальному приміщенні, що йому належить не має.

Позивач за своєю адресою проживає тривалий час, і достовірно знав, що напів-підвальне приміщення, яке належить відповідачу є житловим, в ньому тривалий час проживали інші мешканці, а тому будь які комунікаційні споруди, які б були пов`язані з квартирою АДРЕСА_5 , не могло і могло існувати, що підтверджується листом КП «Лубни-водоканал" від 22.02.2023 №01-20/146.

В підтвердження того, що напів-підвальне приміщення було житловим відповідачем надані декілька знімків печі та копія акту комісійного обстеження цього напів-підвального приміщення, яке фактично являється житлом, що находяться в матеріалах справи. Тому відповідач отримала у власність не підвальне приміщення, а житлову квартиру, яка розміщена у житловому будинку в напів-підвальній його частині.

Відповідач відповідно до закону сплачувала відповідні платежі, з цією метою отримувала субсидії, не лише на частину квартири, розміщеної на першому поверсі, але й частини приміщення квартири, розміщеної у напів-підвалі житлового будинку.

У свідоцтві про право власності на нерухоме майно, яке отримала відповідач 08.10.2009 зазначено: власник ОСОБА_3 форма власності -приватна. Опис об`єкта: загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м., квартира А-1, 38,1 кв.м., підвал - 39,0 кв.м.

Фактично відповідач отримала у власність приміщення, яке розміщено у житловому будинку в полу-підвальній частині і відносилося до житлового фонду, оскільки в ньому проживали інші мешканці.

Згідно акту за 1996 рік, складеного комісією на чолі голови комісії Лубенського міськвиконкому Бондар І.Г. на предмет визначення технічного стану будинку АДРЕСА_4 за результатами обстеження цей будинок признано ветхим. Квартиронаймача ОСОБА_7 необхідно відселити з полу підвалу.

Тобто цей документ підтверджує, що в напівпідвальному приміщенні, що належить ОСОБА_3 проживав квартиронаймач громадянин ОСОБА_8 .

Відповідач просила звернути увагу, що в цьому акті вказано не про технічне приміщення, а квартиру, що знаходиться в полу-підвальній частини житлового будинку.

Так, згідно Акта обстеження квартири (кімнати житлового блоку, секції) №4 у будинку квартирного типу по АДРЕСА_4 від 19 липня 2023 року, відповідно до якого група осіб в складі громадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в 13 годин провели обстеження напів-підвального приміщення: коридора і трьох кімнат в яких будь-які каналізаційні труби (системи) чи інші комунікації відсутні.

У позовній заяві не встановлено реальності порушеного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку відповідача, внаслідок якого суб`єктивне право позивача зазнало зменшення або ліквідації, напроти позивач отримав технічне приміщення в 200 метрів квадратний і намагається отримати доступ до квартири, яка знаходиться в підвальній частині будинку, що суперечить вимогам ст. 55 Конституції України.

01.10.2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого після ознайомлення з відзивом на позов приходжу до висновку, що всі наведені відповідачем ОСОБА_3 заперечення всі аргументи не ґрунтуються як на матеріалах справи, є вигаданими, так і на нормах чинного законодавства України, відтак, не заслуговують на увагу суду, підлягають відхиленню.

Відповідач у відзиві звинувачує позивача в наданні суду неправдивої перекрученої інформації, стверджуючи в категоричній формі, що буцімто він (позивач) стверджував, що в нежилому приміщенні полу-підвалі, що розташований під частиною його квартири АДРЕСА_5 проходять комунікації, зокрема, каналізаційні труби, доступ до яких повинен бути вільним в разі виникнення проблем під час їхньої експлуатації. Це суцільна вигадка.

Позивач ОСОБА_2 ніколи і ніде не стверджував подібного, пояснюючи, що комунікації встановлені на підлозі його квартири, яка дуже стара, тонка, (будинок збудовано більше 100 років тому назад), завжди існує ризик пошкодження підлоги разом з трубами які на ній (підлозі) розташовані. Що вже неодноразово відбувалося. Підлога просто провалювалася, що могло потягнути за собою травмування позивача та членів його сім`ї.

Так, у своїй позовній заяві від 7 листопада 2022 року ОСОБА_2 , зокрема, зазначав : "Під нашими з відповідачкою квартирами знаходиться нежиле приміщення полу-підвал над яким розташована частина моєї квартири де проходять комунікації, зокрема, каналізаційні труби. У випадку пошкодження яких нечистоти можуть потрапити до полу-підвалу. Крім того, мені необхідно перевіряти стан підлоги зі сторони полу-підвалу, проводити ремонтні роботи, щоб підтримувати квартиру в належному санітарному стані. Що без доступу до цього нежилого приміщення не можливо. В полу-підвалі відсутня будь-яка вентиляція, що теж негативно впливає на стан моєї підлоги. Раніше ми користувалися цим приміщенням спільно з ОСОБА_3 " Те ж саме він пояснював і під час судових засідань.

У доданих до клопотання про залучення доказів від 24 вересня 2025 року 5-ти фотознімках зафіксовано підлогу квартири АДРЕСА_1 , де позивачем виконано ремонтні роботи по усуненню провалів підлоги квартири шляхом закріплення ДСП-плит на стиках яких мається ремонтна піна, а вся конструкція підперта дерев`яним стовпчиком для її укріплення. Спочатку перед виконанням цих робіт позивачем було укріплено підлогу квартири в тому місці, де вона провалилася (кабінка для душу) шляхом бетонування і прокладення металевої арматури. Зрозуміло, що всі ці ремонтні роботи проводилися працівниками, які перебували в полу-підвалі, маючи туди доступ.

У зв`язку з наведеним інформаційна довідка КП "Лубни-водоканал" від 22.02.2023 р. № 01-20/146, де вказано, що в підвалі відсутні комунікації, що належать ОСОБА_2 , ніяким чином не суперечить обставинам справи і позиції позивача з цього питання. Було б дивно, якщо б комунікації були б проведені поза межами квартири позивача в приміщенні, яке йому не належить.

06.10.2025 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшли заперечення на заяву про поновлення строку позовної давності, відповідно до яких відповідач зазначає, що ретельний аналіз наведених обґрунтувань у зазначеній заяві засвідчує, що вони с надуманими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, а відтак задоволенню не підлягають.

Є очевидним, що позивачем у цій заяві здійснено намагання якимсь чином усунути неповноту своєї позовної заяви, виправдати свою непослідовну та неправильну поведінку щодо предмета спору, позовних вимог та переконати учасників справи про якесь відношення його до предмету спору та порушення його прав проте вони виявилися не переконливими.

Викладена у заяві інформація скоріше засвідчує безпідставність позову та відсутність підстав для поновлення строку на оскарження. В даному випадку не лише відсутні підстави для поновлення строку на оскарження, але й відсутні поважні причини його пропуску.

Позивач намагається нібито навіть придумати причини пропуску подачі своєї позовної заяви, відобразити їх, що вони є поважними, та викласти їх так щоб переконати суд визнати їх поважними, це при тому, що ніякого права його не було порушено, ніяких причин для її подачі взагалі не існувало, тому і до сьогодні не існує потреб у пошуках цих поважних причин.

Позивач у позовній заяві вказав, що «під їхніми з відповідачкою квартирами знаходиться нежиле приміщення полупідвалу, де проходять комунікації, зокрема, каналізаційні труби, доступ до яких має бути вільним в разі виникнення потреби.

Раніше вказаним нежитловим приміщенням вони з відповідачем користувались спільно, про те в останній час відповідач закрила вхідні дверні полупідвалу на замок та повідомила, що вона є його власником та забороняє іншим стороннім особам користуватись вказаним приміщенням».

При цьому, звертає увагу на ту обставину, що конкретного періоду часу щодо обмежень в користуванні напівпідвальним приміщенням, позивачем не було зазначено.

У заяві про поновлення строку позивач визначив, що таким строком має бути час коли він на свій запит від 4 липня 2022 року отримав відповідь: інформаційну довідку та копію свідоцтва про право власності.

І нібито саме з цього періоду він встановив, що власником квартири АДРЕСА_3 та полупідвального приміщення являється ОСОБА_3 , яка закрила його на замок і тим самим порушила його право.

Таке обґрунтування є безглуздим, надуманим і таким, що не має бути враховано судом, адже така поведінка позивача спростовується наявними у справі доказами.

Рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради про передачу безкоштовно у власність ОСОБА_3 підвального приміщення площею 40 кв. ( АДРЕСА_4 ) було прийнято 27 липня 2005 року.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_2 , виданого відповідачу ОСОБА_3 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення №369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р. виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі за № 2155). Право власності зареєстроване КП «Лубенське МБТІ» 08.10.2009 р., номер запису 8887 в книзі 68, реєстраційний номер нерухомого майна 2447206.

ОСОБА_12 взамін отриманого ОСОБА_3 на законних підставах приміщення, яке являлося житловим, проте знаходилося в полупідвальній частині будинку, отримав сарай площею 85,8 кв. метрів, яким користується до сьогодні.

Ніхто інший, як саме ОСОБА_3 передала позивачу свій сарай, а тому твердження позивача про те, що змінювалися різні власники квартири АДРЕСА_3 і він не міг встановити, хто саме порушує його права виглядає по меншій мірі абсурдним.

Позивач чудово був обізнаний про технічний стан будинку та його мешканцях та про громадянина ОСОБА_13 , який проживав в полупідвальній частині будинку.

Згідно акту за 1996 рік, складеного комісією на чолі голови комісії Лубенського міськвиконкому ОСОБА_14 на предмет визначення технічного стану будинку АДРЕСА_4 за результатами обстеження цей будинок признано ветхим. Квартиронаймача ОСОБА_7 необхідно відселити з полу підвалу.

Тобто цей документ підтверджує, що в напівпідвальному приміщенні, що належить ОСОБА_3 проживав квартиронаймач громадянин ОСОБА_8 .

Звертає увагу, що в цьому акті вказано не про технічне, або будь-яке інше допоміжне приміщення, а квартиру, що знаходиться в полу-підвальній частини житлового будинку.

Саме тому заява до виконавчого комітету Лубенської міської ради датована червнем 2005 р., була мотивована наступним: «Враховуючи, те, що підвальне приміщення під моєю квартирою потребує капітального ремонту і може привести до руйнування будинку з метою його збереження прошу передати це підвальне приміщення мені у власність».

У свідоцтві про право власності на нерухоме майно, яке відповідач отримала 08.10.2009 зазначено: власник ОСОБА_3 форма власності приватна. Опис об`єкта: загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м., квартира А-1, 38,1 кв.м., підвал - 39,0 кв.м.

Фактично відповідач отримала у власність приміщення, яке розміщено у житловому будинку в полу-підвальній частині і відносилося до житлового фонду, оскільки в ньому проживали інші мешканці.

Цільове призначення цієї частини житлового будинку не змінювалося. Більш того, в інших полупідвальних частинах будинку мешкають інші громадяни, оскльки вони зробили ремонт і дехто з них здає їх в оренду.

Згідно Акта обстеження квартири (кімнати житлового блоку, секції) №4 у будинку квартирного типу по АДРЕСА_4 від 19 липня 2023 року, відповідно до якого група осіб в складі громадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в 13 годин провели обстеження напів-підвального приміщення: коридора і трьох кімнат в яких будь-які каналізаційні труби (системи) чи інші комунікації відсутні.

Відповідач вказує, що нею не порушувались права позивача, бо вона якімсь чином своїми діями вплинула на його права чи змінила його в чомусь, починаючи з часу коли вона отримала квартиру.

Квартира в полупідвальній частині, що належить відповідачу не могла знаходитися у спільному користуванні всіх інших мешканців будинку, у тому числі й позивача, тому його твердження про те, що відповідач порушила його права і саме у 2022 році, ніякого відношення щодо надуманого ним предмету спору не має.

Взамін вона передала сарай, дійсно допоміжне приміщенням 95,8 м.кв., яким користується виключно позивач. В матеріалах справи наявні фотознімки такого приміщення як і частини квартири відповідача, яка розміщена в полупідвальній частині.

Позиція позивача про те, що спірне нежитлове приміщення (полупідвалу площею 40 кв.м) входить до переліку допоміжних приміщень будинку, які призначені для обслуговування будинку його мешканцями, останнє за своїм статусом є об`єктом праві спільної сумісної власності та належить всім співвласникам житлового будинку», є хибною, не ґрунтуються на дійсних обставинах та матеріалах справи, а відтак позовним вимогам повинно бути відмовлено.

Позивач помилково вважає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 8 жовтня 2009 року Виконавчим комітетом Лубенської міської ради, рішення № 369 від 26 листопада 2008 року (взамін договору дарування від 22 червня 2005 р., виданого приватним нотаріусом Галич Н.М., Лубенського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2155) є незаконним як правочин який не відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач вважає пункт 3 рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 27 липня 2005 р. № 196 про передачу безкоштовно у власність відповідачу ОСОБА_3 підвального приміщення площею 40 кв. АДРЕСА_4 незаконним, таким, що грубо порушує як його житлові права так і права власника квартири.

Позивач стверджує, про те, що він раніше користувався полупідвалом, проте нічого не вказав, що в цьому приміщенні раніше проживав їх сусід громадянин ОСОБА_13 , якого виселили через аварійність цього житла.

Позивач не є власником майна і не має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, фактично ніяким власником такого майна напів-підвального приміщення Позивач не являється, а тому така вимога є незаконною.

Із заяви про поновлення строку на оскарження слідує, що в квартирі АДРЕСА_5 Позивач проживає з 1998 року, квартиру приватизував 30 січня 2003 року.

Відповідач квартиру приватизувала у 2005 році, і окрім неї та її родини ніхто інший, всі ці роки не проживав, тому твердження позивача про те, що у квартирі АДРЕСА_3 неодноразово змінювалися мешкані можливо вважати, як надання позивачем заздалегідь неправдивої інформації та введення суд в оману.

Щодо відновлення строку подачі позовної давності, відповідач вважає, що має бути прийнято рішення щодо відмови у заявленою позивачем клопотанні.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16).

Крім того, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Позивач не може являтися співвласником цієї частини житлового будинку, що знаходиться у напів-підвалі, оскільки воно не являється допоміжним приміщенням, а є житловим приміщенням відповідача і належить на правах власності.

Відповідач зазначає, що є очевидним незаконність всіх вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у нього права на звернення до суду із зазначеним позовом та заявою про поновлення строку позовної давності.

У зв`язку з вищевикладеним відповідач просила за результатами розгляду заяви позивача про поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав, визнавши причини пропуску строку поважними відмовити повністю.

27.10.2025 року на електронну пошту суду від відповідача ОСОБА_3 надійшло заперечення проти заяви про поновлення строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що заява про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, через сплив такого строку 08 жовтня 2012 року.

Так, вказаному судовому засіданні передувало рішення Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду 06.11.2023, якою залишено без змін рішення Лубенського районного суду Полтавської області від 13.06.2023 за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентарізації» про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні майном.

Предметом касаційного провадження слугували доводи відповідача, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з грубим порушенням норм процесуального права, через сплив строку позовної давності для звернення до суду, що слугувало обов`язковою підставою для скасування судових рішень.

Посилання на обставини, що позивач ніби то дізнався про порушення своїх прав у 2022 році не підтвердилися достовірними доказами у справі.

Матеріалами справи підтверджено, що правовідносини, які були предметом судового розгляду, виникли у 2005-2009 роках.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність надає особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права.

Встановлення строку позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Заява про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, через створення штучних обставин поважності причин для його поновлення.

Поза будь-яким сумнівом, що позивач з липня 2005 року мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, однак, цього не зробив через відсутність зацікавленості. Посилання на обставини, що позивач ніби то дізнався про порушення своїх прав у 2022 році не підтверджується достовірними доказами у справі. За будь-яких умов, позивач не був позбавлений можливості раніше дізнатися про ніби то порушені права, однак, чомусь «скористався» цією можливість лише через 17 років.

У заяві про поновлення строку позовної давності зазначає, дослівно: «Поважність причин полягає у наступному. Позивач ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 1988 року. Квартира була приватизована 30 січня 2003 року. За увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку неодноразово змінювалися мешканці, власники, про що детально зазначено у додатковій позовній заяві ОСОБА_2 від 16 січня 2023 року.

В той же час хто був власником квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючий документів йому не було відомо і не могло бути відомо, до того часу як від у 2022 році звернувся до суду з даним позовом. Так само, як йому не було до 2022 року відомо, що відповідач ОСОБА_3 приватизували і підвал -39,0 кв.м.»

Однак, наведені доводи представника позивача не відповідають дійсності і спростовуються наступним.

По-перше, невідомо за яких обставин і як документально підтверджено, що за увесь час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку неодноразово змінювалися мешканці, власники. Очевидно, що для будь-якого стороннього спостерігача, притомної розсудливої людини очевидно, що наведене позивачем є вигадкою.

По-друге, недостовірними є доводи позивача, що хто був власником квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючий документів позивачу не було відомо і не могло бути відомо, до того часу як він у 2022 році звернувся до суду з позовом.

Більше того, вказані доводи позивача додатково спростовуються заявами колективного звернення від 25.05.2005, письмовими доказами 2017-2018, підписаними мешканцями будинку АДРЕСА_4 , в тому числі позивачем і відповідачем-1, якими підтверджується, що ОСОБА_2 на протязі багатьох років достовірно знав про усіх жителів будинку, в тому числі і час їх проживання, навіть про технічний та аварійний стан будинку, про боржників комунальних послуг та інше.

Тому, звернення позивача до суду через 17 років, є що найменше вигаданими, незаконними підстави для такого, в тому числі із заявою про поновлення строку позовної даності.

Заява про поновлення строку позовної давності не підлягає задоволенню, через створення штучних обставин поважності причин для поновлення строку, через укладення договору про надання правової допомоги №30 від 04.07.2022.

Так, звернення до суду із заявою про поновлення строку позовної даності слугував указаний договір між ОСОБА_2 і адвокатом ОСОБА_1 . Яка причина вказаних дій (укладення договору) невідома.

Однак, вищенаведеним підтверджено, що ОСОБА_2 поважність причин до укладення договору 04.07.2022, обґрунтовує іншими обставинами:

1) проживанням у квартирі АДРЕСА_1 з 1988 року;

2) приватизацією цієї квартири 30 січня 2003 року;

3) поясненнями про неодноразову зміну мешканців, власників за увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку (місце проживання ОСОБА_3 ;

4) поясненнями про відсутність відомостей про власника квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час, згідно правовстановлюючий документів;

5) поясненнями, що йому (позивачу) не було відомо і не могло бути відомо про власника квартири АДРЕСА_3 (відповідача 1), до того часу як від у 2022 році звернувся до суду з позовом. (описова частина заяви про поновлення строку позовної давності від 17.09.2025.

Тобто, позивач стверджує, що із 30 січня 2003, часу приватизації квартири АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_2 , за увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку, де проживає ОСОБА_3 , неодноразово змінювались мешканці, власники, хто був власником квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючих документів йому не було відомо і не могло бути відомо, до того часу як від у 2022 році звернувся до суду з позовом.

Однак, як зазначене вище, обставини на «підтвердження» поновлення строку позовної давності спростовуються письмовими доказами колективного звернення від 25.05.2005, 2017-2018, підписаних мешканцями будинку АДРЕСА_4 , в тому числі позивачем і відповідачем 1, якими підтверджується, що ОСОБА_2 протягом багатьох років достовірно знав про усіх жителів будинку, в тому числі і час їх проживання, навіть володів відомостями про технічний та аварійний стан будинку, про боржників комунальних послуг та інше.

Тому, звернення позивача до суду через 17 років, є що найменше вигадані незаконні підстави для такого.

Більше того, виникає запитання, про причини відсутності дій позивача для звернення до суду в установлений законом трирічний строк, враховуючи те, що останньому, із заяв колективного звернення від 25.05.2005, 2017-2018, підписаних мешканцями будинку АДРЕСА_4 , в тому числі позивачем і відповідачем - 1, достовірно було відомо протягом багатьох років не тільки про усіх жителів будинку, в тому числі і час їх проживання, а навіть володів відомостями про технічний та аварійний стан будинку, про боржників комунальних послуг та інше.

Таким чином, із заяви про поновлення строку позовної даності убачається, що поважні причини були: проживання у квартирі АДРЕСА_1 з 1988 року; приватизація цієї квартири 30 січня 2003 року на позивача; неодноразова зміна мешканців, власників за увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку (місце проживання ОСОБА_3 ; відсутність відомостей про власника квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючий документів; не було відомо позивачу і не могло бути відомо про власника квартири АДРЕСА_3 (відповідача 1), до того часу як від у 2022 році звернувся до суду позовом, із часу приватизації позивачем квартири АДРЕСА_5 від 30 січня 2003 року, через 22 роки, а також укладений договір між ОСОБА_2 і адвокатом Павличенком В.Г., із часу приватизації відповідачем 1 квартири №4 від 08 жовтня 2009 року, через 16 років.

Як зазначає відповідач, що убачається та підтверджує те, що строк звернення до суду позивачем пропущений, а наведені незаконні, безпідставні «поважні причини» є штучно створеними для незаконного звернення до суд.

У зв`язку з чим просить відмовити у поновленні строку позовної давності.

18.11.2025 року на електронну пошту суду від відповідача ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких вона заперечує проти задоволення в повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що Верховний суд у своїй Постанові по даній справі від 30.07.2025 вказав на недоліки у рішенні суду першої інстанції, які мають бути усунуті при новому розгляді в суді першої інстанції.

Верховний суд вказав, що «ключовим є визначення правового режиму спірного приміщення». З цього приводу можу пояснити наступне. Цей будинок був збудований в 1915 році під школу і використовувався за своїм цільовим призначенням поки не були збудовані нові школи, які відповідали більш строгим вимогам. А будинок був переведений у житловий, а квартири були виділені громадянам, які були в черзі на житло. Потім громадяни отримали право на приватизацію квартир, у яких вони проживали.

Всі квартири будинку мають окремий вхід. Квартира відповідача використовувалась, як кабінет хімії з входом з вулиці, а приміщення під квартирою була столовою з вікнами з окремим входом з вулиці. У зв`язку з цим, туалет був збудований у дворі окремо від будинку, будинок опалювався дровами в вбудованих печах, які були в кожному приміщенні, в тому числі піч була і в моїй квартирі і в приміщенні під моєї квартирою. Вода, газ, електрика спочатку не була запроектовані.

Їжа у вказаній столовій готувалася в печі, а воду приносили у відрах, а відходи теж виносили у відрах і виливали у відстійну яму. Тобто, у приміщенні під квартирою ніяких труб водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропроводки для квартири АДРЕСА_5 не було, як і для інших квартир.

Спочатку бабуся відповідача ОСОБА_15 по матері 14.09.2003 обміняла свій приватний будинок з сараями на квартиру АДРЕСА_3 з кладовкою під квартирою, яку приватизувала 19.08.2003 ОСОБА_4 . ОСОБА_4 віддала ключі від квартири АДРЕСА_3 і від цокольного приміщення під квартирою АДРЕСА_3 , як кладовку, із рук в руки бабусі відповідача ОСОБА_15 . Тобто, житло було обмінене на житло, а сараї на кладовку. В цокольному приміщенні під квартирою АДРЕСА_3 кладовці ОСОБА_4 зберігала різні речі: шафу, стіл, стільці, ліжко і різний одяг та постільну білизну, які теж перейшли у власність бабусі відповідача. ОСОБА_4 цокольне приміщення під квартирою АДРЕСА_3 здавала в оренду під житло громадянину з прізвищем ОСОБА_16 , який продовжував там проживати і сплачував бабусі відповідача. ОСОБА_16 виїхав в середині 2004 року, а відповідач почала особисто відкрито користуватися вказаним приміщенням, як художньою майстернею, де вона малювала свої картини, реставрувала ікони для церков до травня 2022.

ОСОБА_4 планувала оформити у свою власність це цокольне приміщення під квартирою АДРЕСА_3 кладовку, але не встигла тому, що вона приватизувала квартиру АДРЕСА_3 19.08.2003, а договір міни уклала 14.09.2003.

Тобто, вказане цокольне приміщення під квартирою АДРЕСА_3 йшло, як додаток - допоміжне приміщення до квартири АДРЕСА_3 по договору міни. Коли відповідач зверталася до поліції із заявою про крадіжку речей із цієї кладовки в травні 2022, тп приходив слідчий, який фотографував всі ці речі, зараз ці речі зберігаються там і до цих пір,

Бабуся відповідача ОСОБА_15 померла, то за нею спадкувала її донька - ОСОБА_17 , яка є матір`ю відповідача. ОСОБА_17 не жила у вказаній квартирі, а відповідач там жила разом із своєю донькою до 2011. Її мати подарувала їй вказану квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Коли відповідач отримала квартиру у власність, як подарунок, то на воду, електрику, газ, каналізацію вона замовляла технічні умови, проект, оплачувала їх будівництво самостійно після 2005 року.

Приміщення кладовки під її квартирою знаходиться в цокольному поверсі будинку. Цокольний поверх знаходиться нижче рівня землі, але не більше ніж на половину висоти це поверх, підлога якого приміщень, розташованих у ньому. На відміну від підвалу, він заглиблений у ґрунт не повністю, має вікна і може бути як технічним, так і житловим або господарським приміщенням. Підлога має бути розташована нижче рівня землі, але на висоту, що становить не більше 50% від висоти самого поверх на відміну від підвалу. Підвал заглиблений у ґрунт на всю висоту приміщення або на більше ніж половину, тоді як цокольний поверх ні. Цокольний поверх зазвичай має вікна та вентиляційні отвори, що забезпечує природне освітлення та вентиляцію. Приміщення цокольного поверху можуть бути пристосовані для технічних приміщень, гаража, майстерні, згідно ДБН В.22-9:2018 «Громадські будинки та споруди. Основні положення» на заміну ДБН В.2.2-9-2009.

В 2009 році підлога в квартирі відповідача почала руйнуватися і провалюватися, вона звернулася із письмовою скаргою до міськради, щоб відремонтували за її кошт і підлогу в квартирі і весь будинок. Була призначена комісія міськвиконкому для внесення пропозицій по вирішенню скарги. Комісія вирішила перекласти на тягар вирішення проблем і рекомендували подати заяву про визнання за нею права власності на вказане допоміжне приміщення.

Таким чином, вказані проблеми ніяким чином не порушували прав позивача, підстави позову відсутні, а тому позов підлягає відхиленню.

У вказаному спірному допоміжному приміщенні відсутні інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігєнічних умов і безпечної експлуатації квартири позивача або інших квартир будинку. Газові труби, труби водопостачання, каналізаційні труби позивача не проходять через спірне приміщення. У справі є відповідна довідка водоканалу.

Крім вказаної заяви, до міськради зверталися із колективним зверненням також і інші власники квартир, в тому числі і позивач, наприклад в 2017-2018 роках. Відповідна Заява за підписом в тому числі і позивача є в матеріалах справи.

У зв`язку з вищевикладеним, як вважає відповідач, її заява про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 16.12.2025 року у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача Павличенко В.Г. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовільнити. Зазначив, що позивачу ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1 . Відповідачу ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 , загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м. ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 , загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м., квартира «А-1» 38,1 кв.м., підвал 39,0 кв.м.. Підстава: Рішення (взамін договору дарування від 22.06.2005 року виданого приватним нотаріусом Галич Н.М. Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі №2155). Дата 26.11.2008. Номер: 369. Право власності відповідача зареєстроване КП «Лубенське МБТІ» 08.10.2009 р., номер запису 8887 в книзі 68, реєстраційний номер нерухомого майна 2447206, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.10.2009. Згідно листа КП «Лубенське МБТІ» №151 від 13.10.2022 року відомості стосовно звернення ОСОБА_3 про видачу свідоцтва відсутні. Відповідно Договору дарування квартири від 22.06.2005 року ОСОБА_17 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа 37,7 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м. Згідно Архівного витягу із рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27.07.2005 року № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків», виконкомом міської ради вирішено керуючись п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992 р. з метою збереження підвального приміщення площею 40 кв.м. по АДРЕСА_4 , передати його у власність безкоштовно ОСОБА_3 , яка проживає у квартирі над цим підвальним приміщенням. Підставою для прийняття вищевказаного рішення стала заява ОСОБА_3 у якій зазначено, що підвальне приміщення під її квартирою потребує капітального ремонту і може призвести до руйнування будинку з метою збереження прохає передати їй це підвальне приміщення у власність. Згідно наданих матеріалів вбачається, що частина квартири позивача ОСОБА_2 розташована над підвальним приміщенням. Виконавчий комітет Лубенської міської ради обґрунтував своє рішення Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. (далі Положення), що діяло на час прийняття рішення, зокрема пунктом 41 цього Положення. Згідно п. 41 Положення не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу та складські приміщення). Власником перелічених приміщень після приватизації квартир будинку є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку. Відповідно п. 2 Положення передачі у власність громадян підлягають квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму. Проте, відповідачу ОСОБА_3 передано у власність підвальне не житлове приміщення. Крім того, при прийнятті вказаного рішення грубо порушено процедуру його прийняття. П. 16 Положення передбачено, що передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Проте, свідоцтво про право власності на підвал не видавалося, відповідно, не могло реєструватися. Відповідно до п. 22 Положення, відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. Разом з тим, інвентаризаційні документи до заяви ОСОБА_3 не додавалися. Тому, не зрозуміло, чому ОСОБА_3 передано приміщення підвалу площею 39,0 кв.м., тоді як площа її квартири складала 37,7 кв.м., які межі та розміри в натурі цього приміщення тощо. Представник відповідача виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області Євтушевський М.О. позов визнав та вказав, що п. 3 рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27.07.2005 року № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків», яким передано у власність ОСОБА_3 підвальне приміщення суперечить ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

В судовому засіданні позивача ОСОБА_2 пояснив, що з ОСОБА_3 є сусідами через стіну. Вона там не проживає з 2012 р. квартира не опалюється. Будинок з 1915 р. всі мешканці утеплюють свої квартири, вона не робить нічого. Її задача, щоб будинок впав і вона отримала квартиру. Він поки був з нею у доброзичливих відносинах, він її водив до мера, де їй сказали, що вона квартиру не отримає. Вона переслідувала ціль, а саме приватизувавши підвал, отримати квартиру більшу у держави. Вони з нею домовились, що підемо до мера щось робить з капітальним ремонтом. Сказала, що піде, тільки зараз з`їзде до Києва і так не приїхала. Потім його душова кабінка провалюється у підвал. Замок не дверях підвалу висить, доступа не має. Позивач звертався в мчс, в поліцію повідомили, що не мають право заходити. ОСОБА_3 ні на які контакти не йшла. Потім адвокат зробив запит, і тоді він дізнався, що підвал приватизований.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_18 послався на застосування строків позовної давності, з тих підстав які він наголошував раніше, що поновлення строків то вони не підлягають задоволенню. Стосовно порушення прав позивача, в матеріалах справи відсутні будь-які технічні документи які підтверджують, що це є приміщення допоміжне чи технічне приміщення, наданий час вид цього приміщення доводиться тільки пояснення сторін, приміщення яке є технічним або допоміжним визначається технічною документацією житлового будинку. На даний час таких матеріалів у справі відсутні. І тому стверджувати, що саме це приміщення є допоміжним або технічним є передчасним. Тому під час проведення приватизації, органи приватизації, які також повинні знати закони повинні були врахувати ці заборони чи певні обмеження стосовно приватизації і повинні були відмовити в приватизації. Оскільки орган приватизації все ж надав документ на право власності цього не житлового приміщення, то вважаємо, що він діяв в рамках і спосіб передбачений діючим законодавством, а відповідач набула право власності у спосіб передбачений законом. Якщо позивач вважає, що це приміщення було допоміжним або технічним всі співвласники будинку повинні нести відповідні витрати на його утримання, наскільки розумію співвласники таких витрат не несли. Також, як вбачається з пояснення позивача та свідків там раніше проживала людина, це ще раз підтверджує, що це приміщення не є технічним, не допоміжним, а отже могло буди приватизованим передбачено діючим законодавством. Просимо в задоволення позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, просив врахувати відзив та розгляд справи проводити без участі представника.

Представник третьої особи Комунальне підприємство «Лубенське МБТІ» в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника бюро. При розгляді справи покладаються на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила що їй відомо що це підвал, раніше там проживав ОСОБА_16 , потім його виселили та дали квартиру. Потім в цьому підвалі був інвентар технічного працівника, вона прибирала на території. Вони там ставили свій інвентар. Користувалися підвали всі кому потрібно, а потім ОСОБА_20 повісила на нього замок. Коли ОСОБА_20 проживала в цьому будинку, то також ним користувалася. Потім вона поїхала в Київ. Бачила особисто, як ОСОБА_20 повісила замок. Питала: «Навіщо?», на що вона відповіла: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». На той момент в тому підвалі їх речей не було, крім того що їм потрібно було заходити дивитися чи не протікала вода. ОСОБА_20 повісила замок, коли почалася війна в 2022 році, поїхала і сказала, що через 3 тижні поверниться. Ключ від підвалу вона не дала. Вона їй сказала: «Що є проблеми, не подобається як протікає вода», але вона відповіла, що через 3 тижні приїде і вони будуть щось вирішувати. Через 3 тижні вона не повернулася, це був десь квітень, початок квітня. Вона просила у подруги номер телефону ОСОБА_20 , на що вона відповіла, що ОСОБА_20 заборонила давати свій номер телефону. Інша подруга яка проживає в їхньому дворі сказала, що у неї немає її номера телефону. Вона їх уникала, і не хотіла щоб вони потрапили у її підвал. Вона попросила щоб у них був доступ, бо проходять над цим підвалом комунікації. ОСОБА_21 у ОСОБА_20 доступ, бо вона закрила підвал і поїхала, до цього доступ був. ОСОБА_20 не приїхала, вони зверталися в пожарку і в поліції, мчс, на що їм відповіли, що можете зірвати замок, там нічого цінного немає. Попросили, щоб був присутні дільничний, він відмовився. У них провалилася душова кабінка, пішла у підвал. На її думка там було пошкодження через пацюків, вони їх травили поки був доступ до підвалу. До цього ОСОБА_20 не проживала в квартирі, то приїде, то поїде. Вона не зривала замок тому що не хотіла скандалу. Зверталась до доньки ОСОБА_20 , вона відповіла, що з матір`ю не спілкується, що зв`язків у неї з нею немає і нічим не може допомогти. Під їх квартирою було закладене вікно, то вони його вскрили, і вже потім зробили ремонт. На той момент вона не знала, що ОСОБА_20 власниця, про це дізналася через рік. Далі вони зробили ремонт, і коли приїхала ОСОБА_20 , то почала скандалити, викликати поліцію. Повісила ОСОБА_20 замок на початку квітня. Вони зверталися до поліції, мчс, міської ради усно. Позивач звернувся до адвоката в літку 2022 р. коли дізналися, що ОСОБА_20 власник та коли почали займатися документам, після адвокатського запиту. Вони з ОСОБА_20 не товаришували. Під час ремонту укріпили підлогу зі сторони підвала. Там раніше проживала людина. Її виселили з підвалу і дали квартиру. Як давно там проживав ОСОБА_16 не пам`ятає, він був пенсіонер. Після того, як його виселили там ніхто не проживав.

Суд, заслухавши учасників справи, допитавши свідка, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 30 січня 2003 року належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 12, т.1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.10.2022 року відповідачу ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, НОМЕР_1 , 08.10.2009, Виконавчий комітет Лубенської міської ради належить квартира АДРЕСА_2 , загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м (а.с. 15-16, т.1).

Відповідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 08.10.2009, виданого виконавчим комітетом Лубенської міської ради ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_2 , загальна площа 77,1 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м., квартира «А-1» 38,1 кв.м., підвал 39,0 кв.м.. Підстава: Рішення (взамін договору дарування від 22.06.2005 року виданого приватним нотаріусом Галич Н.М. Лубенського міського нотаріального округу. Зареєстровано в реєстрі №2155). Дата 26.11.2008. Номер:369 (а.с. 19, т.1).

Право власності відповідача зареєстроване КП «Лубенське МБТІ» 08.10.2009 р., номер запису 8887 в книзі 68, реєстраційний номер нерухомого майна 2447206, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.10.2009 (а.с. 20, т.1).

Згідно листа КП «Лубенське МБТІ» №151 від 13.10.2022 року відомості стосовно звернення ОСОБА_3 про видачу свідоцтва відсутні (а.с. 26, т.1)

Відповідно Договору дарування квартири від 22.06.2005 року ОСОБА_17 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальна площа 37,7 кв.м., житлова площа 32,0 кв.м (а.с. 51-52, т.1).

Згідно Архівного витягу із рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 27.07.2005 року № 196 «Про зняття з балансу Лубенського КЖЕУ житлових будинків», виконкомом міської ради вирішено керуючись п. 41 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №56 від 15.09.1992 р. з метою збереження підвального приміщення площею 40 кв.м. по АДРЕСА_4 , передати його у власність безкоштовно ОСОБА_3 , яка проживає у квартирі над цим підвальним приміщенням (а.с. 97 т.1).

Підставою для прийняття вищевказаного рішення стала заява ОСОБА_3 у якій зазначено, що підвальне приміщення під її квартирою потребує капітального ремонту і може призвести до руйнування будинку з метою збереження прохає передати їй це підвальне приміщення у власність (а.с. 98, т.1).

Згідно наданих матеріалів вбачається, що частина квартири позивача ОСОБА_2 розташована над підвальним приміщенням (а.с. 104-112, 191, т.1).

З поданих до суду фотографії частини квартири ОСОБА_2 з полу-підвалу вбачається підлога квартири АДРЕСА_1 , де позивачем виконано ремонтні роботи по усуненню провалів підлоги квартири шляхом закріплення ДСП-плит на стиках яких мається ремонтна піна, а вся конструкція підперта дерев`яним стовпчиком для її укріплення (а.с.233-237, т.3).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року було встановлено, що положення ч. 1 ст. 1, положення п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. 1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Відповідно до ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (в редакції до 2015 року) визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового

обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі,

перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові,

сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів,

вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Усталена судова практика Верховного Суду спирається на те, що незаконний перехід допоміжних приміщень (підвали, колясочні тощо) у власність третіх осіб або органів місцевого самоврядування є порушенням прав співвласників, незалежно від дати приватизації чи початку спору.

Виконавчий комітет Лубенської міської ради обґрунтував своє рішення Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 р. (далі Положення), що діяло на час прийняття рішення, зокрема пунктом 41 цього Положення.

Згідно п. 41 Положення не підлягають приватизації допоміжні приміщення жилих будинків, які призначені для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку (приміщення теплопунктів, котельних, сміттєзбірників, колясочних, приміщення, через які прокладені мережі комунікації, а також приміщення, які використовуються для розміщення обслуговуючого будинок персоналу та складські приміщення). Власником перелічених приміщень після приватизації квартир будинку є товариство власників квартир. Вільні підвальні приміщення за згодою власників квартир будинку переобладнуються під кладові і передаються їм у власність безкоштовно у встановленому порядку.

Відповідно п. 2 Положення передачі у власність громадян підлягають квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.

П. 16 Положення передбачено, що передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до п. 22 Положення, відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла.

Відповідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки спірне нежитлове приміщення входить до переліку допоміжних приміщень будинку, які призначені для обслуговування будинку його мешканцями, останнє за своїм статусом є об`єктом праві спільної сумісної власності та належить всім співвласникам житлового будинку.

Вищевказане відповідає усталеній судовій практиці ВС, зокрема в своїх постановах - від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, згідно до яких допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.

Водночас згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Ст. 256, 257, 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, та про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень ст. 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так, спірне рішення прийнято у 2005 році, а право власності на нерухоме майно видане 2009 році.

Позивач звернувся з даним позовом до суду в 2022 році, тобто майже через 17 років з моменту прийняття спірного рішення та майже через 13 років з моменту прийняття рішення про державну реєстрацію права власності.

Відповідач ОСОБА_3 просить застосувати строки позовної давності та залишити позовну заяву без задоволення. Заявляючи про застосування позовної давності зазначила, що поза будь-яким сумнівом позивач з липня 2005 року мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, однак, цього не зробив через відсутність зацікавленості. Посилання на обставини, що позивач ніби то дізнався про порушення своїх прав у 2022 році не підтверджується достовірними доказами у справі. За будь-яких умов, позивач не був позбавлений можливості дізнатися про ніби то порушені права, однак, чомусь «скористався» цією можливість лише через 17 років.

Позивач стверджує, що про порушення його прав він дізнався після того як між ОСОБА_2 4 липня 2022 р. і адвокатом Павличенком В.Г. було укладено договір № 30 про надання правової допомоги, він 4 липня 2022 року звернувся до КП «Лубенське МБТІ» з адвокатським запитом про отримання довідки щодо власника квартири АДРЕСА_2 .

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд зазначає, що позивач та свідок (дружина позивача) ОСОБА_19 в судовому засіданні повідомили, що з відповідачем ОСОБА_3 у них були добрі стосунки, в подальшому погіршилися. В своєму вступному слові позивач ОСОБА_2 повідомив, що на підвалі висів замок, а в нього сталася аварійна ситуація, в зв`язку з чим він звернувся до різних структур, але йому повідомляли, що то приватна власність і зайти для усунення неможливо. І лише після цього він готуючи позов до суду зробив адвокатський запит і дізнався про власність відповідача.

Водночас суд зазначає, що в запиті від 04 липня 2022 року до начальника КП «Лубенське МБТІ» вже зазначається про надання документів на право власності на квартиру, яка належить ОСОБА_3 , тобто вже після виникнення аварійної ситуації, що на думку суду свідчить лише про збір відповідних документів для подання позову до суду. Крім того, ордер з адвокатом теж укладений 04.07.2022 року для представництва позивача виключно в Лубенському міськрайонному суді Полтавської області.

А отже, позивачу було відомо хто є власником спірного приміщення ще задовго до погіршення стосунків з ОСОБА_3 , оскільки позивач повідомив, що вони з ОСОБА_3 разом ходили як власники до міськради для врегулювання ремонту їхнього будинку.

Крім того, свідок ОСОБА_19 повідомила, що вони просили у відповідачки доступ до підвалу, однак вони не знали, що він приватизований, тобто розуміючи, що підвал спільний, в зв`язку з чим тоді вона разом з чоловіком позивачем просили доступ до нього лише у ОСОБА_3 , а отже їм було відомо, що власницею спірного приміщення є відповідачка.

Тобто, позивач не був позбавлений можливості своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень інформацію, необхідну для захисту його прав, оскільки він весь час (більше 25 років) проживає в квартирі та навіть звертався з колективними зверненнями в 2017-2018 роках власників квартир в даному будинку.

За таких обставин позивач мав об`єктивну можливість довідатися про існування спірного рішення від 2005 року та про наявність рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру від 2009 року.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Посилання позивача на те, що строк позовної давності почався з надання відповіді на адвокатський запит 04.07.2022, та про те, що за увесь цей час у квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку неодноразово змінювалися мешканці, власники, та в той же час хто був власником квартири АДРЕСА_3 в той чи інший час згідно правовстановлюючий документів йому не було відомо і не могло бути відомо, до того часу як він у 2022 році звернувся до суду з даним позовом, так само, як йому не було до 2022 року відомо, що відповідач ОСОБА_3 приватизувала і підвал -39,0 кв.м. не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку з підстав зазначених вище.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності, а тому відсутні підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, отже, позивач пред`явив позов 08.11.2022 з пропуском строку позовної давності.

Про правильність застосування даних норм права свідчить постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, провадження № 12-97гс19.

Таким чином, враховуючи, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство «Лубенське МБТІ» про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні майном необхідно відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки в задоволення позову відмовлено повністю, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , виконавчого комітету Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, третя особа Комунальне підприємство «Лубенське МБТІ» про визнання незаконним і скасування пункту рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод в користуванні майном відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.В. Просіна