Ухвала суду № 136726776, 20.05.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/1474/25

Провадження № 1-кс/461/3170/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2026 року м.Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1

за участі:

секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

підозрюваного ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши погоджене з прокурором клопотання слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024140000001124 від 06.11.2024 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

в с т а н о в и в :

20.05.2026 року до суду надійшло клопотання слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024140000001124 від 06.11.2024 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування поданого клопотання покликається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до п.а ч.1 ст. 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, вбачається, що на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 Постанова Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану № 168 від 28.02.2022 вбачається, що Особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень. Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Відповідно Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України під час дії воєнного стану, а також смерті осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого на військовій службі в Збройних Силах України у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Згідно п. 1.3. Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що сім`ям загиблих військовослужбовців відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується одноразова грошова допомога, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Згідно п. 1.4. Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та відсутність у нього будь-яких законних підстав на набуття, володіння чи розпорядження чужим майном, а саме грошовими коштами, які підлягали виплаті ОСОБА_8 у зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця НОМЕР_1 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_9 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступив у злочинну змову із ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , та розробили злочинний план шахрайським способом заволодіння грошовими коштами.

Так, у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не раніше жовтня 2024 року, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , дізнались про право ОСОБА_8 на отримання грошових виплат у зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця та під виглядом надання їй допомоги в оформленні та поданні документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також у відкритті банківського рахунку АТ «ОЩАДБАНК», на який мали зараховуватися кошти ввійшли в довірчі відносини із ОСОБА_8 .

Після цього, продовжуючи свій злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ОСОБА_4 без відома ОСОБА_8 незаконно встановив SIM-карту з її фінансовим номером телефону, прив`язаним до банківського рахунку, на який повинні були здійснюватись виплати, та активував її у власному мобільному телефоні, що надало змогу учасникам групи контролювати інформацію про рух коштів по рахунку, який належить ОСОБА_8 .

У подальшому, у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , шляхом зловживання довірою, заволоділи банківською картою АТ «ОЩАДБАНК» із доступом до рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_8 , на який 24.12.2024 зараховано грошові кошти, як безготівкове зарахування, заробітна плата додаткова винагорода за листопад 2024 року за загиблого військовослужбовця ОСОБА_9 в сумі 187 253,14 грн. З метою отримання даних грошових коштів, в період часу з 08 січня 2025 року по 18 лютого 2025 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 здійснили зняття грошових коштів з банкоматів банків м. Львова та Львівської області на загальну суму 107 500 грн.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 очікували надходження грошової допомоги, яка призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України під час дії воєнного стану в сумі 15 млн. грн. на банківський рахунок, який належав ОСОБА_8 , з метою подальшого незаконного заволодіння такими коштами, однак у зв`язку із смертю ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, виконавши всі дії, які вони вважали за необхідне, довести свій злочинний умисел до кінця не змогли з причин, що не залежали від їх волі, оскільки розподіл відповідних виплат відбувся між іншими родичами загиблого, які мали право на виплату у зв`язку із його смертю матір`ю загиблого ОСОБА_9 ОСОБА_11 та його сином ОСОБА_12 .

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), у особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України.

19.05.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Ходорова Львівської області, громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 5 ст. 190 КК України.

Прокурор в судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив таке задовольнити.

Захисник підозрюваного ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечив. Зазначив, що повідомлена ОСОБА_4 підозра є необґрунтованою та не підтверджується належними і допустимими доказами. Вказав, що підозрюваний є особою пенсійного віку, має другу групу інвалідності, страждає на ряд тяжких захворювань, у тому числі онкологічне захворювання, потребує постійного стороннього догляду та лікування. Також зазначив, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, стороною обвинувачення належним чином не доведені, а визначений стороною обвинувачення розмір застави у сумі 998 400 грн є непомірним для підозрюваного. Просив відмовити у задоволенні клопотання про тримання під вартою та застосувати більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника. Зазначив, що отримує пенсію у розмірі близько 12 000 грн на місяць, нерухомого майна у власності не має. Також вказав, що у його власності наявний автомобіль марки «Mazda» 2003 року випуску. Просив застосувати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Слідчим суддею встановлено, що слідчим управлінням ГУНП у Львівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024140000001124 від 06.11.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190, ч. 5 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до п.а ч.1 ст. 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20.12.1991, вбачається, що на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 Постанова Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану № 168 від 28.02.2022 вбачається, що Особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень. Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Відповідно Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що одноразова грошова допомога призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України під час дії воєнного стану, а також смерті осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого на військовій службі в Збройних Силах України у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Згідно п. 1.3. Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що сім`ям загиблих військовослужбовців відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується одноразова грошова допомога, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Згідно п. 1.4. Наказу №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» затверджено «Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» вбачається, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та відсутність у нього будь-яких законних підстав на набуття, володіння чи розпорядження чужим майном, а саме грошовими коштами, які підлягали виплаті ОСОБА_8 у зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця НОМЕР_1 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних сил України ОСОБА_9 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , вступив у злочинну змову із ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , та розробили злочинний план шахрайським способом заволодіння грошовими коштами.

Так, у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не раніше жовтня 2024 року, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , дізнались про право ОСОБА_8 на отримання грошових виплат у зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця та під виглядом надання їй допомоги в оформленні та поданні документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також у відкритті банківського рахунку АТ «ОЩАДБАНК», на який мали зараховуватися кошти ввійшли в довірчі відносини із ОСОБА_8 .

Після цього, продовжуючи свій злочинний умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_8 , за попередньою змовою з ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ОСОБА_4 без відома ОСОБА_8 незаконно встановив SIM-карту з її фінансовим номером телефону, прив`язаним до банківського рахунку, на який повинні були здійснюватись виплати, та активував її у власному мобільному телефоні, що надало змогу учасникам групи контролювати інформацію про рух коштів по рахунку, який належить ОСОБА_8 .

У подальшому, у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , шляхом зловживання довірою, заволоділи банківською картою АТ «ОЩАДБАНК» із доступом до рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_8 , на який 24.12.2024 зараховано грошові кошти, як безготівкове зарахування, заробітна плата додаткова винагорода за листопад 2024 року за загиблого військовослужбовця ОСОБА_9 в сумі 187 253,14 грн. З метою отримання даних грошових коштів, в період часу з 08 січня 2025 року по 18 лютого 2025 року, ОСОБА_10 та ОСОБА_7 здійснили зняття грошових коштів з банкоматів банків м. Львова та Львівської області на загальну суму 107 500 грн.

Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 очікували надходження грошової допомоги, яка призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України під час дії воєнного стану в сумі 15 млн. грн. на банківський рахунок, який належав ОСОБА_8 , з метою подальшого незаконного заволодіння такими коштами, однак у зв`язку із смертю ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, виконавши всі дії, які вони вважали за необхідне, довести свій злочинний умисел до кінця не змогли з причин, що не залежали від їх волі, оскільки розподіл відповідних виплат відбувся між іншими родичами загиблого, які мали право на виплату у зв`язку із його смертю матір`ю загиблого ОСОБА_9 ОСОБА_11 та його сином ОСОБА_12 .

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), у особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України.

19.05.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю міста Ходорова Львівської області, громадянина України, проживаючого за адресою АДРЕСА_2 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 5 ст. 190 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:

- повідомленнями про виявлення кримінального правопорушення;

- рапортом від 27.04.2026;

- протоколами про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, розтаємненим відносно ОСОБА_10 ;

- актовим записом про смерть №3460 від 17.06.2025;

Проаналізувавши та оцінивши досліджені докази, суд вважає, що всі вищезазначені докази є належними та допустимими. Вищеперелічені докази є достатніми для висновку суду про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , оскільки існують факти, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане кримінальне правопорушення.

Питання щодо наявності чи відсутності в діях підозрюваного складу кримінального правопорушення, а також більш вагомі докази причетності до кримінального правопорушення, належність та допустимість цих доказів, можуть бути більш ретельно досліджені в подальшому органами досудового розслідування та/або судом при розгляді кримінального провадження в судовому засіданні.

Перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з врахуванням положень ст.17 КПК України не входить до предмету судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею відповідно до положень ч.1 ст.303 КПК України на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий.

Таким чином, доказування обґрунтованості підозри вважається досягнутою, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідно особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість підозри може встановлюватись тільки щодо діяння, яке підпадає під ознаки правопорушення за законом про кримінальну відповідальність. Обґрунтованість підозри не може ґрунтуватись на суб`єктивних припущеннях, а має підкріплюватись конкретними доказами в кримінальному провадженні. Обґрунтованість підозри не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Повнота та всебічність проведеного розслідування не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при з`ясуванні достатності доказів, що стали підставою для повідомлення особі про підозру.

Отже, на стадії досудового розслідування, суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду.

Слідчий суддя перевіряє обґрунтованість підозри, а саме: стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчинені якого підозрюється особа, в тому числі, зазначення часу і місця його вчинення, але не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, зокрема, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих фактів та обставин повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.

Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про причетність особи до інкримінованого їй злочину та виключає протилежний висновок на даний момент розслідування.

Не вдаючись до оцінки доказів з точки зору їх достатності та допустимості, а також доведеності поза розумним сумнівом вини особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що належить виключно до компетенції суду під час судового розгляду, при вирішенні питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих доказів здійснюється слідчим суддею виключно з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав вважати особу причетною до вчинення кримінального правопорушення, а також стверджувати, що підозра є настільки обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Визначаючи стандарт «достатня підстава», що застосовується при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження на стадії досудового розслідування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.01.2022 зазначила, що стандарт доказування «достатня підстава» є значно нижчим порівняно з такими стандартами як «поза розумним сумнівом» (що застосовується під час розгляду кримінального провадження по суті), так і «обґрунтована підозра» (за яким доводиться наявність підстав піддавати конкретну особу заходам забезпечення кримінального провадження) (справа № 11 - 132сап21).

Таким чином, оцінюючи в сукупності обставини даного кримінального провадження та враховуючи достатню наявність доказів про причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.190 КК України, у вчиненні якого він підозрюється, суд вважає, що оголошена ОСОБА_4 підозра є обґрунтованою.

Слідчим доведено, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. При цьому, слідчий суддя враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів.

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення «Бекчиєв проти Молдови»).

Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду), підтверджується тим, що у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину ОСОБА_4 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років років, що за ступенем тяжкості відноситься, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, до особливо тяжкого злочину і це може стимулювати підозрюваного до втечі, у тому числі з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин підозрюваний може незаконно перетнути державний кордон України.

Водночас, відповідно до п. 36 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України», Європейський суд зазначив, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на свідків, потерпілого та інших учасників у даному кримінальному провадженні шляхом їх переконання та залякування, з метою надання ними неправдивих показань, які б виправдовували його у вчиненні інкримінованого злочину), виражається у тому, що ОСОБА_4 може намагатись вплинути на таких осіб з метою надання показань, які б виправдовували його у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також узгоджувати з ними свої показання та створювати штучні докази непричетності до вчинення злочинів.

Про неможливість запобігти такому ризику свідчить і той факт, що з урахуванням принципу безпосередності дослідження судом показань (ст. 23 КПК України) такі ще судом не допитані та надані ними під час досудового розслідування показання не можуть лягти в основу обвинувального вироку відносно ного.

Ураховуючи характер вчиненого підозрюваним злочину та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, є всі підстави вважати, що підозрюваний може полишити місце свого постійного проживання, де буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконними засобами впливати на свідків, потерпілого у кримінальному провадженні, тому з метою запобігання вказаним ризикам, суд приходить до висновку про необхідність застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд вважає, що існують обставини, які свідчать про обґрунтовану підозру у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України, про достатність підстав вважати, що існують ризики, передбачені статтею 177 цього Кодексу, про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризиків, зазначеним у клопотанні. Тому, жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження.

Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини та спосіб вчинення злочину підозрюваним, наявність вищевказаних ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, суд не вбачає підстав застосувати більш м`який запобіжний захід. За вказаних обставин, підозрюваному необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу.

Суд, враховуючи викладені ризики, обставини вчинення та суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_4 , приходить до висновку про необхідність обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м`які запобіжні заходи запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного щодо виконання ним процесуальних рішень не в силі.

Відповідно до ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.

Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу.

Беручи до уваги, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, який не підпадає під вищезазначений перелік, суд вважає за можливе призначити заставу.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Застава як запобіжний захід у розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слугує меті забезпечення виконання підозрюваним своїх процесуальних обов`язків. Тому її розмір визначається з урахуванням особистості підозрюваного, його майнового становища, стосунків з іншими особами.

Такий висновок зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Істоміна проти України» (заява № 23312/15).

Крім того, у вказаній справі Європейський суд з прав людини дійшов до висновку про те, що збитки від злочину не є критерієм для визначення суми застави.

Визначаючи розмір застави, слідчий суддя враховує, що підозрюваний ОСОБА_4 є особою пенсійного віку, отримує пенсію у розмірі близько 12 000 грн на місяць, нерухомого майна у власності не має, має у власності автомобіль марки «Mazda» 2003 року випуску, має другу групу інвалідності, страждає на ряд тяжких захворювань, у тому числі онкологічне захворювання, потребує постійного стороннього догляду та лікування, що було враховано слідчим суддею при вирішенні питання щодо визначення розміру застави.

Разом з тим, слідчий суддя враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 , обставини його вчинення, характер та ступінь суспільної небезпеки інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які продовжують існувати.

При цьому, слідчий суддя приходить до висновку, що визначений стороною обвинувачення розмір застави у сумі 998 400 грн не відповідає майновому стану підозрюваного та є завідомо непомірним для нього.

Водночас, враховуючи вік підозрюваного, наявність у нього інвалідності ІІ групи, стан здоров`я, зокрема наявність онкологічного захворювання, необхідність постійного лікування та стороннього догляду, а також майновий стан підозрюваного, слідчий суддя вважає, що визначений стороною обвинувачення розмір застави у сумі 998 400 грн є завідомо непомірним для підозрюваного. Разом з тим, з урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність визначення застави у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

З огляду на викладене, слідчий суддя вважає за необхідне визначити ОСОБА_4 заставу у межах, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, а саме у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 грн.

Саме такий розмір застави, на думку слідчого судді, є співмірним із обставинами кримінального провадження, достатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, запобігання встановленим ризикам та водночас не є завідомо непомірним для нього.

Такий розмір застави є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у підозрюваного бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент у розмірі, визначеному в цій ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету АР Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

При цьому підозрюваньому роз`яснюється, що при застосуванні відносно нього запобіжного заходу у виді застави на нього на визначений нижче строк покладаються нижчеперелічені обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

Також підозрюваньому і заставодавцю роз`яснюється, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до органу досудового розслідування та/або суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі внесення застави щодо підозрюваного, стосовно якого обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, ці роз`яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув`язнення.

У разі внесення застави, вона може бути внесена на депозитний рахунок суду: Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26306742, Банк отримувача ДКСУ, м.Київ, Код банку отримувача (МФО) 820172, Рахунок отримувача UA918201720355299001500000757.

Керуючись ст.ст. 369, 376 КПК України, слідчий суддя

у х в а л и в :

Клопотання слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУНП у Львівській області ОСОБА_6 - задоволити.

Застосувати до підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 190 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№ 19)» на строк до 18.07.2026 року.

Визначити ОСОБА_4 заставу вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266240 грн.

У разі внесення застави, вона може бути внесена на депозитний рахунок суду: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26306742; Банк отримувача ДКСУ, м. Київ ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA918201720355299001500000757.

У разі застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді застави - на строк до 18.07.2026 року покласти на нього наступні обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, суду за кожною вимогою;

- не відлучатися за межі Львівської області, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування з ОСОБА_10 , ОСОБА_7 ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня проголошення ухвали, а підозрюваним, який перебуває під вартою, з моменту вручення йому копії ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1