Рішення № 136723808, 11.05.2026, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1966/25

Провадження № 2/675/265/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого

судді Демчука П.В.,

з участю секретаря судового засідання Григор`євої О.С.,

позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Думи Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізяславі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Плужненської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай), третя особи у справі Шепетівська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області,

В С Т А Н О В И В:

Дума Ю.І. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Ізяславського районного суду із позовом до Плужненської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права на земельну частку (пай) із земель колишнього колгоспу «Полісся», що знаходилося на території Борисівської сільської ради Шепетівського (до адміністративно-територіальної реформи Ізяславського) району Хмельницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із земель резервного фонду колишнього колгоспу або із земель запасу комунальної власності Плужненської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Позивачем визначено третіми особами у справі на стороні відповідача Шепетівську районну державну адміністрацію та Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

В обгрунтування позову зазначила, що 17 травня 1993 року була прийнята в члени колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) «Полісся», що розташоване в с. Борисів ( колишнього Ізяславського району Хмельницької області) та працювала з досягнення повноліття на різних роботах: рядовою, обліковцем на цегляному заводі, дояркою і т д.

Відповідно до даних протоколу № 1 від 09.012.1994 року позивачку прийняли у члени КСП «Полісся», що розташоване в с. Борисів Ізяславського району Хмельинцької області.

У 2025 році позивачка звернулася до Плужненської сільської ради з проханням виділити земельну частку (пай) в натурі на місцевості із земель колишнього КСП «Полісся» та надати копію Державного аку на право колективної власності на землю передану у колективну власність КСП «Полісся». У відповідь Плужненська сільська рада листом № 13.1-16/47/202511 від 27.10.2025 року відмовила позивачці, мотивуючи тим, що вона не була включена до списків членів КСП «Полісся».

Позивачка вважає, що її законні права на земельну частку (пай) були порушені КСП «Полісся» і підлягають захисту з наступних підстав: 1. На час отримання державного акта на землю та її розпаювання між членами КСП «Полісся» ОСОБА_1 була членом КСП «Полісся», та мала право на отримання земельного паю, проте помилково не була включена до списку, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Інші працівники, які працювали разом з нею в колгоспі «Полісся», отримали земельні ділянки у власність. Оскільки позивачка у зв`язку зі станом здоров`я та встановленням другої групи інвалідності в подальшому змушена була залишити роботу, відповідно, не мала належної інформації щодо прав на земельну ділянку. Однак їй було видано свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), серія ХМІЗ № 023122 від 20.11.2007 року.

ОСОБА_1 зверталась із заявами про її порушене право до Плужненської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, як правонаступника Борисівської сільської ради щодо виділення їй земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зі земель бувшого КСП «Полісся» на території Борисівського старостинського округу Плужненської сільської ради Шепетівського району Хмельницької області. Однак Плужненська сільська рада відмовила позивачці та рекомендувала звернутися до суду.

В зв`язку з тим, що Плужненська сільська рада відмовила позивачці в задоволенні її порушеного права, а також процес розпаювання земель колективних сільськогосподарських підприємств завершено, тому право позивачки на земельну частку (пай) може бути встановлено лише в судовому порядку.

За наведених вище обставин представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право на земельну частку (пай), із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» с. Борисів.

У судовому позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Крім того, представник позивачки ОСОБА_2 заявила клопотання про поновлення строку позовної давності.

Плужненська сільська рада Шепетівського району Хмельницької області подала суду заяву про розгляд справи у відсутність її представника, проти заявлених вимог не заперечують.

Від третьої особи на стороні відповідача Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області суду надійшов відзив, в якому зазначено, що на даний момент належним суб`єктом, який наділений правом розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення, розташованими на території громади, є Плужненська сільська рада Шепетівського району Хмельницької області. Розгляд справи просять проводити без участі представника Шепетівської районної державної адміністрації.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області надало пояснення, з якого випливає, що вони не розпоряджалися спірною земельною ділянкою, оскільки вона належить до земель колективної власності, а не до державної власності.

Заслухавши позивачку та її представника, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працювала у колгоспі «Полісся», с. Борисів Ізяславського району Хмельницької області із 1970 по 198і рік, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника, та внесеними в неї відомостями про періоди роботи, кількість пророблених людтно-днів за рік, нараховану заробітну плату.

У липні 1981 року позивачка була прийнята на роботу в Ізяславський лісгосп, а з 14 січня 1983 року по 31 грудня 1991 року працювала в Ізяславській інспекції Держстраху страховим агентом. Про такі періоди роботи свідчать записи у трудовій книжці позивачки, заповненої в Ізяславському держлісгоспі.

Відповідно до архівної довідки №06-15/К-510/2024 від 19.11.2024 року, виданої архівним відділом №2 Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області в протоколі засідання правління колективного сільськогосподарського підприємства «Полісся» с. Борисів від 09 лютого 1994 року № 1 є відомості про прийняття в члени КСП ОСОБА_1 (так в документі) з 17 травня 1993 року. В протоколах загальних зборів КСП «Полісся» с. Борисів за 1993-2000 роки відсутні відомості про виведення із членів КСП ОСОБА_1 .

Також архівною довідкою від 28.03.2024 року № 01-19/316-К підтверджені відомості відповідно до книг обліку розрахунків по оплаті праці у колгоспі «Полісся» про період роботи ОСОБА_1 за 1992-1997 роки. Так, у 1992 році позивачкою відпрацьовано 85 людино/днів, у 1993 р. 79, у 1994 72, у 1995 86 людино/днів. В стажових книжках вищезгаданого господарства ОСОБА_1 не згадується, тому підтверджується стаж її роботи згідно книг обліку розрахунків оплати праці за 1992-1997 роки.

Слід зазначити, що записи у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 за період роботи 1993-1995 роки відсутні.

Борисівська сільська рада Ізяславського району Хмельницької області 10 березня 1995 року за № 3 приняла рішення про передачу у колективну власність КСП «Полісся» всього сільськогосподарських угідь 2151,1 га.

Із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03.11.2025 р. за № К-172/0-195/6-25, наданої на звернення позивачки, вбачається, що КСП «Полісся» с. Борисів видавався державний акт на право колективної власності на землю серії ХМ № 27 площею 2345,9 га і зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів 17.11.1995 року.

Ухвалюючи рішення по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 15 ЦК України, кожна особа має правона захист свого цивільного права уразі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14 Конституції України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина 1 статті 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією Українита законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 9 статті 5 Земельного Кодексу України (у редакції від 22 червня 1993 року) визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

У пункті 1 Указу Президента України від 08серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента України право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України (у редакції Кодексу від 22 червня 1993 року) та відповідно до зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:

1) перебування в членах КСП на час паювання;

2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю;

3) одержання КСП цього акта.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.03.2020 у справі № 573/813/19-ц, від 13.05.2020 у справі № 627/66/17, від 20.05.2020 у справі № 384/642/17, від 02.09.2020 у справі № 530/311/19, від 22.10.2020 у справі №149/2978/18, від 16.12.2020 у справі № 637/672/19-ц, від 23.12.2020 у справі № 609/1117/18, від 16.06.2021 у справі № 137/1642/19 та від 13.09.2023 у справі № 192/1822/21.

Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що право на земельну частку (пай) мають:

-колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

- громадяни спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

- громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:

- свідоцтво про право на спадщину;

- посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай);

- рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У пункті 24 своєї постанови №7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Звертаючись до суду із даним позовом, представник позивача посилалась на те, що на момент розпаювання земель КСП «Полісся» с. Борисів Ізяславського району Хмельницької області була прийнята у члени, однак не була включена до списку громадян членів КСП «Полісся», які мають право на земельну частку (пай), і їй не було видано правовстановлюючий документ сертифікат на право на земельну частку (пай).

Виходячи із зазначеного, на думку суду, на момент отримання КСП «Полісся» Державного акта на право колективної власності на землю та розпаювання земель даного КСП позивач мав право на земельну частку (пай).

При цьому в позивача таке право виникло з дня видачі КСП «Полісся» Державного акта на право колективної власності на землю та розпаювання земель даного КСП.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2019р. у справі № 629/4423/17.

Разом з цим суд вважає, що позивачкою пропущений встановлений законом строк позовної давності з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як передбачено статтею 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України зазначено, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

З огляду на зазначені норми закону у цій справі слід застосувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема щодо строків захисту порушеного права, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, позовна давність встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Як передбачено статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Так, право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_1 виникло 17.11.1995 (дата отримання КСП «Полісся» с. Борисів державного акту на право колективної власності на землю). З позовом до суду про визнання права на земельну частку (пай) позивачка звернулася лише 01.12.2025 року, тобто через 30 років з дня виникнення права на позов.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.08.2021 у справі №617/537/19 та постанові від 19.12.2019 у справі № 629/4423/17, що була зазначена вище по тексту даного рішення, згідно якого особі, як і позивачу в даній справі також не було видано сертифікат.

У поданому представником позивачки клопотанні про поновлення строку позовної давності зазначається, що право позивачки підлягає захисту без обмеження строку позовної давності, що суд вважає хибним.

На думку суду, розпаювання земель колишніх колгоспів, яке проводилось з 1996 року, є загальновідомим фактом, а тому позивачка, як колишній член КСП «Полісся» с. Борисів, який працював у колгоспі з 1993 по 1995 роки, повинна була дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Полісся» с. Борисів державного акту на землю.

Звертаючись у 2025 році до суду із даним позовом, позивачка не навела обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із даним позовом. Та обставина, що ОСОБА_1 з 01.02.2000 року була встановлена друга група інвалідності не може бути вагомою причиною для поновлення спроку позовної давності.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться у постановах Верховного Суду: від 19.12.2019 в справі №629/4423/17, від 09.09.2020 у справі № 637/53/18, від 17.06.2020 у справі № 600/528/16, від 21.10.2020 року в справі № 401/971/19, 03.02.2021 року в справі № 403/402/19, від 21.07.2021 року в справі № 933/670/20, від 27.07.2021 року в справі № 686/6892/20.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та протоколи до неї (по тексту рішення - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (по тексту рішення - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»)

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

Всупереч вищевказаних правових норм позивачка не надала суду належних та допустимих доказів для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71-76 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 81, 83, 89, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом десяти днів після його проголошення.

Суддя П.В. Демчук