Вирок № 136722706, 07.05.2026, Оболонський районний суд міста Києва

07.05.2026 Справа № 756/2662/25

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/2662/25

1-кп/756/734/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024102050000186 від 14.11.2024, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, зареєстрованого у цьому АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , такого, що має вищу освіту, офіційно працевлаштованого водієм автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_5 , одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше несудимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_7 ,

потерпіла ОСОБА_8 ,

представник потерпілої ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

обвинувачений ОСОБА_11 ,

захисник ОСОБА_12 ,

в с т а н о в и в:

Судом установлено, що 06.11.2024 приблизно о 08:54 на перехресті вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві водій ОСОБА_13 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN» моделі «GOLF» (д.н.з. НОМЕР_2 ) (далі - автомобіль марки «VOLKSWAGEN»), рухаючись у крайній правій смузі руху проїжджої частини вул. Куренівської на зелену стрілку з метою здійснення повороту праворуч на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка в місті Києві, виїхав на регульований пішохідний перехід вул. Куренівської, розташований на вказаному перехресті вулиць у місті Києві, та зупинився перед виїздом на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, чекаючи поки проїде транспорт, який рухався зліва, щоб безпечно здійснити виїзд на проїжджу частину дороги.

У цей момент пішохід ОСОБА_14 , рухаючись на електросамокаті по тротуару вул. Куренівської, спішилася перед перехрестям вулиць Cемена Скляренка та Куренівської та, маючи намір перейти проїзну частину вул. Куренівської по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофору для пішоходів, з електросамокатом у руках вийшла на проїздну частину дороги вказаного перехрестя та стала обходити автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду, з права на ліво відносно напрямку його руху, який, рухаючись на зелену стрілку, зупинився перед виїздом на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, чекаючи поки проїде транспорт, який рухався зліва, щоб безпечно здійснити виїзд на проїжджу частину дороги.

У той момент, коли пішохід ОСОБА_8 з електросамокатом у руках, вийшовши на проїздну частину дороги перехрестя вулиць Cемена Скляренка та Куренівської, стала обходити автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду, останній, керуючи автомобілем за вказаних обставин, всупереч вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 та введених у дію 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), розпочав рух на проїзну частину дороги вул. Cемена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, не переконавшись перед початком руху, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд передньою частиною автомобіля марки «VOLKSWAGEN» на пішохода ОСОБА_8 , котра в цей момент, маючи намір перейти проїздну частину дороги вул. Куренівської по регульованому пішохідному переходу, який розташовано на регульованому перехресті вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві, на зелений сигнал світлофора для пішоходів, із електросамокатом у руках обходила автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала наступне тілесне ушкодження:

- закрита черепно-мозкова травма: рана (описана клінічними лікарями як забита, довжиною до 0,5(см), без опису морфології) у правій тім`яній ділянці; лінійний перелом скроневої кістки праворуч із явищами пневмоцефалії вздовж лінії перелому; епідуральний крововилив скроневої ділянки праворуч; емфізема м`яких тканин правої скроневої ділянки, що відповідно до підпункту «а» пункту 2.1.1., пункту 2.1.2., підпункту «б» пункту 2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Під час руху водій автомобіля марки «VOLKSWAGEN» ОСОБА_11 порушив вимоги:

- пункт 10.1.: - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Допущені водієм автомобіля марки «VOLKSWAGEN» ОСОБА_11 порушення вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 свою винуватість визнав повністю, щиро покаявся. Не оспорював день, час і місце, де сталася дорожньо-транспортна пригода, а також не оспорював розмір судових витрат та показав наступне.

Так, ОСОБА_11 показав, що того ранку він, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN», в салоні якого знаходився він та його знайомий, рухався по вул. Куренівській у місті Києві. Ця вулиця умовно має дві смуги для руху транспортних засобів та пішохідний перехід, рух якого регулюється світлофором. Коли він під`їхав до перехрестя горів червоний сигнал світлофора, який забороняє рух для транспортних засобів, та зелений сигнал світлофора, який дозволяє пішоходам перейти вул. Куренівську. В лівій смузі руху поперед нього рухався мікроавтобус білого кольору, який виїхав на регульований пішохідний перехід вул. Куренівської.

Крім того, на перехресті встановлено стрілку зеленого кольору на табличці, що дозволяє рух праворуч при ввімкненому червоному сигналі світлофора з правої смуги руху за умови надання переваги в русі іншим його учасникам, які рухаються з інших напрямків на сигнал світлофора, що дозволяє рух. Оскільки йому потрібно було здійснити поворот праворуч на вул. Семена Скляренка, він перелаштувався у праву смугу руху та, рухаючись на зелену стрілку й повертаючи праворуч, майже проїхавши пішохідний перехід вул. Куренівської, зупинився з метою надання переваги в русі іншим його учасникам, які рухаються з інших напрямків на сигнал світлофора, що дозволяє рух. Зупинився він ближче до регульованого пішохідного переходу вул. Семена Скляренка, червоний сигнал світлофора якого забороняв пішоходам здійснювати перетин вул. Семена Скляренка, тому пішоходи на ньому були відсутні. Він, дочекавшись поки проїде транспорт ліворуч, розпочав рух і почув звук, на що він відразу зупинився. Разом зі знайомим вони вибігли з автомобіля та побачили потерпілу, котра лежала на дорозі з електросамокатом, біля неї лежав мобільний телефон, який він підняв та віддав потерпілій.

Зазначив, що потерпіла раптово з`явилася перед його автомобілем, він її не бачив.

Задля того, щоб потерпіла мала змогу піднятися, він від`їхав незначну відстань заднім ходом. Після цього, він допоміг потерпілій піднятися, надав вологі серветки та посадив її до салону свого автомобіля й попросив перехожих людей невідкладно викликати карету швидкої медичної допомоги. До приїзду медиків він постійно перебував з потерпілою, розмовляв з нею, вона почувала себе погано, але свідомість не втрачала. Першу медичну допомогу потерпілій надавали лікарі швидкої допомоги, які госпіталізували її до лікарні після огляду. Після ДТП він дізнався в поліції номер телефону потерпілої, щоб мати можливість з`ясувати стан її здоров`я та мати змогу надати матеріальну допомогу. 07.11.2024 він приїздив до потерпілої в лікарню з метою з`ясування стану та самопочуття останньої, мав розмову з молодим чоловіком, котрий перебував разом із потерпілою в лікарні. Цей чоловік не рекомендував йому заходити до потерпілої в палату, бо вона погано себе почувала, сказав, що на сьогодні матеріальна допомога їм не потрібна.

Потім він ( ОСОБА_11 ) спілкувався з потерпілою за допомогою застосунку «ТЕLEGRAM» десь до 10.11.2024, вона надсилала йому медичні обстеження, потім переписка перервалась, на скільки він зрозумів її перевезли в іншу лікарню. Під час досудового розслідування він пропонував допомогу потерпілій, натомість вона відповідала, що вони справляються самі і нічого не потрібно, з цим будуть розбиратися потім. Пропонував допомогу також і товаришу потерпілої, є переписка. Повідомив, що він продав свій автомобіль і за рахунок цього під час судового провадження перерахував на банківський рахунок потерпілої гроші в сумі 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та готовий відшкодувати шкоду потерпілій за рішенням суду.

При цьому, ОСОБА_11 , вибачившись і висловивши самозасудження свого вчинку, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність за вироком суду, свою винуватість в учиненні інкримінованого злочину визнав повністю, щиро покаявся. Просив суд не позбавляти права керування транспортними засобами з огляду на те, що він офіційно працевлаштований водієм автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_5 та те, що він має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дружину, яка знаходиться в декретній відпустці по догляду за дитиною.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведеною до присяги, надала суду показання про те, що до події вона не була знайома з обвинуваченим.

06.11.2024 приблизно о 09:00 вона, керуючи орендованим електросамокатом, рухалася вздовж тротуару вул. Куренівської до перехрестя вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві. Вона прямувала на роботу та їй необхідно було перейти вул. Куренівську по регульованому пішохідному переходу.

Зазвичай, рухаючись електросамокатом і маючи намір перейти дорогу, вона заздалегідь гальмує та зупиняється, потім сходить з електросамокату та розташовується лицем до пішохідного переходу, який вона має намір перейти. Після цього, вона оцінює дорожню обстановку поблизу пішохідного переходу (перевіряє чи може вона перейти, чи дозволяє перейти дорогу сигнал світлофора, чи не їдуть машини в її бік) і лише потім починає рух по пішохідному переходу.

У ситуації, що склалася того ранку, вона, маючи намір перейти вул. Куренівську, поблизу вказаного пішохідного переходу зійшла з електросамоката, однак обличчям в напрямку вул. Семена Скляренка, на пішохідному переході якої горіло червоне світло, що забороняє рух пішоходам. Вона не повернулась обличчям до пішохідного переходу вул. Куренівської, яку мала намір перейти, на пішохідному переході якої горіло зелене світло, оскільки електросамокат має певну вагу і вона не змогла оперативно його розвернути, але вона побачила, що на пішохідному переході вул. Куренівської горить зелене світло для пішоходів. Регульовані пішоходні переходи вул. Куренівської та вул. Семена Скляренка між собою ніби з`єднуються. Також вона побачила, що в лівій смузі руху вул. Куренівської на пішохідному переході стоїть мікроавтобус білого кольору, а у правій смузі - автомобіль обвинуваченого, направлений до виїзду праворуч на вул. Семена Скляренка. Чи були транспортні засоби поза автомобілем обвинуваченого потерпіла пригадати не змогла.

Не маючи наміру переходити по регульованому пішохідному переходу вул. Семена Скляренка, на якому в той час горіло червоне світло для руху пішоходів, а маючи намір перейти по регульованому пішоходному переходу вул. Куренівської, на якому в той час горіло зелене світло для руху пішоходів, побачивши, що на ділянці проїзної частини, що призначена для руху пішоходів через вул. Куренівська, зупинилися транспортні засоби, що заважало їй перейти дорогу по регульованому пішохідному переходу вул. Куренівська, вона з електросамокатом в руках почала обходити автомобіль обвинуваченого спереду. У той момент, коли вона стала це робити, автомобіль обвинуваченого був у нерухомому стані, а потім у якусь мить вона відчула удар, внаслідок чого вона разом із самокатом упала на правий бік тіла і вдарилась правою стороною голови й потилицею об асфальтне покриття та втратила свідомість.

Після ДТП все, що вона пам`ятає, то це те, як якийсь чоловік підійшов до неї і почав розпитувати чи пам`ятає вона як її звати та чи може вона підвестися, потім її посадили в автомобіль, однак хто саме вона пригадати не змогла. Перебуваючи в автомобілі, вона за допомогою мобільного телефону зв`язалась зі своїм хлопцем і надіслала йому локацію місця події.

На думку потерпілої, вона двічі втрачала свідомість. Коли приїхала карета швидкої допомоги, вона не могла сказати лікарям, що саме в неї болить, за результатами огляду лікарі госпіталізували її. Лікування тривало декілька місяців. Після ДТП обвинувачений зв`язувався з нею з приводу надання допомоги, проте спочатку вона відповідала, що не готова дати відповідь, оскільки під час її перебування в лікарні нею опікувалась мати, яка сплачувала витрати на лікування, тому потерпіла відповідала обвинуваченому, що вона зв`яжеться з ним пізніше, коли отримає всю інформацію по лікуванню. Після виписки зі стаціонару та призначення курсу лікування лікарем неврологом за місцем проживання, маючи медичні документи та призначення лікаря на майбутнє, потерпіла зв`язалась з обвинуваченим, однак він не надав матеріальної допомоги.

Пояснила, що на початку їх спілкування з обвинуваченим, вона відповідала на його дзвінки лише тоді, коли дозволяли лікарі, бо її користування гаджетами було обмежено, тому були не прийняті телефонні дзвінки від обвинуваченого. Були дні, коли таких дзвінків від обвинуваченого було приблизно 5-6.

На лікарняному потерпіла перебувала з 06.11.2024 по 14.01.2025, 15.01.2025 вона вийшла на роботу. Протягом часу робочого дня вона не завжди мала можливість відповісти на вхідний дзвінок обвинуваченого, тому вона прийняла рішення, що їх спілкування буде відбуватися лише через представника. Цивільний позов зі зміненими позовними вимогами підтримала повністю.

Розмір моральної шкоди, визначений нею в цивільному позові, спочатку становив суму 300 000 грн, враховуючи те, що на момент події дорожньо-транспортної пригоди вона працювала на двох роботах: 1 - по трудовій, 2 - підприємницька діяльність, а внаслідок отриманих травм вона втратила можливість працювати як підприємець, так як робота в компанії, якій вона надавала послуги, здійснювалась виключно за допомогою комп`ютера, тому їй довелося закрити підприємницьку діяльність. Вона продовжує працювати на роботі по трудовій, однак за рекомендаціями лікарів зменшилась кількість її робочих годин. Також через отримані травми вона не змогла рухатися кар`єрними сходами, оскільки лікарі наказали уникати хвилювань, великих навантажень, в тому числі фізичних і розумових, рекомендували вести максимально простий спосіб життя, не їздити довго в транспорті, бо це може викликати епілепсію, обережно вмикати та вимикати світло, навіть на вулиці в нічний час не знаходитися. Також через отримані травми постраждав її зовнішній вигляд, оскільки довелося поголити голову для трепанації черепу, що викликало в неї великий стрес, вона до цього часу намагається відростити волосся, після події ДТП вона довго приймала ліки. Враховуючи її дохід, який вона отримувала до ДТП, стрес, який вона зазнала внаслідок події ДТП, лікування, яке вона пройшла, нею було визначено саме такий розмір моральної шкоди. На сьогодні вона стоїть на обліку у лікаря невролога в поліклініці за місцем проживання (вул.Ю.Кондратюка, 6), відвідує лікаря, за рекомендацією лікаря проходить відповідні обстеження, але в разі погіршення стану самопочуття, потерпіла відразу контактує з лікарем. Наразі вона не приймає медичні препарати, пов`язані з травмою, востаннє приймала у травні 2025 року.

Виписки з історії хвороби, копії фіскальних чеків про матеріальні витрати на лікування під час стаціонарного лікування, а також копія платіжної інструкції за відвідування лікаря в інституті нейрохірургії свідчать про завдану їй матеріальну шкоду.

Крім того, під час судового провадження було досліджено та ретельно перевірено докази, зібрані в ході досудового розслідування, а також інші документи, зафіксовані у відповідній процесуальній формі, що слугували підставою для внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) з подальшим проведенням досудового розслідування та здійснення окремих слідчих дій у даному кримінальному провадженні:

- витяг з ЄРДР, зі змісту якого вбачається, що відомості про вчинення кримінального правопорушення до вказаного реєстру було внесено 14.11.2024 о 16:28:55 (а.к.п. 179, т. 1);

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06.11.2024 у період часу 10:30-11:10 з невід`ємним додатком до нього (план-схемою місця пригоди), проведеного старшим слідчим слідчого відділу Подільського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_15 , за участю слідчого СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_16 , у присутності понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 та обвинуваченого ОСОБА_11 . Під час проведення огляду було встановлено, що обстановка на місці пригоди не змінювалась. Місце дорожньо-транспортної пригоди розташовано на ділянці автодороги на перехресті вулиць Семена Скляренка та Куренівської у місті Києві від вулиці Новокостянтинівської в бік вул. Марка Вовчка. Проїзна частина представлена горизонтальною ділянкою прямою в плані з сухим чистим асфальтобетонним покриттям, нерівності чи пошкодження відсутні. Дорога призначена для руху в двох напрямках, має 1 смугу руху в напрямку проведення огляду та 1 смугу зустрічного напрямку. Дорожня розмітка - 1.14.3, 1.1., 1.5., 1.3., до проїзної частини примикають бордюрні камені висотою приблизно 0,2 см. Далі за тротуаром - узбіччям примикають будівлі міського типу. Рух на вказаній ділянці дороги регулюється світлофором, дорожні знаки - 5.38.1(2). На місці ДТП виявлені прилади відеоспостереження на закладі «A'Cafe».

Видимість з робочого місця водія при денному освітленні приблизно 150 м, об`єктів, котрі обмежували б оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху, праворуч та ліворуч не встановлено. Об`єкти на місці пригоди після ДТП до початку огляду не переміщались. Під час огляду місця події також було оглянуто автомобіль марки «VOLKSWAGEN», на якому пошкоджень, пов`язаних з даною подією не виявлено. На капоті наявний невеликий слід бруду та пилу, візуально від пальців рук. При огляді гальмівної системи автомобіля марки «VOLKSWAGEN» встановлено, що педаль гальма пружна, після натискання не провалюється; при огляді рульового керування цього ж транспортного засобу було встановлено, що кермо крутиться вільно, передні колеса реагують відповідно.

Сліди шин чи інші сліди на дорожньому покритті виявлено не було. Транспортний засіб не переміщався, відокремлених від транспортного засобу частин, деталей і інших об`єктів не було встановлено, сліди контактної взаємодії транспортного засобу з навколишніми об`єктами, предметами відсутні, сліди контактної взаємодії особи з навколишніми об`єктами та предметами відсутні. У ході огляду речі і документи не вилучались (а.к.п. 196-205, т. 1);

- протокол огляду відеозапису від 15.11.2024 у період часу з 16:00 до 16:40, проведеного старшим слідчим СВ Оболонського УП ГУНП ОСОБА_19 в порядку, передбаченому ст. 237 КПК України, з якого вбачається, що предметом огляду був відеозапис під назвою «А07_20241106085038», який було безпосередньо досліджено судом за участю учасників судового провадження.

Так, було встановлено, що MicroSD карта (флеш накопичувач) «Kingston» 32Gb містить відеозапис під назвою «А07_20241106085038», на якому зафіксована дорожньо-транспортна пригода, яка трапилася 06.11.2024 о 08:45 на перехресті вулиць Семена Скляренка та Куренівської у місті Києві.

На початку відтворення відеозапису у лівому верхньому куті відеозапису міститься напис «06-11-2024 Ср 08:50:38», вказаний відеозапис здійснюється зі стаціонарної камери спостереження, яка спрямована на перехрестя вул. Семена Скляренка та вул. Куренівської у місті Києві. Зображення високої якості, на вулиці світла пора доби, без опадів, проїжджа частина суха. Проїжджа частина вул. Семена Скляренка має по три смуги у кожному напрямку. Проїжджа частина вул. Куренівської має по одній смузі руху в кожному напрямку. На регульованому перехресті вул. Куренівської та вул. Семена Скляренка горить червоний сигнал світлофору для автомобілів, які рухаються по вул. Семена Скляренка.

О 08:53:39 в полі зору з`являється мікроавтобус білого кольору, який рухається по вул. Куренівській в напрямку перехрестя, повністю виїжджає на дорожню розмітку регульованого пішохідного переходу по вул. Куренівській та зупиняється.

О 08:53:48 вмикається зелений сигнал для автомобілів, які рухаються по вул. Семена Скляренка, після чого рух транспортних засобів даною проїжджою частиною відновлюється. Одночасно на світлофорному об`єкті для пішоходів, які стоять на узбіччі вул. Куренівської вмикається також зелений сигнал та пішоходи розпочинають рухатись пішохідним переходом.

О 08:53:59 з-за передньої частини мікроавтобусу білого кольору в напрямку перехрестя на регульований пішохідний перехід вул. Куренівської виїжджає автомобіль зовні схожий на автомобіль марки «VOLKSWAGEN» чорного кольору та зупиняється передньою частиною за межами вказаного пішохідного переходу, задня його частина знаходиться в межах цього пішохідного переходу. Мікроавтобус білого кольору знаходиться також на розмітці пішохідного переходу лівіше від автомобіля марки «VOLKSWAGEN» та здійснює рух наднім ходом дещо назад, звільнивши невелику ділянку пішохідного переходу, на якому він знаходився своєю передньою частиною.

О 08:54:05 на пішохідний перехід вул. Семена Скляренка ступає пішохід із самокатом у руках, намагаючись обійти спереду транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», який в цей час своєю задньою частиною розташований на розмітці регульованого пішохідного переходу вул. Куренівської, а передньою - повернутий у напрямку виїзду на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка.

08:54:07 в момент, коли пішохід здійснює рух із самокатом у руках перед передньою правою частиною автомобіля марки «VOLKSWAGEN», даний транспортний засіб розпочинає рух прямо, та проїхавши невелику відстань здійснює наїзд на пішохода, який із самокатом обходив передню частину цього автомобіля.

08:54:08 пішохід разом із самокатом падає на асфальтне покриття. На світлофорному об`єкті для пішоходів через вул. Куренівську продовжує горіти зелений сигнал світлофору, для пішоходів через вул. Семена Скляренка продовжує горіти червоний сигнал світлофора.

Також згідно відеозапису встановлено, що об`єктів, які б обмежували оглядовість із робочого місця водія по напрямку його руху не виявлено, тобто водій перед початком руху міг бачити пішохода, який рухався із самокатом проїзною частиною, обходячи автомобіль марки «VOLKSWAGEN» з права на ліво відносно напрямку його руху (а.к.п. 206-212, т.1);

- висновок експерта від 24.02.2025 №042-66-2025 з якого вбачається, що за результатами проведення судово-медичної експертизи живих людей експертом було встановлено, що під час первинно відомого звернення по медичну допомогу 06.11.2024 о 09 годині 06 хвилин (під час огляду лікарем/лікарями швидкої медичної допомоги), з урахуванням даних, отриманих під час послідуючого проведення інструментальних досліджень, є підстави стверджувати, що в ОСОБА_8 клінічними лікарями було виявлено наступне тілесне ушкодження: - закрита черепно-мозкова травма: рана (описана клінічними лікарями як забита, довжиною до 0,5(см), без опису морфології) у правій тім`яній ділянці; лінійний перелом скроневої кістки праворуч із явищами пневмоцефалії вздовж лінії перелому; епідуральний крововилив скроневої ділянки праворуч; емфізема м`яких тканин правої скроневої ділянки.

Критерієм судово-медичної оцінки ступеню тяжкості даного тілесного ушкодження, є критерії небезпеки для життя (перелом кісток склепіння черепа), а тому відповідно п. п. 2.1.1/а, 2.1.2., 2.1.3/6/ «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6, погоджених з Міністерством внутрішніх справ України, Генеральною прокуратурою України, Верховним судом України, Службою безпеки України (далі - «Правила») зазначене тілесне ушкодження відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження.

Враховуючи відомі часові дані, обставини події, характер виявленого тілесного ушкодження, є підстави вважати, що виявлене тілесне ушкодження утворилося за рахунок ударної дії тупого/тупих предмету/предметів у строк, вказаний у описовій частині Постанови, тобто, 06.11.2024 (до 09 години 06 хвилин), можливо внаслідок автомобільної травми - зіткнення автомобіля (який рухався) з пішоходом, який у момент первинного контакту перебував у вертикальному або наближеному до нього положенні.

Діагнози, які були встановлені ОСОБА_8 під час стаціонарного лікування після подій 06.11.2024 - «забої правої стопи, правого передпліччя» достатнім об`ємом клінічних даних не підтверджені (вивчена медична документація не містить відомостей щодо опису морфології тканин голови, правого передпліччя, що позбавляє можливості оцінити характер змін, які клінічні лікарі описували як забої), що відповідно п. п. 4.13.1., 4.6. «Правил» зобов`язує утриматися від судово-медичної оцінки встановлених діагнозів.

Відсутність даних токсикологічного дослідження крові та сечі не дає можливості надати відповідь на питання Постанови: Чи знаходилась ОСОБА_8 на момент отримання тілесних ушкоджень в стані алкогольного сп`яніння? Якщо так, то в якому ступені? (а.к.п. 213-219, т.1);

- висновок експерта від 12.12.2024 №СЕ-19/111-24/69878-ІТ за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортного засобу», відповідно до висновків якої встановлено, що на момент огляду автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) гальмівна система, система рульового керування та ходова частина знаходяться в працездатному стані. Так як на момент огляду автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) гальмівна система, система рульового керування та ходова частина знаходяться в працездатному стані (а.к.п. 220-224, т.1);

- висновок експерта від 27.01.2025 №СЕ-19/111-24/4178-ІТ за результатами проведення судової автотехнічної експертизи, відповідно до висновків якої:

1) у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалась, водій автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 повинен був керуватися вимогами пункту 10.1 Правил дорожнього руху;

2) у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, водій автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом виконання вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху;

3) у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, в діях водія автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пункту 10.1. Правил дорожнього руху;

4) у дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, дії водія автомобіля VOLKSWAGEN моделі GOLF (д.н.з. НОМЕР_2 ) ОСОБА_11 , в яких експертом вбачаються невідповідності вимогам пункту 10.1. Правил дорожнього руху, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджувалася, оцінка дій пішохода ОСОБА_8 , в тому числі і щодо причинного зв`язку між ними та виникнення дорожньо-транспортної пригоди, не потребує застосування спеціальних знань, а тому може бути дана органами досудового розслідування або судом самостійно відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху (а.к.п. 225-228, т.1);

- відеозапис «Прологістик дтп.mov», який міститься на флеш-носії, що був долучений стороною захисту, який також було безпосередньо досліджено судом за участю учасників судового провадження.

Із вказаного відеозапису вбачається, що на ньому зафіксовано дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 06.11.2024 о 08:45 на перехресті вулиць Семена Скляренка та Куренівської у місті Києві.

Так, вказаний відеозапис є фіксацією відеозапису, який відтворюється на іншому джерелі (моніторі). З відеозапису вбачається, що на ньому зафіксовано перехрестя вулиць Куренівської та Семена Скляренка у місті Києві в момент, коли на ньому на вул. Куренівській перебувають мікроавтобус білого кольору - ближче до лівого краю смуги та автомобіль марки «VOLKSWAGEN» - ближче до правого краю смуги. На автомобілі марки «VOLKSWAGEN» ввімкнено правий світловий покажчик повороту.

У момент, коли мікроавтобус білого кольору, перебуваючи на розмітці регульованого пішохідного переходу через вул. Куренівську, здійснює рух заднім ходом, по цьому регульованому пішохідному переході справа на ліво відносно мікроавтобуса білого кольору та автомобіля марки «VOLKSWAGEN» переїжджають дві особи на самокатах, потім переходить дорогу одна особа. Надалі, в момент, коли мікроавтобус білого кольору продовжує плавний рух заднім ходом задля звільнення ділянки дороги на вул. Куренівській, яка позначена дорожньою розміткою пішохідного переходу, автомобіль марки «VOLKSWAGEN» зникає за мікроавтобусом білого кольору.

В момент, коли з-за мікроавтобуса білого кольору показується передня частина автомобіля марки «VOLKSWAGEN», рух якого направлено в сторону руху транспортних засобів по вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, на регульованому пішохідному переході через вул. Куренівську пішоходи відсутні.

З моменту перетину першою особою регульованого пішохідного переходу по вул. Куренівській (перша особа, яка переїхала перехід на самокаті) до появи в кадрі ОСОБА_8 минуло приблизно 15 секунд. Далі відеозаписом зафіксовано, як ОСОБА_8 здійснює рух на електросамокаті по пішохідній зоні вул. Куренівської з правого боку відносно руху мікроавтобуса білого кольору та автомобіля марки «VOLKSWAGEN». Далі, ОСОБА_8 спішується перед жовтою тактильною плиткою обмеження регульованого пішохідного переходу в напрямку вул. Семена Скляренка.

У цей момент передня частина автомобіля марки «VOLKSWAGEN» вже розвернута в напрямку руху на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, при цьому пішоходи як на пішохідний перехід через вул. Куренівську, так і вул. Семена Скларенка - відсутні.

З моменту появи в кадрі ОСОБА_8 до моменту спішення останньої минає приблизно 3 секунди, за які остання подолала певну відстань. Після спішення ОСОБА_8 , тримаючи електросамокат праворуч від себе, здійснює вихід на ділянку дороги вул. Семена Скляренка, яка містить дорожню розмітку для позначення пішохідного переходу. З моменту, коли ОСОБА_8 спішилась з електросамоката до моменту зіткнення минає приблизно 3 секунди. У момент виходу вказаної особи з електросамокатом у руках на ділянку дороги вул. Семена Скляренка, яка містить розмітку для позначення пішохідного переходу, автомобіль марки «VOLKSWAGEN» здійснює плавний рух вперед і відбувається контакт між ними та пішохід з самокатом падає на асфальтне покриття (а.к.п. 14-17, т. 2).

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, допитавши обвинуваченого та потерпілу, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження та матеріали цивільного позову, долучені учасниками кримінального провадження відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_11 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України.

При цьому, дослідивши надані докази в сукупності, суд приходить до висновку, що «06.11.2024 приблизно о 08:54 на перехресті вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві водій ОСОБА_11 , керуючи технічно справним автомобілем марки «VOLKSWAGEN», рухаючись у крайній правій смузі руху проїжджої частини вул. Куренівської на зелену стрілку з метою здійснення повороту праворуч на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка в місті Києві, виїхав на регульований пішохідний перехід вул. Куренівської, що розташований на вказаному регульованому перехресті вулиць у місті Києві, та зупинився перед виїздом на вул. Семена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, чекаючи поки проїде транспорт, який рухався зліва, щоб безпечно здійснити виїзд на проїжджу частину дороги. У цей момент пішохід ОСОБА_8 , рухаючись на електросамокаті по тротуару вул. Куренівської, спішилася перед перехрестям вулиць Cемена Скляренка та Куренівської та, маючи намір перейти проїзну частину вул. Куренівської по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора для пішоходів, який розташовано на вказаному перехресті вулиць у місті Києві, з самокатом у руках вийшла на проїздну частину дороги вказаного перехрестя та стала обходити автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду, з права на ліво відносно напрямку його руху.

У той момент, коли пішохід ОСОБА_8 з електросамокатом у руках вийшла на проїздну частину дороги та стала обходити автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду, останній, керуючи автомобілем за вказаних обставин, всупереч вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху розпочав рух на проїзну частину дороги вул. Cемена Скляренка в бік вул. Марка Вовчка, не переконавшись перед початком руху, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд передньою частиною автомобіля марки «VOLKSWAGEN» на пішохода ОСОБА_8 , котра в цей момент, маючи намір перейти проїзну частину дороги вул. Куренівської по регульованому пішохідному переходу, який розташовано на перехресті вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві, на зелений сигнал світлофора для пішоходів, із самокатом у руках обходила автомобіль марки «VOLKSWAGEN» під керуванням ОСОБА_11 спереду. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження».

За результатами судового провадження судом об`єктивно встановлено, що в даній дорожній обстановці за вищевикладених фактичних обставин у діях пішохода ОСОБА_8 вбачаються ознаки порушень вимог підпунктів «а», «б», «г» пункту 4.14. Правил дорожнього руху, які регламентують заборону пішоходам: «а» виходити на проїздну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху; «б» раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід; «г» переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках.

Таке підтверджується дослідженими безпосередньо вищеописаними відеозаписами під назвою «А07_20241106085038» та «Прологістик дтп.mov», що були долучені до кримінального провадження його сторонами, на яких зафіксовано обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася 06.11.2024, та протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 06.11.2024 з невід`ємним додатком до нього план-схемою пригоди, відповідно до якої знаходження плями бурого кольору, умовно позначеної «2», зафіксовано слідчим на ділянці автодороги на перехресті вулиць Семена Скляренка та Куренівської у місті Києві в напрямку від вулиці Новокостянтинівської в бік вул. Марка Вовчка поблизу схематично позначеного регульованого пішохідного переходу вул. Семена Скляренка, що свідчить, що пішохід ОСОБА_8 всупереч вимог підпунктів «а», «б», «г» пункту 4.14. Правил дорожнього руху переходила проїзну частину поза регульованим пішохідним переходом вул. Куренівської, а також те, що вона, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе, раптово вийшла на проїздну частину дороги перехрестя вулиць, тобто місці підвищеної небезпеки, яке вимагає не лише від водіїв, а й від пішоходів посиленої уваги через високу концентрацію учасників дорожнього руху.

Проте, враховуючи висновок автотехнічної експертизи від 27.01.2025, відповідно до підсумків якої з технічної точки зору причиною даної дорожньо-транспортної пригоди (наїзд на пішохода) є невідповідність дій саме водія автомобіля «VOLKSWAGEN» ОСОБА_11 вимогам пункту 10.1. Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору також перебуває у причинному зв`язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної пригоди, суд вважає, що таку поведінку пішохода ОСОБА_8 , яка передувала виникненню дорожньо-транспортної пригоди, слід урахувати при призначенні покарання обвинуваченому, а також під час вирішення цивільного позу, заявленого потерпілою ОСОБА_8 .

Водночас, суд звертає увагу, що за обставин цієї справи в момент наїзду передньою частиною автомобіля марки «VOLKSWAGEN» під керуванням водія ОСОБА_11 на потерпілу ОСОБА_8 , остання вже не була водієм електросамоката, оскільки за декілька секунд до події вона спішилась і, переставши керувати електросамокатом, здійснювала перекочування цього транспортного засобу. При цьому, факт керування потерпілою електросамокатом зафіксовано на описаних вище відеозаписах, що не оспорювалося потерпілою ОСОБА_8 .

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що наслідки дорожньо-транспортної пригоди у вигляді тяжкого тілесного ушкодження можливо було мінімізувати в разі, коли б потерпіла ОСОБА_8 дотримувалася елементарних заходів безпеки, як то застосування індивідуального захисту голови, враховуючи, що падіння потерпілої було зумовлено не лише зіткненням з автомобілем, а також і втратою тілом останньої рівноваги з огляду на суттєву вагу електросамоката.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому, суд приходить до наступного висновку.

Як неодноразово орієнтував у своїх постановах Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 13.11.2018 у справі №401/2807/16-к (провадження №51-2816км18), від 11.06.2024 у справі №638/1500/23 (провадження №51-965км24) дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Суд, призначаючи покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато у чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання повною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження. Реалізуючи принцип індивідуалізації покарання, необхідно в остаточному підсумку враховувати діяння, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення й перевиховання конкретного засудженого.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

При цьому, із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

За змістом пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (далі - Постанова ПВСУ №14) при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного.

Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання ОСОБА_11 , суд враховує ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких злочинів, характеризується необережною формою вини, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він до кримінальної відповідальності притягається вперше, одружений, має на утриманні малолітню дитину ( ОСОБА_6 , 2024 року народження), на момент події офіційно працював у ТОВ НІКО ТД на посаді оцінювача відділу продажу автомобілів з пробігом, за вказаним місцем роботи характеризується позитивно, на момент ухвалення вироку офіційно працевлаштований на посаді водія автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_5 , на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність. Окремо суд ураховує поведінку потерпілої-пішохода, яка передувала події дорожньо-транспортної пригоди, що містить ознаки допущених останньою вищевказаних порушень вимог Правил дорожнього руху, про що вказано вище.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Обставинами, що пом`якшують покарання згідно ст. 66 КК України суд визнає «щире каяття» та «добровільне відшкодування заподіяної шкоди частково».

Можливість урахування обставиною, що пом`якшує покарання, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_11 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, попросивши вибачення у потерпілої, зазначив про готовність нести юридичну відповідальність. Визнавши повністю свою винуватість, під час допиту в суді зазначив, що шкодує та розкаюється в тому, що розпочав рух автомобілем, не переконавшись, що це буде безпечним, внаслідок чого наїхав на пішохода, що свідчить про наявність у кримінальному провадження обставини, що пом`якшує покарання, - щире каяття.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання, - «добровільне відшкодування заподіяної шкоди частково» обґрунтовується наступним.

Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема, батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди.

Тобто, добровільним відшкодуванням шкоди є відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди потерпілому без примусу у спосіб, встановлений чинним законодавством. Сутність добровільного відшкодування шкоди полягає у відновленні порушеного майнового становища потерпілого особою, яка вчинила кримінальне правопорушення. Воно полягає в усуненні винною особою наслідків скоєного правопорушення шляхом компенсації шкоди в повному розмірі.

Судом встановлено, що від моменту настання події дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_11 на регулярній основі вживались активні дії щодо спроби відшкодувати шкоду, завдану внаслідок вчиненого ним необережного злочину, як на стадії досудового розслідування, так і судового розгляду. Вказані обставини було підтверджено потерпілою в ході її допиту в суді. Так, відповідно до показань потерпілої, під час досудового розслідування обвинувачений неодноразово телефонував та запитував про витрати, однак на той момент вона не була готова повідомити про розмір відшкодування. Після виходу на роботу вона, враховуючи зайнятість протягом робочого дня та стресовість цієї події для неї, прийняла рішення, що їх спілкування з обвинуваченим з приводу розміру шкоди буде відбуватися лише через представника.

11.07.2025 у судовому засіданні, після оголошення короткого викладу цивільного позову, потерпіла підтвердила, що вона отримала від обвинуваченого ОСОБА_11 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину, гроші в сумі 100 000 грн, тому потерпілою стороною було зменшено суму позовних вимог в цій частині з 300 000 грн до 200 000 грн (а.к.п. 155-160, т. 1). Перерахування грошових коштрів у сумі 100 000 грн підтверджується копією платіжної інструкції від 27.05.2025, яка міститься у матеріалах справи (а.к.п. 168-196, т. 1).

Вищевказане, на переконання суду свідчить про наявність у кримінальному провадженні обставини, що пом`якшує покарання, - «добровільне відшкодування заподіяної шкоди частково».

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 16.08.2022 справа №592/5779/20, від 15.02.2022 №283/460/21 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону №1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, суд не вбачає підстав для врахування як обставин, що пом`якшують покарання, - наявність на утриманні малолітньої дитини та перебування дружини обвинуваченого у декретній відпустці по догляду за дитиною, а також те, що на момент ухвалення вироку обвинувачений офіційно працевлаштований на посаді водія автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_5 , оскільки такі обставини враховані судом як обставини, що характеризуєть особу обвинуваченого в порядку, передбаченому ст. 65 КК України.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що сприятиме запобіганню вчиненню останнім нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та буде достатнім для його виправлення. При цьому, суд не вбачає підстав для призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

Водночас, санкція ч. 2 ст. 286 КК України сформульована як кумулятивна, тобто передбачає наявність як основного виду покарання, так і можливість застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 21 Постанови ПВСУ №14 в кожному випадку призначення покарання за ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів відповідно.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Судом установлено, що обвинувачений ОСОБА_11 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, на перехресті вулиць, тобто на місці підвищеної небезпеки, яке вимагає від водія граничної уваги через високу концентрацію транспортних потоків та пішоходів, розпочав рух, не переконавшись перед його початком, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода, в результаті чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження. Аналіз характеру порушень Правил дорожнього руху, допущених обвинуваченим, свідчить про наявність обґрунтованих підстав для застосування до останнього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов`язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У рішенні у справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою. В рішенні у справах «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 та «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З огляду на викладене, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами, водночас, зваживши на відомості про його особу, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність таких, що його обтяжують, враховуючи поведінку обвинуваченого під час кримінального провадження, а також зваживши на позиції учасників в судових дебатах, суд приходить до висновку, що перевиховання й виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, та вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України, оскільки виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, на переконання суду, можливо без відбування основного покарання реально, але в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого протягом іспитового строку з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , поданий у порядку, передбаченому статтями 61, 128 КПК України, до обвинуваченого ОСОБА_11 та АТ «СГ «ТАС» (приватне), суд виходить з наступного.

За змістом частин 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК України).

Частиною 1 ст. 368 та частинами 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, серед іншого, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1167 цього Кодексу в разі, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 цього Кодексу діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №398/4782/18 (провадження №51-6372км19) потерпіла сторона, подаючи до суду першої інстанції позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог, визначилася зі змістом позовних вимог, способом захисту своїх прав та інтересів, тобто із сумою відшкодування заподіяної їй як матеріальної, так і моральної шкоди, а також із відповідачами, з яких вона вважала за необхідне стягнути цю суму, а тому суд повинен розглядати заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що потерпіла ОСОБА_8 (далі - потерпіла, цивільний позивач) звернулась до суду з цивільним позовом про стягнення:

- з обвинуваченого ОСОБА_11 (далі - обвинувачений, цивільний відповідач 1): 200 000,00 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, з урахуванням уточнень, висловлених 11.07.2025 у судовому засіданні, та 14 000,00 грн процесуальних витрат на правничу допомогу;

- з АТ «СГ «ТАС» (приватне) (далі - страховик, цивільний відповідач 2) 8 586,52 грн матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення із страховика матеріальної шкоди в розмірі 8 586,52 грн, цивільний позивач зазначила про вартість понесених витрат, пов`язаних з лікуванням травм, отриманих нею 06.11.2024 внаслідок неправомірних дій обвинуваченого. На підтвердження чого долучила докази безперервної непрацездатності в період із 06.11.2024 по 14.01.2025, копії медичної документації, фіскальних чеків від 06.11.2024, 08.11.2024, 11.11.2024, 14.11.2024, 17.11.2024 та 18.11.2024 та платіжної інструкції за отримання медичних послуг 03.02.2025 в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (вул. Платона Майбороди, буд. 32, місто Київ) у вигляді відвідування потерпілою лікаря в медичній установі, де було проведено оперативне втручання, що пов`язано з травмами (а.к.п. 33-43, т. 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди (з урахуванням зменшення позовних вимог в ході судового розгляду внаслідок часткового відшкодування обвинуваченим ОСОБА_11 шкоди у сумі 100 000,00 грн) в розмірі 200 000,00 грн, цивільний позивач зазначила про глибину фізичних і душевних страждань внаслідок втрати працездатності, пережитої операції на головному мозку та подальшої реабілітації, які також потягли за собою зміну її зовнішнього вигляду, що суттєво вплинуло на її соціальні зв`язки та усталений спосіб життя, а також викликало невпевненість у собі, розвинуло страх дорожнього руху, окремо перетину проїжджої частини дороги, різких звуків та миготіння.

У відзиві на цивільний позов представник цивільного відповідача 2 (АТ «СГ «ТАС» (приватне) ОСОБА_20 , посилаючись про безпідставність позовних вимог потерпілої до страховика в цілому через те, що потерпіла не зверталась до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також те, що позивачем не надано належних та допустимих документів на підтвердження понесених матеріальних витрат на лікування, оскільки лікувальним закладом не підтверджено необхідність придбання тих медичних товарів, про які йдеться у фіскальних чеках, як і не надано доказів на обгрунтування призначеного відвідування та отримання медичних послуг потерпілою медичної установи від 03.02.2025, де було проведено оперативне втручання, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди з АТ «СГ «ТАС» (приватне).

У судовому засіданні потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_8 та її представник позовні вимоги (з урахуванням уточнень, заявлених в ході судового розгляду) підтримали повністю, просили задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_11 (цивільний відповідач 1) зазначив про готовність нести цивільну відповідальність за вироком суду. При цьому, захисник ОСОБА_12 , висловлюючи позицію стосовно позовних вимог потерпілої, просив суд при прийнятті рішення врахувати конкретні обставини справи, які свідчать про поведінку потерпілої безпосередньо перед подією ДТП, а також практику судів вищих інстанцій, оскільки розмір моральної шкоди в сумі 200 000,00 грн, на його переконання, є надмірно завищеним та може призвести до безпідставного збагачення позивача.

Приймаючи рішення щодо цивільного позову, суд приходить до такого висновку.

Твердження представника страховика (АТ «СГ «ТАС» (приватне) ОСОБА_21 про безпідставність позовних вимог потерпілої до страховика вцілому через те, що потерпіла не зверталась до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

З метою гарантування правової визначеності щодо застосування інституту цивільного позову у кримінальному провадженні та з метою забезпечення єдності та сталості відповідної судової практики Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19) зазначає, що положення ч. 1 ст. 128 КПК України щодо можливості пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред`явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної та/або юридичної), яка за законом виконує обов`язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим та/або неосудною особою).

Відповідно до положень ст. 22 Закону України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України №1961-IV) при настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Зі змісту ст. 1194 ЦК України вбачається, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність лише в разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди в порядку, передбаченому Законом України №1961-IV.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України №1961-IV).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Вказані висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою, зокрема з висновками, викладеними в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 04.09.2023 у справі №362/5844/19 (провадження №51-1396кмо23), постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №489/2170/17 (провадження №51-307км19), від 03.09.2022 у справі №363/5439/19 (провадження №51-5800км21), від 26.10.2023 у справі №362/5844/19 (провадження №51- 1396км23), та враховуються судом в силу вимог ст. 13 Закону №1402-VIII.

При укладенні договору страхування у формі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/5316493 АТ «СГ «ТАС» (приватне) взяло на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити виплату страхове відшкодування в межах страхової суми за шкоду заподіяну життю та здоров`ю в розмірі та порядку, передбаченому Законом України №1961-IV.

Отже, враховуючи, що потерпіла ОСОБА_8 пред`явила цивільний позов до страхової компанії, яка за законом несе цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду, суд під час вирішення позову керується, крім вимог кримінального процесуального закону, також вимогами вже згаданого спеціального Закону у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої (тобто не більше) страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (ст. 9 Закону України №1961-IV).

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок ДТП, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілої фізичної особи (ст. 23.1. Закону України №1961-IV), у разі чого страховик (у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ) відповідно до ст. 24 вказаного Закону зобов`язаний її відшкодувати в межах розміру страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, страхова виплата за шкоду, пов`язану зі заподіянням шкоди здоров`ю особи, що настала внаслідок ДТП, здійснюється особам, які мають право на таке страхове відшкодування відповідно до Закону України №1961-IV. Якщо особи, визнані потерпілими у кримінальному провадженні, мають право на таке страхове відшкодування, і до участі у кримінальному провадженні залучено страховика, то суд визначає його розмір для кожної такої особи в порядку, передбаченому вказаним Законом, з урахуванням страхової суми, зазначеної у страховому полісі.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19) для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному ст. 35 Закону України №1961-IV, не є обов`язковим.

Порядок звернення потерпілого чи іншої особи до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним обов`язковим у розумінні ст. 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Обов`язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, коли йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов`язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров`ю та життю людини.

У системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України №1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Представник ОСОБА_9 в інтересах потерпілої ОСОБА_8 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_11 та АТ «СГ «ТАС» (приватне) про стягнення моральної та матеріальної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення. Таким чином позивачем було обрано спосіб захисту порушеного його права шляхом звернення до суду з позовом в межах строку, визначеного п.37.1.4 ст. 37 Закону України № 1961-IV, відтак, враховуючи вищевикладені висновки Великої Палати Верховного Суду, доводи представника страховика про те, що в цьому випадку не було додержано порядок отримання страхового відшкодування, визначений Законом України №1961-IV, оскільки потерпілою не було надано заяву про страхове відшкодування та документи, визначені чинним законодавством на підтвердження витрат на лікування, є безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, судом встановлено, що 06.11.2024 приблизно о 08:54 на перехресті вулиць Cемена Скляренка та Куренівської в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «VOLKSWAGEN» під керуванням водія ОСОБА_11 та пішохода ОСОБА_8 .

На момент події 06.11.2024 цивільно-правова відповідальність автомобіля марки «VOLKSWAGEN» була застрахована страховою компанією АТ «СГ «ТАС» (приватне) відповідно до полісу № АТ 5316493 (а.к.п. 37, т. 1),

Відповідно до виписок із медичної карти стацірнарного хворого потерпіла ОСОБА_8 перебувала на стаціонарному лікуванні: - з 06.11.2024 по 08.11.2024 - виписка 21554 Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Братиславська, 3, місто Київ); - з 08.11.2024 по 25.11.2024 - виписка № 5496/23 Державної установи «Інститут нейрохірургії ім.акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (вул. Платона Майбороди, 32, місто Київ) (а.к.п. 38-39, т. 1).

Також долучені копії листків непрацездатності свідчать про те, що потерпіла ОСОБА_8 безперервно перебувала на лікарняному в період часу з 06.11.2024 по 14.01.2025 (а.к.п. 40-42, т. 1).

Стосовно позовних вимог потерпілої ОСОБА_8 до АТ «СГ «ТАС» (приватне) про стягнення на її користь у рахунок відшкодування матеріальної шкоди у сумі 8 586 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість),52 грн, то суд виходить з наступного.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3, ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини 1, 2 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставини повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що в ході судового розгляду повністю знайшли своє підтвердження позовні вимоги потерпілої в частині розміру матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у сумі 8 586,52 грн, які ґрунтуються на доказах про витрати на лікування ОСОБА_8 , долучених потерпілою стороною, зокрема, рахунки та чеки, які узгоджуються з медичною документацією, характером отриманих тілесних ушкоджень та рекомендаціями лікарів, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги потерпілої слід задовольнити повністю та стягнути з страховика АТ «СГ «ТАС» (приватне) на користь потерпілої матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушення, в сумі 8 586 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 52 коп.

При цьому, суд вважає безпідставним твердження представника страховика у відзиві про необгрунтованість позовних вимог через те, що витрати на лікування можуть охоплюватися виключно виписками з історії хвороби та листками призначень. Судом встановлено, що в період часу з 06.11.2024 по 08.11.2024 та з 08.11.2024 по 25.11.2024 потерпіла проходила лікування відповідно в КМК ЛШМД (вул. Братиславська, 3, місто Київ) та ДУ «Інститут нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (вул. Платона Майбороди, буд. 32, місто Київ), що було пов`язано з отриманням нею тяжкого тілесного ушкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а тому, на переконання суду, матеріальні витрати такого лікування, про які йдеться в фіскальних чеках від 06.11.2024, 08.11.2024, 11.11.2024, 14.11.2024, 17.11.2024 та 18.11.2024, не може охоплюватися лише виписками з історії хвороби та листками призначень, оскільки таке лікування супроводжується придбанням й супутніх медичних товарів. Отримання медичних послуг 03.02.2025 в ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України» (вул. Платона Майбороди, буд. 32, місто Київ) також підтверджує відвідування потерпілою лікаря в медичній установі, де було проведено оперативне втручання, що було пов`язано з лікуванням наслідків дорожньо-транспортної пригоди.

Що стосується позовних вимог потерпілої ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_11 про стягнення на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн, то суд виходить з наступного.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.03.2024 у справі №175/825/21 (провадження №51-4295км23).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10.10.2024 у справі №742/2415/22 (провадження №51-2865км24).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення ЄСПЛ у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» від 29.03.2001, «Калок проти Франції» від 20.07.2000 та «Недбала проти Польщі» від 04.07.2000, «Перна проти Італії» від 25.07.2001, «Білуха проти України» від 09.02.2007 ЄСПЛ дійшов висновку, що в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі, та адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Суд вважає доведеним факт завдання ОСОБА_8 моральної шкоди, що виразилося в ушкодженні її здоров`я, перенесені фізичного болю, нервового потрясіння, необхідності подальшого проходження лікування та оздоровлення.

Відповідно до платіжної інструкції від 27.05.2025 обвинуваченим здійснено перерахування в сумі 100 000,00 грн на рахунок потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок ДТП, внаслідок чого 11.07.2025 в судовому засіданні потерпілою уточнено позовні вимоги розміру моральної шкоди та зменшено такі з 300 000,00 грн до 200 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи характер вчиненого злочину, його наслідки, глибину й тривалість моральних та фізичних страждань потерпілої, пов`язаних з вчиненням щодо неї протиправних необережних дій, ступінь змін у звичайному ритмі життя потерпілої, характер отриманих ушкоджень здоров`я, час та рівень зусиль, які потерпіла вимушена прикладати для відновлення стану здоров`я, посттравматичний емоційно-психологічний стан потерпілої, окремо, зважуючи на дорожньо-транспортну ситуацію та обставини дорожньо-транспортної пригоди, що було встановлено судом на підставі досліджених доказів, зокрема, на те, що потерпіла, плануючи перейти дорогу по регульованому пішохідному переходу на вул. Куренівській, на якому горіло зелене світло світлофора для пішоходів, раптово вийшла на проїзну частину дороги поза межами вказаного регульованого пішохідного переходу, який вона мала намір перейти, зважуючи також на недоведення потерпілою того, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень вона надалі потребуватиме додаткового дороговартісного обстеження та лікування, про що йдеться в обгрунтуванні позовних вимог в частині розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що заявлена потерпілою сума моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн не співвідноситься із засадами розумності, виваженості, справедливості та може призвести до безпідставного збагачення позивача, а тому цивільний позов в цій частині підлягає частковому задоволенню зі стягненням з ОСОБА_11 на користь потерпілої моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) грн.

Що стосується позовних вимог потерпілої ОСОБА_8 в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_11 на її користь процесуальних витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката, в розмірі 14 000 грн, то слід зазначити про наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Такі витрати складаються, у тому числі, з витрат на правову допомогу (п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

У постановах від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 (провадження №12-43гс22) Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Згідно зі статтею 30 Закону України від 05.07. 2012 №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у рішеннях у справах «Меріт проти України» від 30.03.2004, «Двойних проти України» від 12.10.2006, «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, «Баришевський проти України» від 26.02.2015 зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні ст. 91 КПК України.

Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №753/10028/18 (провадження №51-121км20) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (зокрема, від 11.06.2020 у справі №821/227/17 (провадження №К/9901/24344/18), від 31.03.2020 у справі №726/549/19 (провадження №К/9901/22135/19), від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 (провадження №К/9901/12479/19, №К/9901/11333/19), від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц (провадження №61-15441св19), від 09.06.2020 у справі №466/9758/16-ц (провадження №61-39474св18, від 15.05.2024 у справі №129/2809/19 (провадження №51-7059км23) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №607/4341/20 (провадження №61-18451св20).

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 03.09.2024 у справі №509/2283/20 (провадження №51-1694км24) акцентує увагу на тому, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат.

При цьому суд враховує, що інформація, яка міститься в акті виконаних робіт, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 (провадження №61-13573св19).

Пред`являючи цивільний позов, потерпілою ОСОБА_8 заявлено вимогу про стягнення із обвинуваченого на користь цивільного позивача 14 000 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

На обгрунтування вказаний вимог до позовної заяви долучено копії документів, а саме: договір про надання правової допомоги від 15.11.2024 №15/11-24_3, укладений між ОСОБА_8 та адвокатом ОСОБА_9 , акт надання послуг №17 від 28.04.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 28.04.2025 за договором про надання правової допомоги №15/11-24_3 від 15.11.2024.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, приходить до висновку, що цивільний позов в цій частині на суму 14 000,00 грн підлягає задоволенню.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати на залучення експерта підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Керуючись положеннями статей 100, 124, 127, 128, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Позовні вимоги ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (приватне) (ЄДРПОУ 30115243) про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та витрат на правову допомогу, - задовольнити частково.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (приватне) (ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_3 ) матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 8 586 (п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_3 ) моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правову допомогу в розмірі 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- відеозапис (відеофайл) під назвою - А0720241106085038, а також комп`ютерна папка під назвою «miniPlayer», в якій знаходять даний відеофайл та програми під назвами: AudioRender.dll; OpenAL32.dll; PlayCtrl.dll; відеоплеєр - Player, SuperRender.dll, що знаходиться на microSD карті (флеш накопичувану) «Kingston», 32Gb (постанова від 15.11.2024), - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):

- в сумі 2 387 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн 70 коп. (висновок від 27.01.2025 №СЕ-19/111-25/4178-ІТ);

- в сумі 3 979 (три тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 50 коп. (висновок від 12.12.2024 №СЕ-19/111-24/69878-ІТ).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1