Рішення № 136722613, 20.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/7034/25

Провадження №: 2/755/6109/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські Електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі») звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі

9 568,52 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 3 444,67 грн, 3 % річних у розмірі 861,95 грн, та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»). Таким чином, позивач є правонаступником ПАТ «Київенерго» в частині прав та обов`язків, необхідних для здійснення діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, в тому числі і в частині використання ліцензії та тарифів виданих та встановлених для ПАТ «Київенерго».

Відповідач ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , постачальником якої є ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».

В результаті проведеної позивачем перевірки з`ясовано, що ОСОБА_1 користується наданими позивачем послугами, однак сплачує вказані послуги не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 9 568,52 грн.

Також, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання, вважає, що на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних, що є особливою мірою відповідальності боржників за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний характер.

У зв`язку з викладеним просить позовні вимоги задовольнити.

У порядку автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

В позовній заяві позивач також просив витребувати у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» документ, що підтверджує право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, задоволено клопотання позивача про витребування доказів, витрати пов`язані з витребуванням доказів покладено на позивача. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права та встановлено процесуальні строки.

05 серпня 2025 року (вхід. № ЕП-8954) від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на виконання ухвали суду від 01 липня 2025 року надійшов лист, з якого вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира адресою: АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована.

У встановлений судом строк відповідач ОСОБА_1 відзив на позов не подала, конверти з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, що двічі направлялись за останньою відомою адресою місця проживання відповідача, повернулися до суду не врученими з відміткою «Укрпошти» про причини повернення: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 році у справі № 2-6236/11 сформулював висновок, за яким у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Також 01 березня 2026 року на офіційному веб-сайті Судової влади України розміщено оголошення про розгляд Дніпровським районним судом міста Києва цивільної справи № 755/7034/25 за позовом ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Правовідносини на час виникнення спору між сторонами із споживання житлово - комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги».

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 2) своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; 3) забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; 4) власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами, тощо.

Частиною першою статті 1 вказаного Закону встановлено, що виконавець комунальної послуги - це суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Відповідно до положень статті 6 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Взаємовідносини між побутовим споживачем електричної енергії та енергопостачальною організацією регулюються Правилами користування електричною енергією для населення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 Правил, останні регулюють відносини між громадянами та енергопостачальниками. Правила обов`язкові для виконання всіма споживачами і ергопостачальниками незалежно від форм власності.

Однак, обов`язок сплачувати за спожиту електроенергію у споживача виникає не лише з умов договору про постачання електроенергії, а і з вимог чинного законодавства, яке регулює даний вид правовідносин.

Зокрема, відповідно до статті 3 Закону України «Про електроенергетику» відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Взаємовідносини між громадянами (фізичними особами - споживачами електричної енергії) та енергопостачальниками, в тому числі порядок укладення договорів та порядок розрахунків за спожиту електричну енергію, регулюються відповідно до Правил користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357.

Пунктом 19 Правил користування електричною енергією для населення передбачено, що розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі показань приладів обліку.

Пунктом 42 Правил користування електричною енергією для населення, передбачає, що споживач електричної енергії зобов`язаний: оплачувати спожиту електричну енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 закріплено особовий рахунок № НОМЕР_1 користувачем якого є ОСОБА_1 . Заборгованість за вказаним особовим рахунком становить

9 568,52 грн, а також інфляційна складова боргу у розмірі 3 444,67 грн, 3 % річних у розмірі 861,95 грн.

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 30 квітня 2025 року

№ 1334135, за вказаними параметрами особу ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 не знайдено.

Згідно із інформацією з Електронного реєстру територіальної громади міста Києва «ГІОЦ/КМДА» від 07 травня 2025 року № 130507309 про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - за введеним запитом такої людини не знайдено.

Судом також зроблено двічі запит до Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, щодо надання відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак відповідно до відповіді від 18 червня 2025 року (передана судді Хромовій О.О. 26 червня 2025 року), така особа зареєстрованою не значиться.

Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач.

Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власники не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

За статтею 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із приписами статті 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Водночас, як вже зазначалось раніше, з відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира адресою: АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована.

Отже, позивачем не надано належних доказів того, що відповідач ОСОБА_1 є власником, зареєстрована або фактично проживає з адресою: АДРЕСА_1 , а наявність особового рахунку на ім`я ОСОБА_1 не може слугувати належним доказом існування в останньої обов`язку сплачувати заборгованість за вказаним особовим рахунком.

За вказаних обставин у суду відсутні правові підстави для стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 9 568,52 грн, інфляційної складової борги у розмірі 3 444,67 грн, 3 % річних у розмірі 861,95 грн», оскільки остання не є споживачем наданих позивачем послуг.

У свою чергу слід зазначити, що обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті

77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, подав клопотання про витребування доказів, яке судом було задоволено, однак отримана витребувана інформація доводи позивача не підтвердила. Правом ознайомитись з матеріалами справи, в тому числі з наданою на виконання ухвали суду витребуваною інформацією, та, у разі необхідності, подати до суду повторне клопотання про витребування доказів позивач не скористався. При цьому, позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 755/18920/18.

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_1 , не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та в матеріалах справи відсутні докази, що остання є власником/співвласником вказаного майна, у суду відсутні правові підстави вважати, що відповідач є споживачем послуг, наданих позивачем, тому позовні вимоги про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволенню не підлягають.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати, а саме витрати на оплату судового збору, підтверджено платіжною інструкцією від 26 березня 2025 року № 3916055 про оплату судового збору на суму 3 028,00 грн.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 525, 526, 610, 625 ЦК України, статтями 81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, Законом України «Про ринок електричної енергії», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські Електромережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 41946011, адреса місцезнаходження: вул. Новокостянтинівська, буд. 20,

м. Київ, 04080.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , остання відома адреса місця проживання:

АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складене 20 травня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова