Рішення № 136721705, 12.05.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7108/25

Провадження № 2/466/472/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

за участю секретаря Пилипців О.-І.І.

представника позивача, адвоката Заставного Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП

в с т а н о в и в:

28.07.2025 року адвокат Петрина С.М. звернувся до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з Приватного Акціонерного Товариства "Страхова Компанія "УСГ" на користь ОСОБА_1 160 000,00 грн. (сто шістдесят тисяч гривень 00 копійок), відшкодування матеріальної шкоди пов`язаної з невиплаченим страховим відшкодуванням; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 585 920,69 грн. (п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 69 копійок) відшкодування матеріальної шкоди пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля; стягнути пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог з Приватного Акціонерного Товариства "Страхова Компанія "УСГ" та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок) відшкодування витрат понесених у зв`язку з проведенням експертного автотоварознавчого дослідження; 7459 грн. 21 коп.. (сім тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень 21 копійка) відшкодування витрат понесених у зв`язку з сплатою судового збору; 18000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень) витрати понесені у зв`язку із правовою допомогою.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30.10.2023 року у м. Львові на вул. Б. Хмельницького 267 водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 здійснив ДТП із транспортними засобами «BMW 3» д.н.з. НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 а також «Toyoya Land Cruiser» д.н.з. НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_1 .

Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження а власник транспортного засобу «Toyoya Land Cruiser» д.н.з. НОМЕР_4 матеріальну щкоду.

Оскільки на місці події працівники поліції склали протокол на водія автомобіля марки «BMW 3» д.н.з. НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 то і Заяву на виплату страхового відшкодування і повідомлення про ДТП потерпілий ОСОБА_1 подав в її страхову компанію а саме Страхову компанію «Оберіг».

В подальшому потерпілий ОСОБА_1 дізнався що постановою Шевченківського районного суду м. Львів від 22.01.2025 року у справі № 466/13084/23 провадження щодо ОСОБА_3 закрито в зв`язку з відсутністю у її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Після отримання вищевказаної постанови ОСОБА_1 дізнався про існування іншої постанови, а саме: Постановою Шевченківського районного суду м. Львів від 02.01.2024 року у справі № 466/13067/23 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126, 122-4, ст. 124 КУпАП (копія додається).

Тому винуватцем ДТП є саме ОСОБА_2 .

В зв`язку з тим, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована в Приватному Акціонерному Товаристві "Страхова компанія «УСГ» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-212103241,(копія підтвердження додається) а тому ОСОБА_1 20.03.2025 року звернувся до Приватного Акціонерного Товариства "Страхова компанія «УСГ» " (далі СК «УСГ») з Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та Заявою про виплату страхового відшкодування.

Однак, як вбачається із відповіді СК «УСГ» на адвокатський запит від 26.06.2025 року повідомила що відмовляє ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування на підставі того що ОСОБА_1 на протязі одного року не подав Заяви на виплату страхового відшкодування. (копія додається).

Як вбачається із відповіді на адвокатський запит від 12.03.2025 року згідно полісу ОСЦПВВНТЗ ЕР-212103241 страхова сума на одного потерпілого за шкоду завдану майну особи становить 160 000,00 гривень, франшиза становить 0 гривень.

Відповідно до Висновку експерта №22455 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження складеного 11.03.2025 року судовим експертом Холодцовим Дмитром Валентиновичем, розмір відшкодування завданої шкоди пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля марки «TOYOTA Land Cruiser 150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначену як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 30.10.2023, становить 745 920,69 (сімсот сорок п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 69 коп.).(копія додається).

Звертаю увагу суду, що Позивач володіє транспортним засобом на підставі довіреності від 17.02.2023р. виданої приватним нотаріусом Головач О. Р. (копія додається) і така довіреність дійсна до 17.02.2028 року, а тому має право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу (копія додається).

Стаття 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), серед яких є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначено, що підпункт 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а ні ЦК України, а ні будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, а ні у повному обсязі, а ні в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Аналогічна позиція відображена також у Постанові Львівського апеляційного суду у справі №463/3197/23 від 02.11.2023 року в якій Суд дійшов висновку, що «при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний трок пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.»

Вважає, що поведінка ОСОБА_1 була добросовісною, оскільки останній брав участь у судових засіданнях по справі №466/13084/23 в якій притягувалася до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 і Він не знав про наявність Постанови Шевченківського районного суду м. Львів від 02.01.2024 року у справі №466/13067/23.

Оскільки на місці події працівники поліції склали протокол на водія автомобіля марки «BMW 3» д.н.з. НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 то і Заяву на виплату страхового відшкодування і повідомлення про ДТП потерпілий ОСОБА_1 подав в її страхову компанію а саме Страхову компанію «Оберіг».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV)

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтями 3, 22, 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальника. При настанні страхового випадку страховик відповідно до страхової суми відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Частиною 2 статті 94 Закону України «Про страхування» передбачено, що розмір страхової суми визначається за домовленістю між страховиком та страхувальником або відповідно до законодавства під час укладення договору страхування або внесення змін до такого договору. У договорі страхування в межах страхової суми можуть визначатися ліміти відповідальності страховика за окремим об`єктом страхування, страховим ризиком або страховим випадком, групою страхових ризиків та/або страхових випадків тощо.

Згідно із пунктом 35.1. статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом тридцяти днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пункту 36.4. статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 350/1376/19, провадження № 61-10016св20 (ЄДРСРУ № 102892264).

Така ж правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17.

Виклад обставин, яким позивач обґрунтовує свої вимоги до ОСОБА_2 .

Згідно зі ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Згідно статті 1192 Цивільного кодексу України «Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого» - 3 урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Враховуючи, що страхової виплати буде недостатньо для повного відшкодування завданої матеріальної шкоди то з ОСОБА_2 , як винної особи, яка завдала шкоду, підлягає стягнення на користь ОСОБА_1 різниці між завданим розміром шкоди і страховою виплатою.

Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Мінюсту та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі Методика) вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення збитків з урахуванням фізичного зносу та втрати товарної вартості.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Як вбачається із відповіді на адвокатський запит від 12.03.2025 року згідно полісу ОСЦПВВНТЗ ЕР-212103241 страхова сума на одного потерпілого за шкоду завдану майну особи становить 160 000,00 гривень, франшиза становить 0 гривень.

Відповідно до Висновку експерта №22455 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження складеного 11.03.2025 року судовим експертом Холодцовим Дмитром Валентиновичем, розмір відшкодування завданої шкоди пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля марки «TOYOTA Land Cruiser 150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначену як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 30.10.2023, становить 745 920,69 (сімсот сорок п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 69 коп.).(копія додається).

Таким чином обсяг цивільної відповідальності Страхової компанії обмежений полісом ОСЦПВВНТЗ ЕР-212103241 і становить 160 000,00 гривень.

Відповідно до Висновку експерта №22455 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження складеного 11.03.2025 року судовим експертом Холодцовим Дмитром Валентиновичем, розмір відшкодування завданої шкоди пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля марки «TOYOTA Land Cruiser 150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначену як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 30.10.2023, становить 745 920,69 (сімсот сорок п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 69 коп.).(копія додається).

Таким чином різниця між розміром завданої шкоди внаслідок ДТП та страховим відшкодуванням становить 585 920,69 гривень. 745 920,69 160 000,00 = 585 920,69 гривень

Керуючись вищезазначеним ОСОБА_2 повинен відшкодувати завдану ним шкоду в розмірі 585 920,69 гривні.

Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Представник позивача, адвокат Заставний Р.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача ПАТ "Страхова Компанія "УСГ" в судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити та розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 30.10.2023 року о 20 год. 57 хв. у м. Львові на вул. Б. Хмельницького, 267, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Volkswagen Passat», державний номерний знак « НОМЕР_5 », проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, не дотримався безпечної швидкості руху, при перестроюванні на іншу смугу руху, не надав дорогу автомобілю марки «BMW», державний номерний знак « НОМЕР_3 », під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по середній смузі, в результаті чого водій автомобіля «BMW» втратила контроль та виїхала на зустрічну смугу руху та здійснила зіткнення з транспортним засобом «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак « НОМЕР_4 », який рухався у зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП автомобілі «BMW», державний номерний знак « НОМЕР_3 » та «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак « НОМЕР_4 » отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, водії зазнали тілесних ушкоджень. Такими діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 1.5; 2.3б; 10.1; 10.3; 12.1 ПДР України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.

02.01.2024 року постановою Шевченківського районного суду м.Львова по справі №466/13067/23, визнано ОСОБА_2 винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.27).

Крім того, 22.01.2025 постановою Шевченківського районного суду м.Львова по справі №466/13084/23, провадження у адміністративній справі відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито в зв`язку з відсутністю у її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, тобто у вчиненні ДТП, яке мало місце 30.10.2023.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, оскільки на місці події працівники поліції склали протокол на водія автомобіля марки «BMW 3» д.н.з. НОМЕР_3 , яким керувала ОСОБА_3 то і Заяву на виплату страхового відшкодування і повідомлення про ДТП потерпілий ОСОБА_1 подав в її страхову компанію, а саме Страхову компанію «Оберіг».

В подальшому, ОСОБА_1 дізнався, що постановою Шевченківського районного суду м. Львів від 22.01.2025 року у справі №466/13084/23 провадження щодо ОСОБА_3 закрито в зв`язку з відсутністю у її діях складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Після отримання вищевказаної постанови ОСОБА_1 дізнався про існування іншої постанови, а саме: постанови Шевченківського районного суду м. Львів від 02.01.2024 року у справі №466/13067/23 водія ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126, 122-4, ст. 124 КУпАП.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 02.01.2024 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка набрала законної сили, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП.

Отже, на момент скоєння вищевказаної ДТП, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_2 , а саме: автомобіль марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_2 був застрахований в Приватному Акціонерному Товаристві "Страхова компанія «УСГ» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-212103241.

А тому, 20.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного Акціонерного Товариства "Страхова компанія «УСГ» (далі СК «УСГ») з Повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та Заявою про виплату страхового відшкодування.

Однак, як вбачається із відповіді на адвокатський запит від 26.06.2025 року СК «УСГ» повідомила, що відмовляє ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування на підставі того, що ОСОБА_1 на протязі одного року не подав Заяви на виплату страхового відшкодування..

З відповіді на адвокатський запит від 12.03.2025 року, згідно полісу ОСЦПВВНТЗ ЕР-212103241, страхова сума на одного потерпілого за шкоду завдану майну особи становить 160 000,00 гривень, франшиза становить 0 гривень.

Відповідно до Висновку експерта №22455 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 11.03.2025 року судовим експертом Холодцов Д.В., розмір матеріального збитку (завданої шкоди) пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля марки «TOYOTA Land Cruiser 150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначену як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 30.10.2023, становить 745 920,69грн.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин), обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно зі ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За положеннями п.9.1, 9.4 ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За нормами п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з п.36.2 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

У цій справі, враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода сталася за участю забезпеченого за полісом у ПАТ «CK «УСГ» транспортного засобу з вини водія ОСОБА_2 , обов`язок відшкодувати оцінену у встановленому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку шкоду відповідно до ліміту відповідальності покладається на страховика (відповідача) ПАТ «CK «УСГ».

Стаття 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), серед яких є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що підпункт 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, а ні Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а ні ЦК України, а ні будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, а ні у повному обсязі, а ні в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.

Аналогічна позиція відображена також у Постанові Львівського апеляційного суду у справі №463/3197/23 від 02.11.2023 року, в якій суд дійшов висновку, що «при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний трок пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.»

Так, суд вважає, що поведінка ОСОБА_1 була добросовісною, оскільки останній брав участь у судових засіданнях по справі №466/13084/23, в якій притягувалася до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , а про наявність Постанови Шевченківського районного суду м. Львів від 02.01.2024 року у справі №466/13067/23 позивачу стало відомо пізніше.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц).

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПАТ «CK «УСГ», позивач із заявою про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) звернувся з пропуском строку, проте не втратив такого права, адже за обставинами справи з моменту ДТП не пройшло три роки (тобто, позовна давність не сплила), відтак саме ПАТ «CK «УСГ» є належним відповідачем у справі про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 .

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлює Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі Методика), затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2009 року № 1335/5/1159).

Згідно з п.1.3 розділу І Методики, вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Відповідно до п.4.1 розділу ІV Методики, оцінка КТЗ передбачає урахування технічних, технологічних характеристик та особливостей об`єкта оцінки, умов його експлуатації, обслуговування та зберігання, технічного стану на підставі відповідної технічної, довідкової, облікової документації та обстежень. За результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. У разі проведення автотоварознавчої експертизи (експертного дослідження) за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта або інший документ, передбачений законодавством (п.4.3 розділу ІV Методики ).

Пунктом 4.4 розділу ІV Методики передбачені вимоги до звіту (акта) або висновку експерта про оцінку КТЗ. Зокрема, у звіті (акті) або висновку експерта про оцінку КТЗ зазначається, серед іншого, така інформація: дані про час та місце проведення огляду КТЗ оцінювачем (експертом); результати візуального огляду щодо відповідності (невідповідності) номерів кузова, шасі, інших складових частин записам у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу (технічному паспорті) або в інших документах; відомості про комплектність та укомплектованість КТЗ; відомості про склад оновлених складників КТЗ, інформаційні ознаки виконаного відновлювального ремонту, інші обставини, які мають значення для розв`язання поставлених питань; відомості про виявлені під час огляду дефекти, пошкодження, а також обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з їх усунення чи інших способів урахування дефектів; додатки, які становлять невід`ємну частину звіту (акта), висновку експерта про оцінку і містять дані стосовно технічного стану КТЗ (його складників), їх фотографічні зображення і дані, що підтверджують припущення та розрахунки.

Відповідно до п.5.1 розділу V Методики, технічний огляд КТЗ оцінювачем (експертом) дає змогу за допомогою органолептичних методів визначити ідентифікаційні дані КТЗ; його комплектність; укомплектованість; технічний стан, обсяг і характер пошкоджень; пробіг за одометром, інші показники на момент технічного огляду, необхідні для оцінки майна. Визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його огляду особисто експертом, який складає висновок, можливе тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), в якому міститься обґрунтування неможливості надання об`єкта дослідження на огляд, у разі надання ним даних, необхідних для проведення дослідження.

Під час технічного огляду КТЗ оцінювач (експерт) повинен: перевірити відповідність ідентифікаційних даних КТЗ записам у наданих документах; перевірити укомплектованість КТЗ, установити комплектність, наявність додаткового обладнання; установити пробіг за одометром; зафіксувати інформативні ознаки раніше виконаного відновлювального ремонту КТЗ; установити характер і обсяги пошкоджень на момент огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування (п.5.5 розділу V Методики).

Згідно з п.8.1 розділу VIII Методики, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду КТЗ. Якщо КТЗ на момент технічного огляду відновлено повністю або частково, то калькуляція відновлювального ремонту не складається, а надається повідомлення замовнику оцінки про неможливість проведення дослідження (п.8.5 розділу VIII Методики).

З огляду на вказані норми, визначення матеріального збитку чи вартості КТЗ без його особистого огляду можливо лише експертом, який складає висновок, і тільки за рішенням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу, (залучив(ла) експерта). Крім цього, з метою дотримання вимог п.5.5 Методики оцінювач зобов`язаний установити характер і обсяги пошкоджень на момент особистого огляду та інші ознаки, які характеризують технічний стан КТЗ, з обов`язковою їх фіксацією шляхом фотографування.

Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 27 березня 2019 року по справі № 752/16797/14-ц (п.п. 44, 45), сформовано правовий висновок про неналежність такого доказу, як звіт про оцінку майна, який складено без особисто огляду автомобіля. "44. Відповідно до пункту 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2/2092, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду колісного транспортного засобу. 45. Оскільки звіт № 4088/07/14-2 складений без огляду автомобіля «Opel Astra» та без урахування вартості залишків останнього, суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли цей звіт до уваги".

Аналогічна позиція викладена також, у постановах Верховного суду від 20.03.2019 року по справі № 607/14918/15-ц, від 16 травня 2019 року по справі № 202/7844116-ц, та від 04 вересня 2019 року по справі № 703/4445/15-ц, щодо неможливості брати до уваги Звіт оцінювача, який особисто не оглядав транспортний засіб, а також постановах Верховного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18, де не взято до уваги в якості належного доказу звіт оцінювача, з тієї підстави, що оцінювач не провів особистого огляду об`єкта оцінки, що могло вплинути на результати такої оцінки.

Враховуючи викладене, на переконання суду, наданий позивачем Висновок експерта №22455 від 11.03.2025 складений з дотриманням вимог ст.102, 106 ЦПК України, а також є передбаченим ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документом для визначення розміру страхового відшкодування за відсутності досягнутої згоди між страховиком та потерпілим щодо розміру такого відшкодування.

Будь-яких обґрунтувань щодо неправильності або неповноти Висновку експерта №22455 від 11.03.2025 представник відповідача не навів, клопотань про призначення додаткової або повторної експертиз не заявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз`яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В п.9 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).

Також, згідно з ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Також, у Постанові ВСУ від 31.05.2017 року у справі № 6-2969цс16 року зазначено, що «з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. Якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Аналогічні за змістом твердження наведені в Постанові Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №477/2154/16-ц, де вказано, що позивач, отримавши від страховика страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, має право на відшкодування відповідачем різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, одержаною ним від страховика.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ПАТ "Страхова Компанія "УСГ" на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП транспортному засобу сума страхового відшкодування в розмірі 160000,00грн. (у межах ліміту страхового відшкодування).

Щодо вимог позивача до відповідача ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Так, згідно Висновку експерта №22455 за результатами проведення експертного автотоварознавчого дослідження, складеного 11.03.2025 року судовим експертом Холодцов Д.В., розмір матеріального збитку (завданої шкоди) пов`язаної з «фізичним знищенням» автомобіля марки «TOYOTA Land Cruiser 150», реєстраційний номер НОМЕР_4 , визначену як різниця вартості автомобіля до та після ДТП 30.10.2023, становить 745 920,69грн.

Позивачем заявлено вимогу про отримання від ПАТ "Страхова Компанія "УСГ" страхове відшкодування у межах ліміту у розмірі 160000,00 гривень за заподіяні збитки.

Проте розмір заподіяних збитків є значно більшим і становить 745920,69 грн. згідно Висновку №22455 судової автотоварознавчої експертизи від 11 березня 2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдану майну фізичній або юридичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз`яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 ЦК України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

В п.9 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії (неправомірно заволоділи транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом), відшкодовують шкоду на загальних підставах цивільно-правової відповідальності особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Коли цьому сприяла недбалість її власника або володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, яка неправомірно заволоділа цим джерелом, і на його власника або володільця у частці відповідно до ступеня вини кожного з них, з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 1187 ЦК).

Також, згідно з ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Також, у Постанові ВСУ від 31.05.2017 року у справі № 6-2969цс16 року зазначено, що «з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність. Якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».

Аналогічні за змістом твердження наведені в Постанові Верховного Суду від 06.12.2018р. у справі №477/2154/16-ц, де вказано, що позивач, отримавши від страховика страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, має право на відшкодування відповідачем різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, одержаною ним від страховика.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок ДТП транспортному засобу сума в розмірі 585920,69грн. (745 920,69 160 000,00 = 585 920,69 гривень).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Із представленої квитанції №2PL0694801 від 17.02.2025 року, вбачається, що позивачем оплачено 8000грн. за проведення експертного автотоварознавчого дослідження - Висновок експерта №22455 від 11.03.2025 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, а тому ця сума підлягає стягненню з відповідачів в користь позивача.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів в користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7459,21 грн.

Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16.02.2012 у справі «Савін проти України», п. 97; рішення від 07.11.2013 у справі «Бєлоусов проти України», п. 115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Отже, обставинами, які підлягають доказуванню, щодо розміру витрат сторони позивача на правничу (правову) допомогу, є: обсяг наданих адвокатом в рамках Договору №2Б/0136 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 15.03.2025 послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена або підлягає сплаті. Такі обставини підтверджуються: Додатком №2 до Договору про надання професійної правничої(правової) допомоги № 2Б/0136 від 15.03.2025 року, де вартість послуг Адвокатського об`єднання щодо надання правової допомоги Клієнту по захисту його інтересів становить 3000,00 грн. (три тисячі гривень нуль копійок) за годину роботи адвоката, що пов`язана з наданням професійної правничої (правової) допомоги Клієнту; Детальним описом робіт від 24.07.2025 року, де загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги Клієнту становить 6 годин 00 хвилин (шість годин нуль хвилин), відповідно вартість наданих послуг, при вартості однієї нормо години в 3000,00 грн., становить 18 000,00грн..

При цьому суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, вартість фактично наданих для ОСОБА_1 у цивільній справі №466/7108/25 послуг у вигляді професійної правової (правничої) допомоги складає суму, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, в розмірі 18000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 13,76,81,82,83,89,95,133,137,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» в користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 160000,00грн. (сто шістдесят тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з «фізичним знищенням автомобіля» в розмірі 585920,69грн. (п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять гривень шістдесят дев`ять копійок).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ОСОБА_2 в рівних частинах в користь ОСОБА_1 7459,21 (сім тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень двадцять одну копійку)грн. сплаченого судового збору, витрати за проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 8000 (вісім тисяч)грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000,00 грн. (вісімнадцять тисяч гривень).

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ», код ЄДРПОУ 30859524, м. Київ, вул. І. Федорова, 32-А.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 травня 2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук