Ухвала суду № 136718055, 21.05.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/14840/25

Провадження № 1-кп/638/1061/26

УХВАЛА

Іменем України

21 травня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши в підготовчому судовому засіданні у м. Харкові, клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220320001271 від 09.11.2017, у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Шевченківського районного суду міста Харкова знаходиться кримінальне провадження за обвинувальним актом у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12017220320001271 від 09.11.2017 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 04.08.2025 справа прийнята до провадження суддею Шевченківського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 .

Впідготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, з визначенням застави, з огляду на наявність ризиків, з підстав наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, може вчинити нові кримінальні правопорушення та/або продовжити свою злочинну діяльність. Зазначив, що застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не зможе усунути встановлені ризики, у зв`язку з чим застосування будь-якого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою є недоцільним. Зазначені ризики, які існували на час застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового розслідування є актуальними, станом на час розгляду даного клопотання вони не зменшились та не перестали існувати. Заперечувала проти задоволення клопотання сторони захисту, вважаючи його безпідставним. При цьому наголошувала на тому, що ризики, передбачені приписами ст. 177 КПК України на теперішній час не зменшилися, а тому відсутні підстави вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання ОСОБА_5 процесуальних обов`язків.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 у клопотанні прокурора просив відмовити та змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_5 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилався на наявність стійких соціальних зав`язків у обвинуваченого, просив зменшити розмір застави, визначено для обвинуваченого.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд керується наступним.

Відповідно до 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 у відношенні ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на строк до 04 червня 2026 року, включно, з визначенням розміру застави 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90840,00 гривень, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 травня 2026.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, за який передбачене покарання у вигляді обмеження волі до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, а також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, за який передбачене покарання у вигляді виключно позбавлення волі строком від трьох до семи років, які згідно із положеннями ст. 12 КК України є відповідно нетяжким та тяжким злочином.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає встановленим продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, може вчинити нові кримінальні правопорушення та/або продовжити свою злочинну діяльність.

Так, суд зазначає, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Зазначена обставина на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою для переховування від органів досудового розслідування чи суду. При цьому, ризик втечі повинен оцінюватися й у світлі інших факторів, а тому суд, вирішуючи питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_5 .

Також ОСОБА_5 , перебуваючи на свободі, зможе вільно спілкуватись та вчиняти тиск на потерпілого та свідків, які не були допитані судом у кримінальному провадженні, з метою схилити їх до відмови від дачі правдивих показань у кримінальному провадженні.

Також достатньо обґрунтованим є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки останній обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжкого злочину, що може свідчити про реальну можливість продовжити злочинну діяльність та вчинення нових кримінальних правопорушень, з урахуванням спрямованості інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а отже існує високий ризик продовження протиправної діяльності або вчинення нового кримінального правопорушення.

Таким чином, враховуючи характер інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_5 кримінального правопорушення та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, є всі підстави вважати, що обвинувачений може залишити місце свого постійного проживання, де буде переховуватись від органів досудового розслідування та суду, впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ним зазначеного злочину, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також продовжуватиме вчиняти злочини проти незалежності та територіальної цілісності України та може вчинити інші злочини, з метою запобігання вказаним ризикам об`єктивно необхідним є застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

З огляду на наведене, з урахуванням того, що ОСОБА_5 ніде не працює, не має постійного джерела прибутку, зареєстрований на непідконтрольній Україні території, з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності переховувався від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення, а також оцінюючи сукупність обставин, передбачених в ст. 178 КПК України, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів , із можливістю внесення відповідно до статті 183 КПК України застави, з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України.

Щодо клопотання обвинуваченого та його захисника про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 201 КПК України, підставою для зміни запобіжного заходу за клопотанням обвинуваченого чи захисника є, в тому числі, наявність нових обставин, які не були предметом судового розгляду, або зміна обставин підозри, зменшення встановлених в провадженні ризиків, що пов`язано з плином досудового розслідування тощо.

При цьому, вирішуючи питання про наявність достатніх підстав для зміни раніше обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику ЄСПЛ, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

У відповідності до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У розуміння ст. 9 Конституції України - Конвенція про захист прав людини, Протоколи до Конвенції та Рішення ЄСПЛ є частиною національного законодавства.

Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, згідно зі ст.ст. 7-9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ « Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012) підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 ЄСПЛ вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Вирішуючи клопотання сторони обвинувачення про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт суд враховує тяжкість покарання за інкримінованими кримінальними правопорушеннями, особу підозрюваного ОСОБА_5 , його вік, сімейний стан, стан його здоров`я, майновий стан, процесуальну поведінку під час досудового розслідування кримінального провадження, зокрема те, що ОСОБА_5 ухилявся від досудового розслідування, у зв`язку з чим перебував у розшуку, та доходить висновку, що докази та обставини, які зазначені в досліджених матеріалах, дають достатні підстави суду вважати, що передбачені приписами п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики на теперішній час не зменшилися, а отже підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання обвинуваченого та його захисника про обрання більш м`якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту суд зазначає, що проаналізувавши доводи сторін, суд приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочинів, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою оскільки відсутні підстави, які б спростовували наяваність тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його з-під варти.

Вказане, на думку суду, відповідатиме критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, а тому не суперечитиме ст. 1 Першого Протоколу та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та часткове задоволення клопотання обвинуваченого та захисника про заміну запобіжного заходу на домашній арешт або зменшення розміру застави.

Керуючись ст. 34, 183, 314, 331, 369-372 КПК України,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017220320001271 від 09.11.2017, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 19 липня 2026 року включно з можливістю застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп., яка підлягає внесенню на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області (рахунок UA208201720355299002000006674, МФО 820172, код ЄДРПОУ 26281249, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, призначення платежу - запобіжний захід застава, № судового рішення та ПІБ особи, якою вноситься застава).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент часу внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесенні застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора чи суду;

- не відлучатися із м. Харкова, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт громадянина України для виїзду за кордон (у разі наявності), інші документи, що дають право виїзду з України;

- утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначити два місяці з моменту звільнення з-під варти внаслідок внесення застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі не виконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави.

Строк дії ухвали до 19 липня 2026 року, включно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для ОСОБА_5 строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст складено та проголошено 21.05.2026.

Суддя ОСОБА_1