Рішення № 136711782, 20.05.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 212/3649/26

Провадження № 2/293/549/2026

20 травня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

з участю відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ СПРАВИ

13.04.2026 на виконання вимог ухвали Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19.03.2026 до Черняхівського районного суду Житомирської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2020748883 від 30.09.2018 у розмірі 119567,45 грн.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначає, що 30.09.2018 Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - Первісний кредитор) та ОСОБА_1 уклали договір №2020748883. Внаслідок неналежного виконання умов договору відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 119567,45грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 69999,20грн., заборгованості за відсотками в розмірі 49568,25 грн.

15.03.2024 між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (далі також ТОВ «Діджи фінанс») укладено договір факторингу №15/03/24, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2020748883.

Після передачі права вимоги за договором факторингу до ТОВ «Діджи фінанс», ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання, тому позивач просить стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 119567,45 грн.

ІІ. ПРОЦЕДУРА та КОРОТКІ ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 13.04.2026 справа передана на розгляд судді Збаражському О.М.

14.04.2026 ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.05.2026.

05.05.2026 відповідач подала відзив на позов та просила застосувати строки позовної давності.

12.05.2026 позивач подав відповідь на відзив.

19.05.2026 відповідач подала заперечення на відповідь на відзив.

20.05.2026 представник позивача в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлявся встановленим порядком. Представник позивача Романенко М.Е. згідно заяви зазначеної в прохальній частині позову, просив розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник Бутрик О.С. в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» у зв`язку із застосуванням строку позовної давності, недоведеністю набуття позивачем права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2020748883 від 30.09.2018 у розмірі 119567,45 грн., правомірності нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 49568,25 грн. Крім того, відповідач просила зменшити витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ та ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

Судом установлено, що 30.09.2018 між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву на отримання кредиту для придбання товару у продавця 1 ТОВ Комфі Трейд, у розмірі 3697,00грн. строком на 24 місяці.

30.09.2018 Акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - Первісний кредитор) та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2020748883. Відповідно п. 1 банк надає позичальнику кредит для придбання товару у продавця у розмірі 3697,00грн. строком до 30 вересня 2020 року. Згідно з п. 2.1 кредитного договору банк відкриває позичальнику поточний (картковий) рахунок з наданням електронного платіжного засобу у вигляді картки МС GOLD у валюті гривня (кредитна лінія).

За користування кредитом банк нараховує проценти, які розраховуються банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається Тарифом Банку та Інформаційним листком, який є невід`ємною частиною та додатком до договору. На дату ухвалення Заяви-Анкети розмір процентної ставки становить 5% в місяць, на дату укладення Заяви-анкети розмір процентної ставки впродовж пільгового періоду становить 0,01% річних (а.с.34).

Доказами придбання товарів за кошти банку є рахунок-фактура та видаткова накладна продавця із чітким переліком товарів отриманих у кредит та суми розрахунку за товар, із вказівкою на реквізити сторін та/або одного із сторін, та підписом позичальника (а.с.40,41).

Відповідно до рахунку-фактури №СФВМТ-00000005018 від 30.09.2018, встановлено, що постачальником ТОВ «Комфі Трейд» було придбано наступний товар: смартфон SAMSUNG J600 Galaxy J6 Gold вартістю 5199,00 грн. та інші товари на загальну вартість 6397,00грн. На підтвердження здійснення оплати товарів по рахунку-фактурі позивач надав копію чеку ТОВ «Комфі Трейд» про оплату товару від 30.09.2018 (а.с.43).

Станом на 15.03.2024 заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед АТ «ОТП Банк» становить у розмірі 119567,45грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 69999,20грн., заборгованості за відсотками в розмірі 49568,25 грн. (а.с.8-25).

Відповідно до виписки з рахунка приватного клієнта №2020748883_Саrd за період з 30.09.2018 по 15.03.2024, вбачається, що ОСОБА_1 частково погашала кредит, відсотки за користування кредитом (а.с.49-62).

15.03.2024 Акціонерне товариство «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи фінанс» уклали договір факторингу №15/03/24, відповідно до якого клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості (а.с.70-78).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №15/03/24 позивач набув права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №2020748883_Саrd від 30.09.2018 в розмірі 119567,45грн., що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 69999,20грн., заборгованості за відсотками в розмірі 49568,25 грн. (а.с.64).

На виконання вимог договору факторингу №15/03/24 від 15.03.2024 сторони договору підписали акт прийому-передачі реєстру боржників №1 до договору факторингу №15/03/24, а також позивач перерахував на рахунок АТ «ОТП Банк» плату за договором факторингу, що підтверджується платіжними інструкціями №2 та №1 від 15.03.2024 (а.с.48, 68).

IV. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

За правилами статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику (кредит) частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Таким чином, строк повернення кредитних коштів вважається таким, що настав.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України однією з форм відповідальності за порушення зобов`язання є сплата неустойки, у вигляді штрафу або пені.

Згідно ч. 1ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч. 1ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

V. МОТИВИ ТА ОЦІНКА СУДУ

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що між сторонами склалися договірні правовідносини. Сторони обумовили істотні умови договорів, як то розмір кредиту та суму відсотків, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами, строк дії договору, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач особисто підписавши 30.09.2018 Анкету-заяву на отримання кредиту та кредитний договір №2020748883 від 30.09.2018 безумовно прийняла пропозицію Банку та погодилась із відповідними умовами договору про надання банківських послуг. Також 30.09.2018 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, за умовами якого АТ «ОТП Банк» надав кредитну лінію в сумі 2 500,00 грн з можливістю збільшення ліміту відповідно до кредитного договору на 36 місяців з правом пролонгації. Мета кредиту: споживчі цілі. Процентної ставки впродовж Пільгового періоду до 55 днів становить 0,01 % річних та 5% в місяць після закінчення пільгового періоду. Цього ж дня на підставі Заяви-Анкети Банк відкрив поточний (картковий) рахунок та надав електронний платіжний засіб.

Отже, укладений між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 договір є змішаним, в якому містяться елементи різних договорів і Позичальнику надано декілька різних послуг кредитування та видача і обслуговування картки.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів позивач підтвердив належними доказами, а саме: рахунком-фактурою № СФВМТ-0000005018 від 30.09.2018 на суму 6 397,00 грн, видатковою накладною № ЧВМТ1-0013 від 30.09.2018 на суму 6397,00 грн, специфікацію до кредитного договору від 30.09.2018, з якої вбачається, що сума, належна до перерахування/списання становила 3397,00 грн та сума початкового внеску становила 3000,00 грн, а також копію фіскального чеку на суму 6397,00 грн щодо товару, придбаного у ТОВ «КОМФІ ТРЕЙД».

Позивач також виконав свій обов`язок та надав споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору у формі Паспорта споживчого кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору №2020748883 30.09.2018, такий не визнаний недійсним, доказів того, що наведені умови договору, їх форма і порядок укладення суперечать волевиявленню позичальника, було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними.

З наданих позивачем до суду першої інстанції доказів вбачається, що відповідач кредитні кошти отримала, активно ними користувалася та деякий час погашала кредитну заборгованість. Однак у повному обсязі свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконала, в результаті чого виникла заборгованість.

На підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором позивачем долучено розрахунок заборгованості за договором №2020748883_Саrd 30.09.2018 та виписку по рахунку приватного клієнта №2020748883_Саrd. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, власний розрахунок заборгованості до суду не надано.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Таким чином, позивачем були надані належні докази на підтвердження перерахування грошових коштів у розмірі, передбаченому кредитним договором №2020748883 від 30.09.2018, та розміру заборгованості, яка утворилась при користуванні кредитними коштами згідно кредитної лінії.

Суд відхиляє аргумент відповідача стосовно неправомірності набуття позивачем права вимоги до боржників Акціонерного товариства «ОТП Банк», оскільки факт переходу права вимоги підтверджується відповідним договором факторингу №15/03/24, актом прийому-передачі реєстру боржників №1 до договору факторингу №15/03/24, витягом з реєстру боржників до договору факторингу №15/03/24 та платіжними інструкціями №2 та №1 від 15.03.2024 про оплату договору факторингу №15/03/24.

Тому суд вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача належним чином.

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до статті 253ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки обов`язок щодо сплати за комунальні послуги виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.

Згідно статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Також, суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Умовами кредитного договору №2020748883 від 30.09.2018 встановлено дату остаточного повернення кредиту 30.09.2020року. Кредитну лінію банком відкрито 30.09.2028 строком на 36 місяців з правом пролонгації. З даним цивільним позовом позивач звернувся до суду 16.03.2026.

Відповідно до частини 5статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року, строки позовної давності, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину.

Карантин на території України було встановлено безперервно з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року.

Також, відповідно до Закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено розділом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Поряд з цим, Законом від 14.05.2025 №4434-ГХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон №4434) передбачено відновлення строків позовної давності.

Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, з урахуванням наведених норм, строк позовної давності у даній справі не сплив, оскільки його перебіг був продовжений на період дії карантину та зупинений на час дії воєнного стану, а відтак фактичне закінчення такого строку припадає на значно пізніший період після 04.09.2025, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні ТОВ «Діджи Фінанс» підлягають задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ МІЖ СТОРОНАМИ

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, що підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були понесені фактично, а їхній розмір є обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (Див. рішення «Лавентс проти Латвії» («Affaire Lavents c. Lettonie»), заява №58442/00 § 154).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №42649746 від 01.01.2025, додаткову угоду від 28.11.2025, акт надання послуг №2020748883_Саrd від 27.11.2025, детальний опис робіт (наданих послуг) 27.11.2025.

Позивачем зазначено про витрати, понесені на правничу допомогу, у розмірі 7000,00грн.

Відповідач ОСОБА_1 просила зменшити витрати на правничу допомогу посилаючись на те, що справа є малозначною та те, що позивач не надав доказів понесених витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене, категорію та складність даної справи, зміст заявлених позивачем позовних вимог, обсяг робіт виконаних адвокатом, обсяг наданих послуг, значимість спору для сторін, суд вважає, що витрати, понесені позивачем на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. є завищеними та неспівмірними до складності справи та виконаних адвокатом робіт, а тому підлягають частковому задоволенню.

Приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача становить 2000,00грн.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором №2020748883_Саrd від 30.09.2018 у розмірі 119567 грн 45 коп., судові витрати понесені позивачем на судовий збір у розмірі 2662 грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс»

адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, м.Бровари,

вул. Симона Петлюри, 21/1

ЄДРПОУ42649746

Відповідач

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1

адреса реєстрації:

АДРЕСА_1

РНОКПП НОМЕР_1

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ